Розділ 2. Все Повертається Назад.

Пліт вже навіть не колисало. Чи Мамай просто звик. Небо з червоного стало фіолетовим. З озера підіймався теплий сірий туман. Що дивно: сама вода льодяна, а туман теплий немов обійми дорогої людини.

- Козаче, ходи но до нас! — Мавки кружляли навколо нього.

Десь далеко на березі Мамай побачив силует русалки, що вилізла ненадовго з води. Але туман швидко приховав її. Мавки ж плавали в воді так, ніби самої води й не було, і вони літали по небу безтілесними духами.

- Там холодно, — відповів Мамай.

- Холодно буде недовго, — одна з мавок всілась на пліт, ледь не перевернувши його. — Потім тобі стане тепло.

- Не для того мене кінь сюди привіз мертвого, щоб я так легко здавався.

- А хіба не ти здався остаточно, коли дізнався про посланого за тобою характерника?

Мамай промовчав. Тут, у Наві, мавки бачили, відчували його емоції. Він дійсно здався. Він відчував себе покинутим. Він стомився. Відьма в Древляниках, Туман мерців в горах, зірване вторгнення дикунів. Зірвані плани перевороту в гетьманщині. Знищення древнього, порятунок Герасимівки. І що він отримав за це? (*про описані події виможете дізнатись в попередньому циклі)

- Я хотів відійти від справ після знищення Лісовика! — прокричав він.

- Неправда! — Мавки закричали в унісон.

Десь далеко залунав сміх русалок. Краєм ока Мамай помітив, як ті стрибнули в воду, викликавши хвостами хвилі на озері.

- Неправда! Ти хотів здобути славу і пробачення від гетьмана. Ти міг брехати самому собі, наче це для врятування людей. Але правда в тому, що тобі не звикати до насильства. Ти жив у ньому. Ти хотів повернутись на війну. Туди, де насильство — звичайна річ!

- Я хотів допомогти...

- Ти допоможеш нам, за стрибнувши в воду. Допоможеш Сірку. Він то просив за тебе, підставляючи себе. Йому стане легше без тебе.

- Можливо. — Погодився Мамай. — Я був готовий прийняти смерть тоді, коли викликав характерника на дуель.

***

Весь час до берега Мамай провів зв'язаний по руках і ногах. Навіть в рот засунули кляп, щоб той перестав клясти Кіндрата Злісного, одного з найстарших характерників. А все діло в тому, що позаду них лунали крики людей. Дикі верески козаків та яничар, спалених диким вогнем. Від язиків зеленого полум'я не могло врятувати нічого, навіть вода. А характерник дивився на потопаючу у вогні галеру з кам'яним лицем.

Не одна жінка, стоячи на березі, проллє сльози через сина, чи чоловіка, котрий не повернувся. З того часу назва моря: Солене, отримала інше значення.

***

Суд відбувся на наступний день. Козацька старшина, гетьман, писар — всі сиділи за столом в просторій світлій кімнаті. В козаків суд складався зі своїх: справи простих козаків вирішував отаман, справу сотників — писар. А коли діло стосувалось такого — то навіть гетьман не міг не взяти участі.

***

- Вони його виправдали! — плювався Мамай.

В шинку в Чигирині на них з Сірком ніхто не звертав уваги. Сірко тоді ще не був товстий і виглядав він не набагато старшим за Мамая.

- Знаю, я був там, — сумно сказав Сірко. — Федора з хлопцями жаль.

Федором звали отамана, що повів їх грабувати бусурманську галеру. План був складений ідеально, і козаки майже взяли галеру на абордаж. А потім втрутився чарівник. Він вийшов у мантії й закричав. Козаки падали, хапались за вуха, кричали. Один чарівник обеззброїв дві чайки небезпечних рубак. Федор і врятував Мамая, викинувши його за борт.

Козак поплив до чайки характерника, що допоміг знайти галеру, вселившись в птаха.

Але коли Мамай доплив, то зрозумів, що Кіндрат не збирався рятувати товаришів...

(*примітка автора. Події з оповідання: Відьма)

- В нього не було вибору, — сказав Сірко, але замовк, побачивши погляд Мамая.

- Він навіть не спробував! Він вже похоронив нас, коли показав, де корабель!

Сірко промовчав. Мамай викинув пустий кубок геть. Він з дзенькотом покотився по підлозі.

- Ще! — заволав на весь шинок.

- Федір розповів, що це його ідея, — продовжив Мамай. — Сам Кіндрат Злісний, ветеран Чигиринської облоги, битви під самотньою горою, кошовий отаман морських баталій поблизу Кафи. Сам великий пан характерник закликав нас пограбувати корабель яничар.

- На суді він і сказав, що це мав бути простий грабунок, — вставив Сірко. — Це не заборонено.

- Він, в біса, знав! — сильно захмелілий Мамай гупнув кулаками по столу.

Відвідувачі шинку "Порваний Харциз" співчутливо глянули на козака. Єдиний з тих, хто вижив після втрати двох чайок: Мамай, на їхню думку, ще гарно тримався. Він, на їхню думку, мав би напитись до нестями, дні на чотири, а потім ще місяць ходити сумним. А далі все повернеться і буде, як раніше. Все піде своєю чередою. На їхню думку...

- Мені час йти, — Сірко підвівся, поплескав Мамая по спині. — Писарчук викликає до себе. Не нароби дурниць!

Мамай не відповів. До них в цей час підійшла донька шинкаря і принесла йому добавку. Мамай висипав на стіл кілька монет і перехилив вміст кубку залпом. Ніч лише починала сходити, тож він вирішив забути її...

***

Забутись не вийшло. Мамай вже не хитався. На рівних ногах з блідим лицем, немов при смерті, він поволі брів вуличками Чигирину. Він не планував нікуди йти, але знав, куди його несуть ноги.

Він зійшов з центральної вулиці та повернув в темний провулок. Він проходив багато старих хатин, шукаючи потрібну. Там і мешкав Кіндрат Злісний.

На сходах перед двох поверховим будинком він і зустрів характерника. Той сидів на сходах з шаблею на колінах, марно намагаючись витесати з кресала іскру, щоб розпалити люльку. Виглядав він років на сорок: Сивий оселедець, закладений за вуха, такі ж прокурені сиві вуса. Лице вкрите зморшками, в сірих туманних очах Мамай бачив утому і біль. Кіндрат був старим, набагато старшим, ніж виглядав. Один з найстаріших характерників в гетьманщині.

- Я знав, що ти прийдеш, — спокійно сказав він.

Мамай не відповів. Він зупинився перед ним. Рука лягла на шаблю.

- Я б не поспішав, будь я на твоєму місці.

Він нарешті витесав іскру і затягнувся.

- Звідки ти знав, коли мене чекати? — запитав Мамай.

Замість відповіді Кіндрат поглянув на небо. Мамай теж підняв голову. Над будинком Кіндрата кружляв сокіл.

- Деколи я бачу його очима, — сказав той. — Багато характерників це можуть.

- Жертвувати своїми побратимами вони теж можуть?!

- Це було необхідно, — характерник не втратив самовладання. — Є речі важливіші за наші життя. Є речі важливіші за загін козаків на чайках...

- Звісно, — Мамай не став його слухати. — Наприклад, один з бусурманських чарівників, заради котрого все і планувалось.

- Такі, як він, становлять загрозу для нашого і його ж народу. Це більше ніж просто наші інтереси та наші життя. Доля всіх людей на материку та островах під загрозою через таких, як він. Але ти не хочеш цього чути, правда?

- Чого ж ти в суді цього не розповів? — Мамай дістав шаблю.

- Тому що суд мені так само не повірить. Я не хочу тебе вбивати, Мамаю. Ти міг би стати мені в пригоді...

- Ні, не міг. Зате я викликаю тебе на дуель!

- Я живу довше за будь-кого з простих смертних не просто так. Мене не бере ні шабля, ні куля.

- Це ми ще подивимось.

Кіндрат сумно похитав головою. Він відклав люльку набік, піднявся. Шабля вже була в його руках.

- Ти сам цього хотів, Мамаю!

Він швидко стрибнув і наніс стрімкий випад, цілячись в живіт Мамаю. Козак відстрибнув назад, рубаючи шаблею знизу вверх. Брякнула криця. Вечірні вулиці Чигирину наповнило дзвоном сталі. Вони почали ходити колом, оцінюючи одне одного. Не було погроз, образ, лише тиша, котру інколи переривало їх тяжке дихання.

І знову вони одночасно кинулись в бій. Удар сипались одне на одного з блискавичною точністю та швидкістю. З сусідніх будинків почали виглядати люди. Сусіди Кіндрата злякано і захоплено спостерігали за двобоєм.

Козаки розійшлись, закружляли півколом. Знову в перед. Шаблі свистіли, зустрічали з дзенькотом, знову свистіли і знову зустрічались. Все повторювалось знову й знову. На самотній вулиці Чигирина грала пісня смерті.

Шаблі схрестились. Мамай і Кіндрат нарешті зупинились, Кожний з них вперся, намагаючись перебрати перевагу на себе.

- Я не хочу цього робити! — гаркнув Кіндрат. — Але ти не залишаєш мені вибору. Я потрібний Гетьманщині...

Мамай копнув його ногою під коліно. Кіндрат зойкнув і похитнувся. Кулаком в лице Мамай змусив його відійти на крок. Кіндрат щось прошепотів. Мамай почув над собою протяжний зойк. На нього стрілою мчав сокіл. Птиця випустила кігті, намагаючись роздерти Мамаю лице.

Пролунав постріл. Сокіл був спритний, але Мамай не розгубився і застрелив птицю з вихопленого пістоля. Тоді удар шаблею в шию Кіндрату, що не встигнув опам'ятатись після такого швидкого переміщення душі. Бризнула кров.

Для характерника такий удар (що поклав край будь-кому з простих смертних) не являвся страшним, але Мамай виграв для себе час. Шабля проткнула Кіндрата наскрізь точно в серце. Мамай не одразу ж зрозумів, що кричить.

Характерника вбити тяжко, але все ж можливо. Відрубана голова, пронизане серце. Куля зі срібла.

Кіндрат здивовано глянув на себе. Сорочка промокла від крові. Мамай витягнув шаблю і відштовхнув Кіндрата від себе. Характерник впав на землю, піднявши хмару пилу. Він більше не дихав.

З дому Кіндрата донісся крик. Десь поруч загавкали собаки. З боку центральної вулиці Мамай чув тупіт. До нього біг загін сердюків.

Столицю Гетьманщини охороняли найманці, але ніхто не жалівся. Мамай пропустив жінку, що вибігла з дверей дому Кіндрата, поволі сів на сходи, туди де раніше сидів характерник. Підняв його люльку і закурив. Іскра видобулась одразу. Руки, як не дивно, після двобою не тряслись. Мамай відчув цілковитий спокій. Темноволоса жінка в нічній сорочці ридала на колінах над тілом Кіндрата. Її крики та плач, здавалось, лунали на весь Чигирин.

- Ось, він тут! — прокричала вона, показуючи на Мамая пальцем. — Вбивця тут!

Сердюки прискорились. Мамай вже бачив наближення трьох з них. Четвертий побіг по допомогу. Мамай не зважав на них. Він допалив люльку, відклав на бік. Тоді простягнув їм шаблю руків'ям вперед.

- Я не буду чинити опору, — пообіцяв він.

***

- Ось, він тут! — сміючись кричали русалки. — Вбивця тут!

Мамай промовчав. Їм було весело, їх не переймала історія Мамая. Лише мавки зацікавлено слухали, кружляючи навколо плоту.

- Тоді я не розумів, що мав на увазі Кіндрат. Тепер до мене все дійшло. Якби ж він пояснив тоді...

Але чи зупинило б це Мамая? Зараз, він би пробачив тому зраду товаришів? Пробачив, доки вони б не розкрили всіх зрадників. А тепер Мамаю доводиться розбиратись самому. Доводилось, доки Гнат Голий не поклав край його розслідуванню.

Кіндрат знав про змову чарівників та вчених. Він знав більше за Мамая. І він намагався зупинити це все, доки Мамай не став на заваді. Тепер Мамай робить те, що робив покійний характерник. Доки і йому не стали на заваді. Іронія долі.

- Суд визнав мене винним, ніхто не вислуховував нічого, не було розбирань, опитування свідків, нічого.

- Гетьман ще похмуро поглянув на мене, немов хотів сказати: Ти мене розчарував, Мамаю. Але він не сказав ні слова. Лише встав і вийшов, коли мене засудили до страти. В козаків з цим суворо: мертвого і живого хоронять разом...

- Так це лише на січі. — перебила мавка, та що молодша.

- На січі. Але річ у тім, що характерників до мене, як виявилось, ніхто не перемагав. Я мав стати прикладом того, що не варто і намагатись.

- Але не став.

- Не став. Гетьман розпорядився врятувати мене, якщо я погоджусь розслідувати зникнення людей...

Мамай позіхнув. Мавки переглянулись.

- Ти слабнеш козаче, тобі треба спати. Розповіси всю історію завтра.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.