Напівкровка - Король Тіней

День почався з падіння: Рейтан просто звалився з ліжка, коли перегортався уві сні. Усю ніч йому здавалося, що за ним ганяються, і ось результат! П’ята ранку зустріла його морозним повітрям та темрявою далеких коридорів. Еллі він не став будити.

Важкі кроки відбивались від кам’яної підлоги, розносячи звуки у далекі зали палацу. Тіло вже автоматично рухалось у бік сімейного вівтаря. Сонний мозок повільно обробляв інформацію, поки він робив щоденні обряди та запалював свічки на знак пам’яті.

Різко сильний шквал вітру пронісся кімнатою. Полум’я згасло, кімнату освічували лише дві свічки: Короля та Королеви. Донька зможе запалити свою свічку, коли їй виповниться рік.

Весь сон одразу вивітрився з його голови, а мозок почав судомно мислити: що робити!?

— Хто тут? — Рейтан судомно смикнувся від руки, яка простяглась із тіні.

— Можеш не бігати, я прийшов розповісти тобі деякі чутки, які ходять королівством, — довгов’язий, низький голос прорізав тишу і змусив зосередити на ньому погляд. Перед ним стояв засновник усього королівства, найперший король Геральд.

— Я буду вам дуже вдячний, — уже спокійно мовив Рейтан, стаючи рівно.

— Мені одна пташка на хвості принесла цікаву новину. По всьому королівству збирається підпільне повстання, яке ну просто мріє розвісити твої нутрощі по парканах, — саркастично розвів він руками. — Я точно знаю, що дуже скоро вони нападуть на твої землі, і краще до того часу тобі бути готовим, — Геральд поклав руку на плече Рейтана та майже одразу розсіявся, залишаючи після себе потріскуюче повітря. — Пам’ятай мої слова, Сріблястий: думай головою, а не серцем. Пам’ятай…

Рейтан ще довго стояв, дивлячись у нікуди, а потім, зірвавшись з місця, помчав коридорами.

Кімната Річарда знаходилась доволі близько, а кімната Ґальта — в іншому крилі, але йому потрібна допомога обох його помічників. Кулак з гуркотом постукав у дерево, а голосний голос проголосив:

— Чекаю тебе в північній їдальні через 10 хвилин. Терміново! — промовивши це, він щодуху помчав у східне крило, будити вже Ґальта.

Його спіткала така ж участь, відмінним було лише те, що він уже не спав.

— Щось сталось, Сер? — одразу підвівся той, щойно побачив Рейтана.

— Ти мені терміново потрібен! Я чекаю тебе у північній їдальні через 5 хвилин, — і, не кажучи більше ні слова, Рейтан зникає за поворотом у темному коридорі. Він уже знав цей замок, як себе. Вони наче були одним цілим. Він відчував присутність кожної людини у своїх стінах і точно знав їхні наміри.

Річард з’явився в один час із Ґальтом, позіхаючи. Вони побачили Рейтана, який уже сидів за столом, пивши каву, а перед ним лежали десятки розкритих листів, мапи та креслення, історичні книжки та фоліанти.

— І ти приніс усе це за ті десять хвилин?

— Це ти в нас надто довго спиш! — вишкірився той, але майже одразу охолов, переключаючи усю свою увагу на лист у своїх пальцях. — Я з цим престолом зовсім забув про те, що небезпеку ніс не тільки клятий Гергер! — Від сильного удару по столу чашка підскочила та ледь не розплескала напій по столу.

Рейтан відкинувся на спинку стільця, розлючено розтираючи обличчя долонями.

— Ну от чого я не можу місяць спокійно прожити зі своєю дружиною та донькою! На мені, що, світ зійшовся, що всім багато чого треба! — бурмотів він, вказуючи на порожні місця. — Чого роти порозкривали!? Сіли швидко, поки у мене ще трохи нервів залишилось!

— Що сталось? — спитав Ґальт.

— Мій предок подав мені деяку інформацію, а я вже через своїх інформаторів та їхні листи, які вони писали до цього (ті, яких я не відкривав), дізнався більш детальну інформацію. Скоріше за все, дуже скоро нам оголосять війну. Я хочу до останнього зберігати мир, але якщо їхні війська, чиї б вони не були, ступлять на нашу землю, я не вагаючись піду в наступ.

Ґальт довго та уважно слухав його, а потім кивнув головою, повністю погоджуючись із його словами. Він був чоловіком трохи за сорок, його довге чорняве волосся було вкрите прядками сивини, а яскраво-жовті очі дивились у самісіньку душу. Гарне обличчя прикрашав довгий шрам, який проходив через усе око.

— Ти вже дізнався, хто на нас точить зуби? — уже повністю серйозно мовив Річард, подаючи знак рукою служниці, щоб зробила кави.

— Ніхто з моїх не знає. Дерден обіцяв розпитати своїх, а ви зв’яжіться зі своїми. Ми повинні дізнатись, хто все це створює, доки не стало запізно. Сьогодні я почну працювати над рунами захисту замку та бар’єрів на кордонах. Це займе точно не один день, але буде того коштувати. От тільки якщо я зроблю те, що замислив, навіть я не зможу проходити телепортацією крізь бар’єри, та навіть магічні листи з-за кордону доходити не будуть.

— Оце я розумію — захист, — Ґальт похитав головою, але посміхнувся. — Я вірю у ваші сили, Сер.

— А тепер хутчіше за роботу! — ляснув Рейтан в долоні, підганяючи у спину Річарда, який намагався не пролити принесену каву.

— Ти розіллєш каву! А це праця бідолашного кухаря!

— Я особисто перед ним вибачусь! А тебе вже кличе робота! — Широким жестом він закрив величезні двері до північного крила.

Видихнувши, Рейтан підняв очі до стелі, на якій зараз пролягало гарне небо, яке трохи вкрилося хмарами. Він відчував серцем, що дуже скоро щось станеться.

Світанок уже давно зайнявся над Норвілдом, але в північній їдальні все ще панувала ніч, за винятком стола, залитого тьмяним світлом свічок. Рейтан, не рухаючись, сидів над мапами, списаними дрібними рунними символами та розрахунками. Його червоні від напруги очі ковзали сторінками, а мозок обробляв тисячі варіантів захисту.

Двері м’яко відчинилися, і першим увійшов Ґальт. Його зазвичай безтурботне обличчя було напруженим, а жовті очі горіли від втоми.

— Сер, — почав він, присовуючи стілець. — Мої канали дали інформацію. Це не зовнішня загроза. Принаймні, не лише вона.

Рейтан не підняв голови, лише тихо промовив: — Хто?

— Старі роди. Ті, хто вважає, що ви — узурпатор, незважаючи на коронацію. Сім'ї Доулів і Блеквудів. Вони переконані, що ви нехтуєте традиціями, і їхня честь вимагає повернення до "справжнього" правління. Вони планують підняти свої війська у провінціях за тиждень.

— Зрозуміло. Внутрішній гнійник, — Рейтан відклав перо. — Які їхні сили?

— Незначні. Вони розраховують на ефект несподіванки та хаосу. Вони вірять, що досить буде одного сильного удару, щоб аристократія на балу вас зрадила.

— На балу... — повторив Рейтан, і в цей момент увійшов Річард, його кроки були швидкими і різкими, немов постріл. Він кинув на стіл невеликий, обпалений по краях пергамент.

— Це від мого найшвидшого кур'єра, Сер. Лист перехопили на південному кордоні. Він не від Доулів чи Блеквудів.

Рейтан пробіг очима текст. Повідомлення було коротким і зашифрованим, але сенс був ясний: "Чари активовані. Об'єкт А. вразливий. Чекаємо на сигнал для загального наступу."

— Чари активовані... — Рейтан повільно підняв погляд на обох радників. — Музика, що згасла, свічки, що потухли. Це було чарування, а не диверсія. Об’єкт А. — це я, — він різко вдарив пальцем по пергаменту. — Цей напад є зовнішнім, і він пов'язаний з тим, що сталося вчора ввечері.

— Отже, у нас дві загрози? — спитав Ґальт. — Повстання аристократів і магічна інтервенція?

— Або внутрішній ворог є лише пішаком, що створює диверсію для зовнішнього, — прошепотів Рейтан. — Гергер був таким примітивним. А ці... ці б'ють в саме серце моєї сили.

Він обвів рукою руни на мапі: — Захист, який я планую, перетворить Норвілд на фортецю. Жодна зовнішня магія не проникне, жоден лист не пройде, навіть телепортація буде неможливою.

— Тобто, ви не зможете відправити війська на кордон у разі нападу? — уточнив Річард.

— Я зможу, але ми втратимо всю інформацію. Жодних чуток, жодних кур'єрів, жодної розвідки, — Рейтан стиснув скроні. — Якщо я активую бар'єр зараз, ми будемо в безпеці, але наосліп.

Ґальт і Річард мовчали, розуміючи важкість вибору.

— Ми не можемо дозволити їм скористатися цим "вразливим" моментом, — сказав Рейтан, дивлячись на обгорілий пергамент. — Але я не можу заблокувати канали Дердена та ваші. Я маю знати, хто стоїть за цим нападом.

Рейтан піднявся на ноги, його постать була непохитною, як скеля.

— Ми не поспішаємо. Я відкладаю фінальну активацію на тридцять шість годин. За цей час ви обидва повинні знайти зв'язок між цими загрозами, — він подивився на Річарда. — Ти — знайди того, хто залишив цей лист. Хто відправив його. Хто такий "Об'єкт А.". — А ти, Ґальте, — він звернувся до чоловіка зі шрамом. — З'ясуй, чи домовлялися Доули та Блеквуди з кимось іще, крім своїх провінційних посіпак.

— А ви, Сер? — запитав Ґальт.

Рейтан усміхнувся холодною, металевою посмішкою.

— Я? Я піду до Еллі та Розмарі. Я посилю магічний захист їхньої кімнати настільки, що навіть ці чаклуни не зможуть до них доторкнутися. А потім я почну готувати свої сили. Якщо вони хочуть війни, то отримають її. Але спочатку я дізнаюся, хто вони.

Рейтан поклав руку на свій меч, який лежав біля столу.

— Виконайте! — Наказ був чітким і не терпів заперечень.

Річард та Ґальт кивнули і, не сказавши більше ні слова, швидко зникли у коридорі, щоб негайно взятися до роботи.

Рейтан залишився сам у залі, його погляд знову ковзнув до стелі. "Небосяйний," прошепотів він, пригадавши слова Велеса. "Якщо я — мета, то що вони хочуть отримати?"