Частина 2. Коронація. Розділ 5. Місце під сонцем.

В Чигирин Гната пропустили без будь-яких проблем. Вартові на воротах були занадто молоді, щоб знати його в лице. Будь козаки років сорока, вони б згадали, як в молодості Гнат був одним з найславніших характерників. Може хтось з них назвав би його героєм. А хтось вбивцею.

Коли він привів себе до ладу, виглядав він на сорок, хоча насправді Гнат і сам не знав свій точний вік. Він ще гетьмана пам'ятав сопливим юнаком, котрий прийшов на січ після університету. Вже тоді Гнат здобув славу великого воїна. Вже тоді одне його ім'я вселяло страх.

А зараз він повільно брів по вулицях Чигирину, що за десять останніх років сильно змінились. Кілька провулків тепер мали свої ворота, що миттю зачинялись. Це забезпечувало столицю від бунту, ізолювавши його лише до кількох вулиць. Чигирин розростався так, що скоро мали почати будівництво ще одного зовнішнього муру. Але Гната це не турбувало. Він швидко згадав дорогу і тепер, розчинившись в натовпі, минав вулицю за вулицею.

Він встигнув знайти потрібний будинок ще до обіду. Сокіл літав над містом і вишукував все, що було потрібно. А Гнат бачив все його очима. За стільки років він знав набагато більше ніж молоді характерники. Знав він, що за ним стежать. Двійко характерників йшли за ним, розчиняючись в натовпі, та зливаючись з тінню, коли це було можливо.

Вийшовши на пусту вулицю, він зупинився. З одного боку були стіни муру, з баштами та бастіонами. З іншого — кілька кам'яних будинків, що стояли ряд у ряд. Вулиця була брудна, дорога вся покрита осіннім болотом. сонце не могло сюди пробитись, залишаючи їх в тіні.

- Може ви перестанете нишпорити? — запитав Гнат. — А просто покажете мені те, що я шукаю?

Двоє характерників в плащах вийшли з тіні. Лиць їх не було видно, лише піхви шабель виднілись з-під сірих плащів.

- Підеш сам?

- Піду сам, — запевнив Гнат. — Спротиву не робитиму.

***

Монах ще не встиг впасти на підлогу, як Гієна вже підскочив до козака з-за спини й з усієї сили вдарив мечем зверху.

Дерев'яний стіл не витримав і проломився на двоє. Але Мамая під мечем не виявилось. Він відскочив убік в останню мить. І одразу мусив ховатись під інший стіл — Аспірант вистрілив ще раз.

Інші монахи з обурливими криками піднімались з-за столу і з ціпками в руках кинулись на арбалетника. Мамай радо б їм допоміг, але велетень Гієна насідав позаду. Мамай встиг вилізти з-за столу, як позаду знову засвистіло лезо дворучника. Проломивши дошки воно знову врізалось в підлогу.

Агнес вискочила в Аспіранта з-за плеча, доки монахи не дістались до нього. Броня і закритий шолом аніскільки їй не заважали. Вона кинулась до монахів, на ходу вихоплюючи дві короткі шаблі. Ціпки були безсилі проти сталі. Всевишній тоді був не на їхній стороні.

Мамай намагався не відволікатись на крики. Серце шалено билось в грудях, холодний піт заливав очі. Власне тіло здавалось йому млявим та кволим. Паніка заливала його свинцем зсередини. Лише краєм ока побачив, як лицар з короткими шаблями крутиться в колі людей в сірих рясах і розмахує шаблями. Тіла падали по одному. Арбалетник допомагав їй, розстрілюючи монахів прямо з дверей.

Гієна насідав позаду Розтрощуючи все мечем. Мамай розумів, що тікати йому нікуди.

- Гнат Голий передає привіт! — проревів велетень.

Мамая наче облило крижаною водою. Характерник не захотів прийти сам, надіславши замість себе найманих вбивць?!

Гієна знову спробував дістати його мечем. Мамай цього разу не тікав назад. Він пірнув під меч і, діставши шаблю, ударив велета по руках. Гієна заволав, випустивши зброю. Руки тепер нагадували культі. Кілька пальців впало на землю, в калюжу крові. Козак видав з грудей голосний клич сповнений болю та радості, відчаю та ненависті, страху та жорстокості. Другим ударом Мамай розпоров тому живіт. Гієна впав на коліна, намагаючись втримати кишківник руками без пальців.

Добити його Мамай не встиг. Довелось знову пригинатись від випущеного болта. На щастя болт минув його голову, з дзенькотом потрапивши в стіну позаду нього.

Агнес, перерізавши горлянку останньому монаху, кинулась на нього. Мамай прокотився під ще одним столом. Дістав з-за поясу пістоль. Агнес вискочила на стіл, колючи шаблями межи дощок, намагаючись дістати Мамая під столом. Раз їй навіть вдалось його подряпати, але козак проворно викотився і став на ноги. Від арбалетника його ненадовго закривала колона. Агнес стрибнула на нього, замахуючись двома шаблями...

Мамай не став вступати з нею в поєдинок. Він просто викинув вперед руку з пістолем і вистрілив. Куля потрапила прямо в забрало, зігнувши його. Лицар закричала (Мамай, здивувався, почувши жіночий голос) і впала на землю, намагаючись зняти шолом. Мамай дістав ще один пістоль і вистрілив у Аспіранта, що якраз показався з-за колони.

Аспірант вистрілив у відповідь. Але обоє промахнулись. Куля просвистіла за кілька сажнів від його вуха, а арбалетний болт вп'явся в одну з колон біля Мамая. Аспірант кинувся перезаряджати арбалет, Мамай з тваринним риком, що нагадував рик звіра загнаного в кут, кинувся до Аспіранта.

Натягнув тятиву, дістав з сумки на поясі болт, зарядив, підняв арбалет...

Мамай не любив розлучатись зі своєю шаблею, але цього разу зробив виключення. Він розумів, що не встигне, тож йому не залишалось нічого іншого, як метнути її в арбалетника. На диво, він попав тому в груди. Лезо пройшло неглибоко, але шабля засіла там міцно. Аспіранта смикнуло й арбалет прицілився вище. Мамай впав на землю ногами вперед і, проїхавшись в підкаті, уникнув ще одного пострілу. Болт просвистів за дюйм від його голови. На землю позаду впав жмут з Мамаєвого оселедця.

Одразу ж піднявся, вибив ногою арбалет. Тоді схопився за шаблю і понісся з Аспірантом в стіну. Лице арбалетника скривилось від болю. Він схопився пальцями за лезо, намагаючись витягти його зі своїх грудей, але козак виявився сильніше. Він наполіг на шаблю з усіх сил, змушуючи Аспіранта крокувати назад.

Крик від натуги, останнє зусилля — все. Кінчик шаблі дряпнув кам'яну стіну й аж тоді Аспірант випустив останній подих.

***

В Гната Голого і Марка Нечая було багато спільного. Обидва були набагато старшими ніж виглядали насправді. Обидва вважались за наймогутніших характерників, що знала Гетьманщина. Обидва були живими легендами серед молодих характерників. І обидва не переносили одне одного.

Марко Нечай виглядав наче двадцятирічний юнак, хоча на вік йому було ледь не більше ніж самому Гнату. Марко пережив кількох гетьманів і майже не старів. Молодий тілом, лише в очах вже не горів вогонь завзяття. Він байдуже сидів на одному з крісел за великим круглим столом в оточені ради старшин характерників. Одне місце було пустим. Кімната була простора та освітлена, не те що в його колишній келії.

На стінах висіли награбовані в бусурманів трофеї: від шабель та килимів, до виробів з дерева та різних сувенірів. Але, знаючи характерників, розкіш їх цікавила мало. Це було швидше для: так треба. Сім членів ради по-різному дивились на Гната. Хтось з цікавістю, хтось з неприязню, а хтось з відкритою ворожістю. Та Гнат не зважав — однаково все буде, як скаже Марко.

- Давно тебе не бачив, — привітно сказав Нечай. — Як в монастирі?

- Холодно і їжа там так собі, — Гнат залишився стояти на ногах.

Без дозволу сісти він не міг.

- Зате ти не постарів аніскільки. Гарно живеться на гетьманських харчах?

Характерники обурились. В кімнаті піднявся шум, але так само стихнув, коли Марко гримнув по столу.

- Гріх жалітись, — легка усмішка не сходила з його лиця. — Чи ти думав, що ми занадто горді, аби ділити хліб з простими людьми? Ми з такої ж плоті й кров у нас одна.

- Я й не сподівався на інше.

- Так чого ти прийшов сюди? Хто дозволяв тобі виходити з монастиря?

- Я думаю, в гетьманського писаря повноваження не гірші твоїх, — Гнат всміхнувся, знаючи, що Марка ніхто не питав.

На це він і розраховував. Кімната нагадувала йому море, що омивало береги вітчизни. То штиль, то шторм.

Характерники переглянулись. Тоді одночасно глянули в бік Нечая, не менш здивованого за них.

Гнат, скориставшись загальним сумлінням, підійшов ближче. Поклав руки на спинку пустого стільця. Характерники напружились.

Гнат був героєм Кам'янецької облоги. Три місяці він захищав стіни фортеці. Його люди голодували. В місті не залишилось навіть щурів, але він продовжував оборонятись від навали бусурман. Проте його методи змусили сумніватись в його геройстві. Більша частина жителів та воїнів померли від його рук. Кожний, хто думав про здачу міста, опинявся в шибениці або прощався з головою. Гнат тоді виконував роль головнокомандувача і ката. Він довів людей до такого стану, що Гната Голого вони боялись більше ніж цілого війська бусурманів. Навіть після зняття облоги в Кам'янці не збудували нічого, щоб вшанувати перемогу. Лише історики пам'ятали, що тоді сталось, а прості люди щосили намагались забути побачене. Їхні діти не чули переказів великої битви. До сих пір в Кам'янці гуляють казки про кровожерливого Гната, не знаючи, що архетип живий і здоровий.

- Моє перебування тут дозволено писарем гетьмана! — голосно оголосив Гнат. — І я прийшов зайняти своє місце в старшині характерників. Ви можете дозволити це самі, або я прийду після отримання необхідних вказівок. Моє місце звільниться лише після смерті, чи після добровільної відставки, а я цього так і не зробив. Вам би хотілось відправити мене на той світ, браття мої, проте крім самого Нечая, нікому з вас це не під силу. Я не марнував часу в монастирі. Я пізнав свої можливості й тепер я сильніший, ніж будь-коли.

В залі запанувало мовчання. Характерники переглядались, але одне за одним їх погляди були спрямовані на Нечая.

- Думається мені, тобі не просто так подарували свободу, — Марко хитро глянув йому у вічі. — Василь Лютий нічого не робить просто так. Так що ж ти маєш зробити? Відповідай, ти ж не будеш брехати своїм братам по зброї?

Гнат знав, що брехати характерникам справа марна. Розпізнають вмить.

***

Агнес поволі піднялась. Тремтячими руками вона скинула зігнутий від кулі шолом. Куля таки не змогла його пробити, але добряче зігнула, не даючи Агнес дихати. Вона довго возилась з застібками, але нарешті шолом з дзвінким стуком впав на землю і вона голосно прокашлялась. На колись прекрасному лиці крім рубців, тепер був ще й синець.

Мамай не очікував, що супротивник виявиться жінкою. Її очі горіли кольором її рудого волосся. Агнес виплюнула кров з рота і підняла з землі дві короткі шаблі.

Мамай тим часом висмикнув шаблю з тіла Аспіранта.

- Ти залишилась одна! — крикнув він. — Тікай, доки є така можливість!

Агнес з тваринним риком, кинулась на нього. Мамай пірнув вбік, перекотився через стіл, за котрим ще зовсім недавно ділили трапезу монахи. Агнес кинулась за ним. Вона викрикувала погрози та прокльони, марно намагаючись дістати його шаблями. Від неї віяло ненавистю. Навіть не до Мамая, ні, вона не знала його. Її ненависть була спрямована на все, що уособлював Мамай.

- Ви залишили мене помирати! — кричала вона.

Мамай відбив її удари й знову відскочив назад.

- Викинули мене, наче непотріб! — Агнес була невблаганна. Шабля зачепила Мамая по нозі, але козак не помітив.

Відступати вже було нікуди. Мамай лишень тепер помітив, що постоялий двір горить. Вогонь розгорався непомітно, спочатку на кухні, а тепер язики полум'я облизували кілька дерев'яних балок. Позаду вогонь, розтерзані тіла, попереду — руда вбивця.

- Ти сама цього хотіла! — приреченим голосом сказав Мамай.

Агнес відбила його випад, нанесла кілька ударів у відповідь. Шаблі зустрічались з дзвоном та іскрами, замовкали, тоді знову заводили пісню сталі, набираючи обертів. Мамай зайшов збоку і зачепив Агнес за плече. Вона лише зашипіла, але бій продовжила.

Вогонь розгорався прямопропорційно вогню всередині Агнес. Вона вкладала весь біль в блискавичні удари.

Кольчуга на грудях Мамая не витримала, кілька кілець порвались, відкривши червону лінію на його шкірі.

Лівою рукою Мамай перехопив її зап'ястя. Агнес скрикнула, коли козак його викрутив аж до хрускоту. Шабля вилетіла з руки. Мамай недбало відбив удар іншої шаблі, тоді зарядив руків'ям їй в лице. Агнес смикнуло назад, але Мамай міцно тримав її за руку. По губах та підборіддю з носа потекла кров, роблячи її вираз обличчя ще більш хижим.

Смикнув її назад до себе. Ноги Агнес відірвало від землі, вона з лютим криком летіла назад до Мамая. Її лице змінило вираз на здивований, коли вона побачила виставлене перед козаком лезо шаблі...

Агнес зойкнула. З розбитих губ потекла цівка крові. Друга шабля теж вилетіла з рук. Голова похилилась на плече Мамаю. Шабля протнула кольчугу там де знаходився її живіт. Занадто низько для захисту пластини. Випад вийшов настільки сильний, що лезо пройшло наскрізь, аж до руків'я, зі скрипом продираючись крізь кільця кольчуги. Якусь мить вони обоє так і стояли, наче в дуже повільному танці.

Наче вони не вороги, а давні коханці, що зустрілись після довгої розлуки.

- Ти не впізнала мене, — тихо прошепотів Мамай. — А я тебе пам'ятаю. Улюблениця самого гетьмана.

- Він зрадив мене, так само, як зрадив і тебе, — тихо відповіла Агнес. — Я знаю про тебе, вигнанцю, хоч і не пригадую, щоб бачила колись.

- Ти зрадила його. І отримала по справедливості.

- А ти? — Агнес з жалістю глянула на нього. — А ти отримав по справедливості? Гнат Голий прийде по тебе, щоб власноруч зробити те, що нам не вдалось...

Далі слухати Мамай не став. Лезо провернулось і вийшло з її тіла. Агнес зойкнула останній раз. Мамай витягнув шаблю і відійшов вбік, давши їй впасти на підлогу.

Він не озирався до самого виходу, дозволивши вогню поглинути все навколо.

***

- Його звуть Мамай, — заговорив Гнат. — Ви знаєте його. Всі ви! Йому ж зійшла з рук смерть Кіндрата Злісного. А я маю відновити справедливість.

- Рішення гетьмана не оскаржуються! — відповів Нечай, але голос вже не мав попередньої впевненості.

Насправді ні він, ні решта не розділяли такого рішення.

- А що заважає козаку нарватись, скажімо, на головорізів?

- Або на тебе.

- На мене? — невинно всміхнувся Гнат. — Я зараз тут.

Його сокіл кружляв над постоялим двором. Гнат в будь-яку мить міг побачити, що там відбувається. Ось саме зараз він закрив очі й душа його перенеслась в тіло птиці.

Якраз вчасно, щоб побачити, як козак галопом скаче на своєму коні якомога далі від палаючого будинку.

- Так козак нарвався на головорізів? — голос одного з характерників повернув Гната сюди.

Гнат Голий промовчав. Козак виявився сильнішим, ніж здавалось.

До Марка знову повернулась впевненість. Вона наче енергія зникала в Гната і передавалась Нечаю.

- Ще ні. — Голий марно намагався повернути цю енергію собі. — Козаку сьогодні пощастило.

- Значить твоя робота не виконана? — на лиці Марка заграла тріумфальна посмішка. — Що як його приймуть назад вже завтра? Що як його зроблять сотником, чи бодай простим курінним отаманом? А це вже злочин проти гетьманщини.

- Я займусь ним особисто! — прошипів Гнат і, не чекаючи відповіді повернувся до них спиною і покрокував геть.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.