Напівкровка - Король Тіней

Вечір м’яко обіймав спокоєм та тишею. За вікном падав сніг, фарбуючи все навкруги у білий – такий незвичний колір для Фросту. Під ногами скрипіли крижинки, а на волосся опадали сніжинки. Рейтану не було діла до мокрого волосся чи промоклих черевиків. Він, як зачарований, дивився в небо, відчуваючи, що зараз насправді живий…

— Якщо і далі будеш тут мокнути, то захворієш та зляжеш, — тихі слова змусили його майже підстрибнути. Еллі тільки посміхнулась та підійшла ближче.

— Ти хочеш щось спитати в мене? — хриплувато вимовив він.

— Майже нічого, просто стало цікаво дізнатись – як звати маму дівчинки?

— Магія, — тихо мовив він.

— Що? — вона здивовано вдивилась в його обличчя, але, дивлячись на нього, вона зрозуміла – він говорить правду.

— Якщо казати щиру правду, то я не можу мати дітей, моє здоров’я залишає бажати кращого. Після смерті я потрапив у Залу Королів, туди потрапляли всі монархи після закінчення життя. Там я і поговорив із Матір’ю Природою, вона і пообіцяла мені «невеликий подаруночок» після повернення. Хто ж знав, що по її мірках, дитина – це маленький подарунок!

— Тобто у тебе немає дружини?

— У мене і стосунків то ніколи не було, — він подивився їй в очі та сором’язливо посміхнувся. Еллі недовірливо подивилась на нього. — Якщо вже почалась розмова про стосунки… Я все своє життя кохаю одну людину, уже понад шістнадцять років ці почуття тліють у моєму серці, — на його вустах не згасала усмішка. «Ну звісно ж, його серце вже зайнято», — зіщулившись подумала Еллі.

— Навіщо ти мені це кажеш? — Їй здавалось, він знущається з її серця.

— Так от вийшло… Що я зустрів тебе шістнадцять років тому, — Рейтан пошкрябав ніс. — Вперше я побачив тебе дівчинкою на квітковій галявині, яка читала історію королівства, а вже потім, ховаючи почуття в серці, зустрів багато років потому. Дуже кумедно, що шукаючи, я знайшов тебе випадково, як і Річарда, якщо бути чесним. За час, що ми провели з тобою, я закохався ще більше і зовсім не знаю, що і робити.

— Так от вийшло, що я дуже погано відпускаю людей, які близькі мені. І я не впевнений, що якщо в нас і зав’яжуться стосунки, а навіть… Якщо і будуть, то через твоє добре серце та відчуття жалю до мене. А бути жалюгідним у твоїх очах — це найгірше, що я тільки можу уявити! Я однолюб і свої почуття буду нести із собою все життя. Та навіть так, я не хочу руйнувати ті стосунки, які у нас зав’язались за цей час. Твоя дружба дуже важлива для мене, і навіть якщо в тебе з’явиться бажання позбутися мене, то я не буду навіть протестувати – просто відійду в сторону, от тільки дозволь захищати та підтримувати тебе. Не відкрито, але з тіні. — Його голос остаточно охрип. — Для мене ти сонце, що щоразу зігріває та зберігає в моменти, коли мені здавалось, що життя остаточно втратило будь-який сенс. Я розумію, що сам нічого не можу дати тобі. У мене немає шарму та мужності, зовнішністю взагалі монстрів на кордонах лякати можна, а про тіло і здоров’я взагалі мовчу. Але навіть не дивлячись на все це, я зараз кажу це і сподіваюсь дізнатись, що ж ти скажеш… Я занадто самовпевнений. — Він жодного разу не подивився навіть в її бік.

Почувся тяжкий подих та гнівне бурмотіння. Еллі через різницю у зрості смикнула Рейтана за плече. Навіть сходи не допомагали!

— Боже! І виросла ж оце каланча! — роздратовано промовила вона. — Подивись мені в очі та присягнись, що все, що ти тільки що сказав, чистої води правда.

Вона дочекалась, коли здивовані сині очі зустрінуться з її.

— Клянусь своєю магією, що все сказане мною було правдою, — магія підтвердила присягу спалахом білого світла.

— Ти з дуба впав, таке казати?! — Не вистачало їй ще Рейтана, що залишився магії.

Рейтан простягнув до неї руку та, ледве торкаючись, прибрав прядку з обличчя, а магічні іскри, що зривались з його пальців, перетворились на гарний квітковий вінок, що обережно обплітав волосся. Його очі сяяли любов’ю та ніжністю, а руки з такою обережністю торкались її, що в серці щеміло.

Усі ці дні вона проплакала, борючись із собою та раз у раз повторюючи, що більше не буде через нього плакати, та знову починала. Розуміння, що він живий, гріло серце та змушувало розгорятись надії, що її кохання буде взаємним, але коли день у день бачиш маленьку дитину, що своєю зовнішністю була як дві краплі води схожа саме на нього, надія тріскалась, як лід, та змушувала міцніше стискати зуби.

Вона принцеса Королівства Ночі, її батько сам король Барт Оскар О’Браєн, і вона не буде витрачати свої нерви на якогось чоловіка, але витрачала. Він був не просто чоловіком, він був особливим. Він був Рейтаном…

— Ти величезний дурень! — Гаркнула вона, обіймаючи його та ховаючи обличчя на його грудях. Там, де під теплою кофтиною б’ється серце. Він тільки дивився на неї здивовано та м’яко гладив по волоссю, що через сніг вилося тільки більше. — Ну як тебе можна не покохати! Ти просто неможливий – у поганому сенсі цього слова! Стільки на себе наговорив, такого надумав, що і на вуха не натягнеш! Дурень! — Він відчув, як від її слів стало спокійніше на душі.

Рейтан не знав, скільки вони так стояли, вдихаючи морозне повітря та обпалюючи ним легені, доки збирали думки докупи, але його волосся стало остаточно мокрим.

У різниці їхнього зросту він бачив величезні плюси: згорбившись, він широкою спиною та завісою волосся повністю сховав її від снігу, що і не думав припинятись.

— Якщо ти справді мене кохаєш, то це можна віднести до пропозиції руки та серця? — трохи гнусаво, голос звучав тихо через те, що вона казала в кофтину. Після довгої паузи пролунали невпевнені слова.

— Якщо ти хочеш цього, то… Так…

— Якби не хотіла – не питала б! Якщо так, то де моя обручка? — Вона, повернувши собі настрій та заспокоївшись, насміхалась над ним.

Рейтан узяв її долоню у свою. Порівняно з його великою та грубою долонею, її виглядала маленькою та тендітною. В його теплих долонях її холодні пальці одразу відігрілись та відчувались маленькими голочками. Еллі відчула тепло його магії на безіменному пальці правої руки. А коли він прибрав одну з рук, вона побачила обручку, що обплітала її палець та сиділа просто ідеально! На ній були зображені квіти – символічно амелії. А напис, старою мовою, переливався магією, коли їхні пальці перетинались. На його руці була така сама – тільки на ній були зображені незабудки…

— Якщо тобі не подобається, я можу змінити, — він знову неправильно зрозумів її реакцію.

— Вона чудова, просто чудова, — зачаровано мовила Еллі.

— Правда?

— Безумовно… — Вона м’яко посміхнулась йому, поклавши долоню на холодну щоку.

Зараз Рейтан виглядав спокійним та милим. На його обличчі проліг рум’янець, чи то від морозу, чи то від збентеження, але він прибрав усі страхи з його обличчя. На його білявому волоссі танули сніжинки, а очі наче іскрили життям. Радість, яка була в його серці, було неможливо описати будь-якими словами, будь-якої мови – воно було безмежним!

Еллі простягнула руку та торкнулась його голови, ахнувши від злості.

— Ти ж увесь мокрий, а я думаю, чого на мене сніг не падає! Парасолька з вухами! — Гнівалась Еллі, струшуючи з нього нові сніжинки. — Усе! Швидко в маєток! — Рішуче взявши його за руку та переплівши пальці, вона потягла його до фортеці. На вулиці вже була ніч, а зірки світили, прокладаючи їм шлях…