Розділ 5.
- Ну не ідіоти?! — гарчав на них Владислав. — Наказ був: ані руш! Цікаво їм стало. Смерті захотіли? Так я б влаштував, треба було сказати...
В замку зібралась ціла когорта молодих козаків. Шляхтич вже досить довго крив їх відбірною лайкою. Він ходив поміж ряди, заглядаючи кожному в очі та вишукуючи щось індивідуально образливе. І знаходив. Не реготав ніхто, навіть на мурах. Семен з іншим кошовим, Марком, стояли в тіні мурів та мовчки спостерігали за процесом.
- Там смерть! — гарчав Владислав. — До завтра ця смерть буде в нас на порозі...
Після сварки Карл знайшов Семена.
- Туман, що ти бачив, зникає на світанку. Тому дикуни не напали сьогодні. І вночі не нападуть.
- Але що це за чари?
- Не знаю, і знати не хочу. Навіть характерники не лізуть туди. Відомо, що це витівка матерів ночі. І витівку свою вони вже не контролюють.
- Матері ночі? Хіба це не казки?
- Карл, диму без полум'я не буває. Це жриці східних гір. Вони були ще до східного племені й до нас. Вони захищають ці скелі. Думаєш, чому дикуни не проходять еволюційний розвиток? Тоді матері ночі втратять свій вплив на них.
- Тобто вони не дають нам їх вибити, як не дають їм розвинутись, щоб захопити нас? І все задля великої купи каміння?
- Це палка з двома кінцями, юний шляхтичу.
Решту вечора Карл провів на мурі. Завтра він в перших рядах захисників протистоятиме навалі дикунів. Вклавшись на мішок під стіною, Карл дивився на зорі, сподіваючись заснути. Завтра він стоятиме з...
З ким? Хто йому козаки? Сім'я? Він тут чужий. Йому лише й нагадують його походження... Ні, але тоді де його сім'я? Барон Всеволод, його батько та Бартек, інфантильний брат недоумок? Обоє зациклені на своєму замку і більше нічого їм не треба.
- А я так не хочу! — зі злістю подумав Карл.
Він пам'ятав з якою легкістю позбувся всього свого спадку одним лише рішенням приєднатись до козаків кілька місяців тому. Тепер Бартек законний спадкоємець. А Карл тепер всього лише зарізяка з недолугою приставкою: шляхтич.
Але чому він приєднався тоді? Чому він все ще тут? Він не знав. Козацька свобода, котра тоді манила його, виявилась гіркою на смак. Січ так і не прийняла його. Він тепер чужинець всюди, лежить під мурами, чекаючи не своєї війни...
Його потрясли за плече. Карл закрився рукою від ранкового променя. У вухах гуділо. Сотні барабанів билось в такт з його серцем.
- Шляхтичу, підйом! — гаркнув чийсь козацький голос. — Війну проспиш...
До Карла нарешті дійшло, що він таки заснув, що вже ранок, а шум і барабани гупають не в його голові, а далеко в горах.
На одній з веж лунав крик Семена. Останні приготування. Козаки займали свої місця на стінах. Шляхтич, не довго думаючи, схопив перший же виставлений мушкет.
Дикунів вони швидше почули, ніж побачили. Спочатку стук барабанів, потім тупіт тисячі ніг. Ні, десятків тисяч. Вони спускались цілою навалою, безладним рядом. Луки, сокири та списи злітали над головами. Бійня ось-ось мала початись.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!