Битва за вибір

Коли подзвонив Люцієн і повідомив, щоб він негайно підготував все для аналізів та обстежень та був у Ерґи в кімнаті за десять хвилин, він навіть не питав, що сталось.

По голосу Люцієна і так було зрозуміло, що щось сталось. І так зрозуміло, що з Ерґою все інше не мало значення. Вона потребувала його допомоги, вона її отримає.

Мікола був в кімнаті Ерґи через сім хвилин. І всі хвилини, що залишились для очікування зʼїдали його.

Уява почала малювати різні сценарії розвитку подій, а отже і його дій. Поранення не можливе, бо тоді б Люцієн казав не про аналізи, а про операцію або надання допомоги. Погіршення стану? Через кому? Потрібне його лікування? Він вчора влив в неї стільки енергії, що мало б вистачити на тиждень. Що тоді? Потрібна кров? Коли він почав про це розмірковувати, то почув сигнал, що двері відчиняються.

Він окинув її професійним поглядом лікаря, коли вже прямував їй на зустріч. Вона ціла, вона тут. Йому було начхати, що тут і Люцієн. На те, що він зробив крок на зустріч , щоб перешкодити йому. Закрити її від Міколи? Чи завадити стиснути її в своїх обіймах?

Коли вона опинилась в його руках, він так притиснув її до себе, що вона пискнула.

-Полегше, ти розчавиш мене.

-Вибач. – але він не відступив, не випустив з обіймів.

Втягнув її запах, вона пахла його особистим афродізіаком. Привіт ерекція. Але йому було начхати. На все і на всіх. Він так сумував за нею. Хоча ж вони бачились тільки вчора. Це вже перетворювалась на одержимість.

–Просто радий, що ти ціла. – все ще стискаючи її в обіймах сказав Мікола.

-Ціла.

Почулось ричання зовсім поряд.

-Ну все відійди від неї і займись вже своєю роботою. – прогарчав Люцієн.

-Який в тебе ревнивий улюбленець. Ще й гарчить. – з підстьобом звернувся він до Ерґи.

Відповідью йому було знов ричання та сміх Ерґи, яка все ж таки вивільнилась з його обіймів.

-Був би ти все ж розумнішим, зрозумів би, що зараз не до жартів. - зауважив Люцієн.

Ерґа спокійно направилась до ліжка. Сіла скрестила ноги під собою, та дивилась, як вони змагаються поглядами.

-Розказуй. – перший перервав мовчанку Мікола.

Люцієн перевів погляд на Ерґу.

-Я пообіцяв притримати цю інформацію до того як аналізи будуть готові.

«Правда!? Ну і на тому тобі дякую. Хоч тут ти прислухалась до мене»

У відповідь тиша.

«Насердилась? Це я маю сердитись на тебе!» зло повідомила Ерґа голосу.

-І що я тоді маю досліджувати? Що шукати?

-Будь-які відхилення від норми.

-У неї все відхилено від норми!!

-Оооо, а тут попрошу детальніше. – здивовано озвучила Ерґа.

-Тоді шукай відхилення від її відхилень. – сердито прошипів Люцієн ігноруючи слова Ерґи.

-А може, ти просто не будеш таким мудаком і все мені розкажеш. Щоб я міг допомогти моїй дівчинці…

-Вона не твоя – проричав Люцієн, але швидко оговтався. – Вона твоя пацієнтка, не забувайся.

У Ерґи очі на лоб полізли. Але вона вирішила промовчати. То ця агресія і їх неприязнь через неї? Справді!? Ого!!!

-Виконуй свою кляту роботу, або я знайду тобі заміну. – пригрозив Люцієн.

-Справді ? – єхидно запитав Мікола.

«Ну навіщо смикати тигра за хвіст. Він же бачить, що я Люцієн лютує. А ми доречі обоє знаходимось на його території, під заступництвом Люцієна на станції ЛКВ. Час рятувати ситуацію».

Вона скинула на підлогу книжку повернулась до них спиною і нахилилась дістати, ще й пошарпалась крутячи задком.

Тиша.

«Ну звичайно. Працює безвідмовно».

Ерґа поклала книгу на ліжко і аж потім знов повернулась до них.

-Ну що? До аналізів готова. Приступимо? – побачивши їх вирази обличчя, вона дуже хотіла засміятись, але не можна.

Обоє переминались з ноги на ногу, ніби їм щось заважає.

«Ой гляньте і правда заважає» не втримала посмішку Ерґа дивлячись на випираючі спортивні штани обох. «Ого Люцієн ще й ніяковіти вміє. А Міколі хоч би хни. Задоволений собою ще й став так, щоб бугор краще було видно. От шкода мала».

-Добре, я піду попрацюю, щоб мати вільний час, коли прийдуть аналізи. Напиши мені я повернусь і тоді всі разом все обговоримо. Скільки тобі потрібно часу? – повернувся він до Міколи.

-Як би я знав, що шукаю?

-Ти шукаєш все. Детальні аналізи та обстеження.

-Треба буде вести її в медичний відділ..

-То відведи!

Мікола ошелешено витріщився на Люцієна. Всю його агресію і провокативність, як рукою зняло. Якщо Люцієн готовий відкрито продемонструвати її на станції, то справа справді серйозна.

-Зрозумів – вже абсолютно професійним тоном відповів Мікола. – Тоді приблизно 3 години. Немає сенсу тут вошкатись. тоді там я зможу одразу зробити все, і зробити все швидше і якісніше. Ми йдемо у мед відсік, як тільки будуть результати я напишу тобі. Зустрічаємось тут.

Люцієн махнув йому головою, перевів погляд на Ерґу та махнув їй і вийшов з каюти.

-Ходімо нам теж час йти. – абсолютно серйозно озвучив Мікола. Ерзі аж моторошно стало.

-Але я в спортивному костюмі, можливо мені краще перевдягнутися? – вона провела руками вздовж тіла.

На секунду в очах Міколи зʼявився вогонь бажання, але швидко зник.

-Не потрібно. Єдине захопи щось з капюшоном.

-Добре. – трохи сконфужено відповіла Ерґа.

Вона накинула кофту і одягнула капюшон на голову.

-Я готова.

Мікола пропустив її вперед. Відколи вона вийшла з коми, в мед відсік більше не поверталась. Там завжди багато людей. І пацієнтів і персоналу. Їй було цікаво побачитись, познайомитись, поспілкуватись. Але тепер знаючи про наказ короля Аугусто, вона розуміла чому їй обмежили пересування. Завжди в супроводі одного з них. Завжди заплановані заздалегідь. Тепер вона й сама не дуже то хотіла йти туди.

Обоє понурі, мовчки, вони дійшли до медичної частини.

Мікола швидко провів її в свій кабінет і зачинив двері. Всі з подвоєним інтересом слідкували за нею навіть за цю коротку подорож відділом.

-Сиди тут, я зараз принесу все необхідне. – сказав Мікола і вийшов.

Ерґа направилась на кушетку. Присіла і почала розглядати обстановку. Ну, а що їй залишалось робити.

«Ти тут? Чому ти мені не відповідаєш?» спробувала вона заговорити з безбілетником. Атмосферка чесно кажучи була напрягова. І голос, який вже став звичним… Ерґа зрозуміла, що сумує без нього. Він завжди її розуміє, завжди на її боці. Хоч і бачення, і способи у них різні.

Відповіді не було, що додавало тривоги.

Мікола повернувся з забитими по завʼязку руками. Він почав все акуратно розкладати, а Ерґа спостерігала, махаючи від нервів ногами на ліжку.

Він сів на крісло та підкотився до неї. Давай руку.

Вона простягнула руку і він вдягнув їй скануючий браслет. Той розширився засвітився блакитним і почав крутитись навколо її руки.

- Відкрий рота – скомандував Мікола.

Ерга відчинила рот і він поклав їй якусь паличку до нього.

-Закрий рота.

Ерґа закрила. Він нахилився з ціллю забрати цю паличку, тому Ерґа знов відкрила рота.

Мікола надягнув їй на голову шолом, підключений до системи і той теж пустив промінь блакитного світла від бороди до спини, а потім вниз до підлоги огортаючи її тіло наче синьою голограмою сіткою.

-Добре. Як почуваєшся? Щось болить? Якісь незвичні відчуття? Почуття? Щось відбувається?

Вона не хотіла йому розказувати, та й як. І навряд чи він повірить. А якщо розказувати, то розказувати вже все. Тому вона вирішила відкласти цю розмову якомога далі. Бажано на час після вступних екзаменів.

-Окрім інциденту сьогодні, мабуть, нічого.

Вона не любила брехати, а близьким так взагалі. Аж почувати себе стала погано. Але їй треба було здати екзамени. А якщо вони все дізнаються, вони своїми дослідженнями і турботою їй не дадуть. А інший шанс аж наступного року. Вона не мала стільки часу. Аурелія не мала стільки часу. Це треба зробити зараз!

-Добре.- Він зняв з неї браслет, той горів зеленим. Це ж добре!? - Посиди тут, я віднесу це все і відведу тебе назад в каюту.

Мікола вийшов і через пару хвилин двері знов відкрились.

-А ти швидко. Чи щось забув?

Ерґа перевела очі на двері, але це був не Мікола. Шок і жах накрили її. Вона почала озиратись куди можна втекти. Але втікати було нікуди. Вона перескочила за канапу і стала за нею, щоб бути як найдалі від них.

В дверях стояли охоронці короля. Стража з Артуму. І Ерґа розуміла, що вони по її душу.

-Іменем короля, тебе спорідня найвисокішої величності принцеси Аурелії заарештовано за наказом короля Аугусто. Ти можеш добровільно йти з нами. Або ми поведемо тебе силою.

В цей момент в кабінет залетів Мікола.

-Що ви тут робите? Хто дозволяв вам заходити в мій кабінет.

Охоронці кинули на нього зневажливий погляд.

-Ця дівчина піддана Артуму і за наказом її короля Аугусто, ми її забираємо.

- Нікуди ви її не забираєте. Вона залишиться тут. Вона гостя самого генерала Люцієна. Головнокомандуючого ЛКВ. Ви не смієте її чіпати і навіть наближатись до неї.

-Ми не піддані генерала, як і вона. Вона йде з нами.

Мікола кинувся до Ерґи, але в нього вистрілили паралізуючим зарядом. Він ще пару раз смикнувся намагаючись рухатись в її бік, але нічого не вийшло і він впав, знерухомлений жорстокою, болючою судомою.

Ерґа в шоці дивилась на це все, а потім спробувала кинутись йому на допомогу. Вона майже дісталась до нього, але її схопили і почали відтягувати. Вона доторкнулась до нього буквально кінчиком пальця і на цілому кінчику знов зʼявилось сріблясте сяйво. Охоронці не помітили цього, але Мікола помітив. Його очі розширились від шоку.

Який сенс приховувати, якщо її зараз все одно заберуть та доставлять до короля.

Навіть якби Люцієн хотів. Він не має права втрутитись. Все законно. А він не може порушувати закон, особливо враховуючи, що він генерал. Він сам є наглядачем законів та їх виконання.

Ерґа дивилась з жахом на Міколу, обличчя якого було перевюповнено шоком і болем. Але він теж їй нічим не допоможе.

«Ну де ти!? У нас проблеми!!! Виручай! Я погоджуюсь віддати тобі контроль! Тільки допоможи!» звернулась вона до голосу.

Але той все ще мовчав.

Вона могла вступити з ними в бійку. Але їх було занадто багато, четверо на неї одну. Вона приречена. І сумніваюсь, що король буде дуже переживати, якщо її доставлять трохи помʼятою. Він і сам на ній живого місця не залишить.

Треба було щось вигадати і негайно.

Поки вона думала її вивели з кабінету Міколи і вони вже покидали мед відсік.

-Готуйте корабель до негайного вильоту. Передайте королю, що ми знайшли і впіймали спорідню. Запросіть подальші інструкції. Будемо через пʼятнадцять хвилин.

«Пʼятнадцять хвилини. О боже! Моє життя закінчиться через пʼятнадцять хвилин. А я наче безмозгла курка нічого не можу ні вигадати, ні зробити. Ну де ти?? Чому ти знак саме зараз, коли настільки мені потрібен» - знов і знов вона зверталась до свого голосу.

Але відповіді не було.

Вони вже підходили до стартової площі для зорельотів. Вона це розуміла чуючи звуки двигунів, вібрацію він взльотів та посадок, гомін тисячі голосів.

«Думай!!! Думай!!  Зараз або ніколи!»

Вона вирішила битись!

Її тримали по бокам двоє, слава Богу вони не одягнули кайданки. Мабуть розраховуючи, що вона та сама слабка немічна спорідня Ерга.

«Їх упущення» подумала Ерґа і атакувала.

Вона штовхнула того, що з ліва від неї в стіну. Того що з права, схопила за голову та нагнула, вдаряючи на зустріч коліном. Полетіла кров, мабуть з розбитого носа.

-Сука!! - про ревів охоронець.

Охоронець, що був позаду схопив її за передпліччя, а той що був спереду вже замахнувся вдарити кулаком в обличчя. Ерґа використала того, який був попереду щоб відштовхнутися від нього ногами. Та приземлилась на того, що був позаду.

Від удару повітря виштовхнуло з легень, але охоронцю під нею було набагато гірше. Вона перекотилась і вскочила на ноги. І в цей момент хтось з усієї сили вдарив її по голові. Мабуть зброєю. Світ потемнів та нахилився. Падаючи, вона подумала:

«Ну я хоч спробувала» і темрява поглинула її.