Напівкровка - Король Тіней

У найвіддаленішій кімнаті Палацу Тіней знаходився Родинний Вівтар. Споконвіку церемонія весілля проходила саме в ньому, щоб минулі королі мали змогу побачити щасливі миті свого спадкоємця та схвалити вибір нового короля. Саме тут пращури присягаються допомагати словом і ділом задля процвітання роду й королівства.

Босі ноги холодила кам’яна підлога, а кімната наче роздивлялась прибулих із самої середини. Еллі сильно нервувала, вчепившись у його руку з неймовірною силою. В її мозку роїлись думки: «А що буде, якщо Магія не визнає мене гідною бути королевою? Якщо не визнає гідною бути поруч із ним?»

— Все буде так, як повинно бути, — спокійний і твердий голос Рейтана заспокоював. — Ти сподобалась їм уже давно.

— Кому?

— Ну… Як мінімум, засновнику мого роду і його брату.

— Через якого ти пройшов ці кола пекла?

— Я його не змушував! — пролунав високий, голосний та невдоволений голос, а потім з’явився і сам Гарольд. У Залі Предків він набуває тілесної форми, як і всі інші королі. — Цей впертий, сам вирішив помучитись! — обурено мовив він, поправляючи своє волосся.

— А через кого уся ця ситуація вийшла з-під контролю? — Почувся глибокий баритон, а його власник за традицією дав брату по маківці. — Через тебе, — виділив він голосом. — Моєму спадкоємцю довелось пройти твій шлях! Хто твої руки тягнув до темної магії, га?

— Все-все! Не гуди над вухом! — ображено подивився той на брата. — Ти своїх спадкоємців до гикавки налякав!

Еллі стояла, як риба, відкриваючи й закриваючи рота. Всі думки зникли з голови, а очі були прикуті до трохи туманних, але фізичних чоловіків, один з яких був повною копією її Рейтана!

— Вибачте за це, — звернувся до неї Райт. — Для мене честь побачити наречену мого нащадка, — він схилив перед нею свою чорняву маківку.

— Я теж приношу вам своє вибачення, Принцесо О’Браєн, — Гарольд був більш колким, але манер не забував.

— І коли ви перестанете так неочікувано з’являтись? — буркнув Рейтан, подивившись на них зі скептицизмом.

— Ми прийшли раніше, щоб нагадати тобі: сьогодні з тебе знімуть всі бар’єри, як і з вас, міс О’Браєн. Ви увійдете в нове життя. Світлими та чистими — немов тільки народились.

— Я пам’ятаю, — якось нерадісно мовив Рейтан.

— Щось не так?

— Все так… Просто коли мене прийме Рід, то з мене будуть випалювати шрами, які псують моє життя. Загалом ті, які залишились від дисциплінарних покарань. А у мене їх, ой як багато…

Еллі подивилась на нього, а потім повільно мовила:

— Може, ну його той престол? Переїдемо в якусь глибинку на березі річки та нормально проживемо?

Вона мала уявлення, наскільки багато у нього шрамів, і навіть боялась уявити, які з них дисциплінарні.

— Ти як взагалі на дисциплінарні вироки натрапляв?

— Ну… Знаєте, коли дають наказ йти тараном на монстрів з розумінням того, що втратиш більшу частину команди й мирних жителів, якось йти по цій команді не дуже хочеться, — серйозно мовив той. — Тоді з Гергером нас ще не зв’язував магічний контракт, йому було не до нього. А після повернення з того завдання усі вищі чини зібрались обговорити моє покарання. Прийшли до рішення, що сорок ударів дисциплінарним батогом – це якраз те, що треба.

— Сорок!? — Райт дивився на нього широко розкритими очима, а обличчя скривилось від розуміння… Після такої кількості ударів від його спини повинна була залишитись одна велика рана… А якщо магія почне випалювати кожний шрам, то тут почнеться феєрверк!

— Та ці «чини» і двох ударів не можуть витримати, а тут розійшлись! Я їх з-під землі дістану! — розпалювався Гарольд.

— Було б гарно, — мовив Рейтан і, узявши Еллі за руку, потягнув її ближче до вівтаря.

— Рейтане… — Запитуючи звернулась вона до нього. Їй не потрібні були жодні корони й весілля через такі муки для нього…

— З тобою мене нічого не лякає! — Промениста усмішка знову освітила його обличчя.

Кам’яні стіни й підлога не тиснули на них. Навпаки, у цьому залі відчувався неможливий спокій та підтримка. Підійшовши до вівтаря, Рейтан мовив слова стародавньою мовою, привітавши Матір Природу та попрохавши її згоди на весілля.

— Діти мої, будьте щасливі, — тихий, м’який та шелестючий голос лунав наче у самій голові, а у велику чашу полився настій. — Випийте його і відпустіть своє минуле…

Вдячно прихилившись, Рейтан простягнув тремтячі пальці та взяв у них чашу, відпиваючи настоянку, відчуваючи кожною клітинкою тіла, як закипає кров. Доки ще тримаючи себе в руках, він якомога обережніше передав її Еллі. Вона не відчула нічого, окрім легкого відчуття свободи, а його почало дрібно трусити.

— Я просто обожнюю сімейні ритуали, — хрипло та саркастично мовив Рейтан перед тим, як впав на коліна.

— Рейтане!

— Дівчинко, тобі краще відійти подалі, відчуваю, зараз почнеться феєрверк… — Вигукнув Райт.

— Який ще феєрверк!? — Присівши на коліна біля нього, вона вклала руки на його напружені плечі, які були твердіше каміння.

Сорочка почала стрімко пропалюватись і горіти, його спина була наче розсічена вогнем, який горів у його серці. Не встигла вона скрикнути від здивування, як відчула, що полум’я не чіпає її. Тільки м’яко торкається пальців, зігріваючи, а придивившись, вона зрозуміла чому.

Її обіймав шар його магії, захищаючи та охороняючи від усіх бід. Навіть від свого вогню…

Вона почула його тихий хрип. Найбільше її лякало його мовчання, вона й подумати не могла, наскільки йому боляче, а він тільки хрипів. Від його сорочки нічого не лишилось, а шкіра була безмежно гарячою. На її очах ті шрами, які горіли червоним та майже білим, почали стрімко зникати, наче ніколи не було того болю й страждань, що він пережив.

Коли останній пекучий шрам зник, він почав трохи завалюватись уперед, і вона, встигнувши, підтримала його. Під пальцями вона відчувала теплу шкіру, а біля себе тяжке, нерівне, хриплувате дихання.

— Райдужно, — хрипло мовив він, засміявшись. — Напевно, ти не так собі уявляла весілля?

— Так, я уявляла. З тобою інакше неможливо.

На це він тільки хрипло розсміявся та майже одразу, булькаючи, закашлявся. Крізь його пальці на підлогу крапала кров, змішуючись із чимось чорним, що ритуал виводив з його тіла і душі.

— А це мені вже не подобається, — Райт вперше на пам’яті Рейтана був настільки насупленим. — Якась тварюка перекрила твій магічний потік! Де таке взагалі бачили, його перекривають дітям до року, а потім він сам розсіюється. Але цей був набагато сильніше, його навмисно робили настільки непомітним і сильним, щоб зробити тебе слабшим! Так яка ж тварюка намагалась перервати рід!?

— Мені здається, це твій нащадок, — мовив Гарольд, поклавши руку на зап’ястя брата, заземляючи його.

— Ернер! — як громом вдарив Райт. — Зміюка! Та я його за таке з роду випалю! — Це були не просто слова на вітер. Це остаточне рішення засновника роду.

— До речі! Треба навідатись до нього у гості!

— Ти що, мариш? — підозріло спитала Еллі.

— Коли я закінчу більшість своїх справ, я хочу навідатись до нього й вигнати з Аскорда, — простодушно мовив він.

— Це вже більше схоже на мого розумного нащадка, а то я вже думав, ти розум втратив від болю, — показово видихнув Гарольд, поплескавши його по плечу.

— Нам уже час йти, — мовив Райт. — Я раджу тобі скоріше йти в кімнати й зануритись у ванну з холодною водою, якомога довше. В наступну нашу зустріч я хочу бачити тебе повністю здоровим і щасливим, — промениста усмішка осяяла його обличчя, яке було так схоже на обличчя Рейтана.

— До зустрічі… — слабка усмішка промайнула на обличчі Гарольда.

З посмішками на вустах і щастям у серці брати розсіялись у повітрі, а за спиною Рейтана на вівтарі яскраво і живо спалахнула нова свічка, яка символізує серце нового короля. Вона сяяла яскравим золотим полум’ям, зігріваючи все навкруги, а поруч з нею була більш елегантна та не менш могутня свічка. Серце королеви палало в унісон із королем…