Знайомство

Вона чула, що хтось наздоганяє її, а потім крик, який змусив зупинитися:
–	Зачекай, будь ласка!

     Останнє слово прозвучало досить дивно для того, від кого вона ніколи б цього не очікувала, а цей тон… Ні, це був зовсім не наказ, а прохання, навіть, благання. Ризикуючи бути покараною, вона зупинилася і тут же, повернувши голову, побачила, що той юнак вже стоїть поруч. 

     Вона схилила голову і трохи присіла, вітаючи його. Він дивився на неї згори своїми чорними очима, у яких грали бісики.

–	Ти новенька? – його голос звучав музикою у її душі, може, через те, що ніколи вона ще не спілкувалася так вільно з ровесниками з Поважних. І, безперечно, цей хлопець чимось притягував її. Опинившись з ним наодинці, вона відчувала якусь дивну близькість і, задавалося, що вони знайомі усе своє життя.

     Хоча, якщо подумати, то так і було: вона спостерігала за ним через вікно ще з дитинства. Інших дітей Поважних вона бачила не часто, та цього запам’ятала чи то через зовнішність, чи через манери.
–	Так, – тільки й могла вимовити дівчина від розгубленості.
–	Як тебе звуть? – він був таким спокійним і врівноваженим, не кричав і не говорив, як інші в Клубі. Це дивувало й радувало Енді.
–	Андреа.
–	Це ти замість Клаудії?
–	А хто така Клаудія? – якось вирвалося у дівчини, яка аж прикрила рота рукою, бо відчувала, що бовкнула зайве. Та й взагалі, вона не мала права говорити з ним, та він же її сам зачепив.

     Раптом у протилежному кінці коридору з’явилася Фреда, яка йшла своєю гордою ходою, високо піднявши підборіддя і постукуючи палицею об руку, як вона зазвичай робила. Вона пильно дивилася на молодих людей, які стояли у коридорі. Андреа аж похолола від того погляду, уявивши, як їй дістанеться за це. 

–	Добрий вечір, Фредо, – мовив хлопець. При цьому він був абсолютно спокійним, та й чого йому було перейматися, він же син найголовнішого в Клубі!
–	А що вона тут робить, Майкле? – запитала жінка, наближаючись.
–	Я щойно хотів попросити її принести мені води, бо та, що у вітальні, не така холодна, як мені б хотілося.
–	То чого ти стала, йди вже, на тебе чекати не повинні! – Фреда підвищила голос, звертаючись до Андреа, яка цієї ж миті зірвалася з місця і побігла до кухні. Дорогою вона чула, як Фреда говорить хлопцю те, що треба просити про таке саме слуг, а не посудомийку.

     Забігши до кухні, вона зраділа, що тут майже нікого не було, тож, швидко впоравшись, дівчина повернулася з повною склянкою холодної води. Та його вже не було ні в коридорі, ні у вітальні, ні в їдальні.

     Андреа була засмучена і рада водночас. З одного боку, їй хотілося ближче познайомитися з цим неймовірним юнаком, та з іншого – вона раділа, що їй не перепаде від Фреди. Тільки тепер, аналізуючи ситуацію, вона зрозуміла, що він заступився за неї, бо знав, що її покарають.

     Розвернувшись, Енді пішла до кухні віднести воду і знову братися до роботи, бо час відпочинку вже майже вийшов.

     Працюючи, вона згадувала сьогоднішній день, такий незвичний і бентежний. Андреа почувалася такою таємничою, що аж дівчата помітили, що з нею щось не так. Та вона могла пояснити лише втомою і незвичною працею у такому місці. Тож розмовляли мало, а час від часу їй згадувався то Майкл, то Скай, мимоволі порівнюючи їх та шукаючи відмінності. Її серце стискалося від того, що їй не вистачало спілкування з другом, і їхнього мовчання також.

     Сьогоднішня зустріч хоч якось прикрасила її життя тут та внесла живу іскру в її відчуття, які, як вона думала, теж вкриються тут попелом та припадуть пилом, як підлога в кухні, яку весь час доводилося мити.

     Тихо догоряв день, усі закінчували роботу та мріяли про відпочинок. Вони були щасливі від того, що Фреда майже не заходила, тому працювали спокійно. Джес, щоправда, розбила одну тарілку, чого ніяк не можна було робити. Її очі округлились, а рот вона закрила рукою, ледь стримавшись, щоб не закричати від переляку. Та усе якось обійшлося: чи то економка спала та не чула, чи то вийшла кудись. Тара тихенько заховала її уламки подалі в сміття. Джес була їй щиро вдячна за це, та у неї ще якийсь час трусилися руки. Андреа відправила її вмитися і попити води, закінчивши роботу сама.

     Наступний день обіцяв бути напруженим: хтось із членів Клубу вирішив влаштувати свято, тож чекали на велику кількість гостей. Зранку вже всі були знервовані й заклопотані. Прокинувшись, Андреа тяжко зітхнула, бо часу на відпочинок у неї, здається, сьогодні не буде, а це означає, що побачити Майкла вона теж не зможе. Дівчина хотіла йому подякувати, що повівся так благородно.

     Коли Енді зайшла на кухню, тут уже кипіла робота: величезні гори овочів чекали на те, щоб їх перечистили, у казанах кипіла вода, на величезних пательнях смажилися ароматні шматки м’яса, а в печі пеклися рум’яні булочки. Усе це наповнювало неймовірним ароматом кухню, живіт дівчини незадоволено забурчав, тож довелося його залити водою, від чого він став ще більш говірким. Та сніданок поки не намічався. Всі були заклопотані, до того ж Фреда з кухні майже не виходила, а раптово з’являлася то в одному, то в іншому кутку, покрикувала, вимагала, підганяла, але ніколи не хвалила та не підбадьорювала. 

     Андреа стала до роботи. Сьогодні вона мала чистити овочі, яких, як їй здалося, кінця-краю не буде. Така монотонна робота була для дівчини найгіршим покаранням. Та поки що і Тара, і Джес також займалися саме цим. Говорити вони не могли через те, що економка не зводила з них очей.
Пропрацювавши так до обіду і відволікшись лише на п’ять хвилин для сніданку, Андреа відчувала неймовірну втому і головний біль. До того ж тут було наче в пустелі, куди вона втекла колись. Тільки з тією різницею, що сонце не палило, але було дуже вогко, й від того дихати не було чим. Малесенькі віконечка під стелею не рятували, тим більше, що на вулиці було надзвичайно спекотно.

     Після сніданку Поважних Андреа з дівчатами стала до своєї вже більш звичної роботи – миття посуду. Фреда продовжувала набридати усім своєю присутністю, дратуючи й нервуючи своєю палицею, яка час від часу з’являлася поблизу чийогось вуха чи голови, погрожуючи швидкою розправою за невправність.

     Вже по обіді всі не відчували ніг, та роботи було ще хоч відбавляй. І знову коротка перерва нічого не вирішила, проте вставати після неї виявилося ще важче, ніж взагалі не сідати. Навіть обід не надав необхідної енергії, всі виглядали, наче сонні, тож палка пані Фреди усе частіше опинялася на спинах бідних робітників.

     Нарешті до Клубу зібралися гості, служниці бігали до їдальні з різними стравами та напоями, а назад поверталися з порожніми тарілками, великою кількістю порожніх тарілок. І куди тільки отим панам усе лізло? 

     Тепер настала черга найінтенсивнішої праці Андреа, Джес і Тари, які мусили перемити їх швидко, поки гості відпочивали у вітальні перед зміною страв.

     Раптом одна тарілка вислизнула з рук Енді і, вдарившись об кам’яну підлогу, розбилася. Дівчина спочатку оторопіла, потім кинулася збирати уламки, які розлетілися по підлозі, та було пізно. Фреда, з очей якої враз посипалися блискавки, підлетіла до дівчини, як хижак на здобич. Її палиця піднялася і блискавично опустилася на спину Енді, від чого та скрикнула, але отримала наступний удар, і наступний, і ще. Сльози просто котилися по обличчю, ридання зривалися з губ, благаючи припинити. Та Фреда була невблаганна. 

     Вона зупинилася. Андреа лежала на підлозі серед уламків тарілки й плакала. Та вона крізь сльози, що застилали очі, побачила, як усі припинили роботу і стали, опустивши голови.

–	Що тут відбувається? – пролунав низький чоловічий голос.
Чоловік не бачив Енді на підлозі, а вона не бачила його. Усі просто мовчали. Раптом заговорила Фреда:
–	Вибачте, пане, у нас була проблема, але її вже вирішено, не хвилюйтеся. Обіцяю, це більше не повториться.

     Мабуть, він вийшов, бо усі якось трохи розслабилися. Але працювати не почали.

–	Чого стали? Теж хочете? Роботи он скільки, чи ви спати не збираєтесь сьогодні? – Фреда кружляла по кухні, зиркаючи на всі боки через свої скельця на носі. – А ти чого лежиш? Вставай! Чи мало отримала?
Андреа ледь підвелася на ноги, та вони не тримали її, і вона знову сіла на підлогу. Їй було байдуже, чи битиме Фреда її ще, чи ні, та вона не могла піднятися. У голові паморочилося, спина жахливо боліла, а ноги й руки тремтіли.

–	Відведіть її до Карен, хай огляне! – кинула Фреда, розвертаючись на підборах і виходячи з кухні.

     Тіна та Джес підхопили Енді під руки з обох боків і помалу пішли з кухні. Кожен крок болем віддавав у всьому тілі, змушуючи її стогнати. Та вона помалу йшла, зціпивши зуби й спираючись на дівчат.

     У одній з невеличких кімнат далі по коридору клопоталася немолода жінка з каштановим волоссям, яке було зав’язане ззаду стрічкою. Її темно-синя сукня по коліно дуже їй пасувала.

–	Ой, ой… Зараз… Терпи, ми тебе полікуємо… – весь час бурмотіла вона собі під носа, тільки глянувши на Андреа, поки дівчата клали її на невелике просте ліжко, що стояло під стіною ліворуч. Залишивши свою товаришку, вони побігли на кухню, аби не отримати й собі покарання.

–	Мене звуть Карен, – промовила м’яко жінка, даючи Енді якісь ліки, що гірко пахли травою і на смак виявилися такими ж. – Нічого, нічого, на ось запий.

     Трохи згодом дівчина відкрила очі й зрозуміла, що спала. Вона не відразу зрозуміла, де вона, і що тут робить, тому намагалася відразу встати. Сили не було, тож вона знову опустилася на ліжко. У кімнаті було порожньо, але через кілька хвилин повернулася Карен. Побачивши, що Андреа відкрила очі, вона посміхнулася:

–	Як почуваєшся, сонечко? Трохи краще?
–	Так, дякую. 
–	Це добре, відпочивай, набирайся сил.

     Енді лежала, прислухаючись до свого тіла, до болю, який зачепився своїми пазурами десь у середині та не давав спокою. Та потім вирішила не зосереджуватись на ньому, може так швидше пройде. Натомість повернулася до спогадів. Вона вже шкодувала про те, що приїхала сюди. І це вже напевно.

     І не скільки робота лякала, ні, вона б потроху звикла. Та оцей замкнений простір, оце напруження і знервованість турбували її. Вона згадувала, як їздила з Ліною у зелені луки біля невеличкої річки, лисичку, яка тримала у зубах свою здобич, удар блискавки й жахливий грім, який так налякав їх тоді. Усе було таким далеким, але таким яскравим. Потім вона згадала Сніжка, який весело стрибав біля неї, поки вона насипала йому трави.
Ці думки чи ліки розслабили її, і вона, нарешті, заснула. 

     Прокинулася Андреа від того, що хтось обережно торкнувся її плеча. У кімнаті горіла лише одна свічка, тож вона не відразу роздивилася, хто розбудив її. Виявилося, що до неї прийшли дівчата з кухні, принесли вечерю. Вони допомогли дівчині піднятися і поїсти. Цю ніч вона мала провести тут, під наглядом Карен.

     Але біль у спині не давав їй спати, тож більшу частину ночі вона просто лежала, намагаючись не ворушитися та думаючи чи згадуючи щось приємне, аби відволіктися. Жінка, яка спала на іншому ліжку, яке, як виявилося, стояло десь вглибині кімнати, теж не спала, час від часу перевертаючись з боку на бік.

–	Не спиш? – тихо запитала вона Енді.
–	Ні.
–	Тобі від Фреди дісталося?
–	Угу, – їй не було потреби розповідати, що сталося, адже вона не знала її і не довіряла Карен, не дивлячись на те, що та лікувала дівчину, бо це була її робота.

     Розмовляти не хотілося, та й відчувалося якесь напруження між ними, тож через кілька хвилин дівчина почула спокійне дихання Карен, яка, мабуть, заснула, та й собі намагалася, що їй, нарешті, вдалося.

     А вранці вона прокинулася від кроків, які почула біля свого ліжка. Енді відкрила очі. Карен посміхнулася:
–	Доброго ранку!
–	Доброго, – відгукнулася дівчина, хоча він, мабуть, був вже й не надто добрим.
–	Зараз дам тобі ще ліки, і маєш йти працювати, на жаль…
–	Я розумію, дякую, мені вже краще.

     Коли вона вийшла з кімнати, то неподалік побачила Майкла, який стояв, притулившись спиною до стіни. Вона ледь схилила голову на знак вітання і повільно пішла до кухні. Спина ще боліла, та вже було трохи терпиміше. Та не це зараз не давало спокою Андреа. Вона знову відчувала пильний погляд на собі й точно знала, кому він належить.

     Йшла вона дуже обережно і повільно, а через декілька кроків відчула, що хтось її наздоганяє, тож відступилася до стіни, щоб пропустити. Але це був Майкл. Побачивши, як вона йде, вирішив поцікавитися:

–	Що з тобою? Тобі погано? Що сталося?
–	Дякую, мені вже краще, – уникаючи від неприємної відповіді мовила Енді. 
–	До речі, я так і не відрекомендувався. Мене звуть Майкл.
–	Приємно познайомитись. А тепер вибачте, мені треба йти, – вона була не в гуморі, тому пішла у бік кухні, показуючи, що розмову закінчено.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.