Битва за вибір

Люцієн широкими кроками прямував до свого кабінету паралельно розгрібаючи всі пропущені повідомлення, виклики та голографічні документи, які за цей час вислали йому на браслет комунікації.

Невже він правда на це погодиться. Ерґу, його милу тендітну Ерґу, віддати вовкам на поталу!? Він вже майже втратив її. І навіть спогад про це, ще й досі створював невідомі вібрації в його тілі.

Коли він отримав сигнал біди з комутатора Ерґи він якраз був на підльоті до ЛКВ. Його команда з нетерпінням чекала повернення. Чекала своїх заслужених вихідних. Але це не завадило їм за наказом Люцієна, відмінити всі свої плани та послідувати разом з ним невідомо куди і навіщо.

Люцієн заслужив відданість і прихильність своїх людей не один раз. Але ніколи не думав, що доведеться цим скористатись. Ще й як!? І заради кого!? Дівчини, яку він бачив два рази. Яка не мала ніякого значення. Його дії були ірраціональними. Абсурдними. І він як ніхто це розумів.

Але ніхто навіть оком не повів. Не задав жодного питання. Не сказав жодного слова. Він наказав, вони виконали.

Коли вони вже майже дістались до місця призначення, йдучи по сліду комутатора, то натрапили на дивовижну компанію. Корабель Сердріка трохи відстаючи від них, здається, слідував тому ж курсу.

Люцієн одразу звʼязався з кораблем задля уникнення конфронтації. В нього не було ні часу, ні бажання вступати в конфлікт з Юрши. Особливо, коли його допомоги потребувала одна дуже вперта служниця. Якщо вона просить про допомогу, то ситуація справді небезпечна.

Викликавши справжнє здивування Сердрік відповів. І його відповідь, ще більше шокувала Люцієна.

Сердрік повідомив, що переслідує цей корабель, бо на ньому знаходиться його наречена принцеса Аурелія. І що будь-яка спроба перешкоджання отримати її, буде розцінена, як спроба нападу і на нього та його людей.

Спочатку Люцієн був в справжньому шоці. Але потім його памʼять почала підкидувати йому інформацію, спогади, на які він не звернув жодної уваги. Бо єдине, що він бачив і єдине, що його хвилювало це служниця, її втеча та питання її безпеки. Наперекір законам, логіки та службовим обовʼязкам. Якщо тепер подумати над цією ситуацією, то він теж є співучасником втечі принцеси. Так він не здогадався, що подруга, яка вже зайшла на корабель дельтанів -це принцеса. Але він не зупинив служницю-спорідню, не повернув королю і навіть не повідомив про це. Єдиним виправданням для нього було б те, що він завжди міг відслідкувати її. Що він хотів зробити необноразово за ці два дні.

Це мале дівчисько полонило його думки, розум і тіло. Спаплюживши весь його багаторічний самоконтроль, принциповість та відданість зведенню законів та правил.

Він підтвердив Сердріку, що має іншу ціль і не чинитиме жодних перешкод в його справі. Навіть навпаки допоможе як зможе. Адже наступ з двох кораблів одночасно і пришвидшить і вдосконалить результат. Дельтани не матимуть ні часу, ні шансу на супротив.

Ось так неочікувано для себе, своєї команди і однозначно Сердріка, перший раз в історії космосу ЛКВ співпрацювали з своїми антиподами Юрши.

Їм довелось проламуватись на корабель. Але Сердрік, який просто не вміє бути толерантним, діяв як хірургічний скальпель. Знищив двигуни, радіо управління та звʼязок і відкрив корабель дельтанів, як консервну бляшанку.

Коли ми потрапили всередину бій вже майже закінчився. Юрши на відміну від нас, ніколи не брали полонених. Тому нас впустили благаючи про захист та допомогу. Всі хто здався потрапили під нашу протекцію та мали відповідати перед судом, а не творцем.

Поки Юрши обшукували корабель, я чітко йшов за сигналом. І виявив їх першим. Але був не готовий до того, що побачу.

Найстрашнішими варіантами, які я прокручува в своїй голові ці два дні було: що Ерґа піддастся цим спокусникам і маніпуляторам.

Як її молоде бездоганне тіло, дістається комусь з цих брудних збоченців. Як вони спокушають її. Як вони пестять її тіло, як вона віддається цим нестримним, неперебірливим, вічно сексуально голодним дельтанам. Які сприймуть її як одну з багатьох. Які не віддадуть належного ні її вроді, ні її вдачі.

Як вона подарує себе їм. Лежатиме оголена перед ними, її волосся розсипатиметься по ліжку, її вуста опухнуть від поцілунків, її стогони розриватимуть тишу. Скільки їх буде один чи декілька.

Ці думки зводили мене з розуму всі два дні. Вони не давали смені спокою і відпочинку. Я гаркав на своїх людей. Я був не стриманим і не зібраним. Я не впізнавав себе, як і мої люди. Я не міг це зупинити, не міг викинути з голови. Навіть уві сні. Я бачив її розгарячіле тіло, яке кипить і плавиться, яке звивається в чоловічих руках. В не моїх чоловічих руках.. А потім я отримав сигнал про допомогу від неї. Мої думки стали ще шаленішими.

Вона не згодилась. Вона встояла. Відмовила. Відхилила їх залицяння. Але вони не погодились з цим. Напали? Зґвалтували? Зашкодили? Скільки їх було? Що вони з нею зробили чи роблять?

Якщо раніше я думав, що я не стриманий. То після цього, мені геть зірвало дах. Я віддав накази, надав курс і намагався не виходити зі своєї кімнати, щоб ще більше не втратити повагу моїх людей. Повагу до самого себе.

І ось я тут. Я знайшов її. Поранена, понівечена вся в крові. Швидко оцінивши ситуацію я зрозумів, що в неї стріляли плазмою. Дельтан. Йому пощастило, що він вже був мертвий. Хтось жбурнув його об стіну з такою силою, що проламав череп. Але хто!?

Ці думки промайнули в голові тільки через досвід. Оцінка ситуації і загроз, варіантів розвитку подій, рішень і наслідків. Це вже давно відбувалось автоматично на автопілоті. І зараз оцінки були явно не сприятливі.

Така рана в живіт була смертельною. Особливо для такого маленького і тоненького, тендітного створіння. Я бачив рівень ураження тіла. Я бачив кількість і швидкість втрати крові. Я розумів, що я запізнився. Зовсім на трохи, але запізнився. Де я зробив помилку? В чому мій промах? Що потрібно було зробити інакше? Не відпускати її….

Я віддав наказ викликати нашого лікаря та повідомити йому що сталось. Я затискав її рану як міг враховуючи її розмір та той нестерпний біль, який вона однозначно відчувала. Я прораховував і прорвховував варіанти.

Я бачив вагання і втечу принцеси. Я бачив відчай Сердріка, який перегукувався з моїм: не встиг зовсім трохи, але не встиг. Я розумів незворотність її смерті. Її втрати. Коли я ще навіть не мав змогу її віднайти.

Я не міг приймати рішення. Я не міг відпустити її. Мої люди візьмуть все під контроль. Стефано візьме все підконтроль. Мені просто потрібна хвилина. Ця остання хвилина поряд з нею.

Я хотів плакати і кричати. Я молив її бути сильною. Триматись. Залишатись зі мною. Я вмовляв її, що допомога вже поряд. Але вона знала. Я знав. Невідворотність того, що відбувається. Вона була така холодна. Така тиха. Мені вже не вистачало її голосу, її енергії, її життя. Моя мила служниця згасала у мене на руках і я генерал ЛКВ, який пройшов всі види пекельних перешкод та випробувань, нічого не міг з цим вдіяти.

Його крик, роздратував мене. Він відволікав. Забирав дорогоцінні миті поряд з нею. Претендував на її увагу. Я вже ненавидів його.

-Ерґа!!!!

В його рику я чув ту ж біль, яку відчував сам. Я хотів знищити його хоча б за це. Як смів він!? Хто він!? Якщо вона йому дорога чому він дозволив такому з нею трапитись!? Чому вона йому така дорога? Шанувальник? Коханець? Він торкався її? Він має на неї якісь права? Чи бажає їх мати? Як посмів він сюди явитись!? Я вбʼю його! Однозначно вбʼю! Але потім. Коли вона піде. Зараз же, кожна секунда важлива.

Потім я почув, що він лікар. Що він може допомогти. Це неможливо. Я знав, що це неможливо, але надія не піддається логіці.

Я махнув рукою, щоб його пустили.

Цей дельтанець посмів вирвати її з моїх рук, з моїх обіймів. Я потрібен їй. Вона така холодна, я маю зігріти її. Але я розумів, що мої дії і думки іраціональні. Він лікар він сказав, що зможе допомогти.

Хай тільки не зможе, хоча я вже знаю, що не зможе. Я знищу його. Я знайду в ньому свою помсту.

Він діє швидко і професійно. Як лікар. Але в нього трусять руки і очі червоні. Він все бачить і розуміє. Але не зупиняється, за що отримує від мене невелику поблажку.

Він дивиться на кров. Її кров, яка залила вже все навколо. «Невже в цій крихітці може вміститись стільки крові.» Приходить до мене дивна думка ніби звідкись зі сторони.

Я бачу як її груди піднімаються і опускаються останній раз. Ні-ні-ні!!! Паніка розриває мої мізки. Жах від того, що відбувається сковує моє тіло.

Він переводить погляд на мертвого дельтанця біля стіни. Шкіриться, але потім завмирає. Я бачу як йому прийшла якась думка. Як він оцінюю її. Переварює. Він хапає ножа з черевика і я вже готуюсь вбити його, але за секунду то того, як я відпускаю пусковий гачок, я розумію, що він ріже собі запʼястя і прикладає руку до її рота.

Він що геть здурів? Це такий рівень медицини в дельтанів. Вони не знають, що таке переливання і як його робити?

І звісно ж нічого не відбувається. Він кладе їй руку на горло і допомагає ковтати. Мені хочеться відшкребти його від моєї дівчинки. Здерти з нього шкіру за те, що він робить.

Але тут я бачу малесенький рух її горла. Дельтан сильніше притискає руку до її рота, і тепер кров вже не виливається, не тече по її підборіддю. Я з мерехтливою надією помічаю, ніби її груди знов рухаються. Так здається, я все ж таки бачу цей легкий, але такий бажаний рух.

Те що коїться всередині не описати словами. Та біль втрати, яка випалює душу змінюється на вогник надії. І цей вогник значно потужніший своєю міццю за будь-яку іншу емоцію.

Вона починає дихати, а потім вона самостійно починає ковтати. Її зуби продовжуються і тепер вона вгризається йому в руку. Тіло починає оживати. Палець смикається тут, вухо тремтить там, під закритими повіками зʼявився рух. Чим більше вона пила тим більше оживала. І мені має бути справді соромно за свої думки. Адже це найважливіше, але на його місці мав бути я.

Це я мав знайти спосіб врятувати її. Це моя кров має повернути її до життя. Це мою кров з такою насолодою має вона пити. Я ніколи не мав таких схильностей, навіть думок. Але дивлячись, як її губи обхопили його запʼястя, з якою насолодою вона всмоктує його кров. Єдине про що в цю секунду я думав, це те, що я хочу бути на його місці. І єдине, що мене стримувало пристрелити його і зайняти його місце - це ні зовсім не здоровий глузд. Це розуміння, що завдяки йому вона жива.

Через якийсь час я помітив, блідість шкіри дельтана. Так на його обличчі грала дибільна радісна посмішка. Він гладив її волосся. Шепотів підбадьорюючі слова. Але руки вже почали труситися, губи втратили свій колір, тіло покрилось краплинами роту. Він віддав їй більше ніж здатен. І якщо цей йолоп не зупиниться, то вона випʼє його досуха. І хоч одна частина мене дуже хотіла цього. Вдячність і ця дивна потреба дати їй свою кров були вагомішими.

Тож я акуратно відірвав його руку від її рота. Вона почала чинити супротив, але була така слаба, що змогла тільки шипіти і слабесеньким супротивом намагатись втримати його руку.

Я прибрав його руку. Взяв його ж ніж і зробив надріз на свєму запʼясті.

Як тільки її губи торкнулись мого запʼястя, я відчув рай. Але коли вона вгризлась зубами в мою руку, я відчув щастя. Ніби я там де я треба. Ніби я знайшов дорогу додому. Годувати її своєю кров’ю, було на диво природньо. Те як вона губами притискалась до мого запястʼя, як вона всмоктувала мою кров, як вона впивала свої кігті в мене, щоб зафіксувати, щоб не відпустити, ніби я здоровенний генерал здобич для цієї крихітки.

Її тіло більше не було крижаним і занімівшим. Тепер від неї йшов жар. Вона трохи стогнала ковтаючи мою кров. Почала йорзати поряд.

Все це: її рухи, звуки, що вона видавала, її губи, її запах, який наче розцвів навколо мене. Я зрозумів, що в мене сталева ерекція. І єдине, що її прикриває від оточуючих це прекрасне тіло моєї маленько служниці, яке лежить на ній.

Мені стало обурливо, соромно, але тут я перевів погляд на Дельтана, який судячи по його позі та диханню боровся з такою самою реакцією як і я.

Я перевів свій погляд на солодку спокусницю. Як таке можливо. Це виходить за будь-які рамки здорового глузду. Це реакція на неї? На жах від втрати та щастя від її повернення? Чи на те, що ми нагодували її своєю кров’ю? Це не здорова реакція, але здається тіло було абсолютно не згодне з розумом. Тепер жар розливався і по моїх жилах, не дивлячись на те, що я швидко втрачав кров.

Не знаю. Й не час про це думати. Більш нагальною проблемою зараз є як позбутись цього стану, який є однозначно недоречним в цій ситуації.

Зробивши ще пару ковтків. Із задоволеним муркотінням зуби Ерґи відпустили моє запʼястя, вона облизала свої прекрасні губи. Її щоки зарумʼянилися, губи були припухшими, насиченого червоного кольору, її шкіра сяяла здоровʼям, а подивившись на рану я взагалі не знав, що й думати.

Дельтан теж трохи прийшов до тями і зараз з інтересом досліджував її рану.

Кров зупинилась, а всередині рани пошкоджені органи і тканини почали потроху відновлюватись і наростати. Дельта взяв ножа, це більше не викликало в мене побоювань. Я бачив його реакцію на її втрату та порятунок. Вона не дуже відрізнялась від моєї. Я міг скільки завгодно ненавидіти його за це, але не міг нічого з цим зробити.

Він акуратно розрізав сукню по краях рани. Акуратно піддіваючи ножем дістав шматочки та уривки тканини з рани. Коли кров з ножа потрапила на органи, вони ніби висмоктали її всередину.

Дельтан глянув на мене я на нього. Мабуть ми подумали однаково.

Я простягнув руку, а він зробив поріз. Кров з моєї руки потекла на її рану, і так чим більше вона текла тим більше поглиналась і пришвидшувала регенерацію всередині Ерґи.

Не знаю скільки крові я віддав, але в очах почали скакати темні кружечки. Я почав важко дихати і пітніти. Побачивши це дельта прибрав мою руку, він відрізав шматок тканини з спідниці Ерґи і перевязав мені, так само як трохи раніше собі руку.

Ми очам своїм не могли повірити, коли бачили швидкість загоєння її ран.

Ще буквально через пару хвилин, я почув голос свого лікаря. Доктор Міос спішив на допомогу усіяний всіма можливими пересувними приладами та аптечкою.

Ми переглянулися з дельтаном. І зрозуміли один одного без слів. Про це ніхто не має знати. Двоє це і так вже забагато.

-Прошу мене вибачити генерале, але на борту багато поранених, а мені повідомили, що до Вас я скоріш за все одно можу не поспішати. Приношу свої співчуття вашій втраті…

Дальтан вже зреагував та накинув свою куртку на рану Ерґи, акриваючи її від лікаря. Мені було соромно перед лікарем за те, що доведеться йому брехат. Він був надійною, перевіреною людиною. Але чомусь цю інформацію я захотів залишити нерозкритою. Поки що, звісно поки що. Поки не знатиму і розумітиму всього. Це ніяк не повʼязано з тим, що інформація про Ерґу стає моїм пріоритетом. Звісно ніяк не повʼязано. Тому я був вдячним дельтану, за те що він швидко зреагував та допоміг в цьому питанні.

-О - зауважив лікар - пацієнтка жива і судячи з кольору її шкіри та розміреному диханню, спить, а не мертва. Чи можливо є ще якась бідолашна, яка постраждала від цих … цих., - не знав, яке обрати слово дивлячись на дельтана, який поряд з його генералом, доктор.

-Ні сталось непорозуміння, в неї поцілили транквілізатором, але я злякався, що доза для неї смертельна враховуючи її мініатюрність. Але доктор … - Люцієн перевів на дельтана погляд, адже він навіть не знав, як того звати.

-Мікола. Доктор Мікола з цього корабля до ваших послуг. - відрекомендував себе дельтан - так я вже пояснив генералу Люцієну…

«Отже дельтан…Мікола… знає на відміну від мене з ким має справу»

-…генералу Люцієну пояснив, що така доза не є смертельною, але як зазначив генерал, для такої мініатюрної особи вона є значною, тому я точно не можу сказати скільки вона проспить. Але я б однозначно хотів супроводжувати її, щоб контролювати її стан.

«Непогано так вирулив. З ним треба бути на сторожі. Отже цей Мікола допоміг мені, врятува Ерґу, прикриває її і мене перед доктором, і тепер недвозначно вимагає за це виконання його умов. В іншому випадку, будь-які вимоги і маніпуляції в мою адресу зустріли б покарання. Але в цьому конкретному випадку - Люцієн перевів свій погляд на Ерґу, яка не тільки жива, а й тепер солодко спить на його руках - Цей особливий випадок вимагає особливих рішень. А хто краще потурбується про неї та її таємниці, як не закоханий в неї доктор дельтан».

-Так докторе Міос. Я хочу представити Вам лікаря Міколу, який буде повністю відповідати за здоровʼя цієї конкретної пацієнтки. А також буде надавати будь-яку потрібну Вам допомогу з пораненими та вʼязнями.

По скругленим очам Міоса було зрозуміло, рівень його збентеження. Але він був занадто довго в штаті Люцієна, занадто вимуштруваної людиною, яка ніколи не буде оскаржувати накази генерала. Та й думаю кількість поранених потребує додаткових рук і він це теж чудово розуміє. Але чужу людину допустити до команди. Члена команди, яку вони тільки-но захопили, допустити до лікування особливої гості генерала. Це викликало мʼяко кажучи у нього шок.

-Так генерале, як накажете. Чи потрібна ще якась моя допомога тут?

-Ні дякую. Тут ми впораємось самі. Можете повернутись до надання допомоги тим, хто її справді потребує.

-Звісно генерале.

Доктор Міос відкланявся та пішов. Ми залишились в трьох.

-Ми не можемо розмістити її в медичному відсіку разом з усіма.

-Знаю. - відповів Люцієн.

-Ми не можемо дати доступ до інформаці, щодо її стану здоровʼя, аналізів та обстежень.

-Знаю - більш агресивно відповів Люцієн.

-Мені потрібно якнайшвидше зробити всі аналізи та обстеження, щоб знати, як вразі чого їй допомогти.

-От скажи ти ніби розумні речі кажеш. Чому ж мені так хочеться натовкти тобі пику, щоб ти нарешті замовк?

-Я теж не взахваті він нашої «співпраці». Ви на нас напали, якщо ти забув. Принцеса вбила нашого короля. І я мало її не втратив, - він перевів ніжний погляд на Ерґу, від чого Люцієн сильніше стиснув зуб. - А тепер мушу проігнорувати це все і вести перемовини тут з тобою. - незадоволена додав Мікола. - Тож не один ти стримуєшся. Але заради неї….

Ще трохи і зуби Люцієна перетворяться на зубний порошок. Інша адекватна людина зі здоровий інстинктом самозбереженн, вже давно б пригальмувала. А цей дельтан ніби навмисно провокував його. Він потягнув руку до щоки Ерґи і якби не зупинився боячись вимазати її в кров, я б мабуть відкусив цю срану руку.

-Щодо захоплення кораблю, коли на борт ступили Юрші на чолі з Сердріком, ваші з гостинністю відчинили нам «двері». Щодо Юго. Про це ти мені більше детально розкажеш, коли буде нагода - Люцієн обвів поглядом коридор де були і камери і кожен міг в будь-який момент нагрянути до них. - Щодо принцеси і Ерґи ніяких перемовин не буде. Ти робитимеш те, що я наказую. І не будеш заарештований до тих пір поки приносиш користь. - зло додав він.

Люцієн з легкістю піднявся на ноги разом зі своєю дорогоцінною ношею, наче вона зовсім не мала ваги, і попрямував назад на свій корабель. Люцієн нічого не озвучив дельтану, нічого не наказав та не пообіцяв. Але був абсолютно впевнений, що той прямує слідом за ним і погодиться на всі умови, щоб залишитись поруч. Він спокійно повертався до дельтана спиною, бо знав тепер вони повʼязані і цей звʼязок через це мале, недосвідчене, малознайоме, але таке дорогоцінне дівчисько міцніший ніж роки служби і тисячі клятв.