Таємниці

Пристрасті потроху вляглися, Андреа звикала до нового режиму і роботи, поступово пришвидшила виконання останньої так, що виходило з пів години вільного часу перед самою вечерею. Фреда заспокоїлася, тільки роботу завжди перевіряла ретельно і, піджавши губи й не промовляючи ні слова, йшла геть, бо дівчина працювала на совість, не бажаючи наражатися на небезпеку. Вона полюбила хвилини свободи, коли могла залишитися наодинці зі своїми думками, заховавшись від людей та просто спостерігаючи, сидячи за виноградом. 

     Її нові сусідки були трохи старші за неї, спокійні та не надто говіркі, мабуть, через те, що боялися бовкнути зайве, адже тут, серед речей Поважних та присутності їх самих, було надто багато таємниць. І кожна служниця, якщо мала бажання, то могла почути багато чого цікавого. 
Андреа зрозуміла це вже на другий день, коли закінчувала роботу в коридорі, а чоловік і жінка, чия кімната знаходилася поруч, розмовляли так голосно, що можна було розібрати кожне слово. Та тема виявилася нецікавою, якісь звичайні побутові негаразди, які часом трапляються у кожній родині, тож Енді вирішила не прислуховуватися, а швидше закінчувати роботу і бігти на вулицю.

     Досить часто до її прогулянок долучався Майкл, який вже вивчив графік Андреа. У неї склалося враження, що він спеціально приходить, щоб посидіти разом. Вони почали спілкуватися на нейтральні теми – погоди, природи. Він також часто розпитував про її життя у селищі, пригоди, які сталися з нею, про її сім’ю та друзів. 

     Згадуючи свою поїздку на розкопки, Андреа подумала про те, як Скай так само розпитував її по приїзді, уважно слухаючи та ставлячи запитання. І їй стало трохи сумно. Як же вона скучила за ним! І тепер, навіть сидячи поруч із цим чорнявим красенем, вона чомусь думала саме про Ская. Те, як він дивився на неї, але і як уникав вона також пам’ятала.

–	Ти засмучена, – якось запитав Майкл, побачивши, як заблищали очі дівчини після чергової розповіді.
–	Я скучила за друзями.
–	Розумію, тут важко самій. А у мене майже немає друзів. Крім тебе, – він усміхнувся до неї, – чи не так?
–	Так.

     Вона ніколи не думала про те, як розцінювати їхні стосунки. Звісно, вони дуже зблизились, і Майкл наполіг, щоб Енді його називала на ім’я, пояснюючи це тим, що офіційність віддаляє. Дівчина погодилася, адже він був лише трохи старшим за неї. Єдине, що вони удавали, наче не знають одне одного, коли хтось із членів Клубу був поблизу. Андреа розуміла, що інакше просто не можна, бо це підставило б під удар і її, і Майкла.

     Одного дня вона сиділа, як завжди у вечірній час, на терасі за виноградом, гадаючи, чи зможе сьогодні до неї долучитися її новий друг. Їй було видно, як охоронці йдуть вечеряти, залишаючи одного, якого звали Томом, здається, так сказав Майкл. Він нервово переступав з ноги на ногу, очікуючи на свою чергу йти їсти. Енді було смішно спостерігати за ним, бо щодня у нього було одне й те саме: він кружляв двічі в один бік, потім розвертався і йшов два кола в інший, потім ставав обличчям до дороги й дивився кудись вперед. Потім розвертався й оглядав двір, пильно вглядаючись у тіні, які на той час починали його заповнювати. Це тривало хвилин десять – п’ятнадцять, а потім його міняли інші охоронці й він аж підбігав, так поспішав на вечерю.

     Тільки сьогодні їй здалося, що вона побачила щось дивне: коли охоронець стояв спиною до дороги, повз нього промайнула тінь, яка кинулася у найближчий сарай чи, швидше, стайню.

     Раптом вона побачила, як Майкл вийшов з дверей тієї стайні, привітався з Томом, чи як його там звали, і пішов до будинку. У цей момент тінь вислизнула з дверей так само непомічено і зникла за воротами.

     Андреа була спантеличена й зацікавлена тим, що там відбулося. Їй кортіло якось дізнатися, хто ж це був. Але спочатку вона вирішила постежити за Майклом. Чогось їй думалося, що то, можливо, дівчина, яка потай ходить до нього на побачення, адже такою невеликою здалася фігура, яку вона помітила. Або ж Енді взагалі помилилася, і їй просто привиділося.

     Наступного дня вона вже знала, що їй слід зробити усе ще швидше і зайняти свою позицію для спостереження. У цей час Поважні зазвичай готувалися до вечері, а потім сідали за стіл, після чого збиралися у великій вітальні. Тому у дворі нікого не було, а інші робітники не звертали на неї уваги, якщо бачили. 

     Енді тільки ступила у свій заповідний куточок і побачила, що Майкл вже там. Вони не говорили ні про що важливе, просто відпочивали від клопотів дня у товаристві один одного. Та одним оком вона все-таки поглядала на охоронця, який повторив свій вчорашній ритуал знову.

     Вранці у неї були якісь змішані почуття: з одного боку, вона хотіла побути знову з Майклом, бо їй подобалося, що він простий і зовсім не схожий на інших членів Клубу. А з іншого боку, її стеження захоплювало, таємниці збурювали кров, змушуючи відчувати себе живою. Приховане від людського ока завжди бентежило її. Тепер їй випав шанс розібратися хоч у чомусь.

     У той самий час дівчина вже сиділа на своєму місці, придивляючись до того, що відбувалося біля воріт. Тільки тепер вона подумала про те, що Майкл сидів тут і до того, як вона сюди потрапила, і міг так само помітити повторювані дії охоронців, що допомогло йому влаштувати ту зустріч. А чи будуть інші зустрічі, вона хотіла саме дізнатися.

     Поки час не настав, Андреа уважно вивчала двір у пошуках більш вдалої позиції, з якої було б видно ще краще. Та нічого, крім самої стайні, де можна було заховатися, вона не придумала. Але як прослизнути повз охоронця? Над цим треба було добре подумати…

     Та ось вона знову побачила, як той дивиться у бік двору, а за його спиною темний силует, що на мить показався, зник у чорноті дверного отвору. Через кілька хвилин Майкл знову з’явився звідти з якимось відром, привітався з охоронцем, вони про щось поговорили, і той розсміявся. А силует зник так само, як і вперше, коли Андреа його побачила. Тільки цього разу їй здалося, що фігура була більшою, більше схожою на чоловічу.

     Тепер вона вже точно нічого не розуміла. Їй потрібно було знайти спосіб потрапити до стайні!

     Наступного дня вони зустрілися з Майклом на їхньому місці, Енді заговорила про коней, яких вона й справді дуже любила. Її друг виявився шанувальником цих тварин, і розповів, що має свого улюбленця – чорного жеребця на ім’я Привид, якого подарував йому батько на  п’ятнадцятий День народження. 

–	А на нього можна подивитися? – невпевнено запитала дівчина.
–	Звісно! Пішли! – Майкл зірвався з місця і дав руку Андреа, допомагаючи піднятися. 

     Вони разом підійшли до охоронця, який у той час був вже сам, і хлопець, привітавшись, сказав:

–	Томе, я покажу свого жеребця цій дівчині, раптом мене не буде, вона за ним наглядатиме.
– 	Добре, пане! – охоронець широко посміхнувся, думаючи, що вони просто хочуть усамітнитися, що, за словами інших служниць, тут, у Клубі, було звичною справою. Та про Майкла вона ніколи такого не чула. Все це було на руку Андреа. Нехай той охоронець думає, що хоче, єдине, що він може розповісти Майклу, якщо вона прийде раніше і заховається там. Але у неї була думка про те, як розв’язати цю проблему.

     Коли вони зайшли до стайні, Майкл запалив два каганці, щоб можна було щось бачити, бо того одного, що тут горів, було замало. Андреа уважно роздивлялася навколо, роздумуючи над місцем схованки. Тут було кілька порожніх денників, у яких, як пояснив її друг, ставлять коней гості, які залишаються ночувати у Клубі.

     Привид виявився справжнім красенем: блискуча коротка м’яка шерсть, довгий чорний чубчик і грива, сильні ноги й розумні очі. Їм не можливо було не милуватися, адже це було величне поєднання сили та краси, створене самою природою. Енді захоплено розпитувала про це диво, безупинно гладячи коня. Майкл радо відповідав на її запитання, розповідав історії та ділився секретами догляду. Було видно, що це справді приносить йому насолоду.

–	Принеси, будь ласка, води. Ми ж повинні удавати, що ти працюєш, – сказав з усмішкою Майкл.
–	Зараз.
–	Раптом хто питатиме, кажи, що я наказав.
–	Добре.

     Андреа вийшла у двір і попрямувала до колодязя, відчуваючи пильний погляд охоронця на своїй спині, від якого аж гаряче ставало. Але вона була на це готова, адже їй хотілося мати сюди доступ, тим більше, що спілкування з конями їй дуже подобалося. Вона відчувала дивне полегшення, всі погані думки десь дівалися, а на душі був спокій та мир.

     Усе обійшлося без пригод, і через деякий час вони вийшли зі стайні. Андреа пішла вперед, а хлопець лишився поговорити з охоронцем, як робив це майже щодня. Вони сміялися, та Енді намагалася не думати про те, чого вони сміються. На сьогодні план було виконано, і дівчина була цим дуже задоволена.

     Наступні кілька днів Андреа стежила за подвір’ям тоді, коли Майкл не приходив, але цікавого нічого не відбувалося. Дівчині почало здаватися, що їй усе просто привиділося. Сумніви – то поганий друг і порадник. Вони захоплюють тебе, змушують ставати невпевненим, змінювати свою думку. 
А коли хлопець приходив, то вони ще кілька разів ходили напоювати коня, приділяючи цьому деякий час, розмовляли та сміялися. Це було цікаво, весело й приємно. І дуже прикрашало її однакові дні, коли вона весь час робила одне й те саме.

     Та в один із днів, коли Андреа спостерігала, а Майкл мав би йти до стайні, але його не було. Не з’явився він також і тут, за виноградом, де вони так полюбили проводити час. Тож, зачекавши ще трохи, вона спокійно вийшла з укриття, коли саме охоронець не бачив її. Дівчина підійшла до нього й привіталася так, ніби все відбувається за планом, хоча й гадки не мала, де подівся Майкл, і не було можливості дізнатися:

–	Добрий вечір, Томе!
–	Добрий, Андреа! То що, сьогодні тебе пан залишив саму працювати? – йому було, вочевидь, весело.
–	Так, я його не бачила, тож маю напоїти коня, як він просив.
–	Ну, добре, тоді йди! – посміюючись, мовив охоронець і продовжив свій шлях біля воріт.

     Енді зайшла до стайні, запалила лампи й тільки хотіла взяти відро, як краєм ока помітивши рух, озирнулася. Від побаченого вона не могла прийти до тями, адже перед нею стояв Скай! Той, кого вона лишила далеко позаду, і думала, що ніколи вже його більше не побачить.

–	Що, що ти тут робиш? – дівчина досі була шокована побаченим. – Як ти знав, що я тут?
–	Я й не знав, – Скай підійшов і міцно обійняв її. – Ти що, не рада мене бачити? Чи чекала на когось іншого?
–	Ні на кого я не чекала! – палко відповіла Енді, відсторонюючись від нього. – Мені дали завдання, я його виконую! – не могла ж вона зізнатися, що просто шпигує.
–	 Зрозуміло, тільки не кричи, а то почує ще хтось. У мене немає часу, ти збиралася йти?
–	 Так, тільки я хочу, щоб ти мені усе пояснив! – Андреа була налаштована рішуче.
–	 Давай колись згодом, бо тебе кинуться, а мене не має тут бути, – він ще раз обійняв її. – Через тиждень я залишу тобі листа ось тут, – він показав на місце між стіною та стовпчиком у самому кутку, – і там усе напишу, бо говорити нема як. А тепер йди!

–	Добре, передавай усім вітання від мене! Я так скучила! – і, вже на порозі, додала: – Я рада була тебе бачити, Скаю! Мені тебе не вистачає…
–	Я теж радий! – промовив він і показав, що їй треба йти.

     Андреа узяла відро й пішла по воду, дорогою запитавши в охоронця, чи не повернувся Майкл. При цьому стала так, щоб той дивився на неї та стояв спиною до стайні, даючи Скаю можливість вийти непоміченим.

     Від хвилювання у неї аж тремтіли руки й ноги, та вона намагалася триматися, як завжди. Закінчивши з роботою, вона повернулася до себе, впала на ліжко і довго лежала так, намагаючись вгамувати своє серце, що билося, наче пташка у клітці. Вона дивилась у стелю і згадувала про події, які відбулися тут останнім часом. І, хоча їй здавалося, що вона підібралася ближче до розкриття деяких таємниць, все одно ще не все могла зібрати докупи. Чогось поки що не вистачало.

     Та тепер хоч Енді точно була впевнена у тому, що їй не примарилося, що до стайні хтось приходить. І ще не знала вона одного – як з цим пов’язані Майкл і Скай? Як вони взагалі один одного знайшли? І що вони задумали? Навіщо зустрічалися? Бо Скай точно не до неї прийшов, адже був дуже здивованим, коли її побачив на місці зустрічі. І чи казати щось про це Майклу? Голова починала боліти, коли вона намагалася дійти якихось висновків. 

     На цьому пригоди цього дня було закінчено, а завтра на неї чекала робота, думки про таємниці та їх розв’язки. А також очікування… Довге очікування на листа від друга, у якому, можливо, знайдуться відповіді на всі її питання, що не давали спокою.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.