Напівкровка - Король Тіней

Кабінет був залитий приємним світлом від свічок та канделябрів. Еллі, не дочекавшись Рейтана, пішла на його пошуки та знайшла саме там. У широкому кріслі, з витонченою спинкою, сидів Рейтан. Червона сорочка вже звично вкривала його тіло, а закочені манжети, гарно підкреслювали його сильні руки. Вони були вкриті великою кількістю шрамів із розсипом срібних волосків, але для неї це були найніжніші руки з усіх.

Коли Рейтан підняв на неї погляд, вона побачила ще одну цікаву дрібницю. Його очі зараз були сховані за окулярами, які він залишив їй на збереження. Вони гарно підкреслювали його риси, роблячи обличчя більш серйозним.

— А я вже думала, ти пішов у хрестовий похід.

Рейтан застогнав і вдарився головою об стіл.

— Краще б у похід! Я ніколи в житті не думав, що можна так сильно занедбати справи. Але Гергер переплюнув усі мої страхи й зробив ще гірше! Я не знаю, скільки років мине, поки я завершу розгрібати ці завали! — він обвів руками завалений папером стіл.

— Якщо я допоможу, то праця піде ще швидше! — Еллі рішуче пішла до нього та елегантно вмостилась на його коліна. Вона ледве стримувала сміх від того, як Рейтан напружився, піднявши руки, наче здавався.

— Щ-що ти робиш? — спитав він хрипло.

— Я готуюсь до роботи! І одночасно привчаю тебе до себе, — вона дивилась на нього так, наче це було щось найпростіше в цьому житті.

— А може, тобі все ж таки взяти другого стільця?... — Він питав, завчасно знаючи відповідь на своє запитання.

— Мені так дуже комфортно, тож немає потреби.

Він лише м’яко посміхнувся їй, зсуваючи окуляри на місце та повертаючись до своєї звичайної пози, через що притискався торсом до її спини, відчуваючи, наскільки ж велика все ж таки різниця… Його обличчя знову було червоним, але він майже вже звик до поколювання у щоках!

Рейтан повернувся до своєї роботи, а Еллі, оцінивши масштаби катастрофи, взялася за іншу стопку паперу. Разом, вони зможуть завершити набагато швидше, ніж поодинці! А дихання і палке тепло шкіри за спиною гріло душу та тіло в такі холодні дні, як сьогодні. Вона відчувала спокій і ніжність у такі моменти з ним. Коли він, відклавши усе, просто був собою…

Сонце почало виходити з-за горизонту, коли перші три стоси паперів були перебрані та оформлені, а очі злипалися неможливо сильно. Рейтан повторював двадцятий раз за останні пів години:

— Еллі, я тебе благаю, ходімо спати!

— Тільки з тобою, я вже все сказала!

— Твоя взяла! — Різким рухом він встав на ноги, підхопивши її на руки. — Ми йдемо спати, все інше доробимо потім.

Виходячи з кабінету, він навіть не подивився у бік тієї купи паперу за спиною, а вся його увага була прикута до неї. Він був таким впевненим та спокійним поруч із нею дуже рідко, тому це завжди було хвилююче для неї. Зараз, вдивляючись у його спокійні риси, вона відчувала, як сильно палають щоки і як шалено б'ється серце.

Кімната зустріла їх м’якими сутінками, що огортали приміщення. Легким змахом руки Рейтан запалив достатньо свічок, щоб вони не мучили зір. Еллі була м’яко опущена на ліжко. Перед тим, як відійти до люльки з Розмарі, він м’яко поцілував її у губи, чим вибив з колії. Вона могла б бути впевнена, що для нього це було просто, якби не бачила, як його пальці почали тремтіти ще більше, а вуха і шия набули рожевого відтінку.

Еллі була впевнена: якби зараз поклала руку на його груди, то відчула б швидкий ритм його сильного серця…

Доки він розкладав ліжко та перевіряв чари, що наклав на палац, вона сходила до ванної та перевдяглась у свою улюблену нічну сорочку, яка, на жаль, була надто холодною для цих регіонів! Рейтан прослизнув повз неї, м’яко погладивши по щоці. Його не було двадцять хвилин, а потім, як і завжди, він з’явився у своїй улюбленій широкій сорочці й штанях. Хоча вона була впевнена — йому спекотно, як у пеклі.

— А чого б тобі не зняти сорочку? Тобі ж жарко, — констатувала Еллі.

— Моє тіло — це не те, що хотілось би бачити, — якось зовсім невпевнено мовив він.

— Ну от і подивимось. Сорочку в шафу, тіло — плюхнути ось сюди, — вона поплескала по ліжку поруч. — І я буду тебе дивитись і щупати. - Він подивився на неї, на стіну, потім знову на неї. Тяжко зітхнув і потягнув сорочку, знімаючи одним рухом. Його тіло було жилавим та сильним, мужнім та гарно складеним. На тлі цього дуже яскраво виділялась його світла шкіра, а яскравим контрастом були шрами, що вкривали кожен міліметр. Вони обплітали його тіло, як лоза, або квіткові павутинкию

Поклавши сорочку, він потягнув руки, через що плечі декілька разів пронизливо хруснули. Не дивлячись у її бук, він підійшов до ліжка і влігся на спину, склавши руки на животі. Зараз він трохи шкодував, що в кімнаті багато світла. Таке треба ховати.

Еллі сіла збоку від нього та довго просто дивилась. Рейтан не міг витримати її погляду. А ще більше він боявся побачити в її погляді щось жалісливе чи гидливе…

— Цей шрам схожий на лілію, — мовила вона тихо та м’яко, проводячи кінчиками пальців по ньому, а Рейтан від неочікуваності та контрасту ледве не підстрибнув. Вона, не звертаючи уваги на його реакцію, продовжувала свою подорож його тілом.

Вона м’яко провела по тонкому шраму від меча, далі до кігтистого шраму від якогось монстра. Її пальці проходились по його боках і ребрах, не торкаючись ще живота і грудей.. А там є на що подивитись. Під четвертим ребром був хрестовинний рваний шрам — від стріли. Такий самий є на животі та на лівому плечі. Еллі бачила, як тремтять його пальці, та як він нервує, і безмежно цінувала ту довіру, що він проявляє до неї. Для нього це рівноцінно відкриттю душі чи серця. Все це він уже віддав їй — залишилось тільки тіло.

Її пальці знайшли довгастий шрам під ребрами та швидко пробіглись по ньому. Він одразу закрив його рукою, інстинктивно підтягуючи ноги ближче до грудей.

— Що сталось? — Вона боялась, що зробила йому боляче.

— Це було до біса лоскотно… — Зізнався він, вкладаючись назад.

Тільки зараз вона побачила смішинки в його очах і підтиснуті губи, що стримували сміх. Вона б ніколи у житті не повірила, що він боїться лоскоту! Але результат очевидний!

Її пальці кружляли по його світлій шкірі, заплутувались у срібному волоссі на тілі. Вони проходились по шрамах з ніжністю та м'якістю. Шкіра під пальцями була майже обпікаючою... В ньому наче розливалась магма. Вона простежила шлях по шрамах на животі та торкнулась великого шраму на грудях. Того, що залишив монстр…

Трохи далі, у самому центрі, рівний і довгастий. Той… що забрав його життя… Він був майже рожевим та новим. Рейтан увесь час тихо посміювався, стримуючи смішки в горлі, але зараз завмер, наче зовсім не дихаючи. Вона зрозуміла, що він чекав. Що ж вона зробить…

Вона знала, що він відданий її серцю і тілу, але їй хотілось, щоб він теж відчув це. Відчував, що він не менш бажаний…

Еллі зробила те, чого Рейтан ніяк не очікував. Вона схилилась, притискаючись до шраму губами, у м’якому поцілунку. Потім ще один і ще… Він задихнувся повітрям.

— Що ти?... Еллі впевнено поклала долоні на його груди, а сама сіла на його живіт, схиляючись до нього нижче. Вона бачила, як його очі горіли гарячковим блиском, як його кадик судомно підстрибнув. Еллі бачила, як його обличчя і шия з ключицями вкрились ще яскравішим відтінком рожевого. Вона відчула, як його тремтячі пальці невпевнено лягли їй на талію.

— Я хочу вкрити усе твоє чарівне тіло поцілунками, — цими словами вона обпекла його вухо і з усмішкою відмітила, як по його тілу марширували мурашки.

— Це повинен робити я… — Дуже хрипкий голос змусив уже її вкритися рум’янцем. Як він тільки вміє говорити таким чарівним голосом!...

— Ніхто не забере у тебе цю можливість… Але ти впевнений, що зможеш мені щось заборонити? — Вона лукаво посміхнулась йому, заглядаючи в темно-сині очі, в яких майже не було видно блакиті, через те, наскільки широкими були його зіниці.

— Я навіть не намагався, — мовив той тихо.

— От і добре… Тільки от жінкам потрібно поступатися.

Вона засміялась, коли побачила, як його очі широко розкриваються, а з горла виривається якийсь писк, якого він сам налякався.

Це була дуже довга нічка та неможливо чудовий ранок…