Битва за вибір

Сьогодні майже три місяці, як вони розлучились з Аурелією.

Це не те, що вони планували. Такий розвиток подій, насправді навіть не приходив їм в голову.

Їх план був напрочуд простий. Втекти від покидька короля Аугусто, вітчима Аурелії і знайти, збудувати своє власне найкраще життя, якомога далі. План дивовижно простий, і наївний.

Вони чомусь вважали, що найважче це втекти. Втекти, по-факту з заручин, чи точніше навіть з весілля принцеси. Аугусто віддав свою падчерицю на їжу вовкам. Точніше одному найстрашнішому та найупертішому вовку - Сердріку, королю його власно створеного королівства Юрши.

І ось, коли вже мала відбутись сама церемонія шлюбу, вони змогли вискочити з капкану. Хто б міг подумати. Вони точно ні.

Дівчата молоді та наївні кожного вечора після тяжкого дня, тішили себе думками про їх грандіозну втечу. Про їх щасливе майбутнє. Про їх новостворене прекрасне життя.

Тішили мріями, хоча кожна з них, не вірила, що це можливо.

Але життя дивна річ. Якщо тебе дуже сильно приперти до стінки та безвиході, ти відкриваєш в собі сили та здатності, яких здається раніше ніколи в тобі не було.

Так і тут. Вчинок короля… Ерґа досі не могла згадувати про той вечір. Вона просто витіснила його зі своїх думок зі своєї душі і сховала в шафу. Таємну далеку камʼяну шафу, замуровану в таємній камʼяній печері. Неприступну, недосяжну, навіть невидиму. Колись… Можливо, колись вона розбереться з цим, але точно не зараз.

Так от. Нелюдський вчинок короля, щось зламав чи зруйнував всередині них обох. Зрада, підлість і жах їх існування перейшов на такий високий рівень, що вони вирішили, що ризик власним життям, не така й висока ціна за можливість звільнитись від оточуючих і руйнуючих їх душу людей та умов.

Все сталось миттєво. Роки планування канули в прірву секундних обставин. Вони побачили шанс і скористались ним.

Поки планета була пересичена відвідувачами, що злетілись з усіх куточків галактики на планований вибір нареченого для АуреліЇ. Вони знайшли шанс, заховатись серед числа відвідувачів та гостей, що покидають планету Саур. Вони змогли. Вони втекли.

Від короля, від Сердріка, від минулого. Та щастя їх тривало не довго. Два дні, якщо точніше.

Ось так за секунди змінюється все. Від щастя до відчаю. Від безпеки до загрози смерті. Від свободи до неволі.

«Чи вдалий вибір ми зробили, коли обрали корабель Дельтані для втечі? Тоді ми гадали, що так.»

Але їх викрили. Капітан Юго, і як виявилось, представник та претендент на руку принцеси, а ще й король Дельти, впізнав принцесу. І поставив їй неможливі умови для вибору. Хоча, якого там вибору. Він вхопився за другий шанс, який йому випав і вирішив будь-що зробити принцесу своєю. І не тільки дружиною.

Він вирішив, що вагітність принцеси, стане вагомим аргументом, як для короля так і для Сердріка. І тоді він зможе залишити її собі. Навіть не так, не залишити, а використати.

Юго прикривався дуже важливим виправданням. Це могло врятувати його планету і расу. І найгірше, що це правда.

Якби він отримав принцесу, і запліднив її. Він би перепідписав шлюбну угоду з королем. Адже для вітчима Ауреліі найважливішим все ж є спадкоємець. А Юго все ж би отримав елемент, який такий необхідний для порятунку Дельти. елемент, що міг би надати йому Аугусто з ресурсів рідної планети принцеси - планети Саур. І тому Юго, абсолютно не цурався того, що він зґвалтує принцесу, насильно запліднить, а потім щоб виконати умови шлюбного договору, відбере у неї сина і передасть під опіку її вітчима, короля Аугусто.

Але вони прорахувались. Вони не врахували, на що здатна принцеса доведена до крайнощів. Вона й сама не розраховувала, навіть не усвідомлювала як і я.

Я її спорідня, подруга, сестра, яка провела з нею поряд кожен день її життя, кожну мить. Її дорослішання, її навчання, її становлення. Я навіть не підозрювала, що те що станеться можливо.

Все знов змінилось за секунду. І їх план рухнув потягнувши за собою і наш план і наші можливості створити своє прекрасне майбутнє разом.

Останні їх хвилини з принцесою, перетворились на пекло, на справжню боротьбу за життя. І вони програли. Аурелії довелось тікати невідомо куди, залишивши Ерґу боротись за життя.

Спогади знов заполонили її.

Ерґа поранена лежала на підлозі шатлу дельтанів. Дівчина ні про, що не шкодувала, якби цю ситуацію повернути, вона б так само затулила собою подругу від пострілу. Ні секунди не вагаючись.

Вона лежала на підлозі, розриваєма біллю з середини. Все в середині горіло вогнем, мабуть, всі її органи перетворились на кашу, ще трохи і вона втратить свідомість, ще трохи і вона втратить життя. Та єдине про, що вона молила: про одне, щоб її жертва не була даремною. Щоб принцеса таки скористалась шансом та покинула шатл в рятівній капсулі якнайшвидше.

Ерґа тримала себе у свідомості, мабуть тільки силою волі, бо біль був пекельним. Вона відчула, коли її рот наповнила її власна кров.

Коли, хтось схопив її на руки та пригорнув до себе. Їй було байдуже хто. Байдуже навіщо. Не байдуже тільки на біль та її любу принцесу. Ерґа знала, що в неї залишилось не так багато часу. Вона все ще не відводила погляду від Аурелії. Вона вже не мала сил говорити, тому цим поглядом намагалась змусити її рятуватись.

Але стурбований погляд Аурелії, її вираз обличчя. Вона була за крок до втечі, але саме зараз щось змінилось. Ерґа бачила як подруга рухається в бік капсули. Вона не хоче, але розуміє що мусить. І ось вже за секунду, її думки змінюються. Ерґа чітко бачила намір Аурелії повернутись.

Ерґа перевела свій погляд на того, хто опинився поряд з нею. Того, хто так ніжно прихилив її до себе і щось їй казав.

Вона перевела погляд і розгубилась. Люцієн. Це Люцієн.

Хвиля щастя заполонила все її тіло, на секунду прогнавши навіть нестерпний біль. Він відгукнувся. Він прийшов врятувати, допомогти. Вона хотіла посміхнутись йому, провести своєю рукою бо такому прекрасному обличчю. Правда хотіла. Але її руки більше не слухались. Її тіло наповнила така непереможна втома.

Люціан дивився на неї з жахом, з люттю. Він кричав розпорядження в усі боки, продовжуючи тримати її так ніжно, наче чарівну дорогоцінну квітку. Він провів рукою по її щоці, заправив волося, яке впало на обличчя, їй за вухо. Його погляд був переповненим мукою та горем, ніжністю та печаллю. Ерґа хотіла притулитись до його руки, але єдине, що ще підпорядковувалось їй це погляд. Він шепотів їй якісь слова. Вона не усвідомлювала їх тоді. Зараз вона згадала, що він просив її триматись, молив залишатись з ним, що допомога вже поряд, що їй треба бути сильною, щоб вона не залишала його. Але вони обоє розуміли, що вона помирає.

Ерґа перевела погляд на Аурелію. Принцеса дивилась на Люцієна. Спочатку з тривогою, потім вона піджала губи і зморщила свій малий курносий ніс, наче переварюючи інформацію, яку не могла зрозуміти чи усвідомити. Потім її обличчя розслабилось на ньому відобразилось розуміння і умиротворення.

Аурелія зустрілась поглядом з Ерґою. Єдине, що вона могла зробити – це кліпнути, сподіваючись, що подруга зрозуміє, що це означає. Що вона може йти. Ерґа в повній безпеці поряд з Люцієном. Що йому можна довіряти. Що Ауреліє залишає подругу в надійних руках.

І знов одна секунда і все змінилось. Аурелія відірвала свій погляд від подруги побачивши щось, чи когось від чого її обличчя спочатку стало шокованим, потім радісним, а потім переповнене жахом. Дивовижний спектр почуттів, який змусив мене тривожитись.

Аурелія кинула останній погляд на Ерґу і нарешті побігла в бік рятівних капсул.

Ерґа до останнього супроводжувала її поглядом. Вона бачила, як принцеса підбігла до дверей і ті відчинились. Повз неї пробігла якась кремезна фігура в бік принцеси.

Люцієн схопився за зброю, але піднявши лише на секунду очі від Ерґи. Побачивши хто це, він поклав зброю назад і знов почав нашіптувати їй ніжні слова підтримки.

Відчуття тривоги за принцесу додало Ерзі ще трохи сил. Вона смикнулась в той бік, але на цьому її сили закінчились.

З жахом вона побачила, що та кремезна фігура це був Сердрік. Він знайшов їх. Він майже наздогнав принцесу, двері зачинились буквально перед його носом. Він лютував бив по дверях. Спочатку двома руками, потім своїм металевим протезом. Прикладаючи всі сили, щоб відчинити або зруйнувати двері.

Ерґа зрозуміла, чому Люцієн ніяк не відреагував. Він був людиною закону. Найвидатнішим їх представником. Сам Генерал «Ліквідаторів космічних військ», які відповідали за закон та порядок в усьому космосі. І по закону Аурелія належала Сердріку.

Її відчим, король королівства Артум, король Аугусто продав свою доньку на вигідних для себе умовах Сердріку. Так вона принцеса і її шлюб завжди мав ціллю вигоду для королівства, а не для неї. Але він продав її просто на аморальних умовах. Він отримує вигоди, передає право власності на свою падчірку, без права повернення її назад на свою рідну планету Саур. Його не цікавить її подальша доля. Його цікавить тільки її майбутній син, якого він забере у неї через десять років після народження. Забере на Артум без повернення, без можливості знов побачити свою дитину. Вітчим може зробити з ним будь-що і ніхто не зможе його захистити. Зробить з нього наступного спадкоємця, вбити, карати, навчати під себе або що забажає.

І власником принцеси і офіційним чоловіком став Сердрік. Саме тому, мабуть Люцієн ніяк не відреагував і не передшкоджав Сердріку. Адже Аурелія належала йому по закону. А ЛКВ дбають про виконання законів. А можливо й щоб не мати справу з Юрши. Саме так тоді я подумала.

Юрши найбільше та найнебезпечніше звалище в космосі, яке якимсь чином перетворилось на королівство зі своїми жорстокими законами та нормами. Все не привʼязане, що є в космосі, всі неприкаяні, хто в ньому є - рано чи пізно опиняються або пересікаються з Юрши. Там можна продати і купити будь-що, і навіть будь-кого. Там можна зустріти всі види рас, тварин та рослин, що існують в будь-якому кутку галактики. А іноді навіть ті, які вже не існують на їх рідних планетах.

На Юрши не мають повноважень жодні міжгалактичні закони та представництва, навіть Люцієн і ЛКВ. Вони не підпорядковуються нікому, окрім Сердріка. Сердріка ж всі бояться, слухаються, але при цьому його люди його поважають та завжди готові віддати своє життя за його наказом. Він найстрашніший, найжорстокіший, справжній Бугі- мен в країні жаху.

І Аурелія тепер належить йому. Ерґа почала молитись не за себе, а щоб принцеса встигла, щоб Сердрік ніколи її не отримав. Принцеса ніколи не виживе в тому світі безчинств і жорстокості. Ніхто не допоможе їй якщо він встигне. Ніхто вже її не врятує.

Сама вона не зможе постояти за себе. Ні захистити себе ні відстояти. Її спеціально виховували тендітною. Ніжною та трошки боягузкою. Її не навчали жодним фізичним вправам та наукам. Її вчили не сперечатись, коритись, бути слабкою, бути слухняною. Як вона зможе протистояти його силі? Як вона зможе протистояти його жорстокості? Та й хто б зміг!? Чоловіки бояться його. Королі уникають конфронтації. А вона несе тендітна квітка їх рідної планети Тая. Можливо не зламається тільки через те, що гарно гнеться.

Навіть її відкрившийся дар Поклику. Це могутній дар. Сила та прокляття в одному флаконі. Його вчать опановувати з самого народження. Вчать. Але тільки синів. Бо споконвіків тільки синам переходив цей дар. Вона ж не навчена ним користуватись і на самостійне освоєння його їй знадобляться роки. Роки практики і тренувань з найкращими вчителями Саура. Вона ж немає їх. Ні вчителів, ні років. А наслідки від невмілого використання… Вони настільки жахливі, що навіть Сердрік буде не найстрашнішим варіантом.

Поклик як вважалось давно зник. Це диво, що він прокинувся в принцесі, саме сьогодні. Мабуть, під дією стресу спричиненим нападом капітана цього корабля Юго, короля Дельтанів, людину яка вирішила скористатись не тільки безвихідним становищем принцеси, а й її тілом для затвердження своїх власних прав власності на неї. Не отримавши Аурелію офіційним шляхом, він вирішив отримати її насильно. Адже шлюб хоч і затверджений між королем Аугусто і Сердріком, але тільки на папері. Не було скріплення шлюбу, ні першої шлюбної ночі, ні обміну кровʼю, за всіма традиціями Артему. Юго хотів не тільки отримати її тіло, а й зробити там спадкоємця. Тож його план міг спрацювати, якби не одне але. Окрім того, що в принцесі прокинувся Поклик, є споконвічна таємниця нашої нації, яка невідома нікому. І ніколи не має стати відомою...

Це занурення в думки їй дорого коштувало. Ерґа поринула в свої думки і відволіклась, даючи чудову нагоду противниці діяти.

Вже за секунду її відкинуло ударом на мати. В очах потемніло, в голові задзвеніло ніби хтось вдарив її головою об дзвін.

«Так тобі й треба, якщо ти забула де і чому ти знаходишся» - подумала про себе Ерґа. Вона піднялась, витерла рукою кров з носу і зібравшись встала в бойову позу навпроти суперниці.

Сьогодні це була Дана. Білявка з її групи, яка вважала особистою справою честі виперти Ерґу з курсу.

Якби не ця тупа ненависть, Ерґа могла б визнати її гарненькою. Біле волосся (фарбоване, на відміну від Ерґи)

«І не таке розкішне, хай частіше фарбує скоріше повилазить» зло подумала Ерґа.

Чорні очі, бліда шкіра, наче у фарфорової ляльки і червоні яскраві губи. Маленька, худенька, оманливо безпечна. Ця дівчина мала два стани, які були однозначно протилежностями. І ніхто б не хотів зустрітись з другим станом цієї кралі.

Дана була гібридом людини і телосіона. Здебільшого наслідками такого схрещення є гібриди, які дуже рідко виживають. Але це не заважає телосіонам намагатись запліднити якомога жінок з людської раси. Звісно не тільки з людської з їх тваринним апетитом, в прямому і переносному сенсі, вони не тільки невгамовні, а й безпощадні. Жінки нерідко взагалі не переживають такий досвід. Тоді телосіони їх просто зʼїдають. Якщо ж виживають, то все повторюється і продовжується аж поки вони не вагітніють. Коли вони вагітніють їх не тільки лишають в спокої, їх починають береги як коштовність, доки вони не народять та перестануть годувати малюка. Частіше діти народжуються у людській подобі. А так як людська половина надзвичайно слабка, то вони рідко виживають. А ті, що виживають не завжди переживають свою першу трансформацію. Хлопці народжуються частіше, дівчата дуже рідко. Через домінантність генів телосіонів. Хлопців виховують воїнами, хоч і ставляться до них, як до другого сорту. Дівчата ж одразу приречені ставати «племінними кобилками» для створення потомства. Хоч вони й не телосіанки, яких майже не залишилось і яких бережуть тільки для правителів. Гібриди, які вижили все ж сильніше і частіше виживають після спарювання та народження потомства. Та й потомство виживає значно частіше. Тож ця дивовижна суміш створила, щось особливе, навіть надзвичайне. Гібрид телосіона і людини, жіночої статі і яка вступили в лави ЛКВ... Для цього потрібна була, мабуть унікальна вдача або сила.

Більшу частину часу, Дана була в людській подобі, поки не давала волю емоціям. Через стрес та емоційні реакції, вона втрачала людську подобу приймаючи телосіонську форму. І хоч її мали ростити як дівчинку для втіх, виросла вона справжнім воїном. Де їй не вистачало техніки і вмінь, включалась лють і безбашність.

Як і у всіх представників телосіонів в неї зʼявлялась шерсть, пазурі, хвіст і ріжки. Її обличчя видозмінювалося: зуби продовжувались, зіниця в очах ставала продовгувата, вуха продовжувались. Всі інші частини тіла теж збільшувались і продовжувались. В тілосіонській подобі, вона мала зріст близько двох метрів і вагу мабуть всі сто, а не сто шістдесят сантиметрів зросту і не пʼятдесят два кілограми, як у людській. І це було два метри і сто кілограм чистого звіра в усіх сенсах. Якби вона не ненавиділа мене так сильно, ми б стали чудовими подругами.

На тренування поки ми проходили базову підготовку заборонялось використовувати здібності. Нас намагались навчити техніці бою, а потім з часом підвищувати рівень та складність. На кінець навчання, ми всі будемо битись як тільки можливо і чим тільки можливо. Адже реальне життя не буде давати нам поблажки.

До цього етапу дійдуть не всі, а тільки найкращі. Адже представники ЛКВ - це не просто війська. Це елітні війська, які є надією для скривджених і жахом для кривдників. Вони приймають участь там де немає права на помилку, де ніколи не має другої спроби. Тому кожен місяць норми та вимоги збільшуються. По результатам і оцінкам відсіюються ті, хто не набрав мінімум балів. А далі проходять знов кращі з найкращих.

Навіть потрапити на це навчання є справжньою привілегією та супер можливістю. Тобі дають шанс отримати пошану, заробіток один з найвищий в Обʼєднанні Сил Космосу, страхування для тебе та рідних, захист та підтримку ЛКВ.

І ці можливості безмежні, якщо ти доблесно служиш перед тобою відкриваються всі двері. І тільки від тебе залежить, як далеко ти зможеш піти. І навіть, якщо ти доблесно загинеш виконуючи свої обовʼязки, твої рідні й далі будуть під протекторатом ЛКВ і підтримкою ОСК.

Претенденти мають показати немалий результат фізичних, розумових, психічних чи пара психічних здібностей. Також вони мають пройти перевірку причетності до шкідливих дій та організацій. Вони мають здати вступні іспити, що включають письмові завдання, логічні завдання, фізична підготовка, вміння співпрацювати, психічний тест на здібності та нахили, тест особливих здібностей, перевірка вірності. І після цього всього в тебе є можливість потрапити на навчання і шанс його закінчити.

Після першого місяця було відсіяно більше ста осіб з тисячі набраних. До кінця зазвичай доходить половина.

« І у вас напевно виникає питання: як сюди потрапила я!? Це вірне питання. Але, щоб відповісти нам знов доведеться повернутись до розмови про корабель дельтанів, втечу Аурелії і мене на останньому подисі життя на підлозі того ж корабля.

А зараз, як ви розумієте, у мене нагальніші справи. Треба провчити цю білобрису бісячу-кусачу і мені геть не можна відволікатись» - подумала Ерґа і пішла в наступ на Дану.