8.2
– Який у цьому сенс? – Даріан повернувся до кімнати. – У тебе з коштовностей лише золоте серце. Не лякайся, я не збожеволів – це мені сьогодні… тобто вчора так одну молоду вдову охарактеризували. Порадили, хай їм грець… Сказали, що нічийне добро пропадає, поки губернатор в печалі. Так, я в печалі. Не помітила? «Випалювачі» на шиї, у Блекки черговий напад божевілля, вдома повний хаос, ще й труп цей… Та не страшно, гарнюня вдовиця допоможе забути про проблеми. Її згоди, щоправда, ніхто не питав, але порадникам видніше. Деколи я ненавиджу світ!
– Не так часто, як я, – заперечила Міка. – Дивись, ця штуковина вискочила з паза, тому залишилась у мене в руках, коли я смикнула сильніше, ніж зазвичай. – Вона повернулася до нагальних питань. – Вранці все було гаразд… І двері я точно зачиняла. Втім, яка різниця? Відкрити тутешні замки дуже просто. А ось навіщо комусь лізти до мене посеред ночі…
– Гадаєш, домашні?..
– Хто? В садівника артрит, новий наречений Рунки ночувати поки не залишається, а Марід третій день стогне над зламаним пальцем. Коньяра дівчата не залишають на самоті ні на хвилину, кухарка… Ох, це смішно! Ще давай Рітту запідозримо! Загалом, як довів учитель, крізь огорожу пролізти цілком можна. Ну а в дім… На кухні завжди відчинені вікна, в підвал зайти легко, про задні двері й говорити нічого. О, й у гостьове крило мало хто заглядає. Не здивуюсь, якщо там хтось поселиться всією родиною. Мені інше цікаво. Навіщо такі складнощі!
Даріан не відводив погляду від горизонту. Його обличчя не виражало нічого обнадійливого.
– Охорона посилиться, – процідив він крізь зуби. – І не смій заперечувати! Уфін теж посміхався, коли я радив йому поводитись обачніше.
– І все ж я пережила цю ніч.
– Він приходив?! – Напускного спокою наче й не було. – Коли? Чому ти мовчала, Мишко?!
– Уявлення не маю, – разом відповіла Міка на всі запитання. – Думаю, справа не в мені, інакше…
Закінчувати речення не хотілося.
Швидкий рух, небезпечна близькість, сильні долоні на плечах…
– Що з тобою коїться? Чому ти така безтурботна? Не треба нічого й нікому доводити!
Гарячий подих обпалив шкіру, шалений погляд пронизував наскрізь. Міці спало на думку, що саме час проявити слабкість і перекласти на Керрейта левову частку проблем. Навіть прикидатися не доведеться: ноги підкошувалися, серце вистрибувало з грудей чи то через запізнілий переляк, чи…
– Я нічого й нікому не доводжу, – Міка почула свій слабкий голос. – Це моє звичайне життя. У ньому нема охорони, нема погрозливої репутації, нема захисту корони. Я знаю, що мене можуть звинуватити будь-якої миті. Не знаю тільки, в чому, але, чесно кажучи, мені все одно.
– Про що ти, чаклунко? Я не зраджу тебе!
– Вірю, Ріане. Тому ніколи не примушу вибирати між мною та містом.
Губернатор помітно здригнувся, його м'язи напружилися, погляд метнувся до вікна, за яким з'явився краєчок багряного сонця.
– До цього не дійде, – хрипкий шепіт разюче відрізнявся від звичного Міці голосу Даріана. – Клянусь, я…
Він не договорив. Дружні обійми перетворилися на значно міцніші, губи торкнулися її щоки…
– Можеш не вірити, але ти змінила мій світ. Чаклунко… Тепер я бачу в снах твоє обличчя.
«Якщо Керрейт мене поцілує, настане хаос. Це все ускладнить! Наче мало нам інших турбот! Прокляття, що відбувається? Менше місяця тому ми снились одне одному в кошмарах, а тепер?..» – проте Міка не поспішала його відштовхувати.
Поруч із Ріаном було добре. Тепло. Безпечно.
І приємно.
«Всього хвилину. Я дорахую до шістдесяти й отямлюся. Нагадаю, хто є хто і чому краще думати про Раду, вогнища, Уфіна».
– Ти прекрасна…
«Один поцілунок нічого не означає. Зрештою, колись я однаково піду. У ейрона з білою стрічкою та чиновниці середньої ланки немає майбутнього, а у людини і проклятої – тим паче».
– Ти прекрасна, як… Жаба!
– Не сказала б, що схожість є. – Відчуття реальності повернулося миттєво. – Але коли сам пан губернатор стверджує…
Даріан із помітною нехіттю відсторонився й м'яко вказав на крихітне розпластане тільце, що виднілося серед залишених на столі паперів.
– Якщо таємничий лиходій приходив, щоб підкинути це, – промовив обурено, – справа набирає серйозності.
– Ні. – Міка не знала, засміятися чи піти влаштувати скандал Рітті.
– Що значить «ні»? Він божевільний!
– Це я неправильно висловилася. Наказала забрати мишей, але не подумала, що вони принесли купу всього.
– Вони?
Збентежений вигляд співрозмовника змусив її все ж таки посміхнутися.
– Віра, Зара та Кора. Не знаю, як з ними порозумітися.
Недовірливий погляд Керрейта перемістився на палаючий схід.
– Усього п'ята ранку, Мишко. Нормальні дівчатка бачать солодкі сни.
– Угу, – прозвучало вкрай скептично.
Губернатор задумався на мить, гидливо оглянув бездиханну жабу, прислухався до голосів, що долинали від кухні.
– Так не має бути, – сказав невпевненим тоном.
– Угу.
В крилі, де розміщувалися слуги, хтось закричав, потім пролунав дружний регіт і по стежці під вікном промчали три фігурки в довгих нічних сорочках.
– Треба щось робити. – Даріан вичікувально глянув на Міку. – Поговори з ними. Ти добре ладнаєш з людьми.
– Це не мої діти й не мій дім, – не стрималась вона. – В сенсі, я не маю права вказувати їхнім батькам.
– Точно. – Він знітився, потім несподівано стрепенувся, згадавши, що малолітні бешкетниці – не головне лихо сьогоднішнього дня. – Тобі не можна ночувати на самоті.
– А з ким? З Ріттою? Марід буде в захваті. Чи з Рункою? То вона затопить мене сльозами за втраченою молодістю і пошле лісом, коли я не витримаю і нагадаю, що їй лише двадцять п'ять.
– Злочинець може повернутись. Якщо він не знайшов те, що шукав…
– Гаразд, покличу до себе вчителя. І тобі буде спокійніше, і дівчатка дадуть йому спокій.
– Мені буде спокійніше?!
Міка не витримала, засміялася. Відчинила вікно ще ширше, взяла двома пальцями жабу, жбурнула кудись углиб саду.
– Повертайся в природу, маленька. Сподіваюся, в іншому житті тобі пощастить більше, – пробурмотіла, й одразу зніяковіла через свою сентиментальність.
Висунувшись на прохолодне ранкове повітря, сполоснула руки. Пошукала очима рушник, повернула графин з водою на місце… Обернулася, готова почути повчання щодо того, що не варто брати близько до серця такі дрібниці. Сумно зітхнула, помітивши на обличчі губернатора гримасу огиди, посміхнулася краєчками губ.
– Може, запросити до себе тебе? – промовила, ніби всерйоз обмірковуючи цю ідею. – Прикро, що ми не в рівному становищі.
– У мене й гадки не було… – стрепенувся Даріан. – Я людина честі!
Міка реготнула – аж ніяк не весело.
– Я, уяви собі, ні. Мені важливіше життя, аніж репутація. Вгадай, що мене зупиняє? При світлі дня ти можеш бадьоритися скільки завгодно, а от чи зумієш заснути, знаючи, що поряд проклята?
Вітер приніс до кімнати запах диму від розтопленої плити.
Місто прокидалося… Далеко за огорожею стукали колеса, в сусідській садибі в очікуванні годівлі шаленіли сторожові пси, на задньому дворі стукнули зачинені ворота і продавець молока почав кликати Рітту, що забула зустріти його вчасно.
Іноді Міці здавалося, що для багатьох людей кожен день схожий на попередні як дві краплі води. Одні й ті самі фізіономії, події, та навіть фрази часом не змінювалися роками… Чи було це нудно? Вона не знала, але мріяла колись повірити, що розбавлене водою молоко або підгоріла каша справді належать до «жахливих неприємностей».
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!