Напівкровка - Король Тіней

Брама здригнулась від гуркоту ударів у головні ворота. Жорсткий, різкий стукіт прошивав деревину наскрізь, віддаючись гулом у землю, що закладав вуха. Орден Багряних Вовків під командуванням Ар’яна Мальверта здригнувся. Капітан підвівся миттєво, підійшовши до наглядового вікна, зблід і, давши рукою команду «Відкривай!», відступив.

Сходи зникали під тупотом десятків чобіть, відбиваючи тривожний метроном. Ворота відчинилися, і, здіймаючи бризки, влетів гордий звір короля. Таер обтрусив шерсть на морді й утупився багряним від паніки поглядом зазвичай синіх очей у капітана ордену. З його ніздрів вилітали стовпи пари, а з горла рвалось ричання впереміш зі скигленням. Не дивлячись більше ні на що, він взяв новий розгін.

Лайден на його спині міцніше перехопив короля і спрямував вовка:

— Не лети так! Він ще сильніше блідне від твоєї тряски! Обережніше! Немов ти несеш порцеляну, второпав?

Вовк лише рикнув і побіг далі. Ар’ян проводив поглядом спину святого лицаря, а потім подивився на відкритий простір за брамою, де вже мчали коні, і, глибоко вдихнувши, заревів:

— Слухати мою команду! Ви двоє — руки в ноги і чимдуж до королеви та радника. Оголосити, що король повернувся достроково, слово в слово сказати, що він блідий як мрець, але сказати це РАДНИКУ. Королеві — ні слова про стан. Сказати тільки те, що повернувся достроково наш вельмишановний монарх! Причину не знаємо. Ви двоє розвантажте вампіра, от дивіться, його зараз кіндрат схопить, навіть якщо у них серце не б’ється чи стукає — все ж, дідько їх розбереш! Ще 10 залишаються тут стежити, якщо є зовнішня небезпека, яка підкосила короля, поки не дізнався я всі причини. Піду за ними, може, й дізнаюсь, чим допомогти.

— Але капітане, що якщо щось страшне? Ваше життя…

— Відставити паніку! Все зрозуміло?!

— Так, капітане!

— От і чудово. Проліски цвістимуть навіть на могилах.

— На могилах і в степах, — відгукнулись луною.

Капітан, хитнувши головою, схилив каптур на очі й осідлав свою кобилу, ласкаво погладивши по боку.

— Давай, рідна. Нам час. Біжи, поки є можливість.

Місто проносилось повз нього розмитими хмарами. Сонячний, посвітній день був сповнений життя. Така погода буває лише після найстрашніших буревіїв, що залишають непроглядні кучугури снігу. Люди гомоніли, ярмарки рясніли південними пахощами й заморськими фруктами, а народ у безхмарній столиці займався своїми справами, не здогадуючись, що там із фронтом і королем.

Головні вулиці були оточені й перекриті. Ар’ян лиш на мить пригальмував. Лицарі тримали периметр палацу, виблискуючи давно забутими гербами. Святі лицарі. Орден вищого… Все ж лицар срібнокосий не збрехав. Придушили протест. Почали копати під церкву. Механізм запущений, і його вже не спинить.

Ар’ян лише глибше вдихнув, з повагою стукнувши кулаком у лівий бік грудей, продовжуючи погоню за часом. Попереду виднілись білі шпилі госпіталю королівської фортеці. Там, немов скеля, тупцював Таер. Туди-сюди, із боку в бік, немов метроном, відлікуючи секунди до неминучого. Вершників вже не було, а він не міг заспокоїтись.

Ар’ян зупинив кобилу і, зістрибнувши, заспокійливо погладив її по щоці й пішов до фамільяра короля. З повагою, піднявши руки, підійшов і тихим голосом звернувся:

— Вельмишановний духу лісу, ви не нервуйте так, з його величністю все буде добре, — промовив капітан.

Таер зупинився на мить, завмерши в рові, який вже протоптав своїми нервами. Зиркнув на мечника і у відповідь тільки фиркнув зверхньо, піднявши сніп сніжинок, всім своїм виглядом виказуючи, що саме він думає про розумові здібності цього об’єкта людського виду.

Ар’ян не образився, а бочком-бочком, не опускаючи руки, просочився повз вовка, забігаючи у головні ворота. Гармидер стояв такий, що стіни здригались. Цілителі бігали між кабінетами, помічниці розгрібали марлеві пов’язки, зілляри лаялись латиною на чому світ стоїть, виказуючи все, що вони думають щодо замовлень та зілля, які виписували знахарі!

Біля стільниці завмер хмурим стовпом Сайрус — глава зіллярів — раз у раз роздратовано підштовхуючи окуляри на рівному орлиному носі. В його руках на шаленій швидкості горталися сторінки старовинних фоліантів. Повз нього, зачіпаючи плечі й штовхаючи у спину, носяться інші. От пронеслися аттенданти з пов’язками, бочком пролетіли травники, ледь не скинувши корені асфоделю на кам’яну підлогу. Він терпів, доки терпець не урвався. Зілляр спалахнув лютою тирадою, розвернувшись і змусивши тих, хто стояв найближче, втягнути голову в плечі.

— Ви можете не горлати і не бігати! — виплюнув зілляр, втупившись поглядом у головного цілителя. — Вам усі сканувальні чари і зілля сказали одне й те саме! Відкрита форма білої чуми! Від-кри-та! АЛЕ! Через магію короля вона не розповсюджується, а сильніше б’є по ньому самому! Відставити дідькову паніку, прибери свої ганчірки! Ви — приберіть ті ампули з опіумом, ви його вб’єте, він же ерх! Лужки-пастушки! Мозок та тіло не мають загартування навіть міцним алкоголем! А всіх інших, рятуючи від гіпотетичної епідемії, скалічите!

Він важко дихаючи, перевів подих, зарившись пальцями у волосся й загрібаючи його назад:

— Воно не заразне, — повторюю вдвадцяте, але краще б ви з таким завзяттям ліки шукали, поки ми монарха не згубили. І саме ви будете відповідати особисто, бо за вашу неграмотність і неосвіченість я відповідати своєю головою на шибениці не збираюся! За роботу, іродові діти! Поки я сам вас не втопив у найближчому колодязі!

Він перевів подих і знову втупився у папери, а в холі запала дзвінка тиша, яка за мить обірвалась тихим шерудінням. Це всі помічники та помічниці, як миші, розповзалися у справах, щоб зайвий раз голосно не дихнути на нервового зілляра.

Той підняв очі й втупився у Ар’яна, який завмер у дверях і не чув його шиплячої тиради, своїми зеленими баньками, які, здавалось, ще мить — і спалахнуть полум’ям. Фоліант повільно ліг на стіл, притиснутий широкою долонею ледь не до скрипу.

— І що ж треба капітану Ордену у робочий час від скромного зілляра, га?! О великий вовче, скучив? — хмикнув чоловік, склавши руки на грудях.

— Що з королем?

— Державна таємниця, — іронічно скривив губи Сайрус, розглядаючи пляму на столі від розчину кислоти.

— Сайрусе, не час для жартів. Це серйозно?

— Серйозно — це слабко сказано, — неохоче зізнався зілляр, піднімаючи погляд. — Але ми його стабілізували, ввели снодійне, щоб відновлювався у ліжку. Але ліків нема, я можу тільки залікувати. Експериментальні зілля, які я розроблю, будуть нестабільні, і тим паче інгредієнти… Ох, спробуй дістань! Якщо коротко — ми в лайні, Мальверте. В колосальному, глибокому, безпросвітному кінському гної.

Він підійшов ближче і знизив свій голос до ледь відчутного шепоту:

— До мене особисто приходив Річард, права рука короля. Так от, він казав, що з Альфредом зв’язувався Гальт із передової і повідомляв, що на фронті треба рішення короля. Я це чув ще до того, як дізнався про стан монарха. Три дні минають, а процес стоїть. Якщо так піде далі, монстри з королівства Крові почнуть тиснути зі всіх щилин. Він же відбитий на всю голову, той король Крові! Бар’єр тримається, поки в нашому монарху б’ється життя, але якщо його не стане? Настане таке криваве місиво, яке ця земля ніколи не забуде. Почва просто не прийматиме! Навіть полин загине у такій атмосфері. І вихід тільки один.

— Об’єднатися. Так? Щоб компенсувати відсутність монарха?

— Так. Тільки так. Бо з чуток, які я чув, королева звернулась до короля ельфів та герцога Півдня. До речі, дякую, що післав своїх хлопців: вони добігли на 20 хвилин швидше за тебе і розказали все, давши фору. Так от, я чув, що король ельфів уже прямує у столицю. Його медики найкращі, але ніхто не розуміє, кому очолити фронт.

— Тоді… хм… тоді королева буде давати накази, а капітани підрозділів та Гальт із Альфредом повинні привести їх у дію. Інакше не вийде. Все полетить у тартар без об’єднання тіла й голови. Король сам об’єднував, а тепер приведеться крутитись. Мені треба буде зустрітись із головнокомандувачами, щоб висунути свою пропозицію.

— Ти впевнений, що ідея не прогорить, Ар’яне? — скептично протягнув зілляр.

— Міцна і точна — як годинниковий механізм. До речі, чим я можу допомогти королю? Бодай чимось, Сайрусе!

— Ти? Нічем. Не заважай мені вештатись самогубними лісами — і все вигорить. Мені треба інгредієнти, і якщо так вийде, я відіжму їх і у самої Природи.

— Ох, не гнівив би ти богів, Сайрусе...

— Богам на нас начхати. Найвіруючий з усіх нас зараз вихаркує легені, а боги кидають всіх у власні ігри, керуючи, як шаховими фігурами. Але я не дам вмерти своєму пацієнтові!

— Я попрошу когось виділити тобі помічника у подорожі.

— Ой, не треба, — відсахнувся Сайрус, простягнувши це з такою огидою, що аж щелепу звело. — І без вождів погуляю.

— А я все ж звернусь.

— Мальверте… — загрозливо шикнув зілляр, але Ар’ян уже не слухав.

— Так-так, любий друже, в наступний раз договоримо. Я пішов шукати! Один ти не залишишся! Чекай листа!

Відгомін його голосу ще довго витав у повітрі після того, як двері пронизливо ляснули. Сайрус залишився стояти, його плечі важко й роздратовано сіпнулись, але він стримав шипіння крізь зуби й з потрійним остервенінням розгорнув фоліант. Дідько б побрав таких знайомих!..