Напівкровка - Король Тіней

Усе здавалося сном. Втеча. Капітанство. Корона. Хто він без усього цього? Зламаний чоловік. Поганий батько. Лицар. Ніхто, якщо бути чесним. Під пальцями старовинний дуб брами здавався живим. Він мав історію, пам’ять, силу. Ці ворота пам’ятали його малим. Пам’ятали жорстокість людей, які хотіли принести смерть у ці стіни. І пам’ятали присягу, яку колись йому склав граф Ворон.

Ще роки тому той пообіцяв, що колись його спадкоємець захоче приєднатися до його загону. Роки минали, спогади розмивалися, але обіцянка намертво закарбувалася в мозку. А можливо, йому це лише примарилося?

Рейтан похитав головою.

Замок змінився за ці роки. Кам’яні мури були гордо обплетені зеленим густим плющем. Шпилясті вежі несли на собі оновлені герби, а сам палац дихав життям. Здавалося, рід відновився, набрався сили і правив, розправивши крила.

Неочікуваний шурхіт за спиною пролунав як постріл пістоля. Він різко розвернувся. Інстинкти, підживлені адреналіном поля бою, спрацювали раніше за мозок. Він перехопив руку людини, що підійшла надто близько зі спини. Червоні очі блиснули з-під низько опущеного відлоґи. Рейтан не відвів погляду.

— Що тобі треба біля брами мого маєтку, ерху?

Рейтан окинув поглядом чоловіка.

— Не чув, щоб минулий граф дістав смертельні рани. Пан Вільтегран досі посідає почесне місце голови роду. Тож хто ви?

— Звідки ти знаєш його ім’я? — вампір здавався справді спантеличеним.

Рейтан криво усміхнувся. Його рука стиснулася сильніше, до рипіння шкіряної рукавички. Але відповісти він не встиг. Брама відчинилася, у теплому світлі ламп з’явився він. Вільтегран зміряв їх поглядом, а потім у глибині його очей спалахнув спогад.

— Молодий герцогу, чи, краще, Ваша Величносте, я вже й не сподівався зустрітися з вами віч-на-віч! — розлого та барвисто пролунав його голос, а потім він додав: — Габрієлю, неввічливо лякати наших гостей. Проходьте. Останнім часом світ неспокійний.

Габрієль, як його назвав господар маєтку, висмикнув свою руку з хватки короля і широко, розмашисто попрямував усередину.

— Не стійте на місці, Ваша Величносте, — саркастично кинув він. — А то вас ще здує від величі вашого его.

Рейтан повільно подивився на свою руку, якою ще хвилину тому стискав зап’ястя вампіра. Кулак стиснувся, але Рейтан промовчав і зайшов до внутрішнього двору маєтку.