Битва за вибір

Сказати, що Ерґа нервувала – нічого не сказати.

Вже було близько півночі. Хлопців ще не було. Але навіть якби так, вона б точно не змогла заснути, думки не давали їй спокою.

Ну ось цей момент настав. Їй потрібно все розповісти. Відкрити найпотаємніше, ну майже все. Про особливості їх раси, наслідки годування кровʼю, вона не збиралась розповідати. Ця інформація їм не потрібна, тож краще притримати її у себе. І після цього сподіватись, що вони не запруть її десь, як душевно хвору. Чи розповідати про голос, вона теж не знала. Коли вони з голосом порадились, то вирішили притримати цю інформацію. Подивитись по обстановці як піде, і аж тоді вирішити остаточно.

Вона на ходжувала круги по кімнаті. То спілкуючись з голосом, то складаючи план розмови, то просто бомбардуючи свій мозок думками «а якщо» …

Близько дванадцятої роздався стуків у двері. Ерґа відчинила двері, там стояв Мікола. Не встиг він зайти, як з ліфта вийшов Люцієн.

-Мікола!? – незадоволено спитав він.

-Люцієн – не менш незадоволено відповів Мікола.

Після декількох секунд битв поглядами Ерґа взяла ініціативу.

-Проходьте час поговорити.

Чоловіки зайшли до її кімнати. Сьогодні це ще була її кімната. Але завтра, вона відправиться в корпус для кадетів. Сумки з незначними її пожитками були зібрані та стояли біля ліжка.

-Сідайте – запропонувала Ерґа вказуючи на крісла біля столу. Сама ж вона вирішила продовжити стояти.

- Добре. Дякую, що прийшли. Як ми і домовлялись, я маю вам дещо розповісти та пояснити.  – знервовано почала Ерґа.

-І правда, я геть забув. – прокоментував Люцієн більше собі ніж іншим.

-Тоді навіщо ти сюди йшов? – роздратовано запитав Мікола.

Люцієн перевів на нього не менш роздратований погляд:

-Хотів привітати Ерґу зі вступом. Дізнатись як вона. Провести інструктаж, щодо навчання. А ти?

-Мене запросила Ерґа. Якраз для цієї розмови, про яку ми домовлялись. – зло відповів Мікола.

«Чому вони вічно такі агресивні, коли поряд. Нічого не сталось і не планується. Забагато тестостерону чи що!?»

«Або замало сексу, як у тебе. Тільки ти не злишся, а гойдаєш нас на гойдалках своїх емоцій» - прокоментував голос.

«Ей ми говоримо про них, а не про мене» - присоромлено відповіла Ерґа.

І почула як хмикнув голос. Ці перепалки, заспокоювали її, зрозуміла з подивом Ерґа.

-Добре. Дякую за привітання… – звернулась вона до Люцієна.

-Я теж хочу привітати тебе, це дивовижний результат. За такий короткий час підготовки, тобі вдалось. Вітаю, це справді неабияке досягнення. – щиро привітав Мікола.

Ерґа була не впевнена, що це її заслуга, вона перевела трохи присоромлений погляд на Люцієна.

-Ні не дивись на мене. Це справді твоя заслуга. Я був впевнений в тобі і ти впоралась.

Мікола кинув на нього колючий погляд, мовляв : « Ага був впевнений. А то ми не обговорювали, як ти прикриватимеш її вразі провалу.»

Люцієн повернув йому такий самий погляд, мовляв: «Та пішов ти».

-Добре якщо ви закінчили ці битви поглядів. Я б хотіла подякувати вам обом. За допомогу, за підтримку, за підготовку, за зазист, за вашу кров.

-Не має за що..

-Та я з радістю.

Почулась одночасна відповідь.

Ерґа прочистила горло і знов почала ходити по кімнаті. Хлопці мовчки чекали.

- Добре. З чого почати.

- З твого сяяння – запропонував Мікола.

Ерґа зупинилась та перевела на нього погляд.

-О це явно не початок, і з цим мені потрібна буде ваша допомога. – вона на секунду замовкла розтираючи лоба рукою і розмірковуючи – Отже, коли я прокинулась після коми, в мені дещо змінилось. Спочатку я списувала ці зміни на свою расу. Але з цим теж виникли неспівпадіння. Наша раса має певні особливості... Я немаю права розголошувати цю інформацію, тому мені необхідно заручитись вашими обіцянками тримати це у секреті. Ця інформація має залишитись лише між нами трьома. – вона вичікуючи подивилась по черзі на одного, а потім на іншого.

-Звісно -  підтвердив Мікола.

-Я спробую – відповів в свою чергу Люцієн.

Ерґа і Мікола перевели на нього запитливі погляди. Чекаючи пояснень.

-Я клянусь не робити нічого, що може зашкодити тобі. Але я головнокомандуючий ЛКВ в мене є відповідальність перед підлеглими і навіть більше. Є, скажемо так, певні обставини і особи через яких я не можу дати таку обіцянку.

-А як щодо відповідальності перед нами, перед Ерґою? – зло запитав Мікола.

-Я немаю права ділитись цією інформацією, у нас на планеті це карається смертю. І якщо король будь-яким способом дізнається, що ця інформація була відкрита. Будь певний ні ЛКВ, ні навіть ви не зможете мене захистити. Для кожного артумця ціллю номер один стане моя смерть. – додала Ерґа.

Вона уважно дивилась на Люцієна. Він теж не відводив від неї погляд.

-Це ніколи не стане відомо нікому, хто б міг донести це до короля Аугусто. Я обіцяю.

-Ні. Так не підходить вибач. Я маю відкрити таємницю раси, відмовившись від неї з надією, що твоя думка виявиться вірною. Більше двох це вже натовп. А отже ця інформація вже не буде секретом. Я ладна ризикнути всім. А ти?– відповіла Ерґа.

Люцієн обдумував все сказане. Він як мінімум не міг тримати жодних таємниць перед Крістофер і вразі потреби він розповість йому все. Але він не міг обіцяти за Крістофа. Адже той керує інформацією на благо всесвіту. І якась окрема інформація, навіть особа не мала для нього справжньої цінності. Люди для нього були як фігури в шахах, які він переміщав по полю для досягнення цілей та поставленої задачі. Люцієн це розумів. Приймав. Погодився бути такою фігурою. Тоді як він міг пообіцяти? Але чи готовий він віддати таку роль Ерзі?

Розуміння, що ні, вбивало його. Адже він не може собі дозволити ставити інтереси когось, навіть якщо це вона, понад свою роботу, свою ціль, свою місію. Чи може? Чи достоїн він займати тоді цей пост? Адже люди обрали його, вони довірились йому, довірили своє життя, спокій, майбутнє. Чи готовий він це все поставити нижче від благополуччя і безпеки Ерґи?

Він знав відповідь. Вона була жахлива. Усвідомлення цього привело його в справжній шок. Йому треба йти. Тікати від неї якнайдалі. Забути про неї. Бо вона знищить його, знищить все чого він прагнув, все що він зробив.

Розуміння цього, відповідь на кожне з цих питань, мов груда каміння опустились на його плечі непідйомним грузом. Як так сталось? Як ця маленька незнайомка так глибоко пробралась йому під шкіру? Він має піти та чи зможе?

Тут він згадав слова Крістофа. Проте, що вони мають готувати, навчати, годувати, вберегти її. Він перевів погляд на Міколу, який дивився на нього ніби той зрадник. На Ерґу, яка дивилась на нього з надією. Чи знав Крістоф про це? Чи знав, що я Люцієн опинюся в цій ситуації? Перед цим вибором? Чи призведе його рішення до вирішення чи погіршення справ перед тією небезпекою про яку казав Крістоф. Про яку Люцієн підключивши всі свої звʼязки та шпигунські канали, так і не зміг нічого дізнатись. Що він має обрати? Кого, щоб вчинити вірно? Чому Крістоф не залишив йому більше детальні інструкції.

«Залишив» зрозумів Люцієн.

Він сказав, що вона матиме значення для збдобуття перемоги. І, що Люцієн має її підготувати і вберегти. А отже він знає, який вибір вірний. Можливо не розуміє як і чому. Але знає, що обрати.

-Я обіцяю. – здобувши внутрішній спокій промовив Люцієн.

І тепер він побачив і цю ситуацію і їх співпрацю і його Ерґу зовсім в іншому світлі. Не як задачу, а як ціль.

-Добре – з полегшенням видихнула Ерга. – тоді слухайте.