Розділ 13. Червоний Світанок.

Шляхтичі так і не прийшли до тями — занадто швидко все сталось. Марек одразу ж кинувся до виходу. Мамай кинувся за ним, але кулак його охоронця влучив в груди й відкинув його до найближчої стіни. Удар спиною об камінь хвилею розійшовся по тілу, тож козак безсило з'їхав по стіні. М'ясник тим часом кинувся до Дениса. На заваді йому стали охоронці Остапа та Януша. Але М'ясник був на голову вище від них. І сильніший.

І жорстокіший...

Першому він зламав шию, іншому вибив кулаком всі зуби та зламав лицеві м'язи. Самійло кинувся до виходу, але одразу ж відскочив назад. У дверний отвір полетів град куль.

Скрізь в замку творилось безумство. Воїни Марека дорізали останніх оборонців. І тепер Марек пришле людей сюди...

Денис тим часом кинувся на М'ясника з кинджалом в руках, але вдіяти не зміг нічого. М'ясник перехопив його руки та жбурнув об стіну. І направився до Криштофа. Шляхтич немов заціпенів з жаху...

Мамай вискочив на стіл і з короткою шаблею та кинджалом кинувся на М'ясника. Лати мають незахищені області під пахвами та біля шиї. Туди ж Мамай і встромив обидва леза. М'ясник видав глухий звук та впав на одне коліно. Мамай витягнув ніж і перерізав йому горло. Славнозвісний Лісовик тепер булькав в калюжі власної крові.

- Тут є інший вихід? — Всеволод весь час залишався в стороні.

Погляди вцілілих спрямувались на Самійла.

- Є потаємний вихід з замку, але нам доведеться бігти й через двір.

В зачинені двері врізався таран. Стіни затряслись, з найближчої до дверей попадали факели. Всі присутні в кімнаті миттю кинулись до великого столу та посунули його до дверей. Це не зупинило б таран на довго, але врятувало б їм кілька дорогоцінних секунд. Самійло тим часом пішов до протилежної стіни, обмацав рукою кілька каменів та натиснув на один з них.

Щось клацнуло, немов активувався механізм і зі скрипом та клацанням в стіні з'явився прохід.

- Куди він веде? — спитав Денис.

У двері врізалось лезо сокири. Тоді ще одне.

Самійло забіг всередину перший, за ним Всеволод та Криштоф. Мамай з Денисом зайшли останні. Потаємні двері знову почали опускатись.

***

Видно потаємним коридором давно не користувались. Їм весь час доводилось продиратись крізь павутину, навпомацки йдучи в цілковитій темряві. Не говорив ніхто.

Весь час доводилось згинати голови, та натикатись на інших. В тунелі віяло холодом. Протяг, що пробирав до кісток не вщухав ані на мить. Мамай йшов останнім. Рукою тримався до стіни, щоб не збитися з дороги та випадково не повернути назад.

- Нам потрібно назад, — прошепотів Денис. — Там Ольга!

- ‎Там не лише твоя дружина! — десь попереду долинув голос Самійла. — Ми повернемось по них!

- ‎Вони нічого їм не зроблять, — сказав банкір. — А от нас вб'ють.

- ‎Ти потрібний їм живий, Януш, — сказав Всеволод. — Де королю знайти іншого фінансиста з великим родоводом?

Банкір замовк. Далі йшли мовчки. Мамай не знав, скільки ось так вони йшли. Може хвилину, може кілька годин.

Врешті вони почули швидкі кроки позаду себе. Видно люди Марека таки знайшли потаємний хід. Позаду почало світліти від численних смолоскипів. Здавалось ціла армія наступала їм на п'яти.

- Бігом! — заволав Самійло.

Біг навпомацки в темряві ідея не найкраща, але приймати бій, бувши без зброї це швидка смерть. Тож довелось бігти. Образи й лайка лунали їм наздогін.

На щастя тунель закінчився виходом в арсенал володаря замку.

Мамаю навпомацки довелось піднятись по гвинтових сходах. Він виштовхнув Дениса вперед і вони, лаючись, вивалились в маленький прохід після чималого підйому.

- Зачиняй двері! — гаркнув Януш.

- ‎В мене є краща ідея! — Криштоф оглянув приміщення.

Зброї у Самійла було на чималу армію. По один бік були шаблі, сокири, мечі, піки та алебарди. З іншого знаходились мушкети та дві невеличкі гармати. Нічне світло падало на них з вікон аж біля самої стелі.

- Де бочки з порохом? — запитав Криштоф.

Всі одночасно зрозуміли його задум.

***

Сам Гнат в тунель не ліз, відправивши туди два десятки найманців. Він в той час повернувся до Марека, що тепер сидів за столом на місці Самійла.

Деякі шляхтичі вже опускались на коліна, приносячи присяги вірності. Мабуть, на них подіяло кілька застрелених особисто Мареком менш охочих аристократів. Музиканти тремтячими руками почали грати.

Химерна картина: в напівтемряві сидить король, перед ним по черзі на коліна припадають чоловіки та жінки. Вдовиць в кутках ґвалтують охоронці. Рідко, проте все ж лунають постріли та на закривавлену підлогу падає ще чиєсь тіло. І це все під музику, що аж ніяк не попадає в такт.

Ольгу, Сізію та ще кількох жінок відвели вгору на вежу, щоб ті не потрапили під гарячі обійми його охорони. Раптом шляхтичі таки вирвуться — без заручників ніяк.

- Куди веде потаємний тунель?! — голосно спитав Гнат.

Ніхто не відповів. Та й не було потреби. Замок затрясся від вибуху.

***

До них дістався лише пил. Бочки з порохом скинуті вниз зробили свою справу. Криштоф розрахував довжину запалу, щоб якраз освітити переслідувачам дорогу на той світ. Мамай чув, як обвалюються внизу стіни.

- Тепер ми відносно в безпеці. — видав Криштоф.

- ‎Ми не в безпеці, дурню! — гаркнув Всеволод. — Думаєш, крім нас ніхто не почув цього?! Тепер вони несуться сюди.

- ‎Значить будемо прориватись до головної зали! — встряв Мамай. — Зброї нам вистачить.

- ‎Нас замало! — все, що цікавило Всеволода, це забратись з замку якомога далі.

Почалась суперечка. Мамай тим часом приміряв на себе шаблю та кілька пістолів. Денис та Криштоф зробили те саме.

- Там Ганна, — сказав йому Криштоф.

- ‎І Ольга, — додав його брат.

- ‎Я знаю. Я йду з вами.

***

Двері в арсенал виламали досить швидко. Сокири дрібнили дерево на друзки. Гнат вже згорав з нетерпінням. Ось масивні двері падають і люди Марека вриваються всередину.

- Вони підготуються і зустрінуть вас вогнем з мушкетів! — говорив Гнат. — Тому обережно. Не підірвіть весь замок. Якщо вони не дадуть нам увійти — спалюйте весь арсенал!

По підрахунках вцілілі шляхтичі поклали близько п'ятнадцяти воїнів тим вибухом. Лише двоє дістались з тунелю назад, сказавши, що потаємний хід завалився. З сотнею людей Гнат взяв замок, втративши третину. Якщо шляхтичі й Мамай втнуть ще щось, то скоро їм не буде чим охороняти замок. Потрібно було їх зупинити.

- Тут пусто! — сказав один з воїнів. — Нікого немає. Солдати зайшли.

- Розбирайте зброю! — крикнув хтось.

Гнат зайшов останнім. Арсенал був весь в пилюці. Гнат подивився вгору. Одне з вікон було відчиненим. Значить ось як вони втекли. Підставили стелажі та бочки під стіну та й вибрались по них. А куди далі? В стайні, по коней, чи до Марека в головний зал? Однаково їм потрібно було б ще підняти замкову браму.

Гнат присів провів рукою по землі.

- Пане! — крикнув один з охоронців. — бочки з порохом на половину пусті.

Гнат знав це і без нього. На землі був ніякий не пил. Вони розсипали порох.

- Всі геть! — закричав Гнат. — Геть!

Краєм ока він помітив, як у відчинене вікно на горі хтось вкинув факел...

***

Шляхтичі чекали Мамая біля стайні. Дахи замку були під гострим кутом, тож лише дивом ніхто не розбився. Мамай ледь не впав двічі, поки дістався до стайні. Тихо зістрибнув і ось всі повсталі проти нового короля вже разом. Нічне небо освітив палаючий арсенал Самійла. Люди вибігали з будівлі, падали на землю, намагаючись збити з себе язики полум'я. Комусь це вдалось, комусь ні.

- Який в нас план? — поцікавився козак.

- ‎Хтось підіймає решітку, хтось визволяє полонених, хтось відволікає, а тоді всі разом тікаємо.

- ‎Або просто тікаємо, а тоді повернімось з арміями сюди. — запропонував банкір.

- ‎Доки ти збиратимеш армії, сюди прийдуть козаки, або, що гірше — Марека, визнають королем всі, хто там залишився. Вони й нададуть йому допомогу в обмін на землі. На наші землі. Думаєш немає охочих на наші замки? Чи на твою казну? Чи на ваших дружин? — від Всеволода таких слів ніхто не чекав.

***

З кам’яним лицем Марек спостерігав за тим, як витягують тіло М'ясника. Він не проронив ні слова. Навіть не зважаючи на те, що М'ясник був його сином. Незаконним, невизнаним, жорстоким фанатиком, чию лють доводилось прикривати роками, створивши легенду про Лісовика.

Але сином.

- Знайдіть мені їх всіх, — прошепотів Марек. — Знайдіть триклятого Мамая, щоб я особисто здер з нього шкіру!

***

Зло притулив голову до Мамая. Кінь зрадів, побачивши поруч хазяїна.

- Я теж сумував, — Мамай лагідно погладив коня.

- ‎Скільки любові до скотини, — хмикнув Януш.

- ‎Це не скотина! — Мамай сказав це тихо, але банкір втратив дар мови. — Це бойовий товариш. Я з ним пройшов стільки, скільки ні з ким.

- ‎Збираємось! — гаркнув Всеволод. — Що швидше ми зітнемо прокляту зрадницьку макітру, то краще.

***

Гнат нарешті збив з себе вогнище. Кільком людям Марека пощастило менше. Когось придавило балками, що попадали з даху, хтось випадково впав в розсипаний порох і загорівся. Хтось не встиг збити з себе вогонь.

Він поволі піднявся. В голові гуділо так, що він не чув криків поруч. Він відчув себе спостерігачем. Ніщо не було насправді, він просто бачив поганий сон. В його сні кілька вершників врізались в його загін і топтали та рубали воїнів Марека. Кілька вершників кинулись в головний зал.

***

Їх кіннота пройшла крізь воїнів Марека, як ніж по маслу. Вони навіть не зрозуміли, що сталось.

Всеволод розкидався прокляттями. Криштоф з Денисом розмахували мечами. Мамай махнув шаблею над головою, показуючи, що їм час розвертатись.

Доки Януш відчиняв ворота, п'ятеро кінних помчались в головний зал.

Весь замок Самійла поволі перетворювався на поле бою, просякле вогнем та кров'ю.

Вони блискавкою заскочили в зал. Всі хто не встиг відскочити від дверей, розпрощались з цілісністю кінцівок. Проте особиста охорона Марека не розгубилась. Пролунав залп з трьох мушкетів. Краєм ока Мамай побачив, як Самійла скинуло з коня. Денис похитнувся, але вистрілив у відповідь. Криштоф стріляв з двох рук. Двох охоронців не стало. Вони повільно падали в різні боки. Зло інстинктивно звернув вбік.

Кінь вискочив на стіл і Мамай нісся прямо на Марека. Він витяг ноги зі стремен і стрибнув...

***

Гнат зібрав рештки до купи. Кількох людей він послав до воріт, щоб ніхто не втік. Тоді з рештою направився в зал.

Коли він дістався туди, то побачив як Марек прощався з головою. Мамай на коні гарцював на головному довгому столі, де ще були залишки вин та дорогих страв. Тепер вони топтались копитами Зла та розлітались всюди. Козаку просто пощастило. Він перелетів через третину залу і приземлився прямо на Марека, ще й зніс йому голову.

- Не довго він був королем, — Самійло намагався піднятись, але ніяк не виходило, тож він лише оперся на лікті.

Одна його нога була неприродно викривлена, з отвору в плечі текла кров.

***

- Вогонь! — заволав Гнат.

Залп вогню пересилив усі звуки. Зникли звуки биття посуди, рикошетів від стін, криків тих, кого свинець дірявив наскрізь. Гул стояв такий, що все це було неначе безшумно. Перший ряд стрільців став на одне коліно. Наступний за ними стріляв у повний ріст.

Сонце позаду поволі сходило за обрій. Хто був достатньо спритний, той зумів заповзти або заховатись за межі радіусу мушкетного. Вогню. Але таких було дуже мало.

Решту не таких спритних шляхтичів та їх дружин змило від залпу вогню. Цвіт шляхти тепер пускав коріння у вигляді крові, мізків та кишківника на землю.

Воїни тим часом покидали мушкети й схопились за шаблі.

***

Мамай отримав порцію свинцю по кольчузі. Кілька кілець вп'ялось в ребра. Він впав на землю та закотився під стіл.

Місцями кільця розійшлись. Всеволод заховався за якогось дрібного шляхтича. Денис та Криштоф попадали на землю. Зло втиснувся в стіни замку за столом — розумний кінь. Іншим пощастило менше.

Хто встиг, впав на землю, чи ховався між столами, решта на землю вже полягала примусово.

- Ганна! — закричав Криштоф.

Його дружина лежала поруч з усіма. Сукня під її грудьми промокла від крові. Криштоф кинувся до неї. Його не зупинили власні рани, через які цівками лилась кров. Від побаченого в Мамая стиснулось в грудях: він пам'ятав Ганну ще з першої зустрічі в Герасимівці. Пам'ятав її великі очі, наївну сором'язливу посмішку...

А тепер її не стало.

Криштоф скавулів, притулившись до неї головою.

- Тримайся, любов моя! — по його щоках текли сльози.

Ганна його вже не чула. Її погляд вже давно нічого не бачив.

Криштоф завив, неначе старий вовк. Його крик, сповнений відчаю, пройняв всіх.

Крім Гната.

- Нікого не залишати в живих! — голос характерника повернув всіх до жорстокої дійсності.

- ‎Стій! — закричав Мамай. — Я викликаю тебе на дуель!

Гнат підняв руку і воїни зупинились.

- Якщо я виграю, ти відпустиш нас і всіх полонених.

- ‎Ти не виграєш, козаче, — спокійно відповів Гнат. — Вбивство двох характерників не робить тебе кращим за мене.

- ‎Я вбив не лише їх, — спокійно сказав Мамай. — Руденька Агнес так і не дочекалась тебе.

Гнат стримався, щоб не заволати від гніву. Мамай провокував його, він це розумів.

Вони й не помітили, як з-за обрію виходило сонце. Хтось з музик заграв на бандурі. Кілька вцілілих коней доїдали зі столу. Місцями замок горів. Частина двору почорніла. На землі догорали напівобвуглені тіла.

- Ти програєш! — сказав Гнат.

- ‎Побачимо! — Мамай міцніше перехопив руків'я шаблі.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.