Власник чорної маски

Домел стояв у центрі тронної зали, дивлячись угору - на масивну люстру й візерунчасті склепіння. Його пальці тремтіли і були вмащені сажею й тонким пилом від крейди. В кутках очей вимальовувались червоні доріжки. Вже кілька днів він готував ці конструкції та майже не спав, але в його очах палав вогонь. Лишалося всього кілька годин до балу і він був задоволений роботою.

- Усе має бути точно. - пробурмотів він, ніби сам до себе.

До зали увійшли Нарон і Гіре. Дівчина була в королівській сукні з білої тканини, волосся сховане під щільну сиву перуку, обличчя вибілене до мармурової блідості. Тіні під очима вимальовані вугіллям, губи - безкровні. Вона справді здавалася мертвою.

- Чудово, - сказав Домел, підійшовши ближче. - Тільки не дихай глибоко, коли встанеш на стійку.

- Добре, — прошепотіла Нарон, намагаючись не робити різких рухів. Їй було лячно від думки, що вона буде літати.

- Цей… дим підніме мене в повітря?

- Не зовсім. - Домел вказав на велику конструкцію біля стіни, накриту чорною тканиною.

- Це дзеркало. Дуже тонке, майже прозоре. Воно висітиме під потрібним кутом, і від джерела світла позаду твоє відображення з’явиться там.

Він провів рукою вгору, окреслюючи простір над центральною частиною зали - просто над головами майбутніх гостей балу.

- А дим? - хрипко спитав Гіре. Він скептично дивився на конструкції.

- Дим ти зробиш із суміші калієвої селітри, цукру й подрібненого шавлію. Щільний, білуватий. Він тектиме вгору до стелі.

Він повернувся до ящика біля стіни, дістав скляну банку з порошком і понюхав.

- Сюди додамо трохи ладанника. Аромат відверне увагу. Ще беладони й полину. Розум і відчуття - усе має бути захоплене.

Він простягнув все Гіре і дружньо хлопнув. Домелу подобалось, коли його знання і навички ставали корисними.

- Мені треба буде щось сказати? - пробурмотіла Нарон, дивлячись на дзеркальну конструкцію. Все що вона бачила здавалося їй нереальним.

- Тебе не будуть чути. Ти можешь підіймати руки, або зобразити крик, - сказав Домел, і на його обличчі з’явилася легка усмішка.

- Я не акторка, - пробурмотіла Нарон.

- Але ти обрана магією, - з трохи моторошною усмішкою нагадав Гіре.

- Саме так, - підхопив Домел. - А ти, Гіре, відповідальний за дим. Підпалювати суміші, стежити за вентиляцією.

Він підійшов до плану зали й ткнув пальцем у кілька ключових точок.

- Тут дим, тут дзеркало, тут світло. Головне робіть все за планом.

Вони мовчали. Навіть Гіре виглядав враженим. Нарон опустила погляд, ніби намагаючись уявити, як це - бути справжнім привидом.

- Ви думаєте, що Рафель з’явиться? - тихо спитав раптом Гіре.

Домел стиснув кулак.

- Таких, як він, виховують на честі й справедливості. І коли він прийде - в нас буде фінал.

Він відвернувся до вікна, за яким вечір хилився до ночі.

- Нехай вірять у привидів. Нехай бояться магії. Я дам їм те, на що вони чекали і відберу все інше.