Шазілір. Полум’я нового дня

– Ось там! – Тонкий пальчик пані Чарри тицьнув у монети. – Заарештуйте її! Негайно!

– Вас заарештовано, – в унісон пробубоніли нишпорки.

Міка відчула, що її щелепа готова впасти донизу. Це не вписувалося в жодні сценарії! Що ще за боротьба з корупцією під керівництвом сварливої ейрони?

Вона відкрила рот, щоб обуритись і вимагати дотримання елементарних правил, але помітила здивоване личко Чарри, майже приховане притиснутими до щік долонями. Блекка очікувала побачити зовсім інших людей, і вона напевне не припускала, що вони попрямують до Райла.

– У чому його звинувачують? – Міка отямилася раніше за приголомшеного помічника. – Дотримуйтеся процедури!

Кам'яні фізіономії людей з розшуку ледь помітно почервоніли.

– Пане Райл, вас заарештовано за звинуваченням у вбивстві Наніта Уфіна. Ви маєте право на захисника. Щиросердне зізнання полегшить вашу долю.

Колишнього «випалювача» повели геть. Ейрона, злякано оглядаючись, подріботіла слідом. Золоті монети залишилися лежати між папками та аркушами.

– Гроші сховайте, – порадив ще один представник розшуку. – Зараз тут буде обшук. Раптом хтось… раптом десь загубляться?

Також він попросив забрати особисті речі, і Міка скористалася ситуацією, щоб кинути на зігнуту руку шаль, з жахом уявляючи, що почнеться, якщо протяг розгладить тканину і виставить підозрілу дірку на загальний огляд.

– Нічого не забули, пані доглядачко? – тягучий голос нишпорки зупинив її біля порога.

Серце закалатало, пальці здригнулися, ніби обпікшись в'язаною шерстю. Потім до Міки дійшов сенс сказаного.

– Листи! – схаменулася вона.

Повернулась і, не дбаючи про акуратність, схопила два стоси списаного паперу.

– Це не ваш стіл, – почула неприязне нагадування.

– Це мій помічник, – впевнено заперечила Міка. – Він виконує мої доручення і займається моїм листуванням.

Більше претензій не було.

Губернатор, як завжди, сидів у кабінеті на третьому поверсі.

Побачивши Міку, він здригнувся і відкинувся на спинку крісла, наче чекаючи звинувачень. Його обличчя було порожнім і незнайомим. Жахливий вигляд… Таким у її спогадах жив Нелюд – не Ріан.

– Що трапилося? – Міка знала, що не повинна показувати страх, інакше Керрейт замкнеться остаточно. – Нові докази? – Підійти впритул коштувало неймовірних зусиль. – З'явився свідок?

– Так, – неживий тон лякав більше, ніж крик.

Вона торкнулася руки губернатора і відразу пожалкувала про свою поспішність.

Даріан відсмикнув пальці, і цей різкий жест не був випадковістю. Його очі не відривалися від столу, губи тремтіли, ніби він стримував слова, що рвалися назовні. Пряма спина, побілілі кісточки стиснутих кулаків, ледь помітна зморшка на лобі…

Стало по-справжньому моторошно.

Вони ніби вперше зіткнулися віч-на-віч у справжніх образах: губернатор, що за сім років правління жодного разу не проявив милосердя, і проклята, яку він чотири рази засуджував до смерті. Ті кілька годин, які Міка провела в архіві, змінили все. Щось сталося, і це «щось» знищило крихти взаєморозуміння, що зародилися між ними. Можливо, зробило їх ворогами? Ні, тоді нишпорки прийшли б не по Райла.

– Мене у чомусь підозрюють? – плаксиві нотки взялися казна-звідки, через них фраза пролунала по-дитячому жалібно. – І то нічого, що ми разом покинули магістрат?

Керрейт скривився, ніби звук її голосу завдавав йому болю. Повільно видихнув, схрестив руки на грудях і підняв змучені очі.

– Тобі нема про що турбуватися, чаклунко, – прозвучало як звинувачення. – Я все залагодив.

Міка відсахнулася, сліпо вткнулася плечима в стіну і завмерла, намагаючись осягнути почуте. Серце важко бухало в грудях, думки стрибали так швидко, що вона не встигала за ними стежити. У горлі підозріло шкребло, вії в куточках очей злиплися від несподіваних сліз.

«Припини! Не час розкисати!» – наказав здоровий глузд.

Що ще за нюні? Уфіну протистояла, «випалювачів» обманювала, а Даріан скоса глянув – і світ розлетівся на друзки? Абсолютне безглуздя! Міку взагалі не має хвилювати ставлення Нелюда доти, доки річ не піде про шибеницю.

«Я обіцяла, що ніколи не назву його Нелюдом», – нагадали свіжі спогади.

«Досить! Не треба рівнятися на Блекку і вигадувати фантоми. Ніяких «нас» не існує!» – і чомусь від цього відкриття не стало легше.

– Залагодив? – Міка дивилася поверх голови Даріана, всією душею бажаючи, щоб сльози висохли самі собою і не покотилися по щоках. – Тому що проклята наказала?

– Краще йди. Не можу тебе бачити.

«Ось що відчуває людина, на яку вихлюпнули цеберко холодної води», – як не дивно, крижаний тон губернатора допоміг зібратися.

– І не мрій, Ріане. Сам знаєш, я ні до чого тебе не примушувала. Якщо почав говорити, кажи все до кінця.

– Справа не в тобі, – крізь завісу байдужості нарешті пробилися емоції.

Міка відштовхнулася від стіни і навмисне неквапливо повернулася до столу. Обперлася долонями об стільницю, ненароком впустивши на підлогу багатостраждальну шаль, і глянула Даріану в очі.

– Та невже? – прошепотіла, почувши за дверима чиїсь кроки. – Гадаєш, я повірю? Чи втечу, ридаючи? Що за нові докази? Свідки? Розкажи!

– Їх немає, – слова не відрізнялися від стогону. – Вже немає.

Її пересмикнуло від огиди, що переповнювала його голос.

Огиди до неї?

Чи?..

– Ти порушив закон? Заради мене? – Це звучало настільки неймовірно, що Міка посміхнулася власній абсурдній здогадці. – Гаразд, забудь. Це жарт.

– Так.

Вона не відразу зрозуміла, про що говорив Керрейт. А коли до неї дійшло… Серце пропустило удар, посмішка зникла з губ.

– Це ж не про той блакитний клаптик, чи не так? – Фразу довелося виштовхувати з себе по складах.

– Ні.

Міка без довгих роздумів сіла в крісло для відвідувачів. Переборола важке зітхання й мимохідь відштовхнула перо, що підкотилося до руки.

Даріан спостерігав за нею, не кліпаючи, і, здавалося, кожен її рух змушував його морщитися.

– Принципи – складна річ, – заговорила вона, прислухаючись до шурхотіння в коридорі. – Без них не можна, бездумно керуватися ними боляче. Я давно змирилась. І я шкодую багато про що… Але розумію, що якби вчинила інакше, то шкодувала б іще більше.

– Принципи допомагали мені не збожеволіти всі ці роки! Правосуддя, справедливість, ріки крові… Я вірив, що роблю правильно, бо закон один для всіх. Так було простіше! Жодних винятків, пом'якшувальних обставин, каяття! Закон не має серця, зрозумій!

– А ти маєш. Я знаю це, і ти нарешті визнай, Ріане.

Губернатор нахилився так близько, що Міка відчула його подих.

– На що ти перетворила мене, чаклунко? – прошепотів, майже торкаючись її щоки. – У мене більше немає виправдань перед собою. Що ти зі мною зробила, Мишко? Це нестерпно… Я не можу тебе втратити!

«Він зрадив себе заради мене. Той, хто безтрепетно скористався нерозкритим убивством власної нареченої, щоб позбавити Шазілір «прокляття», кинувся на захист проклятої. Мені страшно уявити, що діється в його душі. Мабуть, краще дати йому час», – Міка стиснула руку Керрейта, і цього разу він не відсторонився.

– Немає ні доказів, ні свідчень. Я розповім, у чому каверза. Все зовсім заплуталося… Та зате звузився часовий проміжок.

– Не говори загадками, Ріане!

– Вибач, – невпевнено усміхнувся губернатор. – Вибач, що зірвався. Ти тут ні до чого, клянусь! Я не вірю звинуваченням. Ми обидва знаємо, ти не настільки сильна, щоб… щоб… Але в нашому світі це не виправдання. Інші б повірили! Я мусив усе зупинити! Я не мав права, але відчував, що повинен! Так важко пояснити…

– Важко? Впевнений? Досі я була кмітливою, – награно бадьорий тон давався нелегко. – І якщо вже ти страждаєш через зневажене правосуддя, краще зробити так, щоб твої муки були недаремними.

– Не прикидайся, чаклунко. Тобі не байдуже.

– Тим паче. Пропоную якнайшвидше закінчити з цією справою, а ввечері, якщо ще буде настрій, нитимемо через важку долю разом. Повір, у мене є чимало скарг на життя. До речі, мені здається, чи за дверима хтось пхикає?