Нагорода

Наступний день пролетів непомітно за роботою, Андреа навіть ніколи й думати було про Ская, про вечір, про поїздку і плани на майбутнє. Лише ввечері, після того, як вляглася у ліжко й закрила очі, то вперше за день, мабуть, згадала про те, що не бачила сьогодні свого друга, та це було останньою думкою на цей день, бо сон захопив її відразу.

Вранці на сніданку усі були якісь метушливі, неспокійні, та Енді не помічала нічого незвичайного, мабуть, тому, що зранку годувала свого улюбленця і допомагала Маркові. Але незвично голосні розмови привернули до себе її увагу, тож дівчина почала прислухатися й аналізувати те, що чула. Але поки що цих уривків не могла зібрати до купи.

Після сніданку піднявся Пітер, серйозний, як завжди, відкашлявся, привертаючи увагу й примушуючи усіх облишити розмови. 

–	Сьогодні прибув посланець. Він привіз гарну звістку – група, яка була відправлена на пошуки зниклих, нагороджується поїздкою до Клубу і вечерею на їхню честь. Це відбудеться сьогодні, тому через годину після обіду чекатиму вас на площі. 

Раптом у їдальні роздалися оплески. Андреа аж здригнулася від несподіванки, особливо, коли її та членів групи почали плескати по плечах, намагалися потиснути руку, а то й обійняти. Їй було дивно, що люди щиро раділи за успіхи тих, хто працював поруч.

Звісно, вона була щаслива від того, що, нарешті, потрапить туди, де мало хто бував, туди, де біля вікна проводила усі дні народження і звідки її весь час проганяли. Тепер вона заслужила бути там, їсти там, побачити того, за ким стежила протягом останніх років… Той, хто, здається. Полонив її уяву.
Єдине, що засмучувало дівчину, це те, що Скай не поїде з нею. Енді сподівалася, що він теж порадіє разом з нею такій події, тож побігла шукати його. Кулею влетівши до медпункту, зашарівшись від радісної новини й від бігу, вона очима шукала хлопця, та її мимовільний погляд лише наштовхнувся на Софію, яка була чимось зайнята, і підняла голову, уважно вдивляючись в обличчя Андреа в очікуванні пояснень такого поспіху, коли дівчина ледь не вибила дверей, коли заходила.

–	Доброго ранку, Софіє! Я шукаю вашого сина, він тут?

–	Привіт, Енді! Ні, знову десь ховається, бо після сніданку я його не бачила.

–	Добре, дякую, піду пошукаю… – Андреа сумно попленталась до кухні, щоб запитати у Грети, чи та не бачила її друга. Там вона теж нічого не дізналася, тож розпитувала Марка, а потім і Пітера, який проходив повз, після цього вже питала в усіх, хто траплявся дорогою, але її друг наче крізь землю провалився, бо від сніданку його ніхто більше не бачив. Тільки один з хлопців сказав, що той кулею вилетів з їдальні і помчав у бік пасовища.

Енді не втрачала надії побачитися з другом перед від’їздом, але вже подумки скаржилася на його звичку тікати і ховатися саме тоді, коли він так потрібен! З ким же їй ще було ділитися радістю від такої новини, як не з ним? Але було схоже на те, що його це зовсім не радувало, а навпаки, засмутило, раз він ховався від неї, як і тоді, коли вони їхали на пошуки групи.

Добігши до пасовища, що було неподалік від ферми, вона побачила, що тут порожньо. Не видно було жодної душі, тож довелося чимчикувати назад. Адже час спливав швидко, а ще потрібно було приготуватися до від’їзду. Хоча Андреа не розуміла, як вона зможе чудово виглядати у своєму запиленому вбранні на обіді в Клубі, якщо іншого одягу в неї не було. Вона вирішила припинити шукати Ская, а зайти до того, хто міг їй хоч щось порадити з приводу одягу.

На складі було тихо й безлюдно, як завжди, лише чути, як хтось впорядковує усі скарби, що тут зберігалися.

–	Гм-гм, є хто? – запитала Енді невпевнена у тому, чи правильно зробила, що прийшла саме сюди. 

З-за полиці висунулась сива голова Єви, на обличчі якою відразу заграла приємна усмішка.

–	А-а, це ти, Андреа, заходь-заходь! Тобі щось потрібно? – вона підійшла до столу, обтрушуючи руки від пилу.

–	Я навіть не знаю, чи знайду, та мені потрібна хоча б порада. Я їду разом з іншими до Клубу на обід, і не впевнена в тому, що мій одяг підходить для цього, та не знаю у кого запитати.

–	М-м, так, складне питання, дай-но подумати… – жінка по-пташиному нахилила голову набік, приставивши руку до губ і на хвилину замислилася.

–	Зараз! – хутко розвернувшись, покрокувала кудись у свої володіння, повернувшись зі згортком, який обережно і з любов’ю передала дівчині.

–	Ось, думаю, як раз те, що треба!

–	Дякую! Щоб я без Вас робила! – Андреа зраділа і побігла міряти той скарб, що їй дістався.

	Ще дорогою вона намагалася трохи відкрити той пакунок, так кортіло їй побачити колір одягу хоч одним оком. Проте на ходу це зробити не вдалося, тож довелося терпіти до своєї кімнати.

	Злетівши сходами, вона пронеслася вихором по коридору, причинивши за собою двері й, тремтячими від хвилювання руками, розв’язувала мотузку, сидячи на ліжку. Нарешті, вузли піддалися, і на коліна їй впало блакитне диво: легка сукня з коротким рукавом і широкою спідницею. На додачу в пакунок були охайно замотані тоненькі черевички в тон сукні. 

	Енді просто завмерла від подиву і, затамувавши подих, споглядала цей спалах кольору у своїх руках. Вона сушила голову тим, звідки тут взялося це диво. Треба було дізнатися, чи й справді воно підійде Енді. Похапцем скинувши робочий одяг і прийнявши душ, дівчина обережно вдягла сукню, яка їй чудово пасувала і була як на неї пошита. Покрутившись і відчувши рух матерії на шкірі, Андреа була на сьомому небі від щастя.
	Та ще було трохи зарано, треба дочекатися обіду, а вже після одягатися. Тож вона вирішила поки що заховати свій скарб і йти знову на пошуки Ская.

	Витративши ще якийсь час на це марно, Енді забігла на ферму, погодувала свого білосніжного улюбленця, який ніяк не хотів її відпускати, та побігла на обід.

	Ская на обіді вона не побачила, чому не дуже вже й дивувалася, адже такі його зникнення були, вочевидь, нормою, бо ніхто не знав, де він зникає, та й не особливо переймалися цим питанням. Тож, робити було нічого, бо чекати на неї ніхто не буде, і, швиденько прикінчивши свою порцію їжі, дівчина побігла збиратися в дорогу.

	Через годину вона була повністю готова: чистенька, причесана, вдягнена у новеньку сукню кольору неба і новенькі черевички, вона просто сяяла. Шкода, що Скай не побачить її такою гарною! Це трохи засмучувало Андреа, та все одно вона була надзвичайно задоволена собою, адже ніколи не доводилося їй відчувати себе такою гарною.

	Коли вона йшла до центра поселення, то відчувала, що усі  дивляться тільки на неї. Та це було й не дивно, адже у тій сірості й бруді просто не було де зачепитися оку, а тут таке. Андреа віталася, махала рукою, кивала головою, та почувалася невпевнено у цьому наряді. Її щоки палали, наче макові квіти.

	Єдине, про що пошкодувала Енді, це відсутність капелюха на такому сонці. Та тут до неї підійшла Грета, ласкаво подивилася і наділа на голову ніжного білого капелюшка, який доповнював її образ. Після цього міцно обійняла дівчину і промовила на вухо:

–	Яка ж ти красуня! Дивись, відразу заміж не вийди за якогось там принца! – підморгнула їй жінка й потріпала Андреа по щічках, від чого вони ще дужче запалали.

–	Дякую, Грето! Мені якраз не вистачало капелюшка. А як заміж виходитиму, то на весілля покличу, усіх покличу, обов’язково! – також підморгуючи, відповіла Енді й розсміялася.

        Раптом її погляд впав на двері їдальні, біля яких стояв Скай. Він дивився на неї широко розплющеними очима, сповнений захоплення та подиву. Андреа помахала йому, проте хлопець лише нахилив голову на знак того, що побачив. Це трохи образило дівчину, та часу підійти й поговорити вже не було, бо Пітер почав підганяти їхню групу швидше виїжджати, щоб не спізнитися та вчасно встигнути повернутися додому, поки ніч не впала та було відносно безпечно на дорозі.

         Тож ані невдале прощання, ані гарячий вітер і пекуче сонце не могли зіпсувати щастя Енді від очікування такої вагомої події у її житті, якої вона так прагнула, так мріяла й уявляла. І от, нарешті, вона на півдорозі від своєї мрії.

         Їх зустрічали біля входу усі служниці у світло-сірій уніформі з білими фартушками, що було досить незвично. Поки вони стрибали з воза, їм назустріч вийшли кілька чоловіків у офіційних костюмах, які виглядали просто розкішно. Служниці вклонилися їм, а один з чоловіків, сивий, високий та з животом, який так і випирав, що також дуже здивувало дівчину, представився:

–	Раді вітати вас усіх у Клубі. Мене звати Стівен, я голова центральної Ложі Клубу, а це мої помічники, – він вказав на двох літніх повних чоловіків у темно-синіх костюмах, – Генріх та Валентин.

	Чоловіки злегка вклонилися, а група стояла, не знаючи, куди дивитися, що робити й що казати. Побачивши це по очах, Стівен переглянувся з помічниками та запросив їх до Клубу. Андреа не сподобався той гордовитий вигляд і пихата поведінка цих чоловіків. Так, перед ними були прості робітники, тож вони якомога яскравіше хотіли показати ту прірву, що розділяла їх.

	Вони йшли довгим коридором, прикрашеним золотом, їхні ноги тонули у пухнастому килимі, зі стін на них дивилися портрети поважних у дорогих та яскравих вбраннях. І усюди стояли вази, статуетки, скульптури. Від цього приміщення так і віяло розкішшю, що аж відчував себе на якійсь іншій планеті, настільки незвичним було оточення.

	Їх завели до величезної їдальні, посередині якої стояв довжелезний стіл, накритий білосніжною скатертиною. На ньому стояв різноманітний посуд, вази з квітами, лежали серветки й прибори. Та найголовніше – він був просто завалений їжею! Це було вже занадто, й аж розсердило Андреа. Тим часом їх запрошували до столу, інші поважні заходили до зали і займали місця за столом. Жінки виглядали неймовірно у своїх яскравих сукнях, які настільки заворожили Андреа, що на мить вона просто заклякла посеред цього дійства, аж допоки її хтось не узяв під лікоть.

	Енді повернула голову і ледь не зомліла: їй спершу здалося, що це був той хлопець, про якого вона мріяла довгими темними та самотніми ночами у притулку, та якого майже не згадувала останнім часом, бо її життя змінилося після Церемонії.

–	Стен, – коротко представився він і схилив голову, чим неймовірно збентежив дівчину.

–	Андреа, – трохи присіла Енді, опустивши очі, як її вчила колись мама.

–	Прошу, проходьте ось сюди, – він підвів її до вільного місця і відсунув стілець, запрошуючи за стіл. Його очі, здавалося, сипали іскрами, і Андреа зашарілася, відчуваючи його погляд на собі.

           Вона присіла і, нарешті, могла перевести дух, адже це все виявилося так не просто, коли ти живеш у зовсім іншому світі, ніж це вишукане братство. Та осоромитись не хотілося, тому усі поводилися дуже тихо, спостерігаючи за господарями, намагаючись повторювати їхні манери, поведінку, рухи. Головною проблемою для дівчини стали столові прибори, якими вона не знала, як користуватися, адже у поселенні у них були лише ложки.

           Андреа намагалася не привертати до себе уваги та весь час ловила пильні погляди то одного, то іншого чоловіка, чи незадоволені й жорсткі погляди жінок, що сиділи тут же. Вони намагалися з усіх сил підтримувати розмову, та Андреа знала – найголовніше її випробування за цей вечір ще попереду. Бо вона, як головна героїня пригоди, мала особисто розповісти свою історію, яку потім підхоплять і продовжать інші.

          Поки у неї було трохи часу, вона обережно роздивлялася навколо у пошуках того, за кого спочатку прийняла Стена. На жаль, обвівши поглядом присутніх, вона не побачила того, на кого сподівалася. Але раптом відчула на собі не окремий швидкий погляд, а багато поглядів водночас, тож зрозуміла, що її час прийшов.

        Їй надав слово Стівен, піднявшись і представивши її усьому зібранню. Під його пильним поглядом Андреа встала, і у неї аж запаморочилось у голові тільки від думки, що вона буде виступати тут. Та вона згадала одну хитрість, яку почула від Софії якось напередодні, коли висловила свої побоювання щодо виступу. Та порадила їй уявити людей, перед якими вона мала виступати, у вигляді звірів, або у смішному одязі, або у вигляді будь-чого, що було не страшним, а навпаки, смішним, і допомогло б Андреа розслабитись.

       Тож, глибоко вдихнувши, вона міцніше схопилася за край столу, поки не зможе впоратись з емоціями, на мить закрила очі й уявила собі маленьких собачок. Після того, відкривши очі, ледь втрималася від сміху, та вийшло якраз добре – яскрава усмішка освітила її миле обличчя, і вона почала свою історію.

        Усі уважно слухали, Андреа впоралася зі страхами й насолоджувалася своєю хвилиною слави. Вона не вихвалялася, а просто розповідала, як було, не забуваючи про роль кожного, за що ловила вдячні погляди членів групи. Та, закінчивши розповідь про свої пригоди, передала слово Алексу й іншим, сівши на своє місце. 

       Її руки дрібно тремтіли, у горлі пересохло від того, що її розповідь була схвально прийнята і, коли була скінчена, то дівчина розхвилювалася від овацій на її честь. Ніколи вона не думала, що впорається. Тепер же вона лише пила смачний сік із великої чудернацько прикрашеної склянки, і потроху приходила до тями.

         Після обіду розпочалися танці, звідкись лунала ніжна мелодія, заповнюючи увесь простір сусідньої зали, куди вони перейшли. Та усі вони просто стояли під стіною, щоб не заважати тим, що танцювали, адже ці танці кардинально відрізнялися від того, якими вони були у селищі. Ніхто з них не вмів так вправно й гарно танцювати, тому просто спостерігали за яскравими кольорами суконь і костюмів, що змінювали один одного, мінялися, крутилися, заворожуючи присутніх.

         Андреа вже трохи заспокоїлась і просто спостерігала, це був просто сон, який, як вона думала, може й ніколи не повторитись більше, тому намагалася запам’ятати усе це якомога краще, щоб потім розповісти Скаю, Греті чи Марку, а потім, коли вона стане дорослою, то буде переповідати цю пригоду своїм дітям.

          Її спогади про смерть Ліни затьмарилися й майже зовсім згасли на фоні останніх яскравих подій. Тим більше, вона думала про те, що це ж не Стівен чи його помічники вбили її. Енді все-таки раділа, що потрапила сюди. Усе інше відступило на задній план, поки вона була тут, і її мрія працювати в Клубіу ролі служниці знову відродилася. 

         Та якось вона потроху втомилася від гучності і яскравості, від пишності та пихатості та вирішила знайти вбиральню та умитися. У коридорі вона наштовхнулася на одну зі служниць. Вона здалася Андреа знайомою, та потім вона пригадала, що це була саме та дівчина, яка виграла це місце на церемонії разом з Андреа. Так, та сама маленька білявка, тільки тепер на її обличчі не сяяла щаслива посмішка, і взагалі, вона вже не виглядала такою щасливою, як тоді.

         Поки вони йшли коридором, Енді вирішила розпитати її, як їй тут живеться, та дівчина тільки опустила голову. Андреа обернулася і побачила у дверях якоїсь кімнати одного з Поважних, який пильно дивився на дівчат. Потім гримнув:

–	Все, ти вільна! 

         Дівчина побігла кудись у справах, навіть не озирнувшись. Андреа дуже занепокоїв тон, яким було це сказано, та погляд, сповнений злості. Але потім вона подумала про те, що така робота служниці, а теревенити нема чого, коли працюєш.

         Цей чудовий святковий день так швидко промайнув, і от уже був час вертатися до селища, поки сутінки ще не захопили владу над світом. Андреа з сумом востаннє споглядала на велич і пишність кімнат, на яскраво вбраних людей, на стіл, який був заставлений стравами, половини з яких їй так і не стало сили спробувати, адже вона звикла до невеликої кількості їжі. Тож, коли усі вони зібралися на сходинках, що вели у двір, і попрощалися з головою та його помічниками, які вийшли їх проводжати, в той час як інші продовжували розважатися, навіть не помітивши їхнього зникнення, то сіли у свій фургон і відправилися у зворотну дорогу, кожен про себе сподіваючись на повернення.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.