Шазілір. Полум’я нового дня

***

– Ти коли-небудь ненавиділа геть усіх? – тихо запитав Рейн десь за тиждень.

Перо залишило на папері довгий неакуратний слід. Міка підвела голову, намагаючись не показувати, що не почула ні стукоту у двері (якщо він був), ні скрипу петель, ні звуку кроків.

– Останніх днів сім.

Вона не кривила душею – відколи архів відновив діяльність, потік відвідувачів не зупинявся ні на хвилину. Людей вразив той факт, що державна установа в принципі може не працювати, і вони кинулися із запитами – «про всяк випадок».

Міка встигла відвикнути від такого темпу, тому втомлювалася сильніше, ніж зазвичай. Знову затримувалася допізна, забувала поїсти, часом схоплювалася посеред ночі з думкою: «Що треба зробити?».

Рутина вимотувала, і тікати від неї було нікуди.

Рейн, повагавшись, сів у крісло навпроти. Зміряв поглядом пустий стіл помічника, посміхнувся, ніби згадавши щось кумедне.

– Ти сама?

«Як не дивно, ні», – але, звичайно ж, він питав не про особисте життя.

– Джамон розбирається зі своїми заплутаними стосунками, – відповіла Міка неохоче. – Я поки що вірю, що після весілля він стане відповідальнішим. І не шукаю нового помічника, – уточнила, помітивши надмірну цікавість до вільного крісла біля стіни.

Напружене сопіння підказало: думки течуть у правильному напрямі.

– Прикро, – зітхнув чаклун. – Ось, – поклав на стіл новий на вигляд сувій, – вибач.

Міка не торкнулася паперу.

– Що там?

– Наказ про моє призначення на посаду твого заступника. – Рейн дивився убік. – Мені ще й стрічку видали.

– З якого переляку тебе зробили чиновником? – не на жарт розлютилася Міка. – Промив комусь мізки?!

Він почав нервово соватися на сидінні.

– У мене диплом, – нагадав нахабно.

– Чужий!

– Чим доведеш? Я – Коньяр Терн із документами Ківірської академії освіти. Проти мене нічого нема! Чи ти готова виступити в суді з розповіддю про те, що я пурхаю як метелик? Не старайся, тебе не послухають. Я потрібен цьому місту! Хто ще навчить мисливців за чаклунами бути чаклунами? Та й тобі ж радіти треба. Знаєш, що означає заступник? Я працюю – ти отримуєш платню!

Міка трохи охолола. З грамотністю у Рейна проблем немає, а все інше… Якщо вони з Джамоном не повбивають один одного, то спрацюються. Можливо, помічник навіть чогось навчиться.

– Не поїдеш звідси?

– Скрізь однаково. А тут є хоча б щось хороше.

– І погане.

Обличчя Рейна спотворила гримаса болю.

– Коли Брікк підіслав до мене Зініелу, щоб ошелешити і скрутити, я зрозумів, що залишуся тут. Ти бачила мою історію, Мишко. Я здатний на таку жорстокість, яка вашим нишпоркам не насниться і в кошмарах. Але він ударив мене на очах власної племінниці! Це жахлива людина. Для нього існує лише вища ціль! Засоби не мають значення!

– Зініела запам'ятала твій політ, а не бійку.

– Ще б пак! Знаєш, як я старався, щоб це все виглядало смішно, а не страшно?

У пам'яті з'явився обдертий «випалювач» із прокушеною щокою. Схоже, веселощі вдалися.

Зверху вдарив магістратський годинник.

– Обід? – здивувалася Міка. – Час біжить так швидко… Стривай! Під дверима ще десяток людей. Чому вони пропустили тебе без скандалу?

Рейн невиразно махнув головою.

– Там взагалі нікого нема. На майдані ходить якась Блекка з новим нареченим, усі пішли дивитися. Зовсім молодий хлопець… Таке враження, ніби я вже його зустрічав.

Міка висунулась у вікно, відвела гілку липи. Пара біля фонтану одразу привернула її увагу. Дівчина в пишній білій сукні, надміру відкритій як для середини дня, і невисокий юнак, розряджений у кольори папуги, були поглинені грою на публіку і позували роззявам із хистом природжених лицедіїв.

– Бідний Вран… Він думає, що знайшов золоту жилу, але ейрона витисне з нього всі соки, а потім викине і забуде.

– Вран – той «випалювач», що морочив голову Рунці? – невпевнено пригадав Рейн. – Гадаю, цей досвід буде йому корисний. Хіба що почне користуватися мента…

Стук у двері перервав його на пів слові.

– Шоу закінчилося, – з жалем констатувала Міка. – Настав час повертатися до роботи.

Але до кабінету увірвалися не відвідувачі.

Троє засмаглих істот у простих коротких сукенках із вереском перестрибнули поріг і оточили стіл доглядачки.

– Ми повернулися із села!

– Там корови!

– Свині!

– Пан Терн!

Про Мишку забули миттю, зате Рейна оглянули з усіх боків, посмикали за волосся, перевірили вміст його кишень. Він не противився – зносив тортури з мученицьким виразом на обличчі та задоволеними очима.

– У нас буде новий учитель, – гордо заявила старша з дівчаток.

– Розумний, гарний і вірний! – як відрубала середня.

– Але нам він не подобається, – наївно зізналася молодша. – Коли ми його проженемо, ви повернетесь?

«Коли, а не якщо… Втішно усвідомлювати, що хоч щось у цьому світі не змінюється», – посміхнулася Міка.

Блекка забралася з майдану, і натовп розсіявся. У коридорі знову виникли суперечки. «Тільки запитати», «ейрони йдуть без черги», «я займав місце, і те, що ніхто мене не пам'ятає, не моя проблема» звучало з лячною регулярністю.

Підійшла Рітта. Підозріло зиркнула на Рейна і голосно повідомила у простір, що краще вже державна школа, ніж вчителі, на яких не можна покластися.

Ідучи, Кора показала язика, а Віра прошепотіла:

– Той тип і тижня не протримається.

Схоже, це мало означати, що наставника-втікача пробачено.

У дверях дівчат ледь не збив з ніг Лонс.

– Скільки пояснювати – я лише спитати! – гаркнув він в обличчя якоїсь пані, що несміливо нагадала про правила. – Дикий народ!

«І це говорить той, хто зовсім недавно не наважувався увійти до магістрату. Шазілір погано впливає на людей», – кисло зауважила Міка.

Махнула новоспеченому помічнику на стіл Джамона, запросила наступного відвідувача.

– А? Що? – розгубився чаклун. – У сенсі?..

– Опікати тебе, як Райла, я не буду, бо вже зрозуміла, що це марно, – відрізала вона. – Практика – запорука успіху. Згодом розберешся. Щось не влаштовує? То до побачення. Лонсе, тобі… вам чого?

Молодого ейрона прислав Баміал. Торговець збирався придбати шматок землі біля моря й цікавився інформацією про зміну берегової лінії за останні сто років.

Лонсу сподобалися і «Лілії», і філософія їхнього власника. Він охоче виконував роль довіреної особи (фактично – хлопчика на побігеньках, але ейрон вважав за краще щасливо помилятися), навчався тонкощам торгової справи, намагався поважати якщо не всіх людей, то хоча б потенційних клієнтів.

Міці не подобалося, що Рект став для юнака головним і непорушним авторитетом, проте вона розуміла: краще вже виховання у стилі «людей необхідно любити, берегти та цінувати, адже їхні гроші роблять наше життя комфортним», ніж «знаті можна все, а знаті з чаклунським даром у місті без вогнищ – абсолютно все».

– Ділянка – це не терміново. – Лонс нахилився над столом, заговорив тихіше. – Я… Як би це… Загалом…

– Ви зараз чорнильницю перевернете. – Перо зачепилося за його рукав. – Що трапилося?

– За дівкою своєю наглядайте, – навмисне грубо кинув Лонс.

«За якою із трьох?» – хотіла було запитати Міка, але вчасно зрозуміла: це не про доньок Маріда і Рітти.

Подумки перебрала в пам'яті решту «своїх дівок», розуміюче зітхнула.

– Пані Чарра обійдеться без моєї допомоги, – сказала тихо. – У неї є голова на плечах, і користується вона нею частіше, ніж думають люди.

– Яка мені справа до Блекки? – начебто по-справжньому обурився Лонс. – Я кажу про цю… Як її? Ну, самі знаєте!

«І ти знаєш. Але через снобізм, який скоро з тебе вивітриться, соромишся це визнати».

– Чому я повинна наглядати за Рункою?

Він замимрив щось про продавчинь, згадав Баміала…

– Рект хоче переманити її в «Лілії»? – Міка не бачила в цьому нічого поганого.

– Працівники торгового дому збираються її провчити! – Ейрон втратив терпіння і заговорив розбірливо. – Хочуть підстерегти ввечері й побити, щоб не тягалася з тими, хто їй не пара!

Що ж, кохання буває небезпечним… З іншого боку, це пробудило у Лонса людські почуття. Можливо, в банальному «все на краще» є невелика частка правди.

– Розкажіть Баміалу, – порадила Міка. – Повірте, він буде дуже вдячний.

«І почне поводитися з тобою як із дорослим», – залишилося невисловленим.

Лонс десь пів хвилини обдумував рекомендацію, потім нагадав про берегову лінію і зник, щоб звільнити місце для поважної пані Мінк, що успадкувала будинок із поганою репутацією і хотіла дізнатися про долю його попередніх власників.

Рейна, який безуспішно намагався пояснити якомусь пану, що в архіві Шазіліра є інформація тільки про Шазілір, ейрон удостоїв кількох байдужих поглядів. Для нього Коньяр Терн залишався Коньяром Терном.

Про існування старшого брата молодий Уфін не пам'ятав. Як стверджував лікар Лейк, чиє повернення подарувало містянам віру в державну (себто безкоштовну) медицину, підсвідомість Лонса витіснила болючі спогади ще в дитинстві.

Ніхто з учасників трагедії, що сталася в Ібісі, не вважав, що Лонсу і Зініелі потрібно знати правду. Деякі події мають залишатися у минулому. Правда зруйнувала б їхню родину.

«Я ненавидів за двох. Нехай вони просто люблять одне одного», – заявив Рейн, вийшовши з камери.

Його відпустили без звинувачень. Навіть штраф за порушення громадського спокою платити не довелося – він не зробив нічого, що можна було б довести. Тим паче, Керрейт мав щодо нього серйозні плани.

Чаклун пообіцяв поводитися тихо і не вимагати зам'яти справу Нікаели Уфін. Можливо, він зрозумів: легше «переконати» суд, аніж іти шляхом шантажу. Ейрона перебувала під домашнім арештом і почувалася цілком комфортно, а серед шазілірських супротивників законів знайшлося чимало тих, хто був готовий обстоювати її зневажені правосуддям права мало не з плакатами.