Напівкровка - Король Тіней

Перші дні Рейтан боявся навіть тримати на руках цю маленьку дівчинку, яка була крихкою, як перший сніг, а вона весь час тягла до нього свої долоньки. Вона була незвичайною, як перші промінчики сонця, що вийшли після хуртовини. Щось у ній невблаганно нагадувало його самого — можливо, так він виглядав у дитинстві.

Вперше йому стало цікаво – як цей невеличкий клубочок магії та світла буде виглядати в майбутньому. Яка вона буде, коли виросте?

Тримаючи її на руках, Рейтан бачив іскринки в синіх, як далекі океани, очах. Кожного разу щеміло серце. Він не знав, що буде далі, але дав собі обіцянку – цю дівчинку він нізащо не покине. Принаймні, вона повинна вирости щасливою та живою, такою – щоб життя здавалось їй дивом, що дарує світ та природа.

Принаймні, ця дівчинка буде жити в сім’ї, де всі будуть щасливі. Він зробить для цього будь-що…

Рейтан відчув тепле торкання плеча, а потім і другого. Трохи повернувшись, він побачив Райта, а пліч-о-пліч до нього стояв Гарольд. Вони були наче живі, але він знав, що бачить їх тільки він. Подорож на той світ залишила на ньому невиправні наслідки… Дивом для нього стало те, що вона теж бачила їх. Можливо, це через те, що вона з якоїсь сторони звідти…

— Вона дуже на тебе схожа, — мовив Гарольд, прибравши сріблястий чубчик з лоба.

— Ти вирішив, як її назвати? — Це вже Райт, схилившись через його плече, питав.

— Ще ні… Усі імена здаються мені недоречними…

— Як ти дивишся на те, щоб назвати цю крихітку Розмарі? — Гарольд перевів на нього погляд.

— Так звали нашу матінку, — додав Райт.

— Розмарі Рата Нордерс? — спробував вимовити Рейтан. — Як на мене, дуже гарно, їй підійде. Буде в нас квіткова сім’я, — розсміявся він. — Батько, що народився в день цвітіння амелій, мати, що росла в маєтку, біля якого заквітали незабудки, і дівчинка, яка народилась в день, коли у Фрості хмари почали обсипати пелюстки квітучих квітів… Вона наша снігова квіточка. — Рейтан дивився на доньку з ніжністю та безкраїм теплом, що весь час тліло в його серці.

— Моя доню, доля твого татка буде безмежно важкою. Але я зроблю все, для того, щоб ти виросла щасливою…

В цих словах було набагато більше, ніж здавалось. Це була присяга, сильніша, ніж магічна, та яку не знищить сама смерть. Це обіцянка завжди бути поруч, терпіти біль та скруту, знаючи, що десь там його чекає дружина і донька. Бути мужнім та сильним, бути ніжним та добрим, бути прикладом для того, хто у всьому буде покладатись на нього. Стати таким батьком, про якого будуть говорити із захопленням. Таким, про якого ніколи не забудуть, навіть коли минуть віки…

Двері тихо відчинились, і в кімнату пройшла Еллі та, підійшовши, сіла поруч із Рейтаном, поклавши долоню йому на руку, заспокоюючи його панікуючий мозок. Він досі бентежився, кожен раз тримаючи Розмарі на руках, а присутність Еллі хоч трохи, але заспокоювала. Дотики завжди заземляли його думки, що роєм літали всередині голови. — Вона дуже схожа на тебе, це буде маленька версія тебе, — з м’якою посмішкою тихо мовила Еллі.

— Що-що, а смак на жінок у тебе гарний. Хвалю, — усміхнувся Гарольд, через що отримав по голові від брата. Рейтан ледве стримався, щоб не відповісти щось їдке.

— Ми підемо, — тихо попрощався Райт, скуйовдивши волосся Рейтана та забравши брата, він зник.

— Знаєш, я от подумав і зрозумів, що любов — це щось незвичайне та індивідуальне. Те, що буде здаватись раєм для одного — буде пеклом для іншого. Кохання не має жодних меж: раси, релігії, королівство чи зв’язки… Який у цьому сенс, якщо ти варишся в тому пеклі, яке сам для себе і створив? Воно буває різнобарвним та яскравим. Любов не завжди буває такою, якою її описують у книжках. Вона буває згубна та болісна, але заради неї ти здатний віддати будь-що… Я щасливий, що зміг знайти тебе, та бути гідним тебе… — Рейтан не дивився на неї, але відчув, як її руки обіймають його за талію.

— Ти не повинен бути гідним. Просто будь собою, а я буду йти з тобою пліч-о-пліч усе життя. — «Ну як я можу не послухатись тебе», — посміхався Рейтан, подивившись їй в очі.

Надворі була ніч, а місяць і зорі світили, осяюючи кімнату. Вклавши доньку в люльку, Рейтан, наклавши чари, вирішив провести Еллі до її покоїв. Він насолоджувався цими спокійними днями, поки не треба виступати та робити оголошення. Поки до нього не прийшов головний представник церкви, закидаючи питаннями, та поки його голова вільна від корони…