Шазілір. Полум’я нового дня

Суддя прочистив горло, готуючись прочитати вердикт.

Начебто проста справа… Сімейна сварка, дружина штрикнула чоловіка ножем, він вважав ту рану незначною і не покликав на допомогу, а потім випав із вікна з власної необережності. Звичайно, ні про Ібіс, ні про Морнів, ні про людей, що літають, громадськість не дізналася. Версія для суду вийшла трохи зім'ятою і місцями неправдоподібною, проте Нікаела свого злочину не заперечувала, тож претензій до розшуку не виникло.

Її захисник наполягав на нестійкому психічному стані, що виник через кардинальну зміну обстановки, переїзд, недосипання, перевтому, побутові негаразди і проблеми у сім'ї. Простіше кажучи, нерви ейрони були на межі, і на Уфіна вона кинулася в стані афекту. Ага, і спровокував її він сам – грубими словами про те, що дружина втратила красу і схожа на привида. Ще й ударив, щоб більше не наважувалася приходити до нього на роботу. Свідки ж згадували, що щось стукнулось у стіну, хіба ні?

«Боги, і хтось проковтне цю нісенітницю?» – обурилася тоді Міка.

Проковтнули.

Довідку від лікаря Чейни теж.

Неохочі (і неправдиві) свідчення лікаря Лейка стали вирішальним чинником.

Відкашлявшись, суддя почав читати вирок.

Як і очікувалося, смерть Наніта Уфіна визнали нещасним випадком.

«Отже, засудять за замах на вбивство», – такий варіант також був можливим.

Міка розуміла мотиви ейрони, але не відчувала співчуття.

Та жінка вдарила чоловіка ножем через власну незадоволеність життям. Уфін не мав стосунку до подій в Ібісі, тому з боку Нікаели не йшлося про помсту. Він не ображав її ні морально, ні фізично – навпаки, тішився, що їхня родина повернеться до звичного побуту в Ківірі. Повівся як скотина з Лонсом, це правда, але якщо кожному мерзотнику прописати клинок у груди, планета спорожніє.

А ще ейрона анітрохи не шкодувала про вчинене.

Якоїсь миті Міка подумала, що її серце залишилося в Ібісі разом із втраченим Рейном. Однак хлопець, незважаючи на все, що з ним сталося, не втратив людяності. Для нього життя мало значення, а от Нікаела нагадувала жіночу версію Брікка – з тією різницею, що він керувався не емоціями, а розрахунком та туманними поняттями про благо для всіх.

– …визнати винною у нападі за пом'якшувальних обставин, – прошамкав суддя.

«Що?!» – це виходило за всі мислимі та немислимі межі.

Зовсім інші звинувачення! Як же це так?! У магістраті був замах!

Залом прокотився здивований гул – глядачі, як і Міка, не вірили власним вухам.

Рейн глянув на неї і м'яко усміхнувся, наче вибачаючись.

«Він не міг цього зробити», – спало їй на думку.

Це не за правилами. Якщо кожен чаклун почне впливати на розум людей, виникне хаос. Комітет у справах обдарованих створювався для того, щоб не допустити такого свавілля, а не щоб його члени почувалися в безпеці, порушуючи закон!

– …засуджується до штрафу у розмірі десять тисяч золотих монет, повинна відпрацювати тисячу годин громадських робіт у будь-якій із благодійних організацій міста.

Під час оголошення суми Брікк здригнувся.

Міка не могла його звинувачувати. У ейрони не було стільки грошей, тому розщедритися судилося Жовтій раді. Тобто колишній Раді… І якщо скарбниця «випалювачів» вичерпається, їм доведеться терміново здобувати їжу іншими способами.

Наприклад, працею.

Дзеленькнув дзвіночок, сповіщаючи про закінчення засідання. Міка не поспішала йти. Почекала, поки зал спорожніє, а Нікаелу забере Лонс, й підійшла до Брікка, що затримався для розмови із суддею, та не встиг того зловити.

– Напад за пом’якшувальних?.. – промовила з іронією. – Штраф і громадські роботи? Вас самого від себе не нудить?

Він байдуже знизав плечима.

– Таке відбувається часто.

– Людей позбавляють розуму?

– Тільки золотом. – «Випалювач» був здивований. – Облиште, Міловіко. Ви ж не думали, що я дозволю засудити свою сестру?

«Зазвичай додають «за злочин, якого вона не вчиняла», – з'явилася неприємна думка.

– Не думала, що суд стане фарсом, – холодно відповіла Міка.

Очі Брікка обурено звузилися.

– Ніхто ні на кого не впливав, – прозвучало твердо. – У мене є принципи, хай ви у них і не вірите. А хабарі фігурують скрізь. Хочете сказати, самі без гріха?

І що заперечити? З одного боку, порівнювати пляшку вина за позачергове обслуговування у будь-якому з відділень магістрату та підкуп у справі про вбивство не можна. З іншого – різниці немає, адже суть одна: отримати те, на що не маєш права, нечесним шляхом.

– Зініелі потрібна мати, – нагадав співрозмовник.

– Потрібна, – погодилася Міка. – Наскільки мені відомо, на попередніх слуханнях пані Нікаелі пророкували відстрочення відбування покарання до повноліття дитини чи взагалі умовний термін. Але ви знову вирішили її проблеми до появи наслідків. Наступного разу зробите так само?

– Наступного разу не буде, – проте впевненості «випалювачу» не вистачало. – І Лонс зрозуміє все правильно, – він наче переконував себе. – Пізніше. Коли подорослішає.

– Не збираюся з вами сперечатися. Тим паче, ви самі сумніваєтеся у своїх словах.

Брікк зітхнув, і це було важливіше за продуману промову. Він уже не мав ілюзій, хоча ще не наважувався зізнатися в цьому навіть собі. Що ж, принаймні якийсь прогрес.

На виході з приміщення Міка зіткнулася з Мавком.

– Як вам вистава? – Він випромінював абсолютне несхвалення. – Заслуговує на увагу?

– Безкінечна фальш.

– Не сказав би. Суддю відвезли до лікарні. Серцевий напад і ніякого лицедійства.

– Через зневажене правосуддя?

Міка відверто здивувалася. У її розумінні служителі закону мали б мати товсту шкіру та міцні нерви.

– Наскільки я зрозумів, через те, що домовлені тисяча монет і десять тисяч годин на благо суспільства ненароком перетворилися на десять тисяч золотих і тисячу годин громадських робіт. Дивовижний промах, згодні? У Брікка серйозні проблеми.

– Але погано стало судді.

Вітер хитнув стулку вікна, і сонячний зайчик, відбившись від шибок, пробіг обличчям Мавка. Той відступив у коридор, Міка вийшла разом із ним.

– Мені не подобається те, на що перетворюється Комітет, – зізнався начальник розшуку, крокуючи спорожнілою будівлею. – У Шазілірі, як і скрізь, є корупція, проте це відбувається тихо, без погроз, у певному сенсі цивілізовано. А сьогодні… Для Брікка є «його» люди – ті, кого необхідно захищати, та інші – як декорація. Він не підходить для керівництва. Очільник має враховувати інтереси всіх, а не купки обраних.

– Що вам заважає зайняти його місце?

Нишпорка не відповідав, поки вони не опинилися у дворі.

– Боюсь, я так і не повірив у чаклунство, – заявив без апломбу. – І для мене звичайні містяни завжди будуть на першому місці. Прошу, – притримав ворота. – Пропадає гарна ініціатива, – повернувся до колишньої теми. – Прикро.

Міка мимохідь торкнулася розжареної на сонці залізної клямки і відразу ж відсмикнула руку.

– Літо, – посміхнулася власним думкам. – Я й не помітила, як воно настало. Хочете запросити когось стороннього, пане Мавк? Іншим це не сподобається.

Їй доводилося пристосовуватися до коротких кроків невисокого голови розшуку, і це трохи вибивало з колії.

– За одного кандидата проголосують усі. – Мавк зупинився, досягнувши головного майдану. – Окрім Брікка, хе-хе.

Перебравши в голові і склад Комітету, і більш-менш лояльних до чаклунства чиновників, Міка змушена була визнати, що гадки не має, про кого мова.

– Баміал? – припустила невпевнено. – Не смішіть. Його всі люблять, але я б не довірила йому ні мідяка, бо ж миттю пустить в обіг, причому аж ніяк не для спільної справи. Рейн? – вгадувала далі. – Він однаково ненавидить і людей, і проклятих. Йому хотілося отримати якусь непомітну роботу, і його відправили до архіву. А у лікаря Лейка повно турбот із Медичною академією та лікарем Чейною. Як не крути, а Брікк зараз найкращий варіант.

Мавк подивився на магістрат, що виднівся попереду, за пишною зеленню і всюдисущим пилом, і насупився.

– Вам вистачає архіву? – запитав несподівано.

Міка здивувалася. Зовсім недавно архів був межею її мрій. Тихе місце, де прокляту не помітять і не засудять. Притулок. Куток, у якому можна сховатися від світу і вдавати, що все добре.

А зараз?

«У мене є Ріан і дивні таємні стосунки. Працелюбний заступник і безвідповідальний помічник. Люди, які замінили сім'ю, – Марід, Рітта, їхні донечки, ще Рунка та Сідда. Тимор – не можна сказати, що ми друзі, але між нами надзвичайне порозуміння. О, Жарея – подруга, на жаль, не для задушевних розмов. І Блекка – нехай ми не витримуємо одна одну, та вона майже змирилася з моїм існуванням. Багато хто знає про дар і не тікає від жаху. Я більше не одна».

– Мені подобається нинішнє життя, – зізналася Міка. – У ньому всього в міру. Від статусу консультанта на кшталт Баміала я не відмовилася б, проте керувати повинен Брікк. Він добрий організатор і байдужий до вислуги. Головне – дати йому правильну мету. Наразі він намагається змусити Шазілір прийняти «випалювачів». А чому б не почати з чогось простішого? У більшості його людей здібності не проявляться ніколи. Як думаєте, молоді треновані хлопці стали б у нагоді в охороні правопорядку?

Вони досягли розшуку. Нишпорка махнув на прощання, звернув до будівлі. Міка попрямувала через майдан до магістрату.

– У вас занадто багато планів, щоб залишатися осторонь! – наздогнав її голос Мавка.

Вона не обернулася. Звичайно ж, начальник розшуку не помилився, але їй поки що рано вершити чужі долі. А згодом… Час підкаже.