Покарання

Наступного ранку Андреа прокинулася не в гуморі. Сьогодні вирішуватиметься її доля. Згодом прийшла Софія і, після того, як зняла пов’язки й обробила її руки, сказала, що на неї чекає Пітер. Ось так. Без посмішки, серйозно. До речі, ще й без сніданку. Тож довелося швиденько привести себе до ладу й поспішити на зустріч долі в ролі бригадира.

У животі починалося тихе невдоволене бурчання, довелося його заспокоїти водою. Затягувати час не було сенсу, тож Андреа, не дочекавшись Ская з їжею, відправилася до бригадира, нахиливши голову від важких думок, що її наповнювали.

Пітер сидів у їдальні за одним із дальніх столів. Чомусь тут було традицією усі справи вирішувати саме у цьому місці. Можливо тому, що тут завжди так приємно пахло свіжим хлібом, а може через те, що вільне місце дозволяло. Вона не бачила виразу його обличчя, коли увійшла, бо він сів спиною до входу.

Вона підійшла ближче й тихо запитала, намагаючись не видати свого хвилювання та побоювань щодо покарання:

–	Викликали?

Він підняв очі на неї, і від того погляду в Андреа аж затремтіли коліна – таким він був важким та неприязним.

–	Так. Сідай, – він махнув на стілець, що стояв навпроти нього. – Знаєш, чого тут? – сказав, як відрізав.

Андреа опустила очі.

–	Так, вибачте. Я не знаю, що на мене найшло. Такого ніколи не було раніше, чесно, я більше так не буду.

Пітер зітхнув і продовжив:

–	Та вже сподіваюся! Такого клопоту давно мені ніхто не завдавав. І що ж ти оце собі думала? Куди бігла? Втекти хотіла? – він невесело посміхнувся. – Куди, цікаво?

Шлунок Андреа продовжував свою ранкову пісню. Від цього їй було некомфортно, і вона намагалася надавити на нього так, щоб він замовк. Цей рух привернув увагу бригадира.

–	Не снідала ще?

–	Ні… не встигла, – Андреа відчувала себе винною, до того ж настільки, ніби усі негаразди всього світу відбувалися через неї. Її очі сльозилися, щоки палали, й вона не могла дивитися на Пітера. Він же сидів, замислившись, навпроти. Час минав, вони мовчали. Енді розуміла, що зараз не час говорити, щось доводити, пояснювати. Вона все сказала своїм вчинком. Тепер йому треба все обміркувати. Те, на що вона заслуговувала, було надто серйозним рішенням, прийняти яке він, вочевидь, був не готовий. Тому вони продовжували сидіти мовчки один навпроти одного, й ніхто не порушував цієї тимчасової тиші.

Але раптом Пітер встав, аж стілець від цього руху ледь не перекинувся, проте він встиг його вхопити за спинку. Від несподіванки Андреа підскочила, таким різким і неприємним був той звук, що, наче ніж по серцю, різав її слух і її саму по-живому. От і все. Час роздумів вийшов. Тепер черга розплати.

Вона мовчки заплакала, подумки прощаючись з цим місцем, з Гретою і її смачним запашним хлібом, зі Скаєм, що став таким близьким і рідним за ці дні… Сльози котилися по щоках, залишаючи мокрі доріжки, так само тихо, як було у цей час у їдальні.

Після невеликої паузи бригадир промовив, трохи розтягуючи слова, ніби вагаючись у їх правильності:

–	Значить так… Ти знаєш, за те, що ти зробила, я маю тебе покарати. Ти піддала небезпеці своє життя, ослухалася мого наказу на призначення, пропустила кілька робочих днів… Тепер не може бути й мови про те, щоб узяти тебе на розкопки. Тож ти тепер приписана до групи, яка відповідає за тварин у нашому поселенні. Йди до Марка, він тобі все покаже…

Пітер відвернувся. Андреа стояла, не вірячи своїм вухам. Вона залишається! Її не виженуть! Але тут же її серце наче у прірву бездонну й темну впало, пропускаючи удар… Вона не зможе працювати збирачем… Її мріям не збутися ніколи. А як же Клуб, гарні жінки й чоловіки, чудові сукні й туфлі, про які розповідала мама, та яких у неї не було ніколи…Вочевидь, і ніколи не буде… А той хлопець, невже вона так і не зможе з ним познайомитися? Сльози, гарячі й гіркі сльози, мовчки продовжили свій рух по обличчю, поновлюючи нерівні мокрі доріжки. Вона знала, що тепер не має бути настільки емоційною, не можна показувати свої душевні муки, тому прошепотіла: «Дякую» і вийшла з їдальні.

До сніданку було ще трохи часу, а від переживань у неї знову шлунок давав про себе знати голосним урчанням. Проте, покарання є покарання. Андреа мала скоритися і робити те, що наказав Пітер, щоб її наступного разу не вигнали. Але у ній ще жевріла надія на те, що колись її вибачать і переведуть до збирачів, вона маленьким черв’ячком засіла  у найдальшому куточку душі дівчинки.

Звісивши голову й ледь перебираючи ногами, Енді допленталася до господарських будівель. Дорогою кілька разів питала, де знайти Марка. Аж ось вона відчула різкий запах, характерний для місць, де тримали худобу, почула крики тварин і зрозуміла, що вона на місці. Оглядаючи очима двір, шукала кого-небудь, у кого запитати про Марка знову.

Назустріч їй ішла жінка з відром у брудному фартуху поверх такого ж брудного одягу і високих чоботях. Енді аж моторошно стало, коли вона уявила себе такою. Серце стиснулося від болю й жалю до себе. Але робити було нічого, вона пішла до сарая, де мав знаходитися той, кого Андреа ніяк не могла знайти.

Увійшовши туди й зупинившись, вона потерла руками очі, бо не могла розгледіти нічого після вулиці. Дівчина побачила його трохи згодом, коли трохи звикла до темряви після яскравого сонця. Він відірвався від роботи, коли побачив, що хтось стоїть поруч. Це був міцний чоловік із сивою головою, сильними руками й очима, що пропалювали тебе наскрізь.

–	Слухаю, – сухо й голосно мовив чоловік.

–	Доброго ранку. Я – Андреа, мене Пітер прислав, – знову вона почувалася зніяковілою. Так було завжди під час знайомства з людьми. Можливо, справа була у звичці, а, може, це була просто відсутність досвіду. Раніше їй не доводилося так часто знайомитися з людьми. Хіба що привозили якусь новеньку до притулку чи з’являлася нова вихователька.

–	Так, так, – чоловік підійшов, витираючи руки об ганчірку, що висіла на поясі, – Я – Марк, керую фермою. Радий вітати помічницю! – тепер на його обличчі засяяла привітна посмішка, й Андреа мусила змінити свою думку про нього, як про сурову й жорстку людину, як їй здалося на перший погляд. Хоча висновки робити було зарано.

–	Пішли, я тобі все покажу й розкажу! – кинувши ганчірку на купу соломи, він вийшов, а дівчина слухняно слідувала за ним, уважно слухаючи, запам’ятовуючи та роздивляючись місце, де вона мала тепер працювати.

Вони ходили від однієї будівлі до іншої, а Марк невтомно розповідав про курей, свиней та кіз, звідки вони у них взялися та як їх годувати й доглядати. Андреа намагалася сприймати усю цю інформацію, проте вистачило її уваги ненадовго. На порожній шлунок щось робити важко, а Андреа була ще слабка, тому, відчувши, як хвиля слабкості хоче поглинути її, вона просто притулилася до огорожі. Марк, побачивши це, був вельми стурбований. Він допоміг Енді потихеньку дійти до їдальні, посадив на стілець і приніс тарілку зі сніданком.

Після цього їй стало краще, але покликали Софію, щоб вона могла оглянути дівчину. Тут же вітром примчав Скай. Його обличчя мало такий стурбований вигляд, що Енді відвела погляд, ніяковіючи знову.

Соня забрала Ская після сніданку, бо їй потрібна була допомога, тож вони з Андреа прощалися лише довгими поглядами, не маючи змоги поговорити.
Марк і Енді продовжили розпочату до сніданку екскурсію. Він намагався прикрасити негативне враження від усього того, що їх оточувало, своїми жартами, цікавими оповідками із життя тварин і людей, які за ними доглядають. Час плинув непомітно. Андреа навіть почало подобатися це спілкування з дивовижною частиною природи, яка для неї раніше була невідома. Вона ніколи не бачила ані курей, ані свиней, ані кіз у житті, тільки в дитинстві їй мама розповідала про них, та в притулку показували їх зображення під час навчання. Але ці творіння природи просто заворожували дівчину своєю незвичайністю.

Раптом щось штовхнуло Андреа ззаду у ноги. Вона, трохи злякавшись, обернулась і побачила маленьке біле козенятко, що стояло й дивилося на неї своїми великими темними очима, нюхаючи її маленьким рожевим носиком і помахуючи хвостиком, наче собача.

–	Знайомся, це – Сніжок. Він дуже товариський, полюбляє спілкуватися та весь час бігає по двору, у сарай не заженеш! – на обличчі Марка розцвіла щира посмішка, яка показувала, як він любить свою роботу й все, що його оточує.

Андреа присіла, і козеня вирішило скористуватися цим для ближчого знайомства. Підійшовши ближче воно намагалося боднути дівчину, а вона відсторонилася від несподіванки, не змогла втримати рівновагу й впала на землю, сміючись. Козеня радісно стрибало навколо неї, а вона лежала й реготіла не в змозі заспокоїтися, на мить забувши про усі свої негаразди.

–	Ох ти ж і бешкетник, Сніжок! – промовив Марк, допомагаючи Енді піднятися. – Ось він і визначив, чим ти будеш займатися. Пощастило тобі, дівчино! Він обрав тебе, хоча я планував відправити тебе чистити за свинями.

Андреа благально подивилася на нього, він аж розсміявся:

-	Хе, та не переживай так! Будеш кізочок наших годувати, водичку носитимеш, іноді з усіма і за кормом відправлятиму. На півночі біля річки є одне місце, де трава височенька. Там ми її косимо, сушимо і тут заготовляємо, щоб запаси були, раптом що.

Вони йшли до сараю з козами, а Сніжок стрибав і бігав поруч, заважаючи їм, як тільки міг, аж доки чоловік не гримнув на нього:

–	А-ну не пустуй, чуєш! – той відбіг трохи, злякавшись, але вже через мить продовжив свої пустощі.

Андреа дуже подобалося це маленьке жваве диво, що носилося довкола, загрожуючи потрапити під ноги. Вона час від часу нахилялася, коли козеня підбігало ближче, і чухала його маленьку голівку та м’які вушка. Воно тріпало головою і тікало, щоб повернутися знову. Марк дивився на цей тандем і посміхався, бо розумів, що правильно обрав заняття для дівчини.
А ще він познайомив Енді з Ліною, дівчиною років дев’ятнадцяти, що доглядала кіз, яких було шестеро. Саме вона й буде навчати Андреа всього, що знає сама. Ліна відразу сподобалася Андреа: весела та жвава, вона стрімко рухалася від одного місця до іншого, і її довге руде волосся яскравим шлейфом летіло за нею, вибиваючись з-під хустини, куди дівчина намагалася його прибрати, щоб не забруднювалося та не заважало працювати.

Працювати було приємно і весело у такій компанії, тому час до обіду пройшов швидко, і Андреа не відчувала, що втомилася, хоча вони носили козам воду, ходили на город по буряки, потім їх терли, годували кіз, прибирали за ними. Весь час вони розмовляли то про одне, то про інше, і Андреа навіть на якийсь час забула про усі неприємності, розбиті мрії, Ская і того хлопця з клубу, батьків, притулок і свою пригоду… Усе відступило на задній план від нових емоцій і вражень. І це маленьке козеня, яке слідувало за нею, куди б вона не пішла, душе тішило її, підіймаючи настрій. Тож вона була щаслива від того, що все так вдало склалося.

Звісно, вона вирішила зачекати поки що з реалізацією своїх бажань і подивитись, що з цього вийде. Вона вмовляла себе, що відклала це на певний час, а потім знайде можливість і зробить своє життя таким, про яке завжди мріяла. Треба лише трохи зачекати.

Вони працювали, час минав і настав обід. Разом з Ліною вони помили руки, перевдяглися і приєдналися до інших робітників у їдальні, ледь позбувшись Сніжка, для чого довелося приманити його їжею до годівниці. Очима вона шукала в їдальні Ская, але не могла знайти, і засумувала, адже їй хотілося побачити хлопця, поділитися враженнями, але він, мабуть, образився чи мати кудись знову його відправила.

До неї підійшла Грета. Весь її вигляд показував, що вона турбується про долю дівчини.

–	Як ти, люба? Де та що тепер робиш?

–	Ой, Грето, я тепер кіз доглядаю. Там таке диво є – Сніжком зветься, козенятко маленьке, усюди бігає за нами, таке чудове, правда, Ліно? – Ліна, прожовуючи, погодилася.

–	Ну от і добре. Я за тебе рада, що все вирішилося. Ти їж, їж, а то захолоне. Ще побачимось! – і вона квапливо повернулася до кухні, залишивши дівчат доїдати.

–	Бувай!

Після обіду дівчата пішли на город збирати овочі для того, щоб вистачило козам на кілька днів. Перед вечерею знову нагодували своїх підопічних і перевели із загороди до сарая, закрили й могли трішки часу витратити на себе. Ліна пішла до кімнати полежати. Андреа ж побігла шукати Ская.

Вона прибігла, важко дихаючи, до Грети, перелякавши бідолашну жінку.

–	Що сталося, дитино?

–	Нічого, просто хочу знайти Ская, ти не бачила його?

–	Приходив перед обідом, а потім пішов, – Грета гукнула свою помічницю, щоб та підмінила її, поки вона поговорить з Андреа.

–	А ти у Софії питала?

–	Ні, ще не дійшла туди. Вона у себе?

–	Побіжи, глянь, сонце, не скажу точно, ти ж бачиш, я на цій кухні майже цілий день стирчу!

Енді подякувала і побігла до Соні. Та сказала, що вони розминулися, бо її син нещодавно вийшов і вона не знає точно, куди прямує, бо вона його відпустила.

У розпачі Андреа забула навіть попрощатися, вискочила надвір і побігла до себе в кімнату, щоб перевдягтися. Весь час в голові у неї крутилася думка, що він уникає її. Може вважає, що вони надто зблизились? Енді почувалася збентеженою і засмученою, і різні можливі причини не давали їй спокою.

На вечерю Скай прийшов із запізненням і сів у іншому куті, тож помахати йому не було можливості. Тому вона твердо вирішила завтра працювати швидше та крадькома знову пошукати його.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.