Розділ 10.

На світанку не залишилось жодного тіла. Туман забрав усіх. Зате дикуни з новим запалом кинулись штурмувати ворота. Карлу дісталась вежа і залишки загону Семена для командування. Дикуни миттю підіймалися по сходах з таранами, щоб винести дубові двері. Козаки підтягували чани зі смолою або розпеченою олією.

- Якщо вони візьмуть ще одну вежу, нічого не зможе завадити їм взяти нас в кільце. Кіннота Сірка це остання лінія оборони. До бійні у відкритому полі не повинно дійти.

Кошові закивали й розійшлись. Карл тоді залишився.

- Я так і не запитав. Той воїн, що ми бачили на скелі...

- Гро-Каш. Він диктує волю матерів ночі. Вони не спілкуються з гірським народом. На те є їхні посланці. Могутній воїн, не один десяток моїх козаків повернув мені по частинах.

- А якщо...

- Не вийде. Ні до нього, ні до матерів ночі нам не дістатись через таку навалу. З його смерті в бою вони складуть легенди, а нам цього не потрібно. Він повинен бути розбитим на очах своїх людей. Він зазнає поразки та втратить вплив.

- Сірко і це прорахував?

- Шляхтичу, це потенційний наступник гетьмана. Він все прораховує. Гро-каш і ті старі шкапи програли ще не дійшовши до нас. Залишилось лише показати їм це.

Дикуни з усієї сили навалились на двері. Козаки перегородили її чим змогли й тепер відстрілювали їх з мурів вежі. Карл командував і захисниками дверей і стрільцями, встигаючи всюди. На іншому боці бастіону козаки вели бій за втрачену Марком Рискалем вежу. Владислав роздавав накази у внутрішньому бастіоні. Козаки витрачали всі можливі запаси куль та гарматних ядер на незліченні орди дикунів. Комендант бастіону склав чіткий план, що вимагав від кожного козака максимум зусиль. І максимум вбитих перед смертю дикунів.

Весь день і два наступних козаки втілювали задумане. Вони затято тримали оборону. Дикуни втратили лише трішки понад чотири тисячі, проти півтори сотні козаків. Мури та територія перед внутрішніми воротами були усіяні тілами, котрі вночі поглинав звір в сірому тумані. Земля та стіни окропились кров'ю. Це могло б продовжуватись довше, але лише сонце починало сідати за хмари, дикуни відступали на скелі, залишавши кількох на мурах. Цього разу їх було менше, вони заховались як могли, розпаливши вогнища, щоб не пропустити до себе нікого. Кількох козаки таки вицілили, та решта заховалась за барикадами.

Земля внизу вкрилась сірим полотном. Зранку земля знову буда чиста від покійників.

- Головне не впасти, — говорив їм Владислав. — Ніхто вас рятувати не буде.

Карл з десятьма воїнами з одного боку, та новий кошовий Василь Пухкало з іншої, зі своєю десяткою крались тінями. План коменданта продовжував діяти й на четвертий день.

До найближчого вогнища було понад десять кроків. Карл припав до стіни, щоб з тіні його не було видно. Дикуни не спали. Вони активно жестикулювали та сперечались своєю мовою, часто показуючи то на стіну, то на туман...

- Треба забрати їх з зовнішнього кільця, — говорив Владислав. — Звільнимо зовнішню стіну, не дамо їм взяти нас в облогу. Після цього потрібно знайти гармати й спробувати вистрілити по скелях хоча б кілька разів. Звузимо прохід і завтра їх буде менше.

- Але хіба Сірко не хотів їх витягнути в якомога більшій кількості? — Спитав хтось з козаків.

- Хотів, і витягнув. Але те, що ми втратили майже весь зовнішній двір і більше ніж чотириста своїх за чотири дні, змусило його змінити тактику. Що завадить дикунам зайняти бастіон, коли вони врешті виб'ють нас звідси? А вони таки виб'ють, це питання часу...

Карл глянув на вежу де стояв Владислав. Звідти дадуть умовний сигнал. Дикуни його теж побачать, але навряд чи зрозуміють.

Карлу вибрав вежу де свій останній бій прийняв Семен. Він знав, що не знайде тіла кошового, але мусив відбити ту вежу. Козаки з ним погодились.

В небо полетіла підпалена стріла. Карл віддав наказ.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.