Частина 3. Змова. Розділ 11. Нехай Живе Король!

- Ти хитрий, старий покидьок, ти знаєш це?

- ‎Знаю, - Василь Лютий не образився на слова Гната. Або вдав що не образився.

- ‎Але гетьман цього не знає. І нехай так буде.

- ‎Про Мамая знає, про мене знає, про змову знає, але от як ми цю змову зупинімо не знає. А що як він дізнається?

- ‎То удасть, що не почув.

Писарчук поправив окуляри. Недооцінив його Гнат, тепер поплатився за це.

***

Крики в залі не замовкали. Обіцянки, борги, присяги, давні домовленості, угоди, торгівля, репутація — в рух йшло все.

Політична рада найвпливовіших шляхтичів гетьманщини нагадувала Мамаю бордель під час пожежі.

***

Писарчук провів Гната в темний провулок, трохи далі від зацікавлених поглядів. В темряві він знайшов непримітні двері. Три рази постукав, тоді вичекав і постукав ще один раз. Мить, і вони відчинились. Писарчук кивнув і запросив Гната всередину.

- Тут ніхто не завадить, — сказав він.

Двері позаду Гната зачинились.

- Ти ж не думав, що просто зіскочиш з гачка? — сказав писарчук, коли вони опинились в маленькій комірчині з однією свічкою на стіні. Її тіні зловісно стрибали по стінах.

- ‎Так вбити Мамая не пріоритет? — почав Гнат.

- ‎Та кому здався той обійдисвіт? — пирснув Гнат. — Він для відводу непотрібних поглядів. Ти ж не думаєш, що я не зміг би знайти менш професійних людей для такого, як він. Хоча б твої посіпаки...

Які тепер на тому світі завдяки козаку, подумав Гнат, але промовчав.

- Нам потрібний бунт. Бунт серед тих, кого ти любиш ще менше ніж яничар...

***

Колишні вельможі тепер скидались на купку приміських купців, що заманювали людей глянути на свої товари.

Самійло втратив усіляку надію вгамувати присутніх. Марек закликав не відтягувати вибори нового короля. Криштоф з Денисом за плечима гризлись з Вінсенто та Остапом.

Молодий марнотрат бризкав слиною та тряс кулаками, вимагаючи престол собі. Всеволод про щось перешіптувався з Янушем. Мамай не зводив погляд з М'ясника, що опинився занадто близько до Всеволода. Здоровань не виявляв ніяких емоцій крім втоми та нудьги. Що за переговори без різанини?

***

- Шляхтичі довго пили нашу кров і сідали нам на шию, звісивши ноги, — між тим говорив Василь. — Час покласти цьому край.

- ‎Яким чином?

Гнат відчував суміш здивування та гніву. Провели його наче дівку з шинку.

- Їхня панська величність, — Василь Лютий не ховав зневаги. — Захотіли створити королівство. Гетьман не хоче війни, але і добра на це не давав. Нам не потрібне відкрите протистояння. Але і нової країни під боком теж.

- ‎І тут вам потрібний я.

- ‎Ти. Ти маєш завадити цьому і не привернути до нас уваги. Нехай пересваряться між собою.

***

Самійло врешті вгамував людей. Шляхта розпашіла від вина та дебатів неспокійно зиркала одне на одного.

- Проведемо слухання кожного, а тоді голосування! — сказав Самійло. — Наше майбутнє та наших дітей в наших руках. Сьогодні ми станемо повноцінним народом...

***

Гнат покинув старого сотника Петра на світанку. Він вже знав кого мав зустріти.

- Він небезпечніший ніж здається, — мовив старий на прощання. — А якщо це дійсно Лісовик, то він вдвічі небезпечніший.

- ‎Справлюсь, — Гнат потиснув на прощання йому руку і поскакав геть.

Він знав, що ворон з листом долетів. Знав бо стежив за ним за допомогою свого сокола. Завдяки йому і дізнався, хто зі шляхти Лісовик. Але перед початком заколоту він мав пересвідчитись, що вибрав потрібну людину.

***

Мареку не дали виступити. Він кричав щось про сильного короля та гарного полководця, але завершити йому не дозволили.

Спочатку зірвався Криштоф (хто б міг подумати), за ним Всеволод, тоді старий Остап. Лише Вінсент став на його захист, але толку з цього було мало. Всі знали Марека, як неврівноваженого деспота та фанатика. Вибери його — полетять голови.

Та ж участь спіткала і Самійла. Він провалився з ідеєю головнокомандувача.

- Розігнати загін дикунів напавши зі спини? — Марек не залишився без відповіді. — Коли козаки зробили майже всю роботу?

Далі сміх Марека перекрив марні потуги Самійла.

Така участь спіткала всіх: Криштоф занадто м'який, Вінсент занадто молодий, Остап занадто старий, Всеволода ніхто не любив, адже його спадкоємець на службі в козаків, та й набрид він вічними розмовами про свій родовід. Януш був банкіром, тож він від престолу відмовився.

- Що мені крихта, коли золота в ній менше ніж в моєму банку?

Він же зайняв і нейтральну позицію, мовляв обраний король отримає його підтримку.

- Зробимо так! — Самійло плеснув долонею по столі. — Голосуємо за когось крім себе. Хто набере найбільше голосів — одягне корону.

Вперше за вечір шляхта була одноголосною...

***

Гнат виїхав на дорогу з лісової хащі. Коні, що несли вершників голосно іржали. Деякі воїни схопились за шаблі.

- Двадцять на одного? — насмішкувато запитав Гнат.

До нього виїхав головний. Він не знімав шолом, але Гнат бачив сповнені люттю очі. З ніг до голови лицар був закутий в обладунки. Позаду висів тяжкий меч та щит.

- Ось значить як виглядає Лісовик! — голосно сказав Гнат.

Відповіддю йому став постріл в груди. Гнат мав витріщити очі, тяжко зітхнути й намертво звалитись з коня...

Але цього не сталось. Козак спокійно глянув на дірку в себе в грудях, а тоді посміхнувся.

- Думаю, всі вже здогадались, хто я, — ін спокійно оглянув лиця оточуючих.

Воїни швидше нагадували кровожерливих різників. Але тепер вони боялись.

- Я прийшов не битись з вами, а поговорити. Я знаю, що Лісовик це всього лише дим в очі. І я знаю навіщо. А от чого я не знаю, чому той, хто смикає за ниточки до сих пір ще не виїхав?!

Воїни переглянулись. Нарешті кілька з них розступились і до нього виїхав головний. Гнат бачив його, коли літав в тілі сокола. Він знав де їх шукати, знав куди вони їдуть.

- Мої вітання барону Мареку! — Гнат схилив голову.

- ‎Ти знаєш, хто я?

- ‎Знаю. Я багато чого знаю.

- ‎Тоді ти знаєш, чому я маю залишити тебе в живих? Бо мені в голову нічого не приходить.

- ‎Тоді дозвольте вас просвітити. Я знаю про справжню причину бенкету в замку пана Самійла. Знаю, що звідти шляхта виїде, маючи нового короля. І знаю, що це будете не ви.

- ‎Тоді може скажеш, хто?

- ‎Цього я поки не знаю сам. Але знаю, як королем стати вам.

- ‎А для чого тобі це?

- ‎Мені це не потрібно й задурно, але хто я такий, щоб сперечатись з задумами самого гетьмана?

Марек замовк. Його воїни переглянулись. Лише лицар, що грав роль Лісовика залишився незворушним.

Роль Лісовика була доволі простою. Гнат здивувався, що ніхто не додумався до цього і досі. Люди, що жили на території шляхти, охочіше прогодують великі гарнізони, коли знатимуть, що на дорогах буде безпечніше. Особливо люб'язно вони прощатимуться з золотом, якщо дати їм прославленого розбійника, що не знає жалю. За кілька місяців прибуток кількох шляхтичів зріс в троє, а бажання бунтувати в простолюдинів відпадало, знайдись на тракті понівечені тіла. Нічого сказати - економічний підхід.

- Що ти пропонуєш? - запитав Марек.

Гнат всміхнувся.

- ‎Переворот.

***

Голоси були зібрані. Банкір вдруге підрахував їх. Він обвів оточуючих поглядом. Шляхтичі сиділи в напружені. Януш встав.

- Привітаймо нашого нового короля! Вінсент!

Всеволод зітхнув. Напруження злетіло з Криштофа. З молодим королем легко буде домовитись, всі це знали.

Менше зло. Мамай спохмурнів. Тепер настане час перегонів за владу над коронованою лялечкою.

Шляхта між тим піднялась з місць. Вінсент виліз на стіл і розпростер руки в сторони. Шляхтичі плескали та вітали його. Занадто все було фальшиво. Шляхетська гордість поступилась місцем бажанню цілувати дупу новому королю, котрий не знав, що робити з короною.

- Нехай живе король! - лунало з усіх боків.

Вінсент не міг стримати усмішки.

- Вип'ємо за короля! — закричав Марек.

Шляхта одноголосно заревіла. Дерев'яні кубки метнулись вгору. Мамай схопив Всеволода за руку, не давши відпити з кубка.

- Що ти робиш? — розлютився Всеволод, але замовк.

Пролунав постріл. Вінсент так і помер з посмішкою, лише на місці його ока тепер була дірка, з котрої сочилась кров.

Запанувала тиша. Остап схопився за горло, дряпаючи шкіру і пускаючи з рота криваву піну. Ще кілька шляхтичів попадали з-за столу, б'ючись в конвульсіх. Марек стояв з пістолем в руках і реготав.

- Нехай живе король! — регочучи вилив вміст кубка на підлогу.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.