Розділ 6.
На найближчу скелю вийшов могутній воїн. В кожній руці він тримав по сокирі. Його лице закривав шолом у вигляді ведмежої голови. На голому тілі в рубцях та опіках виблискували м'язи.
Він оглянув бастіон з гори і підняв угору обидві сокири.
Дикуни не зупинялись. З криками на своїй мові вони неслись вниз до мурів бастіону. Неслись в обійми смерті.
Семен стояв поруч, піднявши шаблю над головою.
- Чекати! Чекати! — волав так, що закладало вуха.
- Вибирай ціль, шляхтичу. Побережи набої, — порадив старий козак поруч.
Щось змусило Карла повернути голову назад. Шляхтич Владислав стояв на одній з внутрішніх веж і спостерігав за дійством. Він спокійно пихтів люлькою, наче не було ніякого війська.
- Чекати!
Карл вибрав ціль, але вона зникла в такому потоці. Стріляти його вчили ще при батьковому дворі. Як і вправлятись з шаблею. Взагалі батько не жалів грошей на навчання, плануючи видати своїх чад за вдалі партії, щоб ще більше збагатитись. Бартек, його молодший брат, нічого крім полювання й не вивчив. Занадто він був тупим. Карл ж...
Ось зараз і перевірить.
Дикуни були все ближче. Вже можна було розрізнити їх лиця. Бородаті, в невідомих синіх малюнках на оголених частинах тіла. Голови прикрашали шкури вовків та ведмедів. Вони все ще були в тих часах, з яких козаки давно вийшли. Вони неслись не жалючи сил. Задні ряди несли драбини.
Туди й цілитимуться гармати. Владислав попереджав їх, що ті спробують взяти кількістю, а не тактикою.
- Просто треба їх пережити і все, — говорив він.
Карл міцніше схопив руками мушкет. Його погляд на мить ковзнув у далечінь. Десь далеко на скелі стояла жіноча постать в сірій накидці. Лице приховане каптуром. Вона простягнула старечу руку в напрямку бастіону. Невже це і є матір ночі?
Семен опустив шаблю вниз...
П'ятдесят гвинтівок загриміло водночас. В Карла аж задзвеніло у вухах. Кілька десятків дикунів впало на землю. Вони так і залишились, затоптані браттями.
Загриміли гармати і фальконети. Закладені вуха завадили Карлу почути верески поранених.
- Заряджай! — голос Семена лунав, наче десь далеко, не поряд.
Козаки одразу ж змінили мушкети, передавши старі козакам позаду.
- Вогонь!
Знову свинцева смерть пройшлась серед рядів. Знову нові тіла на землі. Дикуни далі перли вперед, протоптавшись по тілах загиблих або поранених товаришів. Вони не зупинялись. Ще з десяток провалився в ями, нанизавшись на палі. Навіть це не зупинило навалу. Настромлені тіла служили мостом через дерев'яні кілки. Але це дало змогу мушкетам та гарматам вистрілити ще раз. Карл не знав, кого він вцілив, але знав, що не промахнувся.
Перші драбини встромлені в землю та з гуркотом гепнули в мури. Перші дикуни полізли наверх.
- Шааааблі! — заволав Семен.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!