Битва за вибір

Ерґа

Наступні дні пролітали в турботах. Вони з безбілетником розділили обовʼязки по навчанню та тренуванню. Ерґа була дуже справна в холодній зборої: ножі, саблі, списи все давалось їй легко, бо тут потрібні були швидкість, плавність та спритність, якими вона володіла. У голоса чудово виходило стріляти, теж не важливо з якої зброї та в яких умовах. Тому вони домовились, що тренуватись буде саме Ерґа, розвиваючи силу, спритність та вміння, здобуваючи досвід.

Ввечері ж Ерґа відпочивала, а голос брала керівництво та вчилась всю ніч. Вони обоє знали, що це єдиний вихід, щоб встигнути підготуватись. Але він обходиться дорогою ціною. Тілу потрібні сили, а особливо голосу.

Вони домовились попросили погодувати їх кровʼю перед вступним екзаменом. Минулого разу це був Люцієн. Тому вирішено було цього разу попросити Міколу, щоб зменшити силу привʼязки. Ну і звісно підживити та потренувати нові здібності. Поки, що вони домовились нічого не казати, про те що дізнались щодо здібностей, енергій, впливу крові і звісно ж безбілетника. Не відомо як хлопці відреагують. І чим це все закінчиться. А ті самі по собі поводились дуже дивно.

Мікола весь час був наче стомлений, наче роздратований і точно дуже сумний. Він потайки кидав на Ерґу задумливі погляди, але коли Ерґа переводила на нього погляд, вдавав безтурботність.  Ввечері після першого тренування, вони мали зустрітись на аналізи та дослідження, та Ерґа хотіла поговорити чи попросити про годування. Але не вийшло. Він не прийшов до неї в каюту, а запросив її в мед пункт. Куди вона після недавніх подій взагалі боялась йти. І він це мав зрозуміти. Але, коли вона вийшла з каюти її чекали два охоронця, які супроводили її до мед пункту та назад. Вони передали, що це наказ Люцієну і більше з нею не розмовляли. Тепер куди б не йшла Ерґа, якщо вона виходила з каюти, вони вже чекали на неї.

Окрім тренувань. Тоді генерал сам супроводжував її.

Люцієн же навпаки перетворився на надзвичайно вимогливого і занадто турботливого тренера. Всього було мало. Все було недостатньо. Він вимагав ще і ще до повного знесилення.

З одного боку вона розуміла, питання вступу тепер є пріоритетом, щоб підтвердити слова Люцієна перед Аугусто, та прибрати зазіхання з боку короля. Щоб здобути спокій та безпеку. Стати вільною і сильною. Доступ та можливості знайти принцесу Аурелію.

І для Ерґи це теж було пріоритетом, але її сили закінчувались.

Під час чергового відпрацювання вправ, їй здавалось, що вона просто звалиться з ніг. Їй потрібно було відпочити, але на це не було часу. Тоді їй потрібно годування, але вона не знала як сказати про це.

Це було останнє тренування, її тіло і розум вимагали пощади, але вона вперто змушувала себе виконувати накази, через силу, через не можу, поки все ж таки не впала.

Прийшовши до тями вона почула, як ті пошепки перемовляються. Їй треба було, ще пару секунд, щоб зібратись. Тому вона старалась ніяк не виказувати, що прийшла до тями.

- Я ж казав тобі, що ти занадто тиснеш і забагато від неї вимагаєш. Вона геть без сил! – люто шипотів Мікола.

- Це твій промах! Ти казав, що під заряджатимеш ї! В нас немає часу! Їй треба підготуватись!

-  Я й під заряджаю! Цього б їй мало вистачити до вступних екзаменів. А не до глибокої втрати свідомості. Затренувати її до смерті! Це твій план? Ти ж можеш просто зарахувати її в склад кадетів.

- Так я можу! Я можу зробити так! А тепер уяви на що перетворитися її життя після цього на навчанні? В кадетському корпусі!? Ти подумав про це?

- Можливо вона б могла не переїжджати в кадетський корпус….

- Ага взагалі не навчатись. Не мели дурниць. Я роблю це для неї! Їй потрібна ця витривалість. Там ми не зможемо її захищати та опікувати нею. Вона залишиться сам на сам з кадетами, які сильніші, вправніші, треновані. А тепер уяви, якщо вони обʼєднаються проти неї!

- Чорт…. – незадоволено підвів підсумок Мікола.

- Отож бо й воно.

-Прокинулась? Як себе почуваєш? – повернув голову до Ерґи Люцієн.

«Чорт. Як він здогадався» -Ерґа відкрила очі та сіла.

-Відпочинеш з вами тут. Гарлапаните.

-А ми сюди не для відпочинку прийшли. Тобі потрібна перерва? Поїсти ? Попит? Мікола підживи її. – Люцієн знов перевів погляд наМіколу.

На обличчі доктора на секунду зʼявилась паніка, а потім соромʼязливий вираз обличчя. Він піднявся та направився в бік Ерґи. Але робив це зовсім без  ентузіазму.

-Ееее. Якщо ми будем продовжувати. Я хотіла дещо спитати….- непер ніяковіючи і червоніючи спитала Ерґа.

- Так? – Люцієн запитливо підняв брів.

Мікола тим часом підійшов і взяв її руку в свою. Енергія почала проникати під шкіру. Але це було відголоском того, що вона насправді потребувала. Не переривала вона цей процес тільки по одній причині, голос вже активно аналізував цей обмін енергією та вивчав його з усіх боків.

-Чи могла б я Вас попросити – вона почервоніла вже мабуть повністю. – Чи могли б Ви?…- вони вичікувально дивились на неї – Дати мені кров? – випалила Ерґа на одному подиху і опустила очі.

«Ну ось, найважче позаду» подумала Ерґа.

«Вибач, але розбирайся сама. Я тут трохи зайнята» - відреагував голос - «Ще трохи і здається я зрозумію».

Ерґа боялась підійняти голову. Сором випалював її шкіру.

«Невже відмовлять. Я й так обнагліла. Два рази їм довелось дати свою кров, а вони не артумці, для них це не нормально. Це ще не кажучи про наслідки для Ерґи, про які слава Богу вони не знають. Зараз вона не при смерті, не поранена, тож так звісно вони можуть відмовити»

Мовчання затягнулось. Хоча по рухам Міколи вона розуміла, що щось відбувається. Коли вона підняла голову, то побачила дуель поглядів між Люцієном і Міколою.

-Ти цього хочеш? – прокашлявшись спитав Люцієн.

-Ну не те щоб хочу, але потребую. Я знаю, що я не при смерті, не поранена, але я вдень тренуюсь. А в ночі вчусь. Я вимоталась. А щоб проявити себе на екзаменах, я маю бути повна сил. Так я звісно розумію, що це мої проблеми і ви не зобовʼязані. І це можливо трохи махлювання. І вам вже доводилось це робити, але … - тараторила Ерґа свої аргументи, боячись що вони відмовлять.

-Кого ти хочеш? – рваним голосом спитав Мікола – Тобто, кого обираєш, щоб тебе погодував? Нагадаю Люцієн минулого разу це робив, тому він можливо ще не відновився і його кров не така насичена….

-Все добре з моєю кровʼю. – зло відповів Люцієн. – Минуло вже три дні. Я повністю відновився та готовий…

-Звісно готовий він – з сарказмом додав Мікола.

-Тобто ви не проти? – шоковано запитала Ерґа.

-Ні…

-Звісно ні. – майже хором отримала відповідь.

-Оуууу, ладушки. Я боялась …

-Ні ми не проти. Можливо навіть добре буде зробити це сьогодні і завтра. Тоді ти зможеш і потренуватись і повчитись сьогодні. І завтра матимеш сили. Якщо, як ти кажеш, ти цього потребуєш ми дамо тобі свою кров – все сильніше стискаючи руки Ерґи та не відводячи від неї погляду промовив Мікола. – І тоді ми зможемо обоє дати тобі свою кров – він перевів погляд на Люцієну. Той у відпові тільки стверджувально махнув головою.

-Ну якщо ви не проти, і це не викличе у Вас проблем з самопочуттям, або якихось інших проблем…

Вона перевела погляд з одного до іншого. Вони зніяковіла. Складалось враження, що вони щось приховують.

-Не переживай. -відповів Мікола.

-Нічого такого, з чим би ми не впорались. – додав Люцієн.

«Нічого такого! Отже щось все ж таки є».

-Ви точно не проти? Я не хочу вас змушувати, або якось маніпулювати.

- Все добре маленька. Ми з радістью тобі допоможем . – Мікола підійшов та при обняв її за плечі. Ерґа почула, як приснув Люцієн після слів Міколи.

- Ну добре – все ще невпевнено відповіла Ерґа. Вони точно щось приховують і це насторожує.

-То хто перший? – з зявившимся непомірним ентузіазмом спитав Мікола.

-Ну в принципі мені не принципово. Як скажете….- почала Ерґа.

Вони знов перекинулись цими дивними поглядами.

-Тоді давай я сьогодні. А Люцієн завтра. Він був минулого разу. – з виглядом переможця повідомив Мікола.

-Ти не проти? – спитала Ерґа Люцієна.

- Якщо ти не проти то і я ні. – трохи напружено відповів генерал.

- Ні я дуже вам вдячна. Ви не зобовʼязані і робите це для мене. Тож… - знов зніяковіло почала Ерґа.

Люцієн не відводив від неї пильного погляду, ніби намагаючись знайти відповіді, на якісь відомі тільки йому питання.

-Добре. – він перевів погляд на Міколу. – Я залишусь тут! -закцентував він – Але по відповідаю на виклики та розгляну певні справи.

-Звісно насолоджуйся – якось дивно, ніби підстрікаючи, відповів Мікола.

-А ти не забувайся! Попереду ще тренування, тож залиш й на нього сили.

-Я постараюсь не брати забагато… – почала виправдовуватись Ерґа

Мікола підняв її голову за підборі та повернув до себе.

-Бери все що тобі потрібно. Я весь твій. – не відводячи погляду від її очей відповів Мікола.

«Прозвучало двояко» - зніяковіло подумала Ерґа.

-У нас мало часу – пролунав сердитий голос Люцієна.

Ерга перевела на нього погляд. Він стискав кулаки.

«Так варто поспішити. Він має стільки справ і обовʼязків. А мусить витрачати час тут зі мною».

Мікола схилив голову надавши доступ до своє шиї. Ерґа перевела погляд на шию. Вона бачила жилку і її зуби самі висунулись сильніше.

-З руки! – зкомандував сердито Люцієн. – З руки буде зручніше. - більш спокійно додав він- Не вистачало, щоб ти на тренуванні втратив свідомість через втрату крові.

Мікола засміявся.

-Не переживай не втрачу. А з руки мені потім не зручно буде на тренуванні – єхидно відповів Мікола.

Почулось зле бурмотіння Люцієна, щось по пристрелити, когось на імʼя Крістоф і ангельську витримку.

Мікола знов засміявся і пригорнув Ерґу до своєї шиї.

«Треба з цим покінчити, поки вони геть не посварились.» - подумала Ерґа і вгризлась в шию Міколи.

Чистий екстаз пройшов наче блискавкою через її тіло, як тільки перші краплини потрапили на язик. Вона мало не за стогнала, але усвідомлюючи з сором це стрималась. Тепло розливалось її тілом, яке стало таким чуттєвим. Таким прагнучим. Вона відчувала як її шкіра дотикається до шкіри Міколи. Як губи ковзають по його шиї. Як соски перетворились на тверді бурульки, які просто палали від кожного дотику до тіла Міколи. Тепло розбилось між її ніг і там стало волого. Вона навіть затисла ноги, боячись що це стане помітно.

Почувся стогін Міколи. Бурмотіння Люцієна.

«От чорт! Я зробила йому дуже боляче! Ці кляті зуби! Я ж намагалась лагідно. А ти цим часом палаєш безсоромниця. Ганьба тобі!»

Ерґа хотіла відсунутись. Але Мікола притиснув її тільки ближче до себе та ще сильніше вигнув голову для кращого доступу.

Ерґа обвила руками його шию наче хижак, який фіксує свою здобич.

Знов почувся стогін.

«Візьми себе в руки! Ти поводишся як тварина! Наступного разу він не погодиться дати тобі свою кров» подумала про себе Ерґа і провела язиком по шиї, щоб перевірити, яку шкоду завдала зубами. По тілу Міколи пройшла судома.

«Боже, пробач мені Мікола. Пробач! Я ж намагаюсь. Потерпи ще трошки.» - інтерпретувавши, що саме біль викликав судому подумала Ерґа.

Вона намагалась більше не рухатись. Не тиснути. Навіть контролювати дихання, щоб завдавати менше шкоди і болю.

-Крихітко все добре? Вибач! Я налякав тебе? Чому ти закликала?

«Ох мій любий Мікола. Ти ще й переживаєш за мене, коли я наче дика тварина вгризаюсь тобі горло.»

Він почав акуратно гладити її по спині. Її тіло палало. Його невинні дії, яким він турботливо заспокоював її. Доводив Ерґу до сказу. Вона хотіла більше. Глибше. Сильніше. Вона хотіла закинути ноги йому на талію. Обвити його наче лоза. Потертись тим місце, що зараз просто зводить її з розуму!!!  Цьому жесту було важко противитись. Ерґа боролась з собою з усіх сил. Вирішила розслабити тіло, можливо тоді він припинить цю солодку каторгу. Але він взяв її руки і знов поклав собі на плечі. Ще сильніше, ще щільніше. Вона трималась з останніх сил, щоб не почати скиглити від болю, від насолоди, від потреби. Її тіло вже боліло в найінтимніших місцях. Вона акуратно змістилась, чим зачіпила одночасно і свої соски і його, як виявляється ерогований член.

Стогін вирвався в них обох.

Ерґа відскочила він Міколи та відвернулась.

«Боже скажена. Скаждена наче тварина. Неконтрольована.»

Стільки емоцій одночасно переповнювали її. Біль. Бажання. Сила та енергія. Чуттєвість. Страх і сором. Занадто сильно занадто багато.

Схлип вирвався з її вуст.

Через секунду вона почула голос Люцієна.

-Задоволений! Ти покидьку глянь, що ти наробив!

Люцієн розвернув її до себе обличчям. Сльози стояли на її очах. Вона не сміла глянути на них. Яка ж вона нікчемна, неконтрольована.

Це не на Міколу треба кричати. Це її варто замкнути десь, поки вона не навчиться самоконтролю.

Вона хотіла сказати Люцієну. Але голос не слухався її. Вона хотіла попросити пробачення у Міколи, але боялась побачити той вираз огиди, яким він дивився на Аурелію, коли ту охопив поклик. Він казав, що вона дика, небезпечна, що треба триматись від неї подалі.

Сльози все ж таки потекли по її щоках.

-Ерґо дівчинко пробач мені. – вона почула жах і турботу в тоні Міколи. І це тільки погіршило стан речей. Вона напала на нього, а він продовжує турбуватись про неї.

-Яяя…яяя… ти .., -сльози і сором душили її, що вона могла сказати – Пробач. – вона почала ревіти.

Люцієн притиснув її до себе. Вона не бачила через сльози, але відчувала запах і знала, що це саме він.

-Сподіваюсь ти отримав достатньо задоволення? – крижаним тоном відрізав Люцієн.

-Я… я мабуть краще піду.

-Так мабуть краще.

-Ні будь-ласка. Пробач мені. Я не хотіла. Я навчусь контролювати себе. – плакала Ерґа.

Тіло Люцієна напружилися перетворюючись на камінь.

Повисла тиша. Тільки її схлипи порушували її. Вона боялась, але треба було відповідати за свої дії. Їй не два роки. Вона старатиметься. Вчитиметься. Раніше коли її годували кровʼю вона не мала сил, а цього разу при свідомості, без травм, без загрози смерті… Вона зрозуміла, що небезпечна під час годування. Вони діляться найпотаємнішим, найдорожчим своєю кровʼю, а вона так їм віддячує.

Ерґа відсторонилася від Люцієна. Вона відчувала їх погляди. І хоч сором переповнював її, вони зробила глибокий вдих зібралась з думками і підняла на них очі.

Тепер Мікола стояв поряд з Люцієном і вираз обличчя у обох був мʼяко кажучи шокований.

-Вибач мене, що нашкодила тобі і поводилась мов… мов тварина - «шо гріха таїти» - я старатимусь і вчитимусь самоконтролю. Я обіцяю. Я буду акуратнішою, якщо ти ще колись погодишся дати мені свою кров.

-То ти переживаєш через мене? – шоковано спитав Мікола.

- Так звісно. Я взризлась в тебе і зробила тобі боляче. Мені дуже важко контролювати себе, коли кров потрапляє мені в рот. Мене накриває жаром і емоціями і я стараюсь. Правда, я дуже стараюсь себе контролювати. Вибач. Я буду старатись ще більше. Можливо це тому що в мене немає практики. Це має відбуватись не так. У нас все відбувається інакше. А таке я бачила тільки у Ауреліі. Але в неї дар поклику. А ти минулого разу сказав, що вона небезпечна, я не небезпечна чесно… -тараторила Ерга заламуючи руки.

Вони мовчали тому вона знов подивилась на них. У обох був відкритий рот від подиву.

- Мені шкода. -закінчила вона свою тираду дивлячись на них.

- Ем…- почав Мікола.

-Ну це…- продовжив Люцієн.

Мікола почесав потилицю.

-Ми не вважаємо тебе небезпечною..-почав Люцієн

-Так ми думали, що саме тобі під час годування.. погано… -додав Мікола – То про який саме дар йде мова..?

Люцієн перевів на нього нищівний погляд. Мікола підняв руки в гору.

-Тихше, як ми тільки но вияснили, я не зробив нічого поганого.

-А ми ще не вияснили. – зло відповів Люцієн і перевів погляд на Ерґу. – Тобто ти розплакалась, бо подумала, що нашкодила Міколі? І що ми подумаємо, що ти небезпечна?

Від Міколи пролунав смішок. Люцієн знов зло подивився на нього.

А потім перевів турботливий погляд на Ерґу.

Тепер її черга була стояти спантеличеною.

-Ну так. Я вкусила його занадто боляче, я чула… і я злякалась…

-Ох крихітко.. – почав Мікола й направився до неї.

-Тримай свої руки, і все інше при собі. – зупинив його Люцієн.

-Ти бачиш вона засмучена й переживає за мене. Я маю її втішити. – сяючи посмішкою, знов спробував підійти до Ерґи Мікола. Але Люцієн притиснув ножа йому до грудей.

Мікола ж тільки засміявся.

«Здається я чогось не розумію» подумала Ерґа й насупилась.

-Тобто це єдине, що тебе турбує щодо того, коли ми даємо тобі свою кров? Щоб ти нас не поранила і щоб не зашкодила?

-Ну так, а що ж ще? – з здивуванням запитала Ерґа.

Мікола продовжував посміхатись. Люцієн же навпаки насупився.

-Добре. – якось незрозуміло підвів підсумки Люцієн.

-Як ти себе почуваєш? -все ще задоволено посміхаючись запитав Мікола.

Ерґа знов почервоніла. Кожна клітинка її тіла співала від щастя. Вона була переповнена енергією, силою. Ніби лава текла по її жилам. І все ще гріла в певних місцях.

Ерґа почервоніла й опустила погляд.

-Чудово.- прокрихтіла вона.

-Ти зможеш повернутись до тренувань?

-Так! – занадто завзято відповіла Ерґа Люцієну.

Він ще трохи постояв дивлячись на неї. Ніби аналізуючи наскільки правдиво вона відповіла.

-Тоді повертаємось до тренувань. Мікола бери ножі. Я беру зброю. Ти без зброї в захисті.

Від здивування у Міколи і Ерґи очі полізли на лоба. Але Мікола пішов за зброєю.

Ерґа направилась на центр сайланчика, розмірковуючи, що це зовсім не те чого вона очікувала від цієї ситуації та розмови. Але вони не сердяться, а Мікола не презирає, а чомусь ходить щасливо посміхаючись. Це дуже дивно. Але зараз на це просто немає часу. Тож вона стала в стійку, яку вже вивчила та відпрацювала ідеально і випустила кігтики в очікуванні нападів.