Напівкровка - Король Тіней

Сонце ледве підіймалося на небі. Легкий мороз щипав руки та обличчя, але загін продовжував стояти рівним строєм, боячись поворушитися. Перед ними стояв король. Він склав руки на грудях та похмурим поглядом обдаровував кожного присутнього, немов аналізуючи його можливості.

За його правим плечем немов з мармуру стояв Альфред. Його погляд незворушно стежив за кожним подихом загону. Його пальці були в секундній близькості від руків'я бойової сокири. Неправильне слово - і він був готовий вбити будь-кого, хто не буде вірою й правдою служити королю.

— Я зв'язався з найближчим фронтом та дізнався новини. Наші війська займають провідну роль на полі бою, а загін, який ми врятували, вже завтра відправиться на підмогу. Дівчинку, що я знайшов у лісі, ми відправили з гінцем до столині. Новини гарні, але точно не для вас.

Рейтан зробив паузу, а потім продовжив говорити рівним голосом.

— У нас є три дні у запасі. І їх ми витратимо на вашу підготовку. Я жахнувся, коли побачив вас у бою. Хто вас тренував, не маю уявлення, але такого становища у загоні я не потерплю. Ми спробуємо поєднати магічну та фізичну підготовку і закінчити річний курс за три дні, а в дорозі вже будете доповнювати його.

Овер витріщив очі на капітана і невпевнено мовив:

— Ваша Величносте, ви впевнені, що ми зможемо? Я схиляюся до того, що на кінець першого дня ми помремо…

— Це полегшена програма. Я виконав десятирічний цикл за рік, тож це реально! — впевнено усміхнувся король, вдивляючись в обличчя підлеглих, що різко зблідли.

Ґальт стояв не рухаючись. Був спокійний, немов удав — за час праці разом з королем він вже звик до постійних тренувань та неочікуваних нападів. Тому новина про затію короля для нього не стала.

— А тепер не будемо гаяти часу! — мечник перекинув у руці дерев'яний меч із залізними пластинами. — Розпочнемо зараз! — широко усміхнувся король. — Бачите ось там гору, до якої веде дорога?

Овер загальмовано повернув голову, вдивляючись у далечінь. За ним рушили усі інші, завмираючи.

— Бачимо…

— На верхівці буде проходити наше друге тренування, а перше розпочнеться прямо зараз. Я зустріну вас на горі.

Голосний гуркіт вибуху оголосив початок тренування. Кожен кілометр, немов ніж, встромлявся у легені, але король, що завжди біг поруч, не давав і хвилини на відпочинок. Здавалось, для нього це щось звичайне, як дихати чи їсти. Він то прискорювався, наздоганяючи тих, хто йшов попереду, то повертався у самий кінець, підганяючи тих, хто пас задніх. Альфред не відставав від нього ні на крок. Здавалось він не знав, що таке відпочинок та втома.

— Це ж дуже просто. Біг — це перше, чому ви навчаєтесь після того, як можете встати на свої ноги! — удар дерев'яним мечем прийшовся по спині Скаю, а другий Орену, що розпластався землею.

— Що це таке? — вигнув брову монарх. — Команди цілувати землю не було! Ви справді думаєте, що ваш ворог буде чекати, поки ви відпочинете? Я і так жалію вас!

— Не схоже, — ледве чутно пробурмотів Орен, підіймаючись на тремтячі кінцівки.

Важкий погляд лицаря свердлив потилицю Орена. Йому не подобалась надто вільна манера мови цього воїна. Одного погляду короля було достатньо, щоб він пустив у хід зброю.

— Треба все ж навчати вас по повній, у польових умовах, — вдумливо постукав по підборіддю пальцями мечник. — Коли мене навчали бігати, мій вчитель випхав мене о дванадцятій ночі у хащу лісу і якось забув попередити, що мало того, що там пастки, які він встановив, так ще й вовкулаки мешкають. Було дуже весело бігти на верхівку найвищої гори Півночі під голосіння вовкунів, перестрибуючи рови та ухиляючись від летючих дерев.

— Ми вас зрозуміли! — великими очима подивився на командора Орен, його кадик судомно підскочив коли він зустрівся з каріми очами, що немов палали з-за плеча короля. Іноді Елдіон лякав більше ніж сам король Тіней...

Орен підвівшись, перебільшено бадьоро побіг далі. Рейтан тільки похитав головою. Його пальці піднялись та торкнулись скроні, під пальцями відчувався невеликий шрам.

- Коли я повернусь, Еллі мене не впізнає. Вона одружувалась на гордому королі з важким минулим. Але ж це минуле не відображалось на обличчі! - хрипло та досадно мовив король сам до себе.

- Ваша Величносте. Не будьте настільки самокритичні. - відгукнувся зазвичай мовчазний Елдіон, стаючи на коліно перед королем. - Дозвольте сказати.

Рейтан трохи припідняв брова та схилив голову до лівого плеча у зацікавленості.

- Довзволяю. Кажи, Елдіоне.

- Ваша Величносте! Ваша честь і гідність не вимірюється кількістю Ваших шрамів. Ваші вчинки та Ваша правда говорять набагато більше, і саме в них заточена Ваша найбільша гордість. Ви тримаєте слово, Ви рятуєте людей та захищаєте честь народу! Для мене честь бути Вашим лицарем, та служити Вам вірою й правдою.

Рейтан на мить завмер. Ці слова, не звучали, як лесощі. Вони звучали, як ляскіт сталі - чисто й беззаперечно. Король, повільно опустив руку від шраму, та зробив крок, наближаючись до чоловіка, якого повернув до життя.

- Вставай, Елдіоне. - тихо, але твердо промовив Рейтан, простягаючи йому руку, та допомагаючи лицарю піднятись. - Ти не повинен стояти на колінах, щоб твоя правда була почута. Ти бачив століття. Бачив королей, які вважали себе богами. Бачив те - чого я ніколи не змогу навіть уявити. Тому, якщо ти вважаєш, що за мене говорять мої вчинки.... То можливо, в мене є шанс повернутися додому не просто переможцем, а людиною.

Рейтан ледь помітно посміхнувся, і в цій усмішці було більше втоми, ніж королівської величі. Він поклав свою руку на важкий металевий наплічник, який нещодавно був вкритий іржею Забуття.

- Ти кажеш, що для тебе честь бути моїм лицарем. - Продовжив король дивлячись прямо у карі очі Елдіона. - Але знай: для мене честь - мати поруч того, хто знає справжню цінність честі. Шрами на обличчі затягнуться, друже мій. Тепер я усвідомлюю це як ніколи ясно. - Король обвів поглядом простори. - А землі, які ми рятуємо та боронимо - залишаться. Це залишиться в камінні, закарбується в історію, та проіснує набагато довше, ніж риси мого обличчя.

Він на мить замовк. Погляд тримався на горизонті, де підіймались хмари нового бою.

- Еллі покохала мене: Як воїна; як короля; як людину честі. Сподіваюсь вона пробачить мені цей шрам, якщо я повернусь живим...

***

З дня відбуття минуло три місяці, а тиша, яка сповнювала розмови зі столиці, давила на мозок.

Чи все спокійно у королівстві? Як з усім порається Еллі, тримаючи на руках маленьку Розмарі. Думки про сім'ю могли на деякий час зайняти місце провини, що немов стала частиною його єства. Руки неможливо відмити, вони з кожним боєм все більше вкриваються кров'ю, і від цього не врятуватися. Обличчя померлих переслідують його у темні ночі, коли усі маски спадають разом, відкриваючи сутність всього.

Тренування продовжувались, а бійці з кожним днем ставали все сильніше, але не всі були задоволені таким способом тренувань. Вільгельм кожен день спостерігав за зайняттями, і кожен раз розумів, чому саме його меч обрав спадкоємцем. Він вигризав свою силу губами, розбиваючи руки у кров, щоб досягти хоч чогось. Не маючи за плечима нічого, він починав з нуля.

Образи не зникли назавжди, але з кожним днем немов змивались новими спогадами. Усмішки, легкі розмови, за якими приховувались недомовки, але поки їх влаштовувало і це. Поки що.

Рейтан вже четверту ніч поспіль не спав. Сон покинув його зовсім, тому що як тільки перед очима з'являється пітьма, з'являються вони. Криваві тіла, люди, яких він вбив чи скалічив. Воювати з потворами набагато легше, тому що підсвідомо розумієш, що вони лише творіння пітьми, але коли твоїм ворогом стає людина…

Як ніколи відчуваєш провину. У кожного з них є сім'я, рідні та друзі, але не завжди можна уникнути жертв. Якщо вибір паде між сім'єю і королівством… Продовжувати думати у цьому напрямку було лячно. Але не через страх бути ураженим, а через красу свободи, що обійматиме їх, якщо…

Рейтан тільки зітхнув, підіймаючись на ноги, меч вже звичною важкістю відчувся у долоні. Пальці як і раніше тремтіли, але за час, проведений з ними, - це стало звичністю. На горизонті він бачив тіні, люди королівства Крові наближались до них все стрімкіше. За годину розгориться бій, і ніхто не знає, скільки життів він погубить у новому бою.