Шазілір. Полум’я нового дня

– Експеримент, кажете? Що він має довести?

Як з'ясувалося, майже нічого. Нишпорки ніяк не могли збагнути, яким чином куточок пледу відірвався і застряг під столом. Проблема полягала в тому, що щільна тканина вискакувала з-під ніжки неушкодженою, бо ж столи в магістраті були досить легкими, та й додаткової ваги на стільниці Уфіна не знайшли.

Хтось припустив, що плед упав на підлогу, а потім поранений Наніт оступився і штовхнув стіл, зачепивши ніжкою краєчок тканини. Очільник Ради впав на папери, додавши столу ваги, а злочинець спробував видерти доказ і залишив блакитний клаптик.

Один із хлопців (приблизно тієї ж комплекції, що й покійний Уфін) сумлінно виконував роль жертви, інший тяг плед. За пів години мук у різних позиціях вони зуміли хіба що надірвати щільну тканину, та й усе.

– Що скажете? – запитав Міку Мавк, завівши її в сховище доказів і коротко описавши ситуацію. – Є ідеї від молодого покоління? – Його очі хитро поблискували. – Свіжий погляд на загальну картину?

– Якесь лезо і бажання кинути тінь на Нікаелу. – Наче в розшуку самі не обдумали цю найочевиднішу версію десятки разів! Молоде покоління, ха! Якого помийного демона їм треба насправді? – Або лезо та бажання залишити підказку, попри наказ знищити доказ. Можливо, банальна жадібність, докори сумління і, звісно ж, лезо. Вирішуйте самі.

Зморшкувате обличчя начальника розшуку скривилося від невдоволення. Висушена роками рука ковзнула у внутрішню кишеню мундира, витягла дві золоті монети.

– Тримайте, хлопці. – Гроші дісталися нишпоркам, що експериментували зі столом. – Ви виграли. Даремно я поставив на «випалювачів». Міловіко, будьте ласкаві, поясніть старому, чому вам теж спало на думку те останнє припущення?

Міка відпихнула носком туфлі плед, покритий коричневими плямами, – для досліду використовували той самий, витягнутий із фонтана.

– Кабінет обшукували люди з Ради, – промовила, з цікавістю оглядаючи приміщення, заповнене ящиками з наліпками. – Вони наробили багато галасу, але потім з'ясувалося, що й після них там хтось був. Він перевернув кабінет догори дном. Навіщо?

– Шукав листа, – припустив Мавк.

– Не сумніваєтесь у вині Рейна? А я впевнена, що річ у грошах. Кожен знає, Рада дуже багата. Почався переполох, і хтось вирішив трохи поживитися. Золота не знайшов, зате на підлозі валявся розкішний плед. Нащо лишати шматочок, я не уявляю. Можливо, щоб совість не мучила через вкрадений доказ.

– Сховав, а потім, коли все стихло, витяг і побачив, що всередині кров? – підхопив начальник нишпорок. – Зрозумів, що не викрутиться, якщо його спіймають із пледом, і викинув доказ? Непогана теорія, мені подобається. На жаль, ні підтвердити, ні спростувати її не можна. До того ж чому саме фонтан? Кущів навколо магістрату достатньо.

Увагу Міки привернув один із ящиків зі знайомою датою. Другий день місяця Клена дев'ятсот чотирнадцятого року від заснування Келіварії… Тоді стільки всього трапилося! Прибули «випалювачі», розбився бриг, закінчився життєвий шлях Наніта Уфіна…

– Ніж убивці тут? – Міка вказала на полицю. – Є цікава теорія про те, що на кожному предметі, якого торкається людина, залишаються її індивідуальні відбитки. Точніше, це доведено, а теорія стосується того, що їх можна зняти і порівняти з відбитками підозрюваних. Звичайно, ніж чіпали всі, кому не ліньки… А плед – тільки Уфін, злочинець і злодій. Не здивуюсь, якщо злодій у курсі досягнень науки і кинув доказ у фонтан, щоб гарантовано себе убезпечити.

– Чому не в грубку?

Вона вимучено посміхнулася.

– Я не вмію читати думки. Можливо, ходити містом з кривавою ношею завадили нерви. І взагалі, це ж просто припущення. Не сприймайте його серйозно. До речі, коли опечатували мій кабінет, пролунав натяк на те, що в ньому краще не залишати цінних речей. Думаю, такі побоювання виникли не на рівному місці, а прецеденти траплялися й раніше.

***

Здогад виявився пророчим. Того ж вечора слідчий Норін Галла, що відповідав за збір доказів із місця злочину, після вдумливої розмови визнав: його люди не гидують дрібним мародерством. Прихопити дорогу прикрасу, підняти впущену монетку, вхопити цінну дрібничку або хоч набити кишені цукерками зі столу вважалося мало не буденністю.

Така поведінка, ясна річ, не заохочувалась і, за наявності доказів, каралася серйозними штрафами. Але хто доноситиме на побратима, якщо рильце в пушку у багатьох?

Після повідомлення про вбивство на місце злочину прибули Браон Дорра та Юлок Зашка, що чергували тієї ночі. Вони оглянули спаплюжений охороною Уфіна кабінет, переконалися, що вбивці поблизу немає, і замкнули кімнату до прибуття начальства. Обидва присягалися, що ні до чого не торкались і точно не підбирали те, що погано лежало.

На допиті Зашка виправдовувався тим, що в Уфіна взагалі не було нічого цінного. На питання, звідки він це знає, якщо не обшукував приміщення, чоловік відповісти не зміг. Слово за слово – і він назвав Раду голодранцями, яких задовольняли найдешевші предмети побуту. Ну а під ранок зізнався, що повертався на кілька хвилин, – перевірити, чи не залишилося в кабінеті безпритульного золота.

У кишенях небіжчика грошей не знайшлося, тому нечистий на руку нишпорка розворушив інші місця, що здалися йому придатними для схованки. Не досягнувши результату, розлютився – час змарновано, ризик не виправданий, здобичі жодної.

Яскравий плед був поганою заміною монетам, проте крім нього нічого, вартого уваги, в кімнаті не було. Зашка забрав його від злості, а не в надії поживитись. «З худого кабана хоч вишкварки», як-то кажуть.

Проте совість трохи заворушилася, нагадуючи: він краде не лише подарунок для дружини, а й, можливо, важливий доказ. Довелося заспокоїти себе: відрізати краєчок. Зовсім маленький, щоб не надто пошкодити тканину. Нишпорка збирався потім закруглити й інші краї – за принципом «мода така».

Він викинув плед у вікно, потім підібрав і сховав на території розшуку. Напарника Зашка не боявся: той до кабінету заглянув лише мимохідь і навряд чи помітив плед, що лежав за столом, згорнутий у рулон. А якщо й помітив… Можна нагадати йому про потай з’їдені млинці пані Тінни – і все. Провини аж ніяк не рівноцінні, проте обидві підпадають під категорію «крадіжка» й заслуговують на покарання. Щоправда, млинець – це не «приховування доказів» і не «перешкоджання правосуддю», але кар’єру спаскудить одразу.

Коли все більш-менш стихло, Зашка зі спокійною душею вирішив перевірити, чи коштувало викрадене затрачених зусиль. Витяг зі сховку, розгорнув… І втратив мову, бо зсередини рулон був просякнутий кров'ю.

Спочатку нишпорка зрадів: ого, він розкрив один із аспектів справи! Виходило, що саме цією тканиною Уфін зупинив кровотечу із зап'ясть. Треба було вдати, що плед знайдено десь у нейтральному місці, і похвала начальства забезпечена.

Все зіпсував юний стажер, який вічно ліз, куди не треба, і намагався вислужитися. Він вважав себе людиною прогресивною, любив похмурі книги та фольклор, вірив у потойбічні сили і мріяв зустріти справжнього проклятого.

Саме від нього Зашка почув цікаву теорію про те, що чаклуни здатні побачити минуле, торкнувшись якоїсь речі. Водночас усі підозрювали: під боком у Керрейта пригрілася чаклунка.

«Якщо вона така здібна, то чому не знайде вбивцю?» – логічно заспокоював себе нишпорка.

Але сумніви накопичувались, і певної мить він зрозумів: краще залишитися без премії, ніж без роботи.

Треба знищити ниточки, що пов'язували його з пледом.

Вогонь? Ідеальне рішення, проте як розпалити багаття в центрі міста, та ще й серед літа? А тягти додому цю гидоту… Дружина побачить – не пробачить і язика свого довгого не припне.

Море? Теж непогано. Далеко, проте нічого не вдієш: заварив кашу – будь готовий розхльобувати.

Рішення із фонтаном прийшло зненацька. Почалися дощі, і бігати містом із підозрілим пакунком, на якому ось-ось проступлять криваві плями, стало небезпечно.

Нишпорка викинув доказ у розрахунку на те, що вода змиє весь «дух» злодія і ніякі чаклуни не зможуть пов'язати його з блакитним пледом. Далі відбулися цілком зрозумілі події: тканина забила злив, фонтан засмітився і робітників погнали його лагодити, незважаючи на зливу.

Зашка ледве не помер від страху, коли того ж дня архівна вискочка з чаклунськими нахилами напророкувала: плед скоро знайдуть.

Знайшли. Висушили. Зробили висновки.

Нишпорку не чіпали, і він насмілився подумати, що обійшлось. Пообіцяв собі чесне життя і жодного потурання іншим. Розкаявся, сповнився жагою справедливості…

І повірив у чаклунство, оскільки його розкрили, незважаючи на всі докладені зусилля.

Зашка підписав щиросердне зізнання, висловив надію на поблажливість, нагадав про свою сім'ю та роки вислуги, і був відправлений у камеру – до подальших розпоряджень.

***

Після відходу арештанта Мавк стомлено витягся в кріслі, заплющив почервонілі від недосипання очі. Займався світанок. Прикро, що подрімати не вдасться. Вік не той, щоб засинати за будь-яких обставин. Але відпочити треба. Незабаром почнеться новий день… Неймовірно важкий день.

Доведеться заарештувати Нікаелу Уфін. Невдячна справа і з погляду правопорядку, і з погляду пристойності. Начальник розшуку хотів би, щоб убивцею виявився Рейн. Але жодних сумнівів: напівсивого хлопця вважатимуть фантазером чи божевільним, та й доказів проти нього нема.

Лише його слова.

«Слова людини, що ховалася від дітей у собачій будці», – згадалося Серіпу.

Суддя не наважиться на них покладатися.

А закривавлена тканина – хоч щось матеріальне. І як би Мавк не співчував убитій горем удові, він визнавав: пледи до покійників самі собою не приходять.