Ранок з новим обличчям
Вона прийшла до села майже на світанку. Виснажена, заснула одразу, щойно голова торкнулася подушки. Зараз у голові пульсувало, гулька на потилиці нила тупим болем. Дрібні подряпини на руках і ногах свербіли.
До кімнати вбіг Сога - малий, непосидючий хлопчисько й одразу закрутився довкола неї.
- Ран-Ран, а де золоті? Куди ти їх поділа? - тараторив він. - А ти знайшла там корону? Чи величезний шмат чистого золота?
Він розвів руки в сторони, показуючи, наскільки великим міг би бути цей шматок.
- Вікрі казав, що якщо золото не змішувати, воно м’яке. Так? Значить, його й справді можна відкусити. А якщо зуб там залишиться? Фу
На Горані, немов хвиля, зірвались спогади про минулу ніч. Скочивши, вона натягнула на обличчя усмішку й, підловивши хлопчину, схопила його за сорочку ззаду, наче кошеня.
Сога, верещачи від сміху, затріпотів у неї в руках.
Горані вийшла на подвір’я і жбурнула його в копицю сіна. Награно струсила руки.
- Підслуховував? Як зберемося ввечері - тоді й дізнаєшся.
Сога, сміючись, скотився вниз. Горані, кивнула йому на вихід і пішла вмиватися. Але за веселої маскою ховалася тривога: до вечора їй доведеться щось сказати. Тим хто вірив у неї.
***
Рафеля розбудив голос.
- Ваша Високосте? Ви в порядку? Покликати лікаря?
Слуга тримав його за запʼястя і коротко торкнувся лоба.
Принц насилу розплющив очі. Слова долинали нібито здалеку, але в голосі Твальда звучала тривога.
Він різко прокинувся. На сорочці - кривава суха пляма. На підлозі - зім’ята штора і маска. Він кліпнув, згадавши удари, обличчя дівчини.
Він підвів очі на слугу й, наскільки міг спокійно, поклав йому руку на плече.
- Все гаразд, Твальде. Я просто зачепився за штору й упав.
Слуга насупився.
«Чи повірив він?»
Було незрозуміло. Але він служив цій родині надто довго, щоб ставити запитання. Головне пан живий і, здається, не поранений.
- Як ви почуваєтеся? Вже тиждень минув з… - Твальд зам’явся. - Я знаю, ви багато працюєте. І вчорашня коронація - це було важко.
Рафель мовчав. Його очі були відстороненими, ніби він перебував не тут, а десь в іншому світі.
Твальд говорив спокійно, не тиснучи. Він знав Рафеля з дитинства. Знав, як легко зачепити його серце. Знав, що принц досі сумує за королевою-матір’ю. І що нічим не може допомогти.
Він узяв вологий рушник, протер руки принцу, як колись у дитинстві.
«У цьому юнакові є сила й глибокий розум. Але любов матері вкорінила в ньому багато страхів. Найбільше - бути собою.»
Закінчивши умивання, слуга тихо зітхнув. Відчувши, що Рафелю потрібний спокій, він поставив сніданок на стіл і вийшов.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!