18.2
– Чаю? Чи щось міцніше?
Ейрона відмовилася. Зморщивши тоненький носик, заявила, що прийшла у справі. Витерла очі, забруднивши світлий рукав, висякалася, не соромлячись хлопців з охорони, жбурнула використану хустинку в сміттєву урну і, як не дивно, влучила.
– За будинком є альтанка, – нагадала майже нормальним голосом. – Там тихо. І не шастають всякі. – Охороні дістався принизливий зирк. – Всякі.
«Хоче прирізати без свідків», – Міка погано уявляла, навіщо ще вона могла знадобитися знатній дамі.
Уважно оглянула гостю, розшукуючи ознаки колючо-ріжучих предметів, і неохоче визнала: у такій вузькій сукні не сховаєш навіть цвяха.
– Гаразд.
Та щойно охоронці зникли з поля зору, Блекка разюче змінилася.
– Мишечко, – незвично ласкавим тоном почала вона. – Врятуй мене, Мишко.
«Раптом не кривляється?» – незважаючи на зрозумілу ворожість, Міка визнавала: пані Чарра здатна вляпатись у будь-який бруд, особливо в небезпечний.
– У губернатора більше можливостей, – обережно підкинула Блеці кращу ідею.
– Ріан сказав звертатися до нього тільки в крайньому випадку, – прохникала співрозмовниця. – А мій… Не зовсім… Не крайній.
На місто швидко насувалися сутінки. Розбуджені темрявою жуки літали між бузком, з гучним стукотом врізалися в гілки. Один з них заплутався в розпатланому волоссі ейрони, і вона струсила його, навіть не спробувавши розчавити.
«Напевно щось трапилося», – підсумувала Міка.
І хоча неприємності Блекки її аж ніяк не хвилювали, запитала:
– Люди з Ради?
– «Випалювачі»? – Чарра підняла заплакані очі. – Чого б це? Тут інше… Ох, сонечку, як же мені страшно! Уявляєш, мене хочуть викрасти!
– Заради викупу? – Щоб не образити гостю, довелося придушити скептицизм.
– Заради шлюбу!
«Настільки ненормальних у місті немає», – просилося на язик.
Але ейрона трохи заспокоїлась і провокувати чергову хвилю голосіння не хотілося.
– Вам погрожували?
– Та він на все місто заявив про свої наміри! Давно ґрунт готує! Покидьок! Собаче поріддя! За ним шибениця плаче! Безрідний нахаба! Нащо мені його багатство? Я хочу кохання…
Міка спочатку розгубилася. «Безрідний» та «багатство» у її розумінні поєднувалися погано. Згодом пам'ять підкинула потрібні спогади. Третій день місяця Клена, магістрат не вмовкав через вбивство Уфіна, проте після обіду шокуюча новина про заміжжя Блекки затьмарила навіть злочин.
– У розповіді Ректа все трохи інакше, – зірвалося уїдливе зауваження.
– Ректа? Тобто Баміала? – Ейрона здавалася спантеличеною. – Ні, що ти! – Її ніби осяяла несподівана ідея. – Баміал – шляхетна людина. Він не опуститься до такого. Маю зізнатися, одного разу я трохи розлютилась і наговорила зайвого про нас із ним… Про наші плани… Ти ж нікому не розповіси? – Заплакане обличчя світилося азартом, у гаренькій голівці йшов інтенсивний розумовий процес. – Це було швидкоплинне захоплення. Ми вирішили залишитися друзями.
«Боги, та вона ж забула свою власну казочку!» – вразилася Міка.
Блекка вигадувала на ходу, додумувала подробиці, співала дифірамби на адресу торговця і журилася через долю, що розлучила її з такою чудовою людиною. Складалося враження, що вона розповідає захопливу історію про нерівне кохання, підступи недругів і непереборні обставини.
– А що з викраденням? – Якоїсь миті Міка зрозуміла, що розмова рухається до чергового звідництва, і поспішила обірвати потік захоплень. – Хто за вами… е-е-е… стежить?
– Брікк, хто ж іще?! – вигукнула Блекка. – Розпитував про мене сусідів, батьків, нареченого… У сенсі, справжнього нареченого, а не Баміала. Покоївка чула, як він оголосив, що має на мене плани! Плани! На мене! Просив зробити все тихо! Щоб не привертати уваги! Та я краще помру, ніж відповім взаємністю якомусь чиновнику!
– Вищої категорії. Чи найвищої? Він не хвастається.
– Нехай приходить, коли отримає білу стрічку!
«Тобто проблема в походженні?» – Міка почала втрачати суть розмови.
– Хочете, щоб я запитала його прямо? – поцікавилася невпевнено.
– А якщо він усе підтвердить? – По брудних щоках ейрони пролягли доріжки сліз. – Мишечко, що робити? Я не хочу зв'язуватися з «випалювачем»!
Чарра не прикидалася – їй справді було страшно. І хоча шанси на те, що очільника Жовтої ради, у якого після прибуття в місто не знайшлося жодної вільної хвилини, привабить головна шазілірська пліткарка, здавалися смішними, зрозуміти його поведінку треба було якнайшвидше.
Раптом він підозрює, що і Блекка має дар? Такої катастрофи узбережжя точно не переживе.
– Не турбуйтесь. – Міка уявлення не мала, як заспокоювати знатних дам. – Можливо, покоївка помилилась і його наміри не стосуються шлюбу. Я уточню. Обіцяю.
– Помилилася? – Такий варіант ейроні й на думку не спадав. – Не шлюб?.. Тоді… О, боги! – зойк налякав летючу мишу, що дрімала в кроні липи, і рудувата грудочка, прорвавшись крізь гілки, залопотала крилами. – Він… «Випалювач»… Прокляті… Спалення… Мишко, він вважає мене чаклункою?!
Блекка впала як підкошена. На запилену доріжку, гострі пагони сливняку, тверде каміння та розкидані садівником добрива. Вона не зображала залякану жертву. Сьогодні їй справді було страшно до нестями.
– Тягти я тебе не збираюся, – повідомила нерухомому тілу Міка.
Вбігла в будинок, попрямувала до Рітти.
– Чи не позичите нюхальну сіль?
– Ох, її вчитель забрав. Якийсь експеримент дівчаткам показував. Зараз його покличу.
– Не треба, я схожу швидше.
У крилі для слуг стояв різкий запах гару. Наче папір… Але камінів тут зроду не було.
І на пожежу не схоже…
Міка принюхалася. Тягнуло з кінця коридору.
– Пане Терн! – Вона вдарила в хитку стулку. – Мені б…
Двері відчинилися, з них виметнулася хмара диму.
– Коньяре! Чим ви займаєтесь?
Відповідь була б зайвою, та й хто мав відповідати? У порожній кімнаті гойдалися фіранки. На підвіконні біля відчиненого вікна догорала купка записів, які вчитель підпалив у звичайній мисці з-під юшки. Верхні аркуші згоріли повністю, з нижніх Міка встигла висмикнути кілька штук.
Пробігла очима. Завмерла. Подумала, що надворі літо, Блекка не застудиться, і сіла на нерозстелене ліжко, бо довкола вирувало море.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!