Битва за вибір

Повернувшись в штаб Люцієн впевнено хотів взятись за роботу. «Порозгрібати завали», поробити те, що назбиралось. Але прийшовши виявив, що через його постійне прагнення зануритись в роботу їх просто не залишилось.

Думки і тіло тягнулись до Ерґи. Вони сьогодні вже бачились. Обговорили їх стратегію її вступу в число кадетів ЛКВ. План її підготовки, адже в неї залишилось мізерно мало часу.

Документи я підготував та передав в прийомну комісію від її імені. Відсікаючи всі заперечення та питання щодо того, що вже занадто пізно розглядати нових кандидатів. Я сказав дати їй шанс. Звісно це не залишилось не поміченим. І звісно це матиме наслідки, найгірше, що для самої Ерґи.

Ми з Міколою довго розмірковували над варіантами. Переглядали наші можливості, що буде краще та безпечніше для Ерґи.

Він не назвав причину, але чітко наголосив, що вона ніколи не має повернутись на Саур заради її ж безпеки і не тільки фізичної. Як я не наполягав, єдину відповідь, яку я отримав:

- Якщо вона захоче, то сама розповість про те, що сталось.

Я знаю про знущання і побої. Бачив їх результат на власні очі. І абсолютно погоджуюсь з ним, що це ніколи не має повторитись. Але закралась думка, що справа далеко не в цьому. Він як і я чудово розуміє, що Ерґа спорідня принцеси. І побої і знущання - це можна сказати, її жахливі життєві обовʼязки.

І тепер мене не відпускали це мерзенне почуття, що він знає її краще за мене. Що вона довірилась йому, а не мені.

Ми обговорили план її фізичних підготовок, які проводитемо втрьох, щоб збільшити її шанс, враховуючи обмеженість часу.

Окрім фізичних підготовок, я надав їй цілу гору електронних матеріалів та книжок, щодо ЛКВ, вступу до кадетів правил, законів, норм, обовʼязків та задач. Який вона має вивчити не за роки, а за дні.

Знаючи, наскільки мізерні шанси, ми з дельтанцем обговорили й план моїх дій, щоб її все ж таки прийняли. Але про це їй знати не потрібно. І ми домовились, що я не втручатимусь до останнього. Бо якщо її приймуть під протекторатом самого генерала, кадети перетворять її життя та навчання на пекло. Можливо навіть обʼєднаються проти неї і виживуть з навчань, тоді всі старання будуть просто марними.

Вона просила шанс. Саме його я їй і даю.

Мікола запропонував встановити їй навчальний чіп, щоб вона могла швидше й напряму закарбовувати інформацію та бойові практики в мозок, а потім відпрацьовувати їх вже з нами. Але комісія вже стикалась з цим і за це порушення кадет одразу дискваліфікувався. Тому довелось відмовитись від цієї пропозиції. Як і від пропозиції її медикаментозного покращення, підсилення. Єдине, на що я погодився - це ліки для швидшого відновлення, та вимушено погодився на його сеанси лікування та підсилення своїми здібностями.

Обговоривши все між собою, я на зустрічі все це пояснив Ерзі. Завтра ми приступаємо до тренувань.

Розмірковуючи про все, що сталось я не помітив, як ноги самі мене привели до каюти Ерґи.

«Вона, мабуть спить. Завтра важкий день. Ти їй зараз явно не потрібен.»

Але рука вже тягнулась стукати в двері.

- Хто там? – зовсім не сонним голосом відповіла Ерґа.

Я нічого не відповідаючи, підставив обличчя камері біля дверей.

За секунду двері відчинились.

Вона точно готувалась до сну. Ці коротенькі піжамі шорти та маєчка… Люцієн підвис. Маєчка як в його сні. Коли ж він встиг бачити її в цьому комплекті? Можливо, коли вона була в комі? Точно ні! Можливо після, коли вона тільки прокинулась? Мабуть так. Коли ж ще!? Не вигадав же він її, і співпадіння поняття тільки для дурнів.

- Привіт. Вибач, що так пізно. – розсіяно сказав Люцієн.

І з жахом зрозумів, що весь цей час він втупився в її маєчку, хоча виглядає так, наче в те що під нею. Хоча кого він обманює.

Він швидко перевів погляд на її обличчя. На якому грала занадто розуміюча посмішка.

Він прокашлявся та спробував викрутитись з положення, яке ж сам і створив.

- Ти вже, мабуть лягла спати?

- Ні, зараз мені геть не до сну.

Ерґа обвела руками кімнату де на всіх поверхнях лежали якісь підготовчі, текстові чи візуальні, чи віртуальні матеріали.

- Так бачу. Похвально.

- Проходь- Ерґа нахилилась над кріслом, щоб прибрати з нього все, що там накидано. Відкривши при цьому йому розкішний вид на її прекрасні сідниці, в таких протизаконно коротких шортах. Шортах, які обтягували її сідниці, як друга шкіра. І навіть не тільки сідниці. Він чітко бачив як натягнулась тканина підкреслюючи її губки.

Люцієн ледве проковтнув слину, яка заповнила його рот. Руки спітніли від нестерпного бажання підійти, доторкнутись, притиснути. Він опустив погляд на підлогу, щоб не трапити в ще більш компрометуючу ситуацію. Хоча відчуваючи, що його член вже в повній бойовій готовності, ще більш компроментуючу створити важко.

Ерґа показала рукою, що він може присісти. Покрутилась з тим, що зібрала в руках і вирішила покласти все на ліжко.

Люцієн не відводив погляд від її пересування наче дикий загнаний звір, який бачить як здобич сама йде в пастку.

«Треба взяти себе в руки. Ага і спустити хоча б пару раз!» – подумав про себе Люцієн – «Треба було трахнути ту брюнетку, як там її було звати Лока, Кола… Ох яка різниця, пусті яйця пуста голова. Навіщо ти взагалі сюди припхався» – подумки корив він себе.

-Можливо бажаєш чогось випити? – тим часом зовсім не усвідомлюючи загрози запитала Ерґа.

-Так, мабуть так. Чогось охолоджуючого.

-Чай з льодом підійде? – направляючись до холодильника та знову нагинаючись до морозильної камери, запитала Ерґа.

«Господи, ну за що? Я ж так намагаюсь стриматись!? Це що якась перевірка на стійкість? Мало їх було в моєму житті!? Я б краще ще раз пройшов полон та каторгу, це було не так боляче і жорстоко як те, що ти зараз зі мною робиш!?»

Ерґа повернулась вичікують відповіді.

-Так підійде, дякую.

Ерґа налила йому і собі чаю принесла поставила на стіл та сіла навпроти закинувши ноги на стілець. Одну під себе, одну зігнуту в коліні пʼятою до сідниць. Відкривши Люцієну прекрасний огляд і ящик пандори з думками, як би він зараз хотів опинитись перед нею на колінах.

- Про що ти хотів поговорити? Є якісь зміни про які мені треба знати? Сподіваюсь ти не передумав?

На емоціях вона потягнулась в мій бік, вперши руки в стіл і цим самим стискаючи по боках свої груди, які просто вистрибнули в мій бік. І я як йолоп знову в них залип.

Якби це була не Ерґа я б подумав, що це високоякісний мега рівень спокушання. Але це була Ерґа і я чудово розумів, що це я єдиний хворий збоченець тут, який намагається ще й перекласти відповідальність на цю маленьку крихітку, яка безневинно та щиро довірилась мені в усіх питаннях та сенсах.

Через силу перевівши погляд на чай, я все ж не ризикнув простягнути до нього руки. Вони тремтіли. Тремтіли від бажання. Від спроб мозку взяти тіло під контроль. Від спроб тіла дістатись до такого бажаного обʼєкту.

-  Ні тобі не варто хвилюватись. Завтра все за планом, як ми й домовились. Ми зробимо все, що в наших силах, але нажаль все буде залежати тільки від тебе.

- Добре! – з полегшенням Ерґа валилась на крісло. – Тоді що ти хотів?

Ерґа поправила своє волосся завʼязане у хвіст відкинувши його спереду назад. Тим самим знов прикував мій погляд до її грудей.

Я швидко перевів очі на чай, та все ж схопив його і випив залпом.

- Дякую. Дуже смачно. – відсунув від себе келих.

- Будь ласка. Бачу тобі це потрібно було. Спрага замучила? – з легкою посмішкою запитала Ерґа.

Я наважився подивитись їй в обличчя. В її очах стрибали бісики. Щоки розчервонілись. А по посмішці було зрозуміло, що вона чудово розуміє, який ефект справляє і отримує від цього справжню насолоду.

«А я як дурень тут ніяковію, поки ця мала бешкетниця веселиться за мій рахунок. Хочеш пограти? Давай пограємо люба.»

Люцієн вмощується зручніше. Розставивши ноги і вже не ховаючи і так зрозумілий результат враження, яке вона справляє на нього. І не відводячи погляду від її очей тягнеться розстібнути пару ґудзиків на формі.

-Так, щось я так забігався, що весь палаю.

Ерґа мов зачарована спочатку не могла відвести погляду від явної випуклості в моїх штанях, а тепер від клаптика шкіри, що виринає з під форми.

Вона голосно ковтає та несвідомо облизує губи. І переводить на мене погляд. Погляд наповнений такої жаги. За секунду вона намагається оговтатись та взяти келих з чаєм, але завалює його і чай розливається. Ми обоє підскакуємо, щоб нейтралізувати наслідки.

І опиняємось поряд. Наші руки тягнуться до келиха і торкаються між собою. Я перевожу погляд на неї. Ерґа дивиться мені в очі і я шаленію від цього погляду. Там стільки вогню, пристрасті, бажання. Я навіть не встигаю нічого подумати, кидаюсь на неї. Припадаю до її вуст в такому довгоочікуваному й омріяному поцілунку.

Люцієн хапає її в обійми вкарбовуючи в своє тіло. З одного боку його тіло, з іншого стіл. Сидячи на якому, вона опиняється вже за секунду. Келихи летять на підлогу, але це вже нікого не цікавить.

Руки блукають її солодким тілом: обличчя, волосся, шия. Однією рукою я тримаю її за спину іншою за потилицю, щоб ще більше поглибити поцілунок, щоб заклеймити її ним.

Моя рука гладить її спину, стискає за талію. Я поглинаю її стогін та рваний подих і сприймаю це як дозвіл продовжувати. Моя рука опускається нижче на її плечі, ключиці і нарешті на омріяні груди. А стискаю їх і одночасно штовхаюсь своїм членом в розвилку її стегон. Ерґа закидує ноги мені на талію і починає відповідати на мої поштовхи, рухаючись на зустріч мені.

Я на грані. Я на краю.

Якщо це продовжиться в такому вигляді, це закінчиться все ще не почавшись. Я розриваю наш поцілунок і перевертаю її спиною до себе. Спочатку притискаю обличчя до столу. Проводжу рукою від волосся, по хребту, стискаючи сідниці і штовхаюсь в неї. Потім піднімаю однією рукою під груди. Притискаю до себе, цілуючи її шию спину, подумуючи чутливе містечко в розвилці плечей і шиї. Стискаю її божественні груди однією рукою, а іншою спускаюсь до найсолодшого місця.

Але в цей момент відчуваю, що щось змінилось. Вона більше не палає зі мною, не відповідає, не треться об мене, не реагує. Вона заклякла, стала напруженою наче затиснута пружина.

Я обережно розвертаю її обличчям до себе. Вона опускає і ховає обличчя. Але я відчуваю пальцями, якими тримаю її за підборіддя вологу. Я піднімаю її обличчя вище і бачу сльози, що течуть з її прекрасних очей.

- Господи Ерґо вибач. Люба вибач! Що я накоїв!?

Я відсахуюсь від неї. Вона починає плакати тільки сильніше. Я так хочу обійняти, приголубити, але більше я не маю на це право. Я перейшов межу. Я зрозумів її, так як мені хотілось, проігнорувавши її бажання. Що я собі думав? Так, можливо, вона хотіла подражнитись, пограти в спокусницю. Але вона нею не є. Вона ще геть мала дитина, а ти! Ти, якому вона довіряла, скористався з її довіри, з її наївності. Горіти тобі в пеклі.

- Пробач мені будь-ласка! Я перейшов всі можливі межі. Цього більше не повториться. Пробач.

Люцієн швидкими кроками, не озираючись, вийшов з каюти залишивши її на самоті.