Всі вірші

- Що я розповім вам про село ?

Ну що ж . Село спокійне , не квапливе .

Без гомону , та метушні .

Охайне , чисте , та красиве .

Хоч може трішки горділиве !

Але стоїть у всій своїй красі.

Хтось скаже, що село то вже не модно.

От , місто справжня є краса !!!

Скажу я -люди зупиніться!

Міста країни нашої обличчя!

Село , село - душа !!!

День 667 (22 12.23)

Знов країна-терористка Shahed-и спустила,

Розкидала по країні свої чорні крила.

Заспокоїтись не може, що супротив чиним,

Тож кінця не видно діям у кремля злочинним.

Київ в ніч атакували, влучили в будинок,

Для злочинця-москаля традиційний вчинок.

В трьох квартирах нема стін, декілька - без вікон.

На болотах все без змін, не змінить каліку.

Постраждалих трохи є з різаними ранами,

Не чекають? Час проб'є зустрічі з тиранами.

Живі люди - головне. Хати відбудуємо.

Кожний злочин не мине. Втрати обрахуємо.

Повернем в країну мир спільними зусиллями.

Зникне головний упир під своїми ж брилями.

Поетичні світлини з війни

Гнітуча тиша між громами...

Сьогодні, вчора, вглиб віків

На танки з голими руками

Йшли патріотки пломінкі!

...........................................

Руїни поряд із гробами

Для смерті кожен з нас — мішень

Понура дійсність мов дзьобами

Клює твій мозок день-у-день!

...........................................

Десь артилерія гогоче

До бою ми готуєм рать...

В безсиллі орків сталь скрегоче,

Наш дух не в змозі поламать!

...........................................

У пеклі всіх терпінь і звершень

Є щось важливе вочевидь...

З нас кожен хоче бути першим

Щоб задушить ту руську гидь!

...........................................

Ми українці-сильні люди!

Цю чашу вип'ємо до дна!

А все хороше, ще в нас буде

Коли закінчиться війна!

В. Самотар

5.2.2023

Напала жаба на вола

І відірвала яйця

Круки аспідні мов смола

Тепер її бояться!!!

Раніше й чаплі в болотах

На жабу полювали

Тепер сховались на плотах

Коли таке узнали!!!

- Нема життя вже між корчів,-

Про жабу пліткували -

Вселились в жабу сто чортів,-

Cкабєєва казала

Заколупав усіх свербіж

І страх зустріти жабу

І тільки яйця бик проміж

Ніг ратицею шкрябав

-------------------------------------

Мораль така для вас моя

Якщо яєць немає

Шкідливо слухать Солов’я

Він жаб з кремля тягає

Є розум рідкістю у тих

Хто дуже руськолобий

На сотні років світлових

Простягся шлях їх злобний

На пропаганді світ зійшовсь

Брехливим рюським клином

Хто раз цим зіллям уколовсь

Той наркоман до згину!

В. Самотар

7.3.2023

В архіві десь собі лежать

Прожитих днів пожовклі стоси...

Та все ж не треба забувать

Чий лик і досі серце носить...

Що доля пише — те тоді

Було не тим, що хвилювало...

Були ми справжні й молоді

На веди нас не вистачало!

З небес позичена блакить —

Буденних, сірих днів лаштунки...

І щемом в пролісках лежить —

Забутий смак твоїх цілунків...

В. Самотар

18.3.2023

Римований натюрморт

На скатертині келих з чешським пивом

Й три картоплини печені в золі...

А поряд я зелене бачу диво

Херсонський велет влігся на столі

Яскріє, провокує cита пика

Степів південних кличе міражем

Кавун такий привабливо великий,

Ще мить і шкірка хрясне під ножем

Я десь подібний бачив в натюрморті

На скатертині білій, як сніги

Чому ж тепер

його зелена морда —

Моєї є липка сестра нудьги?!

Там він жахнів червоними скибками

В масивній рамі між музейних стін

А тут мабýть під гострими зубами

Лише товсту скорину лишить він

Не вмію я намалювать картину

Та й для вірша кінчаються слова

Тому з нудьги длубаюсь в серцевині

Де він від мене зéрнятка сховав.

20.3.2023

Знання прекрасне, та болить прозріння

Думки збираю і ладнаю в рать

Всі пережиті піки і падіння

Правдивим словом як у вірш з’єднать?

Шлях по житті не тільки насолода

Буває в цій програмі знати глюк

В добро первинно чисте, як природа

Так часто попадає яд гадюк

З обістя батька, в роки молодії

Хвилююча мене чекала путь

Наївний мрійник я пішов в надії

Що всі шляхи до світлих Сонць ведуть

Я йшов без страху в грізні легіони

І бій законний стверджували ми

Та був підступний ворог міліонний

Я часто опинявсь в шеренгах тьми

Ледва що вивчивши святу присягу

Багнет міняв на золото оків

І розум мій уже торкався фляги

Й оману пив, чим тішив ворогів

Я помилявся , марив, веселився

І пил з великих ликів витирав

Лукавий сотні раз в душі селився

І сотні раз його я виганяв!!!

Між туги й болі віднайшов я Віру

(Без віри є людська душа німа!)

Не сотвори просив Христос кумира

І клявся я в мені його нема!

Гріхи мої десь поряд йшли із злетом

Бог мудро вчив — науку я збагнув

За гріх скарав, бо похрестив Поетом

Я впевнений, що тут він перегнув!

Він дум мені тугі позичив спазми

Над урвищем мене не раз спинив...

Та я молю - в гарячій протоплазмі

Дай Боже вмерти бо в огні я жив!

ВСЕЛЕНСЬКА ТУГА – вічний демон віри

ЇЇ васали серце, голова

Життя мені давно вже Бог відміряв

І вироком його звучать слова:

«Ти всі пройшов свої мераморфози

Вже свічка догоряє воскова

Тобі СВЯТОЮ ПЛАТОЮ ЗА РОЗУМ

ДАРОВАНА ТА ТУГА ВІКОВА!!!»

В. Самотар

21.3.2023

Снится девчонке,

Из российской глубинки .

Ее старший брат,

Что сейчас на войне в Украине ,Димка.

Говорит - " извини , не приеду , не свидимся ныне "!

С неохотой признал , что грабил и

убивал людей в Украине.

Но то - объяснял , что хотел быть

для нее самым лучшим.

Что б в деревне своей,

была всех моднее и круче .

Он мародерил наряды

от Версаче и Гучи - в Буче .

Но пуля нашла оккупанта

и враз - жизнь оборвала его !

И прямо сейчас.

Стоит он и тысячи российских военных

с ним рядом .

У дверей , запертых в Рай .

Им здесь не рады!

Но дверь приоткрылась .

Вышел старец седой .

Возможно Павел - Апостол !

Либо Петр - святой !

Но не в белоснежной тунике .

А в Вышиванке.

Без нимба над седою главой ,

но с казацкой чуприной .

Глянул сурово и молвил

Багато набили вражого сина!

Толпа гомонит ,

Святой человек зря время теряем .

И можно по русски ?!

А-то не понимаем .

Что ж можно по русски.

Ответил Привратник .

Ваша страна - это адов рассадник !!

Устроили вы геноцид!

По ведения адским .

Народу , что всегда называете братским !

Бог в гневе на вас ! Дурная страна

и жестокая нация !!

И - да , в Раю у нас всеобщая Украинизация !!!

Табличку на стену повесил, дверью громко хлопнув ушел !!

И вот у Великой стены мы стоим

и надпись читаем .

Рабів та Нелюд до Раю не приймаєм !!!!

Кохання - це не є страждання,

Кохання - це не є і щастя,

Кохання це процес у мозку,

Кохання це не є любов.

Ми можемо завчити то кохання,

Як виникає, як зникає,

Як вбити його в себе,

А як і не відчути вже ніколи.

Таке все є, таке існування,

Таке це хімія звичайна,

Таке це все не ті вірші,

Не ті романи сладкогорькі.

Ви можете кохати все життя,

А можете любити все життя,

Ви можете хотіти поцілунків,

А можете лише всіх комплементів.

І не більше, і не менше,

Це все в житті буває,

Бо кожен різний,

Кожен інший.

Моя порада ця для тебе,

Ти не суди всіх по собі,

Ти не дивись на все через суспільство,

Бо будеш розумніший мало за кого.

Куди моя пропала сила? -

Питанням душу не ятри...

Пошарпані життям вітрила

Останні ловлять ще вітри

Непередбачувана вільність

Від всепрощень до злодіянь

Всепоглинаюча доцільність -

В безмежних тоне « інь» і «янь»

Фальшивих звук розкáянь слізних

За смак первинного гріху

Нудотність виправдань запíзніх

Йде тінню поряд на шляху

Круговорот і танець мислі

В тугий злетівсь бджолиний рій

І може цей прокислий рислінг

Останній брат, товариш мій?!

Оскоминний, до смутку кислий

Надійний мій сповідник рислінг...

В. Самотар

29.6.2023

Реальність фікцій - сиві скроні

Нових затребували слів

Із сонця променів ще сонні

Краде́ серпанок кораблі

...У кораблів залізні груди

Не вперше їм в імлу іти...

Згадай як правди сам повсюди

Наївний ти шукав світи!

На щирі правди стерлись черги

Під самби-румби і пісні

І не здаються вже ковчеги

Душі бентежній затісні

Гаряча кава зве до прощі

В марливій суєті стихій

Вчепилися жадливо очі

У вод солоних супокій

Забуте із часів бездонних

Біг хвиль на берег воскреша

В лещатах згадок віроломних

Ув’язнена крегка душа

Їй би втекти у шанс останній

В колумбо-нансенів світи

У здичавіленім коханні

Свій рай спасти й себе знайти!

Вогонь кохання крижаного

Погас давно. Залишивсь дим...

Та утікаючи від нього

Женусь за ним, і марю ним!!!

В сквар тонкотáлійні дівчата

Із вод виносять зваб принад

В Поета серце винувато

З їх перс гіркий стікає яд

Всі радості і катаклізми -

Приймає мудрість порожнеч

І тільки, досвід - вчитель пізній

Нові складає плани втеч

В сильвети гір - пливе казково

Як люстро чиста моря гладь

А в філіжанці смак пікколо

Мене втомився вже чекать...

В. Самотар

13.7.2023

Ліниво короп плямка осоку

У гаї соловейко заспівав

Легенький бриж гуляє по ставку

За вітром заскучав

На греблю впав старенький лісапет

...Казали хлопці, що в корчах клює!

Я знаю, раків як ловить секрет

Хоч раки - не моє!

Сьогодні рибний я поб'ю рекорд

А завтра скромно друзям розкажу

Як дома три десятки жирних морд

Сам висипав в діжу!

...Давно гачок втомився від води

Та поплавок не ворухнувсь іще

Сижу напевно десь з п'яти годин...

Сумую за борщем!

День у кінця. Цвіркун зломив смичок

Десь біля вуха вже дзижчить комар

На кущ терновий всівся світлячок

І свій включив ліхтар

Збираюся додому. Мій улов

Залишивсь у воді хоч смійсь, хоч плач

Як прикро, що до мене охолов

Капризний Бог удач

В. Самотар

14.7.2023

У глибині невблаганної ночі

В музиці дивньої гри до нестям

Чорні із жилками золота очі

Пристрастним снились мені каяттям

Привид туманний далекий, тягучий

Поклик могутній у складках часів

Як невблаганно солодко-болюча

Згадка-тортура з непрошених снів!

Сниться один із містичних обрядів

Вічний спокусник, в пропащій глуші

Танець в праматері смілім наряді

Зродений в грішній, бешкетній душі

В танці торкаюсь вустами палкими

До нецілованих зроду грудей

Між поцілунки ховаються рими

Служки безумних, нестримних страстей

Жар безвідмовності живить багаття

В ньому згорає омріяний гріх

В ніжні долоні як в листя латаття

Падаю й то́ну в цілунках твоїх

Як знавіснів вже цей сон недолугий...

Ранок благаю хай він помине...

Хтось наді мною придумав наругу

Сном у колишнє вертає мене

В. Самотар

18.7.2023

Така вже доля - довелось мені

Родитися в передгодину зимну

Я жив тому в кутку на черені

Загорнутий в бабусину ряднину

Смоктав куток ряднини , ріс і спав

Коли в печі вогонь горів бувало

Із тим рядном кумедно воював

Палючий бо ж черінь незакривало

Я бачив радість, щастя і біду

Зростав в красотах неньки України

Та в білий мед здобутків покладу

Ту з черіня бабусину ряднину

Мій часто маятник життя скрипів

І зупинявсь в холоднім павутинні

Від першопутних спотикавсь гріхів

...Й пружини грів в бабусиній ряднині

Мить потойбіччя ще в дорозі десь

Ще пишеться підтвердження сюжетне Тож треба жити. Жити треба днесь

Бо завтра як і вчора безпредметне!

Та прийде час, в ряднину покладу

Щось світле, те що серцем зветься нині

Свій потойбік знайду ...і не зайду

Залишусь на межі в старій ряднині

В. Самотар

21.7.2023

Як пахне в передгроззі глиця

В замлілих снах!

Гуде старезна черепиця

В парних дощах

Зірниці спалюють прозріння

Важких думок

У розпанахане сумління

Веде їх крок

Слова мов виспраглі копиці

Змокріли вщент

Сховавсь намоклий під ялицю

Рим диригент

Душа веселками сповита -

Німе дитя

Без слів спілкується зі світом

Своїм життям

Пірнає в життєдарну зливу

Чарівна мить

І вмиротворений, щасливий

Ти прагнеш жить!

В. Самотар 8.8.2023

У медогонки звук натужний,-

Гуде, скрипить...

Світ ремесла став осоружним,-

Гріхом гніти́ть...

Гріх жадний позбирав надбання

З потів чола,

І в повні пригоршні кохання

Чужі тіла

Під РАЄМ грішні ждуть забутих, -

Тих хто не встиг...

Ніхто не згадує одбутих

Святих сліпих...

Та все ж хтось хоче зрозуміти

Здобутків фальш

І зможе в Творчості злетіти

Ввись щонайдальш

Душею прорости в природу, -

асфальт забуть,

Занурившись в огонь і воду,-

Себе збагнуть!

Хтось хоче волі чути звуки,

З кормиг втекти...

І взявши кволу віру в руки

До щастя йти

Із причілкового віконця

Між яблунь віт

Такий в ранковім світлі сонця

Свій створить світ!!!

У ньому, в зоряних множинах,

Любов сердець...

Й оскомність спілої ожини

П’є жеребець

Такому викликом дорога....

І тет-на-тет

Він вміє розмовляти з Богом,-

Бо він Поет!

В душі Поета колос жита,

Волошки цвіт

І крила виросли летіти

У щирий світ!!!

Душа не блудить в катакомбах -

Йде по межі

Штовхає в звуженостях тромбів

Мрій міражі

У росах вранішніх збирає

Слів справжню суть...

А що до раю?.. Вічне знає -

Не всіх там ждуть!!!

В. Самотар 15.8.2023

Є дві відмінні України

Одна в одній

В одній герої в битвах гинуть,

В тій, іншій, - гній

Зухвальці зманені брехнею

Не жнуть снопи,

Загиблих воїв з колізеїв

Клянуть попи

Під парасолькою у правди -

Олжа нестям,

Вусаті шлють шехеризади

Обман серцям

У копірайторських крамницях

Нервовий рух

І лиш в пала́нкових бійницях

Є справжній дух!

Тих скальних похрестило небо,

Інак кінець...

А іших прикрива ганебно

Друг- гаманець...

На мілководді мутних істин,

У дух віршів

Війна вкладає нові змісти

Між знаних слів...

В. Самотар 21.8.2023

Димить зіжмакана сторінка...

Ще день згорів...

Потрібна роздумів хвилинка

Про «взагалі»...

Останній рік немов не житий,-

Навала мук

Війна дозріле палить жито

В долонях рук

У очманілому багатті

Майбуть горить

Й розшарпана в криваве шмаття

Ось-ця-ось мить

Я мрію в плинний світ ілюзій

Вернутись ще

А зараз, як умію, в шлюзах

Лікую щем

Вичитую в скрижалях долі

Свою сошу...

І в павоті останків волі

Свій хрест прошу!!!

В. Самотар 22.8.2023

Кохав з нестримністю... Та жив поспішливо...

У грозовиці йшов дитям заплаканим...

І маковими росами розкішними,

Вмивавсь між язиків вогнів неляканих

П’янів від звабного... Втікав до сутнього

Ловив утрачене думками сивими

Вростав частинами колись могутнього

У намальване вітрами й зливами

На вісь, що вистраждав, слова нанизував

Комусь не сказані, колись покинуті

Всі буйні радості в собі зализував,

Просив про про́щення піском поглинуте

Вітрисько збурений, дотла підкорений

Між мертвих символів – живе, колишеться

І посміхається добро сотворене

Вже важко дихаю, але ще пишеться...

В. Самотар 5.9.2023

Розірвані у клоччя хмари

В мигтючий впали небоспад

Юнак вклалав в сплетіння марив

Слова гарячі невпопад:

«Злодійка куля - йди до чорта...

О пити... Мамо вбий жагу»...

Роздерта плакала аорта

Червоним маком на снігу

Привидилась кохана Настя

Дівча з високих полонин

Спурхнуло з вуст цілунком щастя

У приморожений полин

Тремтіла в серці порожнеча

Небес осібних чувся звук

Останній подих ... Холоднеча...

... І перший крок до Божих рук

В. Самотар 7.9.2023

Поля згвалтовані під ко́си просяться

Велична сила в колосі звучить...

Під вибухи вогонь степами носиться...

У вирві воїн молодий лежить...

Дідами втрачене віками дбалося

Із словом матері текло до жил

У пісню жнив війна, як звір ввірвалася

Байдужим райдужно... Він не дожив...

Не встиг продумане сказати вічному

Поникла руса в жито голова ...

Поет те бачив, він учивсь магічному

І оживив він воїна слова:

«Мій справедливий дух у серці яриться...

Льоди розтоплені вогнями дум...

Любов до України біллю ятриться

У слові стриманім мій гнів і сум

Людей байдужість - то нутро диявола

Горьоване жбурля в огонь руїн

Лукавий для хисткого має правило:

Манити душі на порожній дзвін!

Зеленоквíткові бур’яни вигнало

У полинах погірк волошок зваб

Моє омріяне між ницих вигнило

Вмирають со́коли, під регіт жаб

В дев’ятий вал розпалений від сорому...

Жену чужих із храму зозулят...

Плють в лице із веж високих ворони:

-«Не смій вуста для правди розтулять!»

Непевні міри є у лож прокрустових

За несумірність, ллється чиста кров

Хай « Їх Величності» гордують бюстами

А я Вітчизні присягав любов!

В. Самотар 11.9.2023

Плин часу, зміни, незворотні втрати...

Міраж поступливий... Нікчемний п’ядестал ...

Із всіх знаменних віх лишилась хата

Де народивсь і де на ноги встав

Із пам’яті тягаю по крупинках

Короткі згадки десь із забуття

У перших з невідомим поєдинках

Мій гартувавсь характер для життя

Страховисько настирливе, брунате

Свічею зваблене у шибку б’є

Нахабний хрущ, невтомний волохатець

Випробує відважливе моє

Я за фіранку із простого ситцю

Мов за останній свій рубіж держусь

А потім відступаю із світлиці

Ховаючись у сінях за діжу

Та розумію – соромно втікати

Дідусь казали мов би я козак

Сестричка спить. То ж треба захищати

Щоб не украв її страшний шарпак

Збігають дні. У вірі непохитний

Я на майданах Волю бороню

У прапір кутаю жовтоблакитний

Все дороге немовби у броню!

Завжди зі мною той сільський хлопчина

Під шовком стягу добре нам обом

У спільнім серці нашім Батьківщина

І златоверхий Київ над Дніпром

В. Самотар 17.9.2023

Нещадна зрілість виплекана в війнах

Уперта юнь. Десь піт, а десь сльоза...

Той гнав тебе кого ти спас в обіймах,

Та ще й у ву́зол з підлим пов’зав

Можливості ув’язнені до страти

Ледва повзли , хоч їх стандарт - алюр

Борвій у часі надбережжя втратив

У просторі вгніздивсь кривавий сюр

Всі помилки вразливі наче люди

Обиди тінь дозріла в дзеркалах

А прощені знемогами іуди

Зігнули спини в «щирих» похвала́х

Пишається минуле днем забутим

Прощається з покійним «я люблю»

Троси обрубані, мостів хребти прогнуті

Упевнено. Свіломо. Без жалю.

Старію вже тож відкриваю правду

Для духом ще неораних небес

Квапливу осінь випиваю спрагло

І повертаю сам собі себе

Я зупинив би серце очманіле

За нього біль хай б’ється в глибині

Всі дорогі, кому я так немилий

Чому скажіть ви милі ще мені?

В. Самотар 18.9.2023

Люблю я Осінь теплу, не сльотаву

Не затуманену володарку дощів

Прекрасну Леді в шатті золотавім

Яку в тобі розглядіти зумів

Тебе зустрів я в бісері шипшини

В рубінах яблук, в жовтім листі лоз

У срібному ажур’ї павутини

І в соромливій ніжності мімоз

Кетяги виноградні - пишні груди

Дари багаті роздають сади

І посмішка калинова усюди

Мани́ть звабливо в зимні холоди

Під музику Вівальді ти танцюєш

Гарячим листям кленів у вітрах

На золотому скакуні гарцюєш

По горах, по яругах, по горбах

Ти зва́ла чи на сповідь чи розмову

Ми йшли з тобою між красунь беріз

Сльози́стий дощ на талію медову

Стікав з твоїх тугих, розкішних кіс

Ти як сестра мені як рідна мати

Як зріла жінка - знаєш смак життя

Дозволь, мені вірші тобі складати

Подарувать своє серцебиття!

Моя хода є поруч із твоєю

Стерниськами неораних полів...

Я в Осені своїй понад землею

Злітаю Творчістю мов рідний брат вітрів!

В. Самотар 20.9.2023

По схилу вниз течуть брати струмки

Характери у них не дуже схожі

Спокійних хвиль листає сторінки

Тихоня зліва. Правий – син стрибожий

По тім, що зліва, нехотя пливе

Пожовклий лист осінніх меланхолій

А правий піниться, вирує, рве

Із юних берегів спішить на волю

Де схил крутіше осягти я зміг

Чому вода між каменів клекоче

Чом розбишака правий валить з ніг,

А смирний ніжно приголубить хоче

Таку несхожість хтось у спільне звів...

Красуня осінь пані золотава

Мою читає долю з ручаїв,

І більшість слів черпає в тому зправа

Втікав я до свободи з берегів

Рвавсь на чоло у кожнім правім ділі

Та інколи між лютих ворогів

Був як котя на псячому весіллі

В життя моє вже стука падолист

Вливаються струмками дні у роки

Живу щоб людям дати, як колись:

Джерельну воду із своїх потоків

Я вже пройшов, де пінилась вода

Й дійшов у смирну заводь, слава Богу

Відкрию тайну, тих струмків не два

А лиш один продовження друго́го

В. Самотар 6.9.2023

Як папи в древнім Авіньйоні

По повелінню королів

Томивсь він, маявсь в павільйоні

Між повних їствами столів

Поет удівсь у вишиванку

В один із зимних вечорів

Мав веселити до світанку

Їх - новочасних королів

Ішов туди не без принуки

Не за вино і булки хруст

То ж з горла тріснутого звуки

Вмирали не досягши вуст

І він мовчав - ворона біла,

Упертий блазень, баламут...

А гості випили й поїли

І на десерт ще й ві́рші ждуть

Та він сьогодні не в ударі

Мізки його горять тепер

Томивсь Христом розп'ятим в храмі

Їх очі - цвя́хи між ребе́р!!!

«Осіннім вальсом» рвавсь Шопена

В вікно із тісняви задух

Кров вирувала в струнах-венах

І на протест піднявся Дух

Зродилось те єдино вірне

Чому батьками є Талант

Свободи Слово, непокірне

У римах чистий діамант:

«Вірші – не лиш душі окраса,-

Нещадна зброя, вірна рать,

Це особливий простір в часі

Я їх не буду продавать!»

...Він гордо йшов крізь сонм гидливий

Клієнтів дармових корит

І знав, що в тих з вином і пивом

До віршів зникне апетит

В. Самотар 6.10.2023

Твій небосхил у зорі покладу

Ти спи. Тобі наснитись я бажаю

Без дозволу у сон твій увійду

На ліжко біля тебе сяду зкраю

До вуст вустами ніжно доторкнусь

Вони я знаю пахнуть пелюстками

Лиш в сні твоєму я назад вернувсь

Із довгих літ осібними шляхами

Тобі присниться - цілим ми одним...

Та є кінець у казки ти проснешся

І скажеш: "Все пройшло як сизий дим"

І сну своєму гірко посміхнешся

В ту мить нестерпну, в ішому краю

Те що не вмерло відлунить сльозою

Сумну відчувши посмішку твою

Вернусь я в наш незбутній сон з тобою

В. Самотар 9.10.2023

Пройшли літа, вже зморшки під очима

Днів звичних доказ і палких страстей

Так сталось, що не я - други́й мужчина

Став рідним батьком для твоїх дітей

Настирна думка в юнь щасливу в’ється

І може статись, що в один із днів

Мені дістати дороге прийдеться

Із глибини не згаслих ще вогнів

Я оповідь складу епістолярну

Про дві весни із нашого життя

Згадаю погляд твій сумний, останній

Що у душі зберігся каяттям

І лист тобі пошлю я у конверті

(«Тебе шукаю» - замість всіх адрес...)

Його у передмить моєї смерті

Поштовий ангел принесе з небес

Минає час поспішно, безупинно

І мудрі ми - навчились вже прощать

То ж , може статись, наші ту хвилину,

Весня́ним щастям, очі заблищать

В. Самотар 11.9.2023

О всемогучий Отче Боже

Я бачу, що не по нутру

Тобі, поліції, прохожим

що ки́ктями підлогу тру

Мені у кухоль мов образа

Летять блискучі медяки

Я не скоривсь в бою ні разу

Не вмер... І мушу в жебраки?

Візьми до себе Бога ради

Мене з бездушних безнадій

Або хоча б той камінь ззаді

та знизу де сиджу зігрій

Таких як я, як в морі солі

Синів України- Русі

Щоб зрозумів ти ці́ну Волі!

Зійди до мене - Сядь проси!

В. Самотар

12.10.2023

Рух всупереч,- по зустрічній убивчий

В тісному без віддушини пазу

І кпить із мене вітер - дух поривчий

Бо я не йду,

і не лечу,

- повзу...

Та знаю зупинитися не смію

У час біди зупинка - вірна смерть!

В слабі серця вливаю я надію -

В заповнені зневірою ущерть

Моє усе в синцях уперте тіло

Жене вперед в душі нестримний жар

Хай на кінці чекає очмалілий

Страхітливий всіх темних сил владар

Я не зверну, не відвернусь, не стану

Між кроків передишку не прошу

Ітиму до мети безперестанно

Навчу!

Здолаю все!

І напишу!!!

В. Самотар

13.10.2023

В снігах бродила зграя край дороги

Голодні, насьорбалися біди

В очах погас вогонь, тремтіли ноги

Не раз їх обривалися сліди

Стирчали ребра в сірій млі з під шкіри

День що не день – то битва за життя

Слабі сконали. Ще живі в зневірі

Вплели бажання жити у виття

Вернулося ядучими димами

Від скель назад згорьоване виття

Двоногий вбивця зляканий вовками

У вогняне сховався укриття

Вони зібрали всі останні сили

Їх вічний ворог міг би їх спасти

І вовча зграя вверх пішла по схилу

Щоб смерть від себе смертю відвести

Убив різун цей вовченят не мало.

Роко́ваний він був би день назад...

Сьогодні ж ледь живі вони напали

У відповідь їм гар і шерсті чад

Удача, як відомо є примхлива

Знесиленим його їм не здолать

Та вільному і смерть бува красива!

До смерті в битві во́вку не звикать!

Але знайшлись слабі не тілом - духом

(І між людьми не раз такі були)

Чутливі до почухання за вухом,

Вони братів за кістку продали

Злизавши кров своїх дітей з долоні

Достатньо їм було подати знак

Братам услід вони неслись в погоню

Вже не вовки, а кодло посіпак

Відтоді йде презирство по століттях

За тими хто продажний сучий син

Їх псами у моєму кличуть світі

Хто б з них який ошийник не носив!

.............................

(Не прийдеться мені зійти на небо,

Шляхом що йдуть герої із життя

Але я знаю, що пускать не треба

Зрадливу гидь у наше майбуття!)

В. Самотар 16.10.2023

Глибокий слід невидимих плугів

О, краща доле - ти непозичима...

Як зморжки ці - свідоцтва тяжких днів

Обличчя розорали під очима!

Життя твоє читаю я із них

І бачу похоронку серед поля

Не видно сонця, навіть вітер стих...

У тиші чуть твій плач як докір долі

В крегкій надії милого все ждеш

Від вечора в сльозах і до світання

І бачу як ти дітям віддаєш

Черствий окраєць з тирсою останній.

Хоч рідко, та бували вечори

Коли ти перед люстром забувала

Що норми відробила півтори

...Й квітисте з шовку плаття одягала.

Й забувши, що недавно ще була

В тяжкім ярмі фуфаєчнім одіта

У вальсі по землянці ти пливла,

Прекрасна мов богиня Афродіта

Життя твого я бачу круговерть

Було там радості і щастя мало

І бачу, що боїться навіть смерть

Те обірвать, що ти в житті пізнала.

В. Самотар

початок 90х-17.10.2023

Ти просиш в мене на життя?

А що таке життя спитаю?

Тому хто був столиць дитям

Дозволь про дещо нагадаю

Був гарний ти як Аполон

Співав як бог ти під гітару

Твій вишуканий баритон

Небес здавався щедрим даром!

...Та все ж в холодну, сіру ніч,

Коли не спиться в часі плиннім

Ти зробиш крок думкам навстріч

А поряд ні доньки ні сина

Згадай, як ти любив гулять

Вертавсь додому аж під ранок

Не гидував пошикувать,

Був популярним у коханок

Хтось йшов вперед, а ти стояв

Вірніш сидів за пультом бару

Хтось біля книги засипав

Ти ж просипався в перегарі

Не посадив ти деревце

В саду із сином біля дому

Не був дочці своїй взірцем

Та й взагалі небув нікому!!!

Тобі не прийдеться стрічать

(А то підкреслюю ніколи!!!)

Своїх чудових онучат

Біля дверей нової школи

Ішли роки, мінявся світ

Хтось вчився жить, хтось - виживати

Зів’яв твій пишний пустоцвіт,

Без тебе вмерла рідна мати

У балачки́ та у плітки

Ховавсь корчмови́й запах винний

За чарку куплені жінки

Потребу вбили у родині.

Я дам. Та більше не проси

Не принесе тобі це щастя

...Осінній вітер лист струсив

На те що вже вернуть не вдасться

В. Самотар 20.10.2023

Вночí глибокій, в сотий раз

Виски розірвані думками,

Стікають сльози в алебастр

Пензль огрівається руками

Із вед наснившихся рядків

Рецепти фарб я поскладаю

Ще з пла́чу вдів, з незбутніх снів

Біль з кров’ю в фарби підмішаю.

Мов дим із згарищ чорна кров...

В біль сиплю пригоршні шрапнеллі...

Країну сліз і молитов

Не гоже славить аквареллю!

Що малювать? Руїну цю?

Й чи бачать те очниці Божі

Як градом згубного свинцю

Орда вбиває нас ворожа?

Як малювать? Що малювать?

Ту справедливість, що каліка?

Чи тих, що йдуть нас убивать,

Хай будуть прокляті на ві́ки!!!

Що малювать? Як малювать?

Або ж у декілька мазків

В палітрі тванних вакханалій

Писати звивини мізків

Що волею чужих богів

Христа у Бучі розстріляли?

То може це намалювать?

В мені розколотім навпіл,

Вже думка й слово близько скону...

Левкас натру на обапіл

Із серця народжу ікону!

Не буде Бог там між святих

В холодних далях десь за сонцем

Змалюю хлопців я простих

Солдатів- наших охоронців!

Хто не пробачить з вас митцю

Що малював він дух упертий?..

Молитись на ікону цю

Клянусь я до своєї смерті!!!

В. Самотар

24.10.2023

Ніч в часі посуттєво тане

Повзе мов схилом сопки лава

У всемережжі партизанить

Приспата авторська уява

У алхімічних рецептурах

День упослідить ніч жорстоку

Безсонням розпач йде в тортурах -

Дозоровець мільйонноокий.

Питатолюбство - жах мізерій

Окнижене пожне колосся,

Зірве з петель в незнане двері

І обмолотить суголосся

У фоліантах незникових

На дріждях правди зріє сутнє

Нові ідеї ризико́ві

Зринають із глибин могутніх

Дозріте в пошуку безмежно

Залюблене в свою фатальність

Вкладе думки беззастережно

В невідворотню завершальність

І ось від щастя захмелілий

Той що прокляв нічну годину

У промінь сонця ще несмілий

Свій вірш кладе мов ту дитину!!!

В. Самотар

27.10.2023

Сльозин краплини

Вверх стікають

В розмир Творіння

Рубці до спини

Приростають -

Цупким корінням

Думки зшаліли

В шумовинні,

Посіверіли, -

Йдуть підозрілим

Баговинням

У перезріле

Там в перезрілім

Ще не чуті

Ніким не взріті

Лежать зіпрілі

В жовчі - ртуті

Для слів орбіти

Страх потойбічний

Волю-вату

Паралізує

Змій споконвічнийний,-

Зло пихате

До мрій плазує

Та встав завсідник

Битв нестримних

Із павутиння

Сонцесповідник

Той що гімни

Співав святиням

Аркан накинув

Батько Арій

На змія тіло

Впав в домовину

Бестіарій.

...Загуркотіло

Надія знагла

Віру править,

Ладнає крила

Щоб доля спрагла

В штилі навіть

Вітри зловила

Душа повстала

В ілюзор’ї

На бій зухвало

Вогонь кресала,

Гріла зорі

Бо світла мало!!!

В. Самотар

1.11.2023

В небі сніги дозріли -

Давнім зневірам дань

Капище спорожніло

Димом німих питань

Строєм осокоро́вим

Викреслена межа

В обрії пурпурові,

В по́пільний прах бажань

В сиву зрядивсь палітру

Ревний оскал дзеркал...

Пахне майбутнім вітром

Завтрашній сніготал

В щойностях очманілих

Падає сніг в траву...

Десь між думок зброділих

Вірю, що доживу!

В. Самотар

28.11.2023

На перетині світів,

Двоє сердець б'ються, мов вічні крила.

Василь, магії владар, зелених лісів син,

Зустрів Сна, гострокрилого сріблястого вогня.

В їхніх очах таємниці, як магічні руни,

Листя шелестять, обійми гілля розцвітають в луні.

Сплітаються їхні пасма, мов тумани мрій,

Серця б'ються в унісон, як птахів крила летять.

І в ночі містичній, де зірки танцюють,

Вони шукають відповіді.

Сяйво місяця обіймає їхні постаті,

Сплетаючи магію, злиту в одну тканину.

Серця плещуться в такт таємничого віршу,

Де кохання їхнє, мов квітка в густім лісі.

Спільно вони пливуть в потоці невідомостей,

Літають, мов птахи, над життям в своїх руках.

Сила їхня — обгортає світ,

Вогнями кохання, що світять як свічі в ніч.

На перетині світів, Василь і Сон, двоє,

Зливаються в коханні, ніби вічні потоки зір.

Таємниці розкривають, містикою сплетені,

Двоє сердець у танці, вічно кохані і вільні.

Літній ранок пахучо-свіжий,

Трав зелених аромат пливе.

Сонце ласкаве промінь пекучий

На землю сонну легко пошле.

Роса на стеблах діамантом блисне,

Вітер легенько подує в лице.

Пташка на гілці заводить пісню.

День за днем літо живе.

Озера плесо спокійно хлюпоче,

Кава зігріє того, хто замерз.

Ясного променя дотик лоскоче

Квітку, що тягнеться пагоном вверх.