Розділ 25. Те, чого ніхто не бачив
1. Дві чашки кави
Кафе було майже порожнім а за вікном дрібно накрапав дощ. Вільям сидів за своїм звичним столиком біля вікна, перед ним лежала книга відкрита на тій самій сторінці вже майже десять хвилин. До столу підійшла офіціантка, вона привітно усміхнулася.
– Вам, як завжди?
Вільям кивнув.
– Так.
За кілька хвилин вона повернулася з тацею, поставила перед ним чашку кави. Потім, не вагаючись, поставила другу на порожнє місце навпроти.
– Дякую, Марто.
– Нема за що.
Вона вже хотіла відійти, але затрималася на мить, подивилась на другу чашку, потім на Вільяма.
– Гарного дня.
– І вам.
Вона мовчки кивнула й повернулася за барну стійку, новенька офіціантка, яка працювала лише другий тиждень, тихо запитала:
– А друга людина ще не прийшла?
Марта на мить опустила очі.
– Ні.
– То навіщо…
Марта обережно витерла руки рушником.
– Бо він завжди просить дві.
– Але…
– Не питай.
Новенька нерозуміюче подивилася на Вільяма, він сидів сам, дивився на порожній стілець і всміхався.
– Ти спеціально спізнився, щоб я платив?
Він тихо засміявся, зробив ковток кави а посунув другу чашку трохи ближче до краю столу ніби комусь було зручніше до неї дотягнутися.
Марта відвернулася, вона більше не могла на це дивитися.
2. Лікарня
Лікарня пахла ліками й тишею. Вільям повільно йшов коридором де збоку здавалося, що він не один. Час від часу він зупинявся, ніби слухав, ледь усміхався, ледь помітно кивав. Медсестра, що саме везла візок із ліками, мимоволі озирнулася, коридором ішов лише один чоловік.
Вона проводила його поглядом до самих дверей палати.
– Мамо.
Жінка повільно розплющила очі.
На її виснаженому обличчі з’явилася слабка усмішка.
– Прийшов…
– Як ти?
– Уже краще, коли бачу тебе.
Вільям ненадовго перевів погляд убік, ніби хтось стояв за дверима.
– Він теж прийшов.
Мати мовчки подивилася туди ж, біля дверей нікого не було, вона знову перевела погляд на сина.
– Так…
Тихо відповіла вона.
– Я знаю.
Вільям насупився.
– Він не зайде.
Жінка ледь кивнула.
– Не змушуй його.
Вона сказала це дуже обережно, так, ніби боялася необережним словом розбити останнє, що тримало її сина.
– Йому зараз важко.
Вільям із полегшенням видихнув.
– Я теж так думаю.
Вона простягнула руку, Вільям одразу взяв її.
– Бережи себе.
– Постараюся.
– І… не залишайся сам.
Вільям сумно всміхнувся.
– Я не сам.
Мати лише заплющила очі, по її щоці повільно скотилася сльоза, вона вже давно зрозуміла. Її молодший син не стояв за дверима, він жив тільки в серці старшого і це боліло не менше, ніж власна хвороба.
3. Погляд зі сторони
Сара стояла в коридорі й спостерігала, Вільям сидів у вітальні. Перед ним лежав альбом зі старими фотографіями, він перегортав сторінку за сторінкою і посміхався наче поруч із ним хтось сидів.є
– Мамо…
Сара обернулася, у дверях стояв Лео.
– Тато знову говорить із дядьком?
Вона мовчала кілька секунд, потім присіла перед сином.
– Так.
– Але ж…
Хлопчик розгублено насупився.
– Дядька немає.
Сара відчула, як серце стислося, вона ніжно погладила сина по волоссю.
– Я знаю.
– Тоді чому тато так робить?
Вона не одразу знайшла відповідь.
– Бо він дуже сумує.
Лео мовчав, потім тихо запитав:
– А коли він перестане сумувати?
Сара не відповіла, лише міцно обійняла сина.
Бо сама не знала.
4. Сусід
Сара з дітьми поїхали до Еліс, на вулиці вже смеркало, але вони не повертались. Вільям довго сидів в своїх документах. В голові щось почало перевертатись, думки, спогади, емоції.
Він взяв ключі і вийшов з дому, довго стояв і дивився в сторону будинку Томаса. Хвилина – він вже там. Перекинувшись декількома словами Віяльм запропонував прогулятись, не далко, подихати повітрям і Томас погодився, новий друг, якого Томасу так не вистачало.
Проходячи повз кладовище з домашніми тваринами ніжто не бачив, як звичайна розмова перетворилася на останню.
Секунда, дві – шию Томаса почало стискати, різкий біль, задишка...тиша.
Темрява на вулиці і темрява в середині, холодний погляд Вільяма:
– Це тобі за те, що втратив брата.
Десять хвилин і лопата з гаража вже у нього в руках, копає чорну, мертву землю.
Тихе місто, ніч, яка ось ось була вже на позові. Гавкіт собак десь здалеку та він...Олівер, поруч.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!