Вигнанець. Протистояння.

- Звісно ж я програв! — Мамай припідняв ковдру і глянув на рани, що дивом загоювались.

Виглядало жахливо. Навіть, якщо все зростеться, верхній одяг він навряд чи скидатиме.

- Так в чому ж ти помилився?

- ‎В тому, що почав двобій.

***

Те, що Мамай програє, стало ясно, варто було їм схрестити шаблі. Люди розійшлись, утворивши коло. Гнат не міг стримати зверхньої усмішки. Мамай ставав похмурішим з кожним кроком. Фальшивий випад і удар зверху. Гнат відскочив убік і завдавав удар по нозі. Мамай чекав цього.

Шабля природно завершила рух вниз і зустріла удар Гната. Обмін продовжився. Гнат відбивав удари, місцями відкриваючись, але Мамай пам'ятав на що здатні характерники. Цілитись доводилось в серце та в голову.

Дзенькіт лез створював відлуння по всій залі. Вони наносили одне одному удари з блискавичною швидкістю.

Бувалі воїни розуміли на що здатні дуелянти. А хто не розумів бачив лише іскри та шаблі, котрі на мить завмирали при зустрічі, а тоді продовжували свій швидкий танець. Козаки на мить зупинялись обходячи одне одного по колу. Гнату дісталось кілька ударів по руках, в марних спробах вибити шаблю. Мамай отримав новий рубець на грудях. Від глибокої рани врятувала кольчуга. Час спливав, безсонна ніч давалась взнаки. Дихання в обох стало тяжчим, але й глибшим.

Мамай кинувся вперед, тримаючи шаблю низько. Фінт, оберт, лезо пішло по діагоналі знизу вгору.Мамай чекав, що Гнат відіб'є удар. Це дозволило б отримати змогу зробити ще один пірует і нанести точний удар у голову. Гнат пірнув під шаблю. Мамай скрикнув, коли шабля розпорола кольчугу на боці. Козак виставив лезо щоб уникнути удару в голову, але Гнат просто копнув його ногою по щойно нанесеній рані. В Мамая підкосились коліна і він упав.

- Це буде легше ніж я думав, — всміхнувся Гнат.

Мамай, миттю кинувся, немов змія махнувши шаблею по дузі. Гнат спробував захистити лице, але Мамай змінив напрям і лезо пройшло по руці. Гнат скрикнув, випустивши шаблю, схопив козака за оселедець лівою рукою і знову вдарив коліном в поранений бік. Мамай завив від болю, але перед падінням ударив Гната руків'ям шаблі по зубах. Характерник виплюнув кров з рота і впав. Мамай не нападав, схопившись за поранений бік.

- ‎Закінчуй з ним, Мамаю! — прокричав Всеволод.

Мамай не зводив погляду з Гната. Той поволі вставав. Козак чекав.

- Ти не воїн! — продовжив той. — Ти бився зі слабаками, а не характерниками. Дозволь показати тобі справжню силу...

***

- Мушу визнати, він дійсно був хорошим воїном. — сказав Мамай мавці. — Я недооцінив його.

- ‎Дивно, але мало характерників мають такі знання, як він. — сказала мавка. — Ти знаєш, де він був до того, як ви зустрілись?

- ‎В монастирі, — задумався Мамай. — Але...

Він стримав наступні слова. Там були зібрані всі знання людства про чаклунство, нечисть, древніх та багато іншого. За кілька десятків років Гнат міг багато чого перечитати.

Потрібно буде ще раз туди завітати, якщо Мамай таки потрапить у світ живих.

***

Те, що характерники перетворюються на вовків, Мамай знав. Точніше, знав він, що вони вселялись у вовків, але коли Гнат відкинув шаблю вбік і почав покриватись шерстю, спокійним не залишився ніхто. Кілька людей покійного Марека покидало зброю і кинулось геть з замку.

За ними побігли й полонені. Вовча тінь перекинулась з підлоги на стелю. Гнат кричав, його кістки ламались, пальці видовжились, очі стали жовтими. Лице стало меншим, лише ніс видовжився, ламаючи вилиці, химерно деформуючи їх. Ноги підкосились, штани почали тріщати.

Його грудна клітка почала збільшуватись. Кольчуга затріщала по швах, врешті не витримавши та з дзенькотом впавши на землю. Людський крик змінився на хиже вовче завивання.

Мамай стояв наче вкопаний. Гнат перетворився не на простого вовка. Перед ним стояв справжнісінький вовкулака. Тонкі, зігнуті в колінах ноги, тоненька талія переростала в ведмежі плечі й довгі кігтисті лапи. Лице Гната повністю перетворилось на вовче. З відкритої пащі капала слина.

Він невпевнено звівся на задні лапи, демонструючи Мамаю гострі кігті на великих та довгих пальцях.

- В когось є з собою срібло? — козак не зводив погляду з потвори.

- ‎Я думав, вони лише в повний місяць перетворюються. — Всеволод поволі задкував геть.

Лише Криштоф не приділяв їхній сутичці ніякої уваги. Він так само схилився над тілом коханої. Тепер весь світ не обходив його.

‎***

- ‎Справжні перетворюються при повному місяці, — Мавка відповіла на питання Всеволода. Жаль, що поруч його не було.

- ‎А Гнат?

- ‎А Гнат такий перевертень, як і ти. Він просто зрозумів, що робити. Ти ж сам розповідав, що він гасав в тілах вовків лісами.

- ‎Але таке...

- ‎Для такого вистачає і солі, не варто вдаватись до срібла.

Мамай згадав ту пащу, з іклами наче леза ножів.

- Сіль?!

- ‎Ну, якби ти кинув би йому в лице під час перетворення, то далі б бився з людиною.

- ‎І де ж ти була раніше?

Мавка всміхнулась. Мамай міг би заприсягтись, що на її блідій шкірі з'явився рум'янець. Вони й далі лежали на плоті посеред спокійної темної, немов ніч води. Він накритий кількома ковдрами. Вона — оголена, поклавши голову йому на груди, та слухаючи, як б'ється його серце.

***

Гнат кинувся вперед. Одним стрибком він врізався в Мамая, збивши того на землю. Його кігті вп'ялись козаку в плечі. Щелепи хотіли зімкнутись на голові того, і зімкнулися б, якби Мамай не встиг вставити йому в рот лезо своєї шаблі. Гнат зціпив зуби, намагаючись перекусити її навпіл. З його рота капала слина і чорна кров. Плечі та груди Мамая горіли вогнем, але козак міцно тримав шаблю.

Постріл. Куля пробила бік вовкулаки. Гнат розчепив зуби та, немов втративши інтерес до Мамая, кинувся на стрільця. Ним виявився Самійло, що так і не зміг піднятись.

Тремтячими руками він намагався перезарядити пістоль...

Останні нападники кинули зброю, побачивши, що Гнат зробив з Самійлом. Його крики ще довго лунали в їхніх головах. Тіло шляхтича рвалось та металось з боку в бік неначе солом'яне опудало, поливаючи все кров'ю. Далі Гнат перейшов на наступних жертв. У вовчій подобі він вже не розбирав хто друг, хто ворог. Люди з жахом та криками вибігали з головної зали. Аж доки вовкулака не відволікався на наступну жертву.

Мамай стрибнув на нього з заду. Короткий кинджал пробив йому спину. Гнат завив і затрясся. Він розмахував руками, випадково зачіпаючи й полонених, і своїх людей. Мамай врешті не втримався, злетів з нього, покотившись по підлозі. Він швидко звівся на ноги...

Пазурами Гнат розпоров залишки кольчуги та шкіри на його грудях. Мамай випустив шаблю. Звір був занадто швидким. Світ навколо потемнів. Він відчув, як з рота тече кров. Гнат вкусив його за стегно, але Мамай вихопив з-за поясу пістоль і вистрілив йому прямо в щелепу. Гнат заскавулів, наче побита собака, випльовуючи кілька зубів, але ногу відпустив. Наступний удар в груди підняв Мамай вгору і повалив його на землю. Він намагався відповзти, тримаючись однією рукою за відкриті рани на грудях. Гнат повільно підходив до нього на чотирьох лапах. Його ікла були в крові. Від запаху з рота козака ледь не знудило.

Ще один постріл з пістоля потрапив прямо в голову. Гнат зупинився. І одразу ж отримав копитом в лице. Сізія верхом на його коні врізалась в вовкулаку і відкинула того геть.

Мамай зловився за стремено і потягнувся вверх. Зло невдоволено фиркав, але не показував і тіні страху перед перевертнем. Та що не так з цим конем? — подумалось Мамаю.

Кинутись на них вовкулака не зміг. Криштоф з дворучним мечем Дениса заступив йому дорогу. Гнат наскочив, але шляхтич рубанув його в корпус. Гната відкинуло вбік. З живота того лилась кров. Він загарчав, але Криштофу було все одно. Йому більше не було чого втрачати.

- Тікайте! — не повертаючи голови сказав він Сізії. — Я розберусь.

***

Криштоф тримався довше ніж Мамай. Зло перетнув ворота, торуючи собі шлях поміж інших втікачів, коли, все стихнуло. А може все стихнуло, бо Мамай перестав будь-що розуміти. Земля перед очима зникала. Якби не Сізія, то він звалився з коня.

Зло мчав і мчав. А Мамая хилило до землі.

- Навіть не думай! — гаркнула Сізія. — Не помирай, козаче!

- ‎Я б радий, та не все в моїх руках, — прошепотів Мамай і таки звалився з коня.

Земля під ним зникла і він почав своє довге падіння в темряву.