Розділ 15. Те, що залишилося між рядками
1.
Вільям знову прокинувся рано, лежав кілька хвилин, дивлячись у стелю. Колись він думав, що найважче в житті – це чекати на відповідь. Тепер зрозумів: іноді найважче – отримати людину назад і не знати, що з цим робити.
І саме це нагадало йому, що існувало життя до появи Олівера. Життя, яке він побудував, любив, не хотів зруйнувати.
Ранок починався як завжди.
Мія переконувала Лео, що каша потрібна для сили.
– Ти ж не хочеш бути слабшим за мене?
– Я не слабший!
– Тоді їж.
Вільям усміхнувся, він слухав їх і намагався запам’ятати цей момент бо останнім часом він занадто часто думав про те, що може втратити.
– Ти сьогодні знову такий, – сказала Сара.
Він подивився на неї.
– Трохи.
– Я думаю нам варто це обговорити.
Вільям зробив паузу.
– Я ще не готовий.
Цього разу він не збрехав, просто сказав частину правди. Сара кивнула.
– Можливо, тобі варто маму частіше відвідувати.
Він подивився на неї, якби вона тільки знала, кого він бачив там.
– Вже говорили про це.
Сара здивувалась його реакції.
Після обіду Вільям поїхав на зустріч із Олівером. Цього разу він не хвилювався так сильно, але спокою теж не було. Коли він зайшов у кафе, Олівер уже сидів за столиком.
– Що?
– Нічого.
Але він знав, що це неправда. Він досі думав про ту офіціантку. Про речі, які не складалися.
– Ти хочеш знати все одразу? – запитав Олівер.
Вільям сів навпроти.
– Так. Чи ти знову мені нічого нормального не розкажеш?
Олівер усміхнувся.
– Звичайно хочеш.
– Що?
– Ти завжди такий.
– Який?
– Тобі треба зібрати всю картину.
Вільям нічого не відповів бо це було правдою.
2.
– Після того дня я багато разів хотів повернутися, – сказав Олівер.
Вільям слухав уважно.
– Але кожного разу знаходив причину цього не робити.
– Чому?
Олівер подивився на нього.
– Бо боявся, що ти вже став іншою людиною.
Вільям здивувався.
– Я?
– Так.
Олівер тихо усміхнувся.
– Ти завжди думав, що я той, кого потрібно рятувати.
Пауза.
– А я боявся побачити, що ти теж не впорався.
Ці слова зачепили Вільяма.
– Що ти маєш на увазі?
Олівер опустив погляд.
– Ти пам’ятаєш не все так, як було.
Вільям завмер. Кілька секунд він просто дивився на нього.
– Що?
– Я не кажу, що ти вигадуєш.
Олівер одразу додав це.
– Я кажу, що людина іноді пам’ятає не події.
Він зробив паузу.
– А те, що змогла пережити.
Вільям відчув холод.
– Ти хочеш сказати, що я щось забув?
Олівер не відповів.
І ця мовчанка була страшнішою за будь-яку відповідь.
– Що саме?
Олівер подивився на нього.
– Не сьогодні.
Вільям видихнув.
– Ти серйозно?
– Так.
– Ти повернувся після стількох років і досі змушуєш мене чекати? І знову не сьогодні?!
Олівер витримав його погляд.
– Бо якщо я скажу зараз, ти можеш почати шукати відповіді не там.
– А де мені їх шукати?!
Олівер тихо сказав:
– У собі.
Вільям замовк бо ця відповідь його розлютила, як ніколи.
Коли вони розійшлися, Вільям ще довго сидів у машині. Він думав про одне, як багато може приховати людська пам’ять?
І чому Олівер повернувся саме зараз?
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!