Післяпромова
Я довго думала, що саме написати тут.
Після останньої крапки завжди виникає дивне відчуття. Наче ти щойно вийшла з кімнати, у якій провела дуже багато часу, зачинила за собою двері, але ще кілька секунд стоїш поруч і не можеш піти. Бо знаєш, що за цими дверима залишилися люди, яких ти придумала сама, але за час написання вони перестали здаватися просто вигаданими.
Так було і з цією історією.
«Поки він тут» почалася для мене не з готового сюжету і не з бажання просто написати трилер. Спочатку була думка про людину, яка втратила когось дуже важливого і не змогла прийняти цю втрату.
Мені завжди було цікаво, наскільки сильно наш мозок здатний захищати нас від того, чого ми не готові прийняти. Ми можемо пам’ятати події не зовсім такими, якими вони були. Можемо переконувати себе в тому, у що хочемо вірити. Можемо знаходити пояснення там, де їх немає, і не помічати очевидного, коли правда здається надто болючою.
А що буде, якщо людина настільки сильно захоче повернути минуле, що її власна свідомість почне допомагати їй у цьому?
Саме з цього питання для мене поступово почав народжуватися Вільям і ця вся історія.
Я не хотіла зробити його просто хорошим чи поганим. Мені було набагато цікавіше показати людину, яка поступово опиняється там, звідки вже дуже важко повернутися. Людину, яка може щиро вірити власним спогадам і водночас помилятися.
І, мабуть, саме тому ця історія вийшла такою, якою вийшла.
Це ще не кінець
Якщо ви дійшли до цього місця, то тепер знаєте історію Вільяма такою, якою я дозволила вам її побачити та такою, якою ви її уявили, але є історії, у яких остання сторінка не ставить крапку.
Деякі відповіді залишилися за межами цієї книги. Деякі події ще не отримали свого пояснення і деякі двері, які здавалися зачиненими, насправді лише привідкрилися.
Я не хочу зараз розповідати більше.
Хочу залишити вам це відчуття невизначеності ще на трохи.
Бо якщо після фіналу у вас залишилося хоча б одне питання, на яке ви так і не знайшли відповіді, значить, ви ще не попрощалися з цією історією.
Я теж, тому…це ще не кінець.
Побачимося далі.
Дякую, що залишилися на цих сторінках зі мною.
Дарина Ж.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!