Протистояння. Пролог.
Сідайте дітвора навколо вогнища, то розповім вам історію...
Знаю, Мамай, Мамай. Нечистий вас роздери! Буде вам Мамай. Цю історію я не розповідав нікому, бо речі там такі, що тяжко піддаються розумінню простому. Але воля ваша, хотіли слухати - слухайте...
***
Лісові стежки окропились багряними краплями. Пожовкле листя розстелилось по всій землі, тихо вбирало в себе пролиту кров. Ліс мовчав. Не було птахів, тварин, нікого. На такій висоті не водилось нічого. Майже нічого...
Чорний бойовий кінь хрипів, але ніс свого вершника вгору. Зло, так звали коня, старався йти швидко, не зупинятись, але вершник був без свідомості й стікав кров'ю, тож коню довелось зупинятись. Свого вершника він любив, а тут не вберіг...
Сирін, птах, що весь час направляв коня, десь зник. Жоден козак не пішов би за цим птахом. Чорна маленька пташка асоціювалась в них з темною силою. Козаки навіть говорили, що у Вирії (раю) ця пташка біла, у Яві (на землі) чорна, бо просякнув світ людськими нещастями. І все ж кінь вперто йшов по ледь помітній стежці в гору видивляючись, куди полетів птах.
Вершник застогнав і спробував впасти з коня, але Зло знав, що зробити, щоб той втримався. Його грива промокла від крові, але кінь все йшов вперед.
Місяць повністю вийшов з-за хмар, коли Зло вийшов на гору. Золотаве сяйво освітило синю поверхню гірського озера. Озеро Несамовите, про котре лише чутки ходили, але котре не могли знайти цілі експедиції вчених в Чигирині. Зло поніс свого вершника до води.
Варто було коню торкнутись поверхні Несамовитого, як вершник знову застогнав, і цього разу, таки звалився на землю. Одразу ж з озера визирнула голова. Потім ще одна.
Здалеку можна було б подумати, що то дівчата купаються на свято сонцестояння, якби не той факт, що літнє сонцестояння було два місяці тому. Скоро мало б початись осіннє, але його в козаків рідко святкували. Або й не святкували взагалі.
А дівчата не могли б бути настільки блідими. Дві оголені красуні швидко та граційно вийшли з води. Зло щось фиркнув, але не став їм заважати. Коси спадали їм аж до стегон, закриваючи груди. Очі були чорні наче ніч, шкіра бліда, пальці на дотик холодними. Мавки, створіння схожі на людей, але живуть біля озер та річок. Інколи затягували в воду юнаків і топили їх, тому жителі гетьманщини зайвий раз не шастали по лісах і не забруднювали річок, поблизу своїх поселень.
- Козак? — тихо промовила одна з них, дивлячись на непритомного вершника
- Він помирає, — сказала друга, дивлячись на коня.
Зло голосно заіржав, так, що вершник аж смикнувся і голосно застогнав.
Мавки переглянулись, схопили козака попід руки й потягли в воду.
- Зачекай тут! — наказали коню.
Зло заіржав, прощаючись з вершником. Місяць знову зайшов за хмари, вкриваючи озеро темрявою. Мавки та козак зникли з очей. Кінь залишився сам.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!