Шазілір. Полум’я нового дня

Наприкінці місяця Вишні Рейн був настільки законослухняною людиною, наскільки дозволяло його минуле. Він не збирався з'явитися в магістраті із заявою, мовляв, я чаклун і готовий розповісти вам брудні таємниці Ради, але здобутий в Ібісі лист визнав важливим для загальної картини і підкинув до сімнадцяти інших послань.

На другий день місяця Клена до Шазіліра прибули «випалювачі». Ця подія докорінно змінила плани молодого чаклуна. Тепер він прагнув повернути лист. Не хотів, щоб той фігурував у справі проти Жовтої ради. Мріяв його знищити.

– Навіщо? – Мавк відірвався від читання. – Що сталося?

Нікаела голосно застогнала, притиснула руки до грудей. Брікк коротко глянув на неї, взяв графин, наповнив склянку водою і простягнув ейроні. Вона стукнула «випалювача» по зап'ястю і скрикнула, коли мокра пляма розповзлася її сукнею, а уламки скла залетіли під стіл.

– У мене почерк нерозбірливий? – крижаним тоном запитала Міка. – Чи вам подобається… кхм… реакція публіки? Гаразд, спрощу завдання. Лист був у моєму кабінеті. Так вийшло, що Наніт Уфін його побачив. Він відреагував дивно – як ми подумали, через знайомий почерк.

– Вони ніколи не зустрічалися, – слабким голосом заперечила Нікаела.

– Ніхто не застрахований від помилок. Мені здалося, Алія – надто поширене ім'я, щоб зосередити увагу на ньому. Однак ваш чоловік знав Алію, в минулому якої палало багаття. Він вирішив дістати той лист будь-яким способом. Якщо дозволите, – Міка висмикнула з пальців Мавка власні записи, – я скористаюся підказками. Гадаю, ви будете здивовані, наскільки точні свідчення чиновників, у кабінетах яких обов’язково висять годинники.

Брікк знайшов цілу склянку, знову налив води. Передав ейроні, і вона, повагавшись, зробила ковток. Повернула без натяку на подяку, глянула на співрозмовників непорушним поглядом.

– Приблизно за чверть до одинадцятої ви, пані Нікаело, прибули до магістрату, – почала Міка, поглядаючи в папірець. – Дізналися, що Лонс провів там пів дня, і пішли його вмовляти. В цей час пан Уфін розмовляв із прибиральником і був цілком здоровим. Він затримався допізна, щоб забрати лист, і чекав зручного моменту. Мій помічник, через якого ви сьогодні на весь світ оголосили про свій злочин, надав йому таку можливість.

– І не тільки йому, – зауважив Брікк.

Хмари густішали. У кімнаті швидко темніло, і Мавк підняв фіранку, щоб пустити в кабінет трохи денного світла.

– Райл пішов о десятій п'ятдесят із чимось. Цього моменту чекали і Рейн, і Уфін. Перший – причаївшись за вікном серед гілок липи, другий – за дверима свого кабінету. – Міка перевернула сторінку. – Мій помічник, насвистуючи, спустився вниз, двері залишилися незачиненими. Дурна безтурботність, але його вже не перевиховаєш. Пан Наніт поспішив до листа і побачив, як у кабінет влітає Рейн. У буквальному сенсі, розумієте?

Удар у двері обірвав її на пів слові.

– Ви прямо зараз відпустите мою маму, – заявив Лонс, не відкриваючи рота і почергово дивлячись усім присутнім у вічі.

Не витримав, бідолаха. Йому можна було тільки поспівчувати.

– Лонсі, відвези Зініелу додому, – м'яко промовила ейрона. – Будь ласка.

– А ти?! – від його навмисної байдужості не залишилось і сліду.

Брікк виштовхав юнака і зачинив двері в нього перед носом.

– Це означає, що мені треба продовжувати? – Міка зміряла «випалювача» недобрим поглядом. – Гаразд, не затягуватимемо. Уфін побачив літаючого Рейна і закричав про примару. Чаклун розгубився і накинув на нього мою шаль. Було за п'ять хвилин одинадцята. У той момент ви, пані Нікаело, дивилися на міське управління і бачили, як висока людина, чи то пак Рейн у повітрі, накинулася на низьку. Ви мали б покликати охоронців, згодні?

– Я думала, там Лонс… – промимрила ейрона. – Він дуже засмутився через… через…

– Через те, що батько п'ять годин поспіль спостерігав за його топтанням біля воріт, однак не зволив ні провести всередину, ні передати ким-небудь, що перепустки в Шазілірі не потрібні? Тутешнім чиновникам і на думку не спало б, що Лонс хоче потрапити до магістрату, але не намагається цього зробити! У нас… Як би це сказати… Ставлення до життя дещо простіше.

З тріском ударила блискавка, від гуркоту грому задеренчали шибки. Хлинув дощ – густий і теплий, він оглушливо барабанив об металеве підвіконня. Крізь прочинене вікно залітали бризки й осідали на побілених стінах неохайними плямами.

– Казали, літо сухе буде, – недоречно сказала Міка. – Неважливо. Ви помилилися щодо сина, саме тоді Лонс був свідком обурливої поведінки Райла. Обійдемося без уточнень, добре? Яке ще розбещення малолітніх? Пані Нікаело, звідки у вас такі думки? Якщо хтось не добіг до вбиральні… Ну от, пропонувала ж не згадувати подробиці. Гаразд, це розслідування не стосується. Повернімося до Уфіна. Він полоснув тканину ножем. Лезо заплуталося, поранило його зап'ястя. Коли пан Наніт звільнився, Рейн уже зник. Натомість з'явилися ви. Пройшли крізь бічний вхід?

Нікаела схилила голову в ствердному жесті.

– Лонс показав мені стежку. Сказав, що міг би увійти всередину таємно, але чекав, як заведено, не хотів ганьбити сім’ю проблемами із законом. Він добрий хлопчик!

– Ви пробігли мимо прибиральника, що повз сходами, і допомогли вашому чоловікові зупинити кров. Без роздумів використали дорогий плед, а потім влаштували скандал через Лонса і вимагали пояснень. Уфін сваритися не хотів. Заявив, що злякався примари, але швидко зрозумів: це лише нахабний проклятий. Тішився, що знайшов кандидата на спалення. Розповідав, що місію майже виконано і скоро ви повернетесь у Ківір. І… Що сталося, пані Нікаело? Вам був потрібний вагомий привід, щоб зірватися.

Увійшов губернатор. Пошукав поглядом, куди б сісти, насупив брови, не виявивши навіть кривоногої табуретки, тож мовчки примостився на краєчок стола. Ейрона підняла на нього змучені очі, закусила губу до крові.

– Я побачила його, – заявила із невластивою їй твердістю. – Усього на мить! Він майнув за вікном і зник. Я ніколи не забуду це обличчя! Ми провели разом пів року, а потім я сповна розплатилася за наше щастя. І раптом він явився мені, як привид… Нагадав, на що перетворилося моє життя. Я усвідомила, що ненавиджу того, хто годинами сміявся з мого сина. Наніт же міг спуститися до нього! Міг відіслати додому! Чи завести в той клятий архів! Але ж ні! Йому було начхати на Лонса. Чужа кров, ще б пак… Усі чоловіки однакові! Спочатку обіцяють любити і берегти, а потім зневажають за минуле!

Начальник розшуку неквапливо розсунув папери і витяг неабияк зім'ятий ордер на арешт.

– Нікаело Уфін, ви зізнаєтеся в тому, що другого дня місяця Клена вбили свого чоловіка Наніта Уфіна?

– Ні, – замість ейрони відповів Даріан.

Мавк невдоволено наморщив чоло.

– І ви туди ж. Маю визнати, милосердя вам не личить. Погляньте на речі розважливо: докази свідчать проти пані Уфін, і щиросерде зізнання полегшить її долю.

– Справа не в мені, – заперечив Керрейт, – а в лікарі Чейні.

– Нова довідка? – трохи пожвавішав Брікк.

– Звіт про розтин, з якого лікар Лейк після повернення в місто реготав так, що налякав свою нову асистентку, – повідомив губернатор. – За твердженням Чейни, Уфін помер від великої крововтрати, але на місці злочину крові майже не було.

Мавк тицьнув пальцем в один із рапортів.

– Плед, – сказав вагомо.

– Зап'ястя, – нагадала Міка. – Пледом зупинили кровотечу із перерізаної вени. А рана у грудях… Не уявляю, чому вона так мало кровоточила.

Ейрона обм'якла в кріслі. Її очі закотилися, руки повисли як неживі. «Випалювач» кинувся було до неї, проте зупинився на пів дорозі.

«Нехай краще цього не чує», – говорив увесь його вигляд.

– Ніж не зачепив ні судин, ні життєво важливих органів, – задумливо промовив Мавк. – Навіть грудину не пробив. І якщо лікар Лейк стверджує, що смерть настала не від втрати крові…

– Це ослабило Уфіна, але не вбило, – підхопив губернатор. – Він не кликав на допомогу, бо не знав, як пояснити те, що сталося. Звинуватити дружину Наніт не міг, це погано позначилося б на його репутації, а приплітати шазілірців у перший же день знайомства він не наважувався. Сів на підвіконня, щоб подихати холодним повітрям. Голова запаморочилась, Уфін упав… Кам'яний бордюр і потилиця – Лейк не має інших варіантів.

– Самогубство? – з підозрою уточнив начальник розшуку.

Співрозмовники здивовано подивились у його бік.

– Навряд чи, – знизав плечима Керрейт. – Уфін не чіпав ніж – знав, що краще довірити це лікарям. Певен, трапився нещасний випадок. Ну і замах на вбивство, – глянув на безтямну Нікаелу. – Мені шкода.

– Тобто участі пані Уфін ви не заперечуєте? – навіщось перепитав Мавк. – Добре. Я вже вирішив, вам мозок зіпсували дорогою сюди.

– Повірили у чаклунство?

– Не дуже. Але в пару з вух повірив. Домашній арешт?

Даріан здивовано зиркнув на нього:

– Я вам не начальник, вирішуйте самі. Пані доглядачко, – повернувся до Міки, – будьте ласкаві приєднатися до мене. Справи. Термінові.

«Та будь-які, аби вирватися з цієї компанії», – подумала вона, йдучи за губернатором.

Коли вони покидали кабінет, Мавк згадав про ще одне питання.

– Але чому Рейн захотів повернути листа?

Йому відповів Брікк – важко, ніби перевертаючи язиком каміння.

– Тому що побачив свою матір у шлюбі з «випалювачем». Дізнався, що той, хто відправив на багаття його батька, – частина їхньої ж родини. Зрозумів, що його брат нічого не пам'ятає ні про той час, ні про Ібіс, ні про Морнів. Познайомився із сестрою. Рейн не міг розворушити минуле і зруйнувати їхні життя! Що з вами, Серіпе? Досі не зрозуміли, що Алія Морн – це Нікаела Уфін, у юності – Нікаела Брікк?