Лист

– Твоя мама? Але… Як?... Це означає, що ти – моя сестра? – Майкл ніяк не міг прийти до тями від слів Андреа.

– Так, ми з тобою родичі! – вона аж засяяла на якусь мить, але потім іскра в її очах згасла, бо вона згадала, як дивилася на Майкла крізь вікно всі ці роки, захоплювалася вишуканістю його манер, посмішкою. Та що там казати – він їй подобався, і тепер її щоки враз запалали від думки, що вона ледь не закохалася у нього, та клопоти, робота й усі негаразди та пригоди, що трапилися з нею, просто не залишили часу на романтику. І він, її брат, був поруч, але Енді не знала цього.

– Цікаво, що скаже на це батько…

– Ти що! Він мене зі світу білого зведе, якщо ти кажеш, що мою маму не любили. А тут я, у Клубі, служниця… Ти розумієш, що це – таємниця? І ніхто, чуєш, ніхто про це не повинен дізнатися! – Енді говорила так швидко й так палко, ніби боялася не встигнути попередити його. Ніби від цього залежало її життя. Хоча, можливо, так і справді було.

– Добре, не скажу нічого. Нехай так і залишиться, аж поки сама не захочеш, – його обличчя ще кілька секунд залишалося замисленим, та потім легка усмішка освітила його, – сестричко! – Так дивно тебе називати сестрою…

– Двоюрідною.

– Так, але я все життя мріяв про це. Усі дуже шкодували за Евою, коли її не стало.

– Мені шкода.

– Я її не знав, тож мені сумно лише через те, що це вплинуло на маму й батька. Я зразу нічого не розумів, але потім почав здогадуватися, чому на мене дивляться так дивно, опікають. Мені це не подобалося, я тікав, не слухався. Але потім склав усе й зрозумів, що вони дуже боялися втратити мене також.

Вони ще трохи постояли, роздивляючись портрети, та Андреа могли шукати. Тож їй довелося повернутися і продовжити роботу, ніби нічого й не трапилося. Тільки думки про маму та її відкриття того, що вона член родини Поважних, хоч і не повністю, добряче гальмував її. Через це сьогодні вона закінчила роботу пізніше, що аж Фреда, яка прийшла перевіряти роботу, була дуже здивована й незадоволена, коли побачила, що Енді досі не впоралася.

Ввечері Андреа довго лежала, прокручуючи в голові події цього незвичайного дня, розмірковуючи над тим, як би склалося її життя, якби вона народилася тут. Та водночас вона згадала, якими жорстокими є тутешні жителі, й знову відчула потребу якось це змінити. Не можна дозволяти їм так себе поводити! Але для боротьби потрібна була зброя і люди. За людьми справа, швидше за все, не стане. А от зброя… Це завдання не з легких. Та їй марилося, як Майкл потай відкриває двері зброярні, віддає усе людям, готовим до боротьби, а вона стоїть поруч, допомагає, надихає, керує… З такими думками Енді поринула у неспокійний сон, кілька разів просинаючись і знову занурюючись у свої дивні сновидіння.

Наступного ранку вона дізналася від однієї зі служниць, що Майкл, який, виявляється, вчора несподівано поїхав кудись, так і не повернувся. Тож за ним хотіли сьогодні спорядити пошуковий загін. У дворі метушилися два десятки чоловіків, збираючись у дорогу. На кухні теж було гаряче – їм готували припаси із собою. Андреа хотілося дізнатися більше, адже тепер вона хвилювалася за брата. Але служницям не дозволено було байдикувати, довелося працювати у компанії із важкими думками про те, куди Майкл поїхав і чому не повернувся.

Загін відправився у дорогу, а Енді час від часу виглядала у вікна, намагаючись розгледіти, що відбувалося навколо, та дізнатися, чи не повернувся брат. Під час обіду в будинку було тихо і якось порожньо, наче все завмерло в очікуванні на погану звістку. Стіни ніби нависали, давлячи й змушуючи почуватися неспокійно, а портрети, що висіли на стінах, сьогодні якось грізно дивилися на усіх, хто проходив повз.

Час тягнувся неймовірно довго. Усім знайоме це відчуття, особливо коли чогось чекаєш. Андреа намагалася прискорити виконання роботи, щоб ввечері бути на своєму посту за виноградом, хоча їй весь час доводилося підганяти себе й змушувати не думати про погане.

Перед вечерею вона зайняла звичне місце на терасі, сховавшись від усіх. Як раптом побачила, що до воріт під’їхала група людей. Один з охоронців побіг доповідати Стівену, батькові Майкла. Енді намагалася побачити знайоме обличчя серед тих, хто прибув. Та виявилося, що група розділилася, і це повернулася одна частина після огляду своєї території.

Дівчина засумувала. Її думки весь час поверталися до історій, яких вона тут достатньо наслухалася, про те, як люди зникають у порожніх землях. Та що й казати – вона саме ледь повернулася звідти, хоча пробула там не так довго.

І знову рух біля воріт. Чергова група повернулася ні з чим. Андреа вирішила, що буде чекати до останнього, чим би це для неї не скінчилося, адже спати вона все одно не зможе, поки не дізнається, чи повернувся Майкл додому.

Та ось, нарешті, і остання група. У їхніх голосах Андреа почула радісні вигуки, хоча розгледіти Майкла серед них не могла – було вже занадто темно. Вона квапливо пішла до будинку, де зайняла місце для спостереження у дальньому кутку коридору біля спуску до кімнат прислуги.

Вони зайшли до будинку. На зустріч вийшов Стівен і обійняв Майкла, який виглядав стомленим, але щасливим. З легким серцем Андреа пішла спати.

Вранці вона прокинулася найпершою і побігла до кухні, аби швидше дізнатися новини. Бо сподіватися, що відразу зустрінеться з Майклом, вона не могла. Тут усі були щасливі. Доповідали, що усе піднесення походило від Фреди, а це вже говорить про те, що все завершилося добре. Щаслива дівчина піднялася на свій поверх і в коридорі ледь не наштовхнулася на Майкла.

Спершу, не роздивляючись, вона присіла, як завжди це робила, вітаючи Поважних. Але потім, коли підняла очі, то побачила, що перед нею стоїть брат і широко посміхається. Андреа так хотіла обійняти його, та боялася, що це хтось побачить, адже Поважні ще не всі пішли снідати. Та Майкл першим наблизився до неї і міцно обійняв, шепочучи на вухо:

– На нашому місці ввечері, – і відпустив Енді, щоки якої стали схожими на рожеві троянди від такого прояву почуттів.

Вона коротко кивнула й пішла працювати, ледь не підстрибуючи від щастя. Їй так хотілося дізнатися, що ж сталося, але вона була надзвичайно щаслива, що з хлопцем все добре. Енді чомусь відчувала неймовірну близькість із тим, кого майже не знала, але, здавалося, він був єдиним тут, хто до неї ставився з прихильністю. Можливо, через це вона так тягнулася до нього.

Цей день промайнув, наче й не було, адже Андреа була зайнята швидким прибиранням, щоб перед вечерею податися до тераси, де на неї чекатиме її брат. Вочевидь, він хотів їй розповісти щось важливе, або просто заспокоїти. Та все одно їй треба було його побачити.

Коли Андреа прослизнула за виноград, то Майкл вже чекав на неї, його очі весело блищали, коли він привітався і знову обійняв її.

– Який же я радий тебе бачити, сестричко! – він вимовляв це слово так, ніби смакував, намагаючись відчути усі приховані відтінки.

Андреа приймала правила гри, і так само промовила:

– Яка ж я рада тебе бачити, братику!

На кілька секунд затримавшись у його обіймах, вона, нарешті, звільнилася і, заглядаючи йому в очі, запитала:

– Де ти був? І чого так довго не повертався?

– Тільки не кажи, що ти хвилювалася. Я вже цього наслухався, – він показав рукою вище голови, підкреслюючи свої останні слова.

– Звісно, а ти ж як думав? Ми ж рідня!

– О, так! – радісно промовив Майкл і замовк, але через деякий час продовжив: – Ти пам’ятаєш ту дівчину, Мартіну, яку вигнали з Клубу?

Андреа кивнула.

– Так от, я допоміг їй влаштуватися.

Андреа дивилася на нього широко відкритими очима.

– Як?

– Я відвіз її до людей, які допоможуть. Але потім, на зворотному шляху, я трохи забарився – зустрічався зі знайомим…

Було очевидно, що Майкл не дуже хотів розповідати про те, що робив там і з ким зустрічався, але, хоч і з невеликим бажанням, та все ж продовжив:

– А потім, повертаючись, трохи не туди звернув, було вже темно, тож довелося заночувати там.

І знову очі Андреа широко відкрилися від здивування.

– Ти? Ночував там? Сам? Неможливо… Там же звірі, розбійники…

Майкл засміявся.

– Ну, я вже дорослий хлопчик. Тим більше, не вперше залишаюся там на ніч.

– Я просто думала, що Поважні бояться їздити туди.

– Так і є. Більшість боїться, але не я. Пам’ятаєш, я тобі казав, що тікав і не раз?

– Так.

– Так от в більшості разів я тікав за місто. Уявляєш! Я малий і за містом! І кожного разу мені вдавалося втекти трохи далі. Спочатку тікав пішки, потім навчився їздити верхи і вже брав коня. Батько намагався забороняти. Але потім кілька разів виїхав разом зі мною і навчив дечого, щоб я не пропав. З того часу я часто бував там.

– Ого! Я не думала…

– Ніхто не думав. Але от такий я. Не сидиться мені тут. Почуваюся, наче у клітці. Ненавиджу це місце!

– А багато хто хотів би опинитися тут, у безпеці.

– Можливо, доки не зрозумів, що тут справжнісіньке болото. Це – не життя.

Андреа обдумувала почуте, Майкл тим часом поліз до кишені й витяг шматочок шкіри, вкритий дрібними позначками, що були ледь помітні в темряві, яка поступово захоплювала двір, і простягнув його Енді.

– Це, до речі, тобі.

Вона здивовано поглянула спочатку на брата, потім на те, що він їй дав, і взяла те, що тримав хлопець.

– Мені? Дякую… А … - вона навіть не встигла запитати, як почула відповідь.

– Так. Я думаю, ти знаєш, що це й від кого. Так він мені сказав.

– Скай? – Андреа випалила його ім’я, лаючи себе за квапливість, і знову відчула, як тепло приливає до її щок, радіючи, що Майкл не побачить її збентеження.

– Так. Передавав тобі найпалкіші вітання.

– Дякую, – Андреа все ще не могла повірити своїм вухам. Скай передав обіцяний лист через Майкла! Як же вони пов’язані?

– Як ти його знайшов? Ти їздив у поселення збирачів?

– Ні. Розумієш, ми зі Скаєм давні друзі. Він такий же, як я. Не сидиться йому в замкненому просторі. Зустрілися одного разу в зруйнованому будинку і ледь не повбивали один одного. А потім сиділи біля вогнища, пекли картоплю і сміялися. З того часу іноді зустрічаємося за межами поселень.

Тепер Андреа зрозуміла, куди так часто зникав Скай, і ніхто не міг сказати, де він. Але вона ніяк не очікувала, що Майкл і Скай – друзі! От так сюрприз!

Посидівши ще трохи, їм довелося розійтися. Енді не терпілося прочитати листа, завдяки тому, що добре вчилася у притулку, тож могла впоратися з цим, хоча давно вже не траплялася нагода повправлятися у цьому. Вона знала, що доведеться добре сховати його й чекати ранку, поки стане достатньо видно. Але треба буде вибрати час так, щоб ніхто за цим її не спіймав. Читання, як і книги, були заборонені для простого люду, бо Поважні не хотіли, аби хтось вчився, їм вигідно було керувати тими, хто не вмів думати, зіставляти, розуміти те, що відбувалося.

Вранці, коли всі спустилися снідати, а Фреда вже перевірила роботу, Андреа трохи затрималася і вирішила прочитати лист. У ньому Скай розповідав, що усі в поселенні за нею сумують і передають вітання. А він дуже хоче побачити її ще раз. А також повідомив, що вона може довіряти Майклу, який, як він підтвердив, є йому давнім другом. І згадав, що там, у стайні, хотів їй так багато розповісти, шкода, що часу не вистачило, як і місця у його листі.

Що надзвичайно здивувало дівчину, так це особливе вітання від Юджина, якого Скай бачив нещодавно. А також те, що вони ще обов’язково зустрінуться. Вона не відразу згадала, про кого йде мова, але потім усе почало ставати на свої місця. Це ж той самий Юджин, якого вона зустріла у місті, де вони відшукали групу. Він ще тоді пообіцяв, що вони зустрінуться. Тож, виявляється, Скай і його знає? Усе було так заплутано, що голова йшла обертом.

Енді не перестала дивуватися таємницям, які її оточували, і раділа, що потроху розбиралася з ними. А з Юджином вона дуже хотіла зустрітися, адже він знав її батька, та, через брак часу, так і не встиг нічого розповісти. Вона вже доволі погано пам’ятала тата, тож будь-яка інформація допоможе їй зберегти в пам’яті його образ.

Тепер потрібно було знищити листа. Але як і де це зробити, щоб ніхто не побачив і не дізнався? Адже він викривав зв’язок Майкла, Ская і вигнанців, які хотіли змінити світ, яких не влаштовувало панування Поважних. І тут Андреа зрозуміла, що потрібно робити. Це було доволі ризиковано, але вона не бачила іншого шляху.

Спустившись снідати, вона захопила з собою послання. Підійшла до дівчат, запитала, як справи, посилаючись на те, що давно не спілкувалися, запропонувала допомогти, коли вони саме збиралися знімати величезний казан з гарячою водою. Тара і Джес були вдячні за допомогу, адже сьогодні саме чогось не вправлялися.

Енді взяла ганчірку і підійшла до плити, щоб взяти казан з одного боку. Аж раптом ганчірка загорілася, засмердівши й без того задимлену кухню. Вона вибачилася, швидко збиваючи полум’я, а потім продовжила те, що збиралася робити.

Раптом до кухні влетіла Фреда. Незадоволено принюхуючись, вона озиралася, але, не побачивши нічого підозрілого, змовчала, стиснувши губи. Андреа так злякалася, що ледь втримала казан, поспішаючи поставити його на підлогу.

На них чекала перевірка. Це траплялося періодично, як казали ті, хто довше тут пропрацював, або ж після того, як когось ловили на спробі вкрасти щось із речей господарів.

– Встали, руки вперед! – грізно зиркаючи очима кричала Фреда.

Андреа було цікаво, чого так забарилися з обшуком. Мабуть, через зникнення Майкла трохи підзабули. А може, сьогоднішня задимлена кухня наштовхнула економку на цю думку?

Фреда ходила від однієї дівчини до іншої, змушуючи вивернути кишені й навіть знімати туфлі, сподіваючись, що хоч у когось знайдеться щось приховане. Дійшовши до Андреа, Фреда з-під лоба глянула на неї через скельця на носі, чекаючи, поки та покаже кишені. Але, не побачивши нічого підозрілого, їй довелося цим задовольнитися, і вона збиралася вже вийти, як повернулася, ніби щось згадавши, і, високо піднявши голову, різко промовила, звертаючись до Андреа і дивлячись на неї пронизливим поглядом:

– Після обіду на тебе чекатиме пан Стівен у великій вітальні! Не запізнюйся! – як завжди повернувшись, вона пішла у бік своєї кімнати, залишивши Андреа дивуватися такому несподіваному виклику.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.