Шазілір. Полум’я нового дня

– Пані Міловіко, я така щаслива!

«І тому пил не витертий ні на видному місці, ні під ліжками», – незважаючи на бурчання подумки, Міка раділа, що Рунка нарешті здолала затяжну нудьгу і здатна кружляти у вітальні, зображуючи парний танець.

– Ви створили диво!

«Я зробила величезну помилку і не уявляю, як її виправити».

– Ми з Враном ніколи не забудемо вашу доброту!

«Він точно не забуде. Гарантую».

– Гарна, правда ж?

«Всоте кажу – так».

Міка з натягнутою посмішкою, що означала радість за благополуччя ближнього, оглянула тоненьку обручку, тицьнуту їй під ніс, і повільно кивнула.

– Дуже, – погодилася в тон Рунці. – Вітаю, – додала, щоб не вславитися незаміжньою заздрісною буркотухою. – Аж від душі відлягло, що у вас усе добре.

– Завдяки вам! Люба моя, ви змогли достукатися до його серця!

«Підозрюю, найближчим часом я вирву те серце».

– Це випадково, – кинула крізь зуби Міка і відразу схаменулась, згадавши про інтонації. – Рада за вас, – прозвучало більш прийнятно.

Черговий поворот Рунки зніс на підлогу кілька в'язаних гачком серветок, що прикрашали буфет, проте вона цього не помітила. Притиснула руки до грудей, закотила очі…

– Ах! Я дізналася, що таке щастя!

«А я дізналася, що скажені собаки не виліковуються добрим ставленням».

– Коли весілля? – Міка щосили намагалася зберегти нейтральний вираз обличчя, але виходило погано. – Літо, спека… Ви б не поспішали. Восени набагато красивіше.

– Вран не хоче чекати. Каже, і так змарнував забагато часу на сумніви. Тепер ми будемо разом вічно.

«Тобто недовго», – однак вимовляти це було б жорстоко, тим паче гостро відчуваючи провину за те, що відбувається.

Ще одне па, чергова серветка…

Міка не витримала, пішла на кухню.

Що вона наробила? Хотіла якнайкраще, а вузол затягнувся так, що не розв'язати без крові.

«Випалювачу» сподобалася роль закоханого. Він влещував покоївку без тіні збентеження, і коли вона повірила в те, що їхнє колишнє розставання – прикрі підступи долі, не відступив у дусі «будь щаслива, любове моя, ніколи тебе не забуду, але обставини сильніші за мене», а взяв бика за роги.

Запропонував шлюб.

Поклявся любити, берегти, ділити горе та радість.

Міка охоче повірила б у почуття, що спалахнули так несподівано (або обдурила б себе, сподіваючись на краще), якби паралельно зі сватанням Вран не залицявся до інших дівчат – свого віку і грайливої поведінки.

«Хто я така, щоб його засуджувати? У Раді йому місця немає, з Рункою він зв'язався помилково і тепер намагається загладити провину. Нехай влаштовує особисте життя», – думала Міка, вкотре помітивши «випалювача» у веселій компанії.

Потім покоївка продемонструвала обручку, і ситуація загострилася.

Наречена вірила у щирість жениха, і це відіграло вирішальну роль у її згоді на шлюб. Вона зізналася Рітті, що особливих почуттів не має, але сам факт того, що молодий привабливий хлопець із хорошим заробітком (про вигнання з Ради він, зрозуміло, не згадував) закохався в неї і хоче одружитися, змушує серце битися частіше, а мозок відпочивати.

Ну а Вран підійшов до справи вкрай практично. Спершу він переконав Рунку після весілля продати той будиночок, який вона успадкувала від першого чоловіка. Передмістя, зате квартал тихий, – сума вийшла б пристойною. Потім застав Даріана зненацька з проханням посади управителя. Довго набридав Маріду, цікавлячись перевагами і недоліками крила для слуг. Випитував у Рітти, що саме вона робила, аби отримати окрему кімнату для дітей. Запропонував садівнику потай від господаря садиби накопати в глибині двору грядки і вирощувати на продаж прянощі – ті самі, якими славились «Лілії». Клімат підходящий, насіння знайдеться… Прибуткова справа!

Старий садівник першим забив на сполох. Всупереч звичці, він не став тримати все в собі, а вголос перейнявся майбутнім Рунки, яка хоче пов'язати життя з «хитрозадим скнарою».

Кухарка, з якою він поділився спостереженнями, зраділа такій хазяйновитості парубка і в розмові з Ріттою торкнулася цієї теми – підтримуючи, звичайно, Врана. Обидві похвалили хлопця, що підходив до життя із невластивою молоді серйозністю, та й забули про нього. А під час сімейної сварки Рітта поставила запасливого «випалювача» за приклад Маріду, і під кінець перепалки вони зійшлися на тому, що Вран надто переймається матеріальними цінностями.

Потім Рітта довідалася про будинок, на який меткий хлопець за пів дня знайшов понад десяток покупців, і зрозуміла: справа нечиста. Але сказати про це Рунці, що аж світилася від передчуття щасливого сімейного життя, не наважилася.

Міка, почувши новини, жахнулася. Її план не просто провалився – його використовували найбезсовіснішим чином задля отримання вигоди! Вран активно підшукував собі тепленьке місце. Можливо, дар він і не задіяв, бо ж затуманити розум можна і гарними словами. Та чи не однаково?! Це вже була не просто маленька брехня заради щасливих спогадів, а величезна афера!

І як повернути все назад? Зізнатися Рунці, з чого все почалося? Покоївка прокляне і більше ніколи й не привітається. Наказати хлопцеві одуматись і забратися з життя нареченої? Найімовірніше, він поскаржиться Рунці на заздрісників і поїде з нею геть, щоб безперешкодно обібрати її до нитки.

– Чудовий ранок, згодні?

Міку пересмикнуло.

Вран був тут. Поводився в чужому будинку як господар. Відкривав каструлі, принюхувався до аромату їжі, махав ополоником. Зрештою дістав миску, налив бульйону і витяг залишки вчорашнього хліба.

– Знаю, ви мене ненавидите, – сказав із набитим ротом. – Але ж я не зі зла. Так вийшло.

Подув на гаряче вариво й почав сьорбати швидко-швидко, ніби боячись, що співрозмовниця будь-якої миті може відібрати їжу.

– Фа фуфу фофиф фофофіфоф, – забурмотів, обпікшись.

Проте їсти не припинив – миска спорожніла за мить. Ковток води, ложка меду…

– Чесно, я буду добрим чоловіком, пані Дзвінко, – повторив Вран цілком розбірливо. – Обіцяю.

– Кому? – віч-на-віч можна було не стримуватися у висловах. – Золці Онт? Доні Брано? Журці Енрі? Інших, пробач, за іменами не знаю. Але в обличчя пам'ятаю, не сумнівайся.

Вран подавився хлібом. Закашлявся, зігнувся, схопився за глечик із компотом.

Міка й не подумала подати води.

– Я все розумію, – промовила без агресії. – Твоє минуле життя розлетілося на шматки, майбутнє в тумані, працювати ти не вмієш і навряд чи хочеш. Рунка – найкраще, що з тобою сталося останнім часом. Вона гарна та добра. А ще поряд із нею тобі не загрожують злидні.

– Я… люблю… кхе-кхе…

– Золку Онт? Дону Брано? Журку Енру? Чи впевненість у завтрашньому дні? Тобі треба було вибрати щось одне і дотримуватися курсу.

Вран випростався, кашлянув востаннє.

– Це нічого не значить! – запевнив із вражаючою гарячковістю.

– Для них? Для Рунки? Чи для тебе? – Міка не відчувала до нього жалю. – Відповідь «Так» можлива лише у твоєму випадку.

Його погляд випромінював презирство.

– Ви нічого про мене не знаєте! Я зроблю її щасливою. До того ж кращого вона все одно не знайде!

«Дурепа. Як я могла хоч на мить подумати, що він закохався, а ті дівчата – бунт, прощання з холостяцьким життям? Всього одна випадкова фраза може висловити почуття набагато правдивіше, ніж поетичні рядки або пристрасні послання».

– Зізнаєшся їй сам?

Вран ощирився, його гарне обличчя різко перетворилося на фізіономію примхливої дитини, готової або розплакатися, або накинутися з кулаками.

– Нізащо. І не лякайте мене Брікком – я знаю, що його заарештовано.

«Брікк провів добу в камері за порушення громадського порядку. Вже вийшов», – але особливого значення це не мало.

– А совістю лякати марно?

– Совість не нагодує, – огризнувся Вран. – Кажу ж, я влаштую усе якнайкраще. Рунка буде задоволена. Їй нормальне заміжжя уже не світить, хіба що за старого піде. Чим же я поганий?

– Тим, що тобі начхати. Для тебе шлюб – торгова угода, а Рунці потрібні почуття.

– Чоловік їй потрібен! Надійний і сильний!

– Тобто сам визнаєш, що це не про тебе?

Вран жбурнув брудну миску на стіл, і вона, забрязкотівши, відскочила, впала на підлогу, розлетілася на великі уламки.

– Я розповім усе, – спокійно заявила Міка. – Нехай твоя наречена сама вирішує, чи влаштовує її таке щастя.

– Та ти!..

– Спокійно. – Вона застережливо підняла руку. – Я розумію, що Рунка мене зненавидить. Це правильно. Але річ у тому, що я готова до наслідків. Кожен учинок до чогось призводить. Змирися і живи далі.

– Подумайте про її життя! Не смійте забороняти…

– Забороняти? – Міка вже не витримувала цього абсурду, помноженого на небажання хоч на мить поставити себе на місце іншого. – Я дам їй інформацію для роздумів. А вказувати, що робити… Досить і того, що я наказала тобі. Повіки не відмиюся.