Напівкровка - Король Тіней

Розплющувати очі не хотілось зовсім, голова нестримно боліла, а в грудях наче вирвали серце. Пальці холодила холодна деревина, що відчувалась під тремтячими долонями. Думки перепливали повільно, а розуміння прийшло нещадно швидко. Різко піднявшись на ноги, Рейтан розплющив очі.

— Я ж помер…— Дуже сипло мовив він та почав озиратись.

Він побачив велику яскраву кімнату, що наче сяяла зсередини. По колу знаходились трони, а на них – королі. Ці обличчя він уже бачив — на зображеннях в історичних книжках. Усі вони давно були мертві. Отже, і він теж…

Це змусило його опуститися на трон, із якого все і почалось. Рейтан тяжко зітхнув та закрив обличчя долонями. Спину і груди неприємно тягнуло, сорочка просочилась кров’ю, а тепер наче прилипла намертво до тіла. Він відчув легке торкання на плечі та почув уже знайомий голос – той самий, що оголосив його королем.

— Не сумуйте, ваша Величність. Для вас — це ще не кінець. — Спокійний та м’який голос линув та зачаровував своєю красою. Віднявши руки від обличчя, він побачив високу жінку зі світлим волоссям та яскравими очима, що зсередини горіли сяйвом зорі, яка своїм теплом наче обіймала увесь світ. Сумнівів не було – це Матір Природа…

Різко піднявшись, Рейтан прихилив голову та мовив: — Вибачте, що постав перед вами не в гідному вигляді.

— Ти зробив усе для того, щоб королівство повстало з попелу, і я перед тобою у боргу. Але, як би мені не було прикро, твої випробування ще не закінчились. Твоє життя буде довгим та яскравим, а твій кінець ще не було приписано. Ти повинен повернутись, але не зараз. Тобі ще треба відпочити перед поверненням назад…— Вона по-родинному погладила його по голові та, розвернувшись, пішла геть, перед самим зникненням мовивши:

— Забула сказати тобі: після повернення на тебе чекатиме невеличкий подарунок. — І зникла у хуртовині магії.

Рейтан провів її поглядом, а потім, впавши на трон, істерично засміявся. Це абсурд!

— Якийсь у нас слинтявий спадкоємець, увесь час соплі підтирає! — Буркотів Гарольд Еверстон, той самий, що прокляв королівство в роки свого правління.

— Тримав би ти свого язика за зубами та мовчав. Ще хоч слово у бік мого спадкоємця! — Гарчав на нього Райт Нордерс, вліпивши смачного потиличника.

Після смерті братів обидва потрапили в Залу Королів. Обидва були королями – Гарольд самопроголошеним, а от Райт справжнім, але заради коханої він погодився на умови брата: заснувати бічну гілку та захищати землі королівства. Та хто ж знав, що рідний брат виявиться такою зміюкою!

Гарольд сподівався ніколи більше не бачитись із братом, от тільки доля не полюбляла таких суперечок, і в один час у тронному залі, на подвійному троні з’явились брати Еверстон – Гарольд і Райт.

Рейтан ледве стримав усмішку, дивлячись на їхню суперечку. Здавалось, навіть у цьому Гарольді було щось світле та яскраве – те, чого в Гергері ніколи не було.

Райт піднявся на ноги і широким кроком наблизився до Рейтана, простягаючи руку.

— Радий бути знайомим із тобою! Моє ім’я Райт Фростер Нордерс. — Райт широко посміхався. Рейтан піднявся, потискаючи руку.

— Рейтан Тейнес Нордерс, радий знайомству з вами. — Він невпевнено посміхнувся у відповідь трохи тремтячими губами.

Гарольд окинув їх поглядом та ледве пересилив бажання сховатись якомога далі! У нього склалось враження, що його брат роздвоївся! Вони були мало того, що зовні схожі, так ще й поводились однаково!

Що б він не казав, а проти волі пишався ним – не кожен зможе віддати своє життя замість когось. Напевно, цим він дратував його ще більше… Ще одна згадка про те, що зробив цей променевий кретин!

Коли час коронації вже почав забуватись, а на голові з’явились перші срібні прядки, на королівство напали, намагаючись вбити Гарольда і всю його сім’ю. Як не дивно, першим на допомогу прилетів його брат, той, кого він уже не мріяв побачити після тієї неминучої сварки. Зі сталевою волею Райт захищав королівство і свою сім’ю, до якої безумовно входив Гарольд… В кінці бою, побачивши брата, він побіг до нього, відштовхуючи від розкритого вікна, а його самого штовхнули з башти.

Після цього Гарольд боявся висоти й тижнями плакав. Він не міг повірити, що його старшого брата, того, хто все життя захищав і рятував його, — більше немає і більше ніколи не буде… В той момент він зрозумів просту істину – йому не треба ніякий престол, якщо поруч із ним не буде його близьких та рідних людей.

Він вирішив, щоб там не стало, зняти прокляття з королівства, але не встиг. Хвороба спалила Гарольда раніше, його серце не витримало болю, що огортав його останні роки…

Вже потім, зустрівшись тут, він зовсім невесело втікав від тумаків, якими осипав його Райт. Та заспокоївшись, перше, що той зробив – це обійняв його. Яким би не був його брат, він все одно буде його любити та всім серцем поважати.

Доки Гарольд згадував минуле, ця парочка вже встигла ознайомитись з усіма королями та майже кожен потиснув руку новому королю.

Рейтан дуже відрізнявся від інших королів, своєю поведінкою, манерою мови та тим, що, на відміну від інших, Рейтан виглядав так, як при житті: одяг, як після бою, вже прибране волосся, яке він насилу вичесав, з великою кількістю шрамів, що, як ковдра, вкривали його тіло. Матір Природа пояснила це тим, що він ще належить до світу живих.

Кожен день він знаходив собі справу: дізнавався історію з вуст людей, що бачили події своїми очима, тренувався та дивився за близькими з дозволу Матері.

Він дуже сумував за Еллі та Річардом, за дядьком та Йонасом, за Клаусом та Дерденом – за всіма близькими друзями та сім’єю, яку довелось залишити. Усе своє життя він не знав, навіщо взагалі існує, та чи є сенс у його існуванні. Та ось знайшов його, та майже одразу втратив… Він хоче повернутись у Фрост…

За ці пів року він дуже прив’язався до Гарольда та Райта – виявилось, молодший із братів все ж таки може бути добрим та навіть милим (частіше коли спить, звісно), але саме вони навчили його величезній кількості мудрощів, різним міфам та магічним ритуалам. Вони пообіцяли у майбутньому не втрачати зв’язок – як-не-як він все ж таки король!

Час у гарній компанії линув дуже швидко, а час повернення все більше наближався. І ось у той момент, коли магія забрала Рейтана у хуртовину, він встиг тільки вимовити швидкі слова прощань…