Вигнанець. Протистояння.

Замок виднівся з-за лісових пагорбів. До вечора вони нарешті добрались. Над замком навіть в темряві кружляли ворони та стерв'ятники. Гнат не поспішав прибирати тіла.

Велике було розчарування Мамая, коли Лаврін оголосив, що не може вселятись у тварин.

- Я Виріє-ходець та знахар, — пояснив характерник. — Можу бути в кількох місцях одночасно...

- ‎Я помітив, — не стримався Мамай. — А браслети на твоїх руках?

- ‎Подарунок. Ще я можу замовляти різні рани.

- ‎А хто тоді Гнат?

- ‎Бусурмани кличуть таких, як він анімалістами, або варгами. Східні племена - берсерком. Ми ж називаємо таких перевертнями. Він вміє бачити очима тварин, як мій батько, а також перекидатись на них. Ще його не бере звичайна зброя, хіба що в серце, або відрубати голову.

- ‎А срібло?

- ‎Срібло теж, але де ти візьмеш срібні кулі?

- ‎Може в тебе вони є? Ось в тому мішечку?

- ‎Ти лазив по моїх речах, доки я спілкувався з Марком? — обурився Лаврін.

- ‎Я все ще козак. Воїн та авантюрист. Звісно ж я порпався у твоєму добрі. Чекай, ти казав, що його не бере ні шабля ні куля? А тебе?

- ‎Від численних поранень я сконаю швидко, хіба зможу зашептати рану. Мамаю, ми не безсмертні. Ми можемо зцілюватись швидше, битись краще, влучніше стріляти, але це все. Мій батько, Марко Нечай, Гнат Голий та кілька інших - так, але решта вмирають так само, як і прості козаки.

Мамай подумки вилаявся. Він вже готував план, як два характерники сходяться в бою, доки він зачищає замок від вартових прихвоснів Гната. Тепер все йшло шкереберть.

- То що ми робитимемо з тією ватагою?

Один з ватаги, якраз пройшов по стіні, але не побачив їх. Сонце вже заходило за обрій, тож в лісовій темряві вони були захищені від сторонніх поглядів. З замку долинали голоси. Воїни перегукувались між собою. Гнат таки вмів втримувати людей.

- Якщо ці залишились після побаченого, значить і нас не злякаються, — розсудив Мамай.

- На щастя їх не багато, — сказав Лаврін. — Тобі ж не вперше продиратись в замки, де вартових більше?

- ‎Не вперше, але в тих замках не сиділа вовкоподібна потвора. Є спосіб не дати йому перекинутись?

- ‎Для того я й тут, — відповів Лаврін.

З мішечка на поясі дістав кілька куль. Простягнув Мамаю.

- Срібні?

- ‎Вони. Заряди в пістолі. Головне встигнути вистрілити, доки той не перетворився.

- ‎А якщо не встигнемо?

- ‎Тоді куль знадобиться більше.

***

Гнат сидів у великій залі. Сон не йшов взагалі. На небі світив повний місяць, що манив Гната — кликав перетворитись на вовка. Гнат не піддавався. Наступне перетворення може змусити його забути людську подобу. Тож він чинив опір власним інстинктам. Його люди спали в кімнатах, де раніше гостювали графи та барони. Лише четверо охороняло мури.

Йому не терпілось покинути це місце, але впертість Василя Лютого змусила його затриматись. Його не можна було катувати, щоб не залишилось ніяких слідів. Цього гетьман не пробачить. Тож Гнат просто морив його голодом і не давав спати. Кожний раз, коли писарчук заплющував очі, приходив хтось і обливав його відром холодної води. В кімнаті ката дбайливо розпалили вогнище, щоб писарчук бува не зловив запалення легень. Його не скоро знайдуть, тож час ще був. Гетьман, мабуть, сам не здогадувався, що вчинив писарчук. Хитрий старий лис. Вирішив послабити позиції шляхти, ще й вмовить гетьмана виступити захисником та людиною, що принесе мир в ці землі. А кінці в воду.

- Думав, що перехитрив мене, — хмикнув характерник. — Ну звісно, тримай кишені ширше.

Тепер гетьман виступить, як завойовник та визволитель в одному лиці. Зі шляхтичами нарешті трапиться те, що мало статись давно. Вони повинні залишитись лише на сторінках історії.

***

Лаврін, відв'язав торби від коня. Розклав їх на землю.

- З лука стріляти вмієш?

- ‎А арбалетів немає?

- ‎Я схожий на арсенал зброї? Бери, що є!

- ‎То ось це наш план? — Мамай взяв кроткий тисовий лук, повертів в руках. Натягнув тятиву. — Тихо перебити вартових луками зі стрілами?

- ‎Саме так, — Лаврін кинув йому темно сірий плащ з каптуром. — Чи хочеш помахати шаблями з всіма ними, ще й з Гнатом? Ні? Тоді цілься краще.

***

Гнат весь день бродив по замковому подвір'ї. Колишні воїни Марека, а тепер його люди, намагались не потрапляти йому на очі. Гнат придивився до кожного з них: затяті горлорізи, без будь-яких мук совісті. Але вони знали свою справу. Ця десятка була краще за половину тих воїнів, котрих привели інші шляхтичі.

Зараз вони стягували вози до замкового подвір'я, роблячи вагенбурги поблизу головної зали. Десяток людей не втримає весь замок, але захищені возами, вони створюватимуть проблему для більшого загону нападників.

- Пане, Гнате! — до нього підбіг один з його людей.

Янек, кремезний двометровий бугай з маленькою лисою головою та червоними очима, наче в пацюка. Його руки були завбільшки з довбні. Чорна, просмалена кольчуга ледь сиділа на ньому.

- Слухаю тебе, Янеку, — люб'язно всміхнувся Гнат, але велетень аж збліднув від його посмішки.

- ‎Я пропоную піти на володіння пана Марека. Доки його слуги не добрались до скарбниці.

- ‎Скільки там золота?

- ‎Вистачить на безбідну старість. Або на невеличку армію найманців.

Гнат всміхнувся. Янек звісно виглядав наче ідіот, але був хитрий, як лис. Знав, що потрібно Гнату.

- Гетьман зрадіє, коли побачить на своєму боці наймане військо з вами на чолі.

- ‎Лише потрібно, щоб почалась війна, — погодився Гнат.

Ідея йому подобалась. Менш ніж за два тижні він набере армію і пройдеться штурмом по найбагатших шляхтичах, доки козаки доберуться сюди. Він майже сам викорінить всю цю погань з козацьких земель...

- В нас є майстер, щоб гм, переконати пана писарчука, — сказав Янек.

- ‎А хіба не Лісовик, себто М'ясник, цим займався?

- ‎Тут, пане характернику, — Янек почухав голову. — Ситуація була такою: Марек давав накази катувати задля задоволення свого і сина свого. А коли варто було щось вивідати, то Лісовик не годився. Надто часто вже він любив перегинати, що полонені потім з розуму сходили. А майстер наш, те що треба Вивідає, ще й пан писарчук потім радіти буде, що погодився. Вам же він живий потрібний?

- ‎І неушкоджений. По можливості.

- ‎Так ми п'яти йому лишень припечемо. Або кілька пальців на ногах зламаємо.

- ‎Та почекай ти! — засміявся Гнат. — Встигнемо. Не розговориться до завтра, то познайомиш його зі своїм майстром.

Янек вклонився і поспіхом зник з очей.

Гнат вибрався на мур. Думки про власну армію та власноруч виграну війну ніяк не давали йому спокою. Він нарешті стане героєм всієї гетьманщини. А там може і на місце гетьмана...

Він збирався провести розвідку, вселившись в яструба, але амбіції цілком полонили його свідомість, тож він просто спостерігав за тим, як день поволі йде до ночі.

***

Козаки часто використовували малопомітні, брудні плащі. В ночі їх можна було сплутати з горбочками, коли ті припадали до землі. Розвідники так підкрадались до ворога, щоб взяти язика. Вночі Гнат міг скільки завгодно літати над замком вселившись в яструба, орла чи сокола, але їх все одно б не побачив.

***

- Коли доберемось до Гната, я пірну у Вирій, - пояснив Лаврін.

- ‎Як того разу? — поцікавився Мамай, згадуючи, непорушне тіло на коні, зранку.

- ‎Не так. Цілком. Тому ти залишишся сам на деякий час.

- ‎Нападеш на Гната з-за спини?

- ‎Не зовсім.

‎***

Вони повзли поволі, не поспішаючи та замираючи з кожним гучним звуком. Здавалось, серце в такі моменти переставало битись. З кожним метром він відчував себе все більшим дурнем. Лізти в замок, щоб перебити людей, чия кількість переважає їх в п'ять разів, очолені фанатичним характерником вбивцею, що за бажанням перевтілюється в вовка, більше схожого на ведмедя. А все для того, щоб він не втягнув козаків у війну з розділеною міжусобицями шляхтою.

- І чому я не втік, доки Лаврін спав? — вкотре запитував себе Мамай. — Козаки нападуть на шляхту, то й що? Нехай нападають та спалять її до тла! Нехай вони всі гниють в землі...

Мамай зупинився. Знову паніка...

***

- Ти повернувся в реальний світ, балансуючи між двома світами. Якась частинка твоєї душі залишилась там. І її тягне туди, дізнатись, що там, — пояснював Лаврін.

Мамай ліниво жував черствий хліб. Він вдавав, що не слухає, хоч насправді він слухав в обидва вуха.

- Інколи ти відчуватимеш це особливо гостро.

- ‎Як з Гнатом?

- ‎То ти слухав? — задоволенню Лавріна, судячи з широкої посмішки, не було меж.

- ‎Ти не відволікайся, і не розтрушуй повітря задарма.

- ‎Добре. Так, як з Гнатом. Раніше страх додавав тобі сили, змушував кидатись в бій. Тепер це твій ворог. Як ми вияснили кілька днів тому, це стається в приступах ненависті або страху. В нас, на західній січі, є знахарі, що допоможуть. Але цілою твоя душа не буде ніколи. Хто б не доправив тебе на озеро Несамовите, він зіграв з тобою злий жарт.

- ‎Вона.

- ‎Що?

- ‎Я сказав: вона. Це була жінка. І це все, що тобі варто було знати.

***

Напад, на щастя, швидко минув. Мамай з радістю відмітив, що справився швидше ніж попереднього разу. Інколи страх переростав у злість. Дивно, що з тими розбійниками на дорозі нічого крім шалу він не відчував. Паніка приходила, коли він думав про Гната.

- Ох, краще б мені з ним не сходитись в бою, — прошепотів сам до себе Мамай.

Місяць сьогодні не світив. Вітру теж не було. Жодна стеблинка в полі, по котрому вони повзли не колихалась. Ніч була на диво тиха і темна.

Лаврін встав на одне коліно. натягнув тятиву і стріла, коротко свиснувши полетіла в темряву. Маленька цятка вогню на смолоскипі зникла, заховавшись за мурами.

- Попав? — прошепотів Мамай.

Лаврін не відповів. Він мовчки два рази коротко махнув в напрямку стіни. Мамай зірвався на ноги і побіг.

Позаду він почув, як свиснула ще одна стріла. Біля муру він вже почув хрип та булькання. Значить Лаврін і вдруге потрапив в ціль.

***

Мотузка напнулась, значить гак зачепився за мур. Мамай почав лізти по стіні. Лаврін в цей час чатував з луком напоготові. На щастя Мамай виліз без пригод.

Переліз через мур, припав до каменю. Ніч приховувала все, лише два тіла, що ледь вирізнялись, були на стіні. Мамай піднявся, щоб показати Лавріну: все чисто. Але зупинився. Лавріна не було. Мамай залишився сам.

‎- Краще б тобі й справді було б зайти у Вир, а не втекти! — тихо пробурчав він.

‎***

‎- Ти не думав, що буде, якщо нам не вдасться зупинити Гната? — спитав Лаврін, коли вони їхали на конях.

‎- Наші тіла клюватимуть ворони? — знизав плечима Мамай.

‎- Я хотів сказати: він втягне козаків у війну, ослабивши наш захист від бусурман, але твоя відповідь теж вірна.

‎- Шляхта зараз слабка. Козаки легко її візьмуть.

- Це війна на нашій території. А будь-яка війна на своїй землі це збитки самій землі та її людям.

‎- Скажи це дикунам в горах.

‎- Ти ж знаєш, що я правий! — скривився Лаврін. — Східні гори це смерть. Там нічого їсти, там немає де отаборитись, щоб не потрапити під зсуви чи обвали. Та й самі дикуни гинуть так само часто, як і наші козаки. Проклята земля. В нас — навпаки. Земля хороша, багато хуторів, сіл, міст, замків. В нас є чим пожитись, тому ми й ласий шматок. Шляхта закриється у своїх родових замках, їх доведеться брати в облогу. Хоч козаки й виграють в цій війні, проте ціна буде жахлива. В яничарів та в дикунів з'явиться хороша можливість завдати нам клопоту.

‎- А сам Гнат цього не розуміє?

- Гнат не розуміє, що таке жертва, а що таке перемога близька до поразки. Йому все одно, скільки людей загине, аби він здійснив задумане. Він знає, що в нього вийде.

- Ото буде йому сюрприз, коли його голова з плечей покотиться, — реготнув Мамай. — Або наші. Що як гетьман дасть добро на це? Подумай, він же дозволив вчинити криваву розправу на бенкеті в Самійла. А що заважає йому дозволити Гнату нести хаос?

- Наше перебування тут. Гетьман віддав прямий наказ. Чому ще, я так довго говорив з Марком? І не дивись так на мене. Він не міг послати козацькі загони. Офіційно, гетьман немає відношення ні до чого, а навпаки виступає за мирне врегулювання, таємно підбурюючи шляхту до гризні між собою.

- ‎А коли хтось з них дозріє для переговорів, тоді Гетьман направить війська, щоб ті підтримали мир. І ось його влада розподіляється там, де пустили коріння шляхтичі. Знаєш, Гнат тепер і не виглядає аж таким мерзотником.

- ‎Для того, кого він ледь не розірвав на шматки, ти занадто добре до нього ставишся, — підозріло глянув на нього Лаврін.

- ‎Для того, кого він ледь не розірвав на шматки, я розумію на що йду і з ким маю справу. На відміну від тебе, мисливцю.