Битва за вибір

Коли Ерга прийшла до тями, вона вже була в кайданках і міцно привʼязана до крісла.

«Ох і налякала я їх» з гордістю подумала Ерґа.

-Негайно поверніться на станцію. Дозвіл на виліт не надано. Якщо ви не повернетесь, ми вимушено застосуємо міри. – лунало з перемовного пристрою.

- Що за чорт!? Вони не мають права! Так? – питав розгублено один з охоронців.

Судячи по його опухлому носу, той що зустрівся з її коліном. Подумала Ерґа і посміхнулась, губа і щока від цього розгорілась болем, а з губи здається ще й хлинули кров.

«Потрібна кров» пролунав слабкий голос всередині.

«Ти повернувся» - радісно відповіла Ерґа. - «Де ти була? Чому зникла?» - у відповідь знов тиша.

«Що це ігри такі!? Нам зараз не до цього. Ти що не бачиш в якій ми халепі!?» - кричала в голові Ерґа, але відповіді так і не було. - «Чорт тебе забирай! Ну і чудово! Я і сама впораюсь! Ти мені не потрібна» якось зовсім не впевнено і явно засмучено подумала Ерґа.

Вона відчула ніби корабель дав задній хід. Надія розгорілась в її душі.

-Повний уперед!!! – кричав капітан.

Надія розбилась об айсберг життя.

-Це і є повний вперед. Вони затягують нас назад! - з панікою повідомив один з команди.

- Тоді гіпер швидкість! – волав щодуху капітан.

- Не можна капітане. Перед станцією купа кораблів, це справжнє самогубство. – відповів саурієць з синяком на пів обличчя.

«А це, мабуть, той що зустрівся зі стіною» - вона знала, що буде боляче, але все одно знов посміхнулась задоволена собою.

-А ти думаєш, коли вони нас повернуть по голівці погладять!?

-Але ж ми робили все по закону! Ми виконували наказ нашого короля!

-Ти чув, що сказав той лікар на якого ви напали. І це, до речі, точно був не наказ короля. Він сказав, що вона гостя самого генерала головнокомандуючого! І судячи з того, скільки ми її шукали і того, що нас силоміць тягнуть назад він не збрехав.

Ерга чітко бачила паніку на їх обличчях. Люцієн славився не тільки чесністю, доблестю і справедливістю. Також він славився безжальністю, коли справа стосувалась шкоди його людям. Це навіть вона, звичайна служанка знала.

Вона вирішила розслабитись і чекати повернення. Тим паче голова гуділа ніби була прикріплена до дзвону в який хтось весь час ударяв. Вона вирішила прикрити на секунду очі.

Наступного разу коли вона їх відкрила, Мікола навколішках стояв біля неї та знімав з неї мотузки і кайданки.

-Привіт. – прокрехтіла вона, ніби трохи захмеліла. Що з її голосом?

-Привіт – з посмішкою на дуже стурбованому обличчі відповів Мікола.

Люцієн і його люди оточили команду. Вона почула:

-Генерале ви не маєте права! Вона піддана короля Аугусто і королівства Артум. Ви утримуєте її тут незаконно.

-Ти ще не зрозумів!? – холодним мов сталь голосом відповів Люцієн. – Закон тут я!

«Ох який він сексі коли злиться. Бррр. Аж мурашки по тілу» подумала Ерґа не відводячи від нього погляду.

- Мій лікар озвучив вам, що ви не можете забрати її, що вона моя гостя, а ви напали на нього! Це ваша перша помилка! Силоміць витягли її і побили! Це ваша друга помилка …

-Але це вона на нас напала!!! Ми захищались ….

-Вона напала на Вас!? – голосом повним відрази спитав Люцієн – На чотирьох здорових охоронців і ви змушені були так захищатись від маленької дівчинки, що розбили їй голову і все обличчя.

«Ну з маленькою ти звісно перегнув. Але в принципі ти на моєму боці і хочеш їх розірвати на шматки. Хто я така, щоб тебе зупиняти» зі злорадством подумала Ерґа і знов посміхнулась.

-Ой!!! – схопилась вона за губу з якої знов пішла кров.

-Покажи? – Мікола вже за секунду був перед нею навколішках і ніжно повернув її голову в свій бік. Посвятив в очі ліхтариком. Від чого знов перед очима за скакали чорні плями, а ще її почало страшенно нудити.

Її вирвало, Мікола ледве встиг відскочити в бік. Він тримав її волосся і гладив по спині.

«Ой як не зручно!» подумалось Ерзі. Але на мить стало трохи легше. Мікола акуратно витер її губи серветкою і подав води.

-Це по вашому самозахист? – взревів Люцієн.

Якби цей рик був направлений на неї, вона мабуть надзюрила б в штани.

«Не пощастило вам хлопʼята» хіхікнула Ерга, але за мить, знов наче її головою вдарили об дзвін і її знов вирвало. Цього разу на коліна Міколи.

-Вибач - змогла про скиглити Ерґа, коли спазми закінчились.

-Нічого крихітко! Я б з превеликою радістю забрав все, щоб тобі стало краще. – він знов витер її обличчя і заправив волосся за вухо.

-Охорона, арештувати весь екіпаж і розмістити для допиту!!! – скомандував Люцієн.

-Але ми мали право забрати її! – ще раз спробував дурний капітан.

За мілісекунду він вже бовтав ногами в повітрі, коли Люцієн підняв його і притиснув ніс до носу.

-Ні ви не мали права! І як би ви спромоглись офіційно спитати у мене, ви б знали про це. Вона подала заяву до вступу в кадети – капітан перевів шокований погляд на Ерґу.

-Вона? Але ж вона ніхто, дівчинка для биття… - продовжив дурний капітан випробовувати долю.

Вона помахала йому.

-Ви б дізнались про це і про те, що вона під захистом ЛКВ до закінчення вступних екзаменів і після, якщо вона поступить. І судячи з обличь твоєї команди, «дівчинкою для биття» стали саме вони.– прошипів Люцієн в обличчя капітану.

Генерал відкинув його від себе наче бруд і направився до Ерґи. Його очі палали так, що тепер страшно стало Ерзі.

«Ой матінко. Я ж нічого не робила!»

Мікола піднявся розвернувся обличчям до Люцієна.

-Синці, ссадини, струс мозку.. – почав Мікола.

Люцієн не відводив погляду від очей Ерґи.

-Я забираю її. – просто сказав він і підняв Ерґу на руки притиснувши до своїх широких грудей.

- В неї струс я викликав бригаду з капсулою для неї…

- Я забираю її – просто повторив Люцієн і направився на вихід.

Ерґа бачила лють на обличчі Міколи і те, що він дуже багато хоче сказати. Але розуміє, що не тут і не зараз. Тому Ерґа просто притиснулась щільніше до Люцієна.

Його запах і тепло заспокоювали і заколисувала її. Їй було тепло, спокійно, безпечно. Вона вже була попрощалась зі своїм життям. Тому потім. Все потім. Вона розслабилась і поринула в насолоду і дрімоту.

Коли вона розплющила очі знов, Люцієн поклав її на її ж ліжко і присів поряд на підлогу, щоб бути на рівні з її обличчя.

-Привіт – промовила сонно Ерґа.

- Ніколи так більше не роби! – з мукою видав Люцієн.

-Але я й не робила… - стурбовано відповіла Ерґа.

-Я знаю! Чорт, я знаю! Це все моя провина! Я мав оберігати тебе краще! – він запустив руку в волосся ніби намагаючись його по виривати- Я мав…

-Тихше – Ерґа доторкнулась пальцями до його губ. – Ти нівчому не винен. Ніхто не винен. Ну може окрім Аугусто. – зло додала Ерґа.

-Коли Мікола повідомив, що тебе викрали. Я мало з розуму на зійшов. А якби я не встиг!!! А якби вони тобі нашкодили ще більше..

-Ой ні дякую! Мені й цього достатньо! Доречі дай дзеркало!

-Не варто… - почав Люцієн.

-Люцієн дай дзеркало, або я встану і піду сама його шукати.

-Ти прекрасна завжди. -почав заговорбвати зуби Люцієн.

- Люцієн!!! – грізно на скільки було сил сказала Ерґа.

Люцієн неохоче все ж піднявся та поплентав в ванну кімнату за дзеркалом.

-Ерґо, краще не треба.

- Дзеркало!

Люцієн дав дзеркало. Ерґа взяла його в руки, але все ж трохи боялась дивитись.

Вона глибоко вдихнула і глянула.

-Ой матінко!!!!

Від побаченого сльози навертались на очі. Губа була розірвана чи не до кінця з лівого боку. Що виглядало ще страшніше від того як сильно вона опухла. До цього додавався синяк на пів обличчя з лівого боку, який вже був темно синьо-фіолетового кольору і опух так, наче повітряна кулька. Вся голова і волосся з лівого боку були залиті кровʼю. Вона потягнула руку доторкнутись, але передумала.

-Ну я їм теж на піддала! Ти бачив їх обличчя! – вдавано весело промовила Ерґа.

-Так я бачив все через камери спостереження. Я не встигав до тебе, тому перевів камери на свій браслет! І мені довелось все це побачити.

-Ти так кажеш наче я не молодець! Мені здається я була крута. Їх було четверо і це був реальний бій. Вибач, але ви хлопці на тренуванні більше сюсюкажтесь ніж насправді тренуєте. – з посмішкою додала Ерґа в схопилась за губу, при цьому доторкнулась до щоки і шипіння вирвалось мимоволі.

-Чорт! Як я можу допомогти? Давай принесу холодний рушник?

-Я якби розумію, що це правильна ідея. Але чесно як уявлю, щоб щось потиснути до щоки…. Ні дякую!

-Я не можу нічого не робити! Можливо… Можливо – не міг наважитись Люцієн.

Він щойно подумав, що міг би дати їй своєї крові. Але ні. Коли він думав про це, то відчував збудження, захват, передсмак і йому ставало так соромно за себе. Це не те, чим потрібно керуватись в цій ситуації. Це має бути для неї.

-Екзамен за два дні. – засмучено промовила Ерґа.

-Так. Зараз прийде Мікола і він тебе під лікує. – не дуже радісно додав Люцієн.

-Підлікує, а не вилікує. А мені потрібно тренуватись. Я не можу не поступити! Тепер точно не можу!

-Не бійся, я цього не допущу! – гаряче наголосив Люцієн.

-Але я так не хочу! Я хочу поступи сама. Якщо ти мені допоможеш… Я завжди буду сумніватись в собі. І не тільки я … Вони сприймуть це наче слабкість… - засмучено додала Ерґа.

Люцієн розумів, що вона права. Якщо він допоможе, заступиться. Інші кадети їй життя не дадуть. А вони більш сильні, більш спритні, більш підготовлені. А у багатьох до цього всього ще є здібності, яких немає у Ерґи.

«Варто запропонувати, якщо це погана ідея ми це вияснимо і закінчимо на цьому» знов подумав про кров Люцієн.

-Ерґо. – він знов сів на підлогу біля ліжка та почав лагідно гладити її долоню, навіть не усвідомлюючи цього. – А якщо спробувати мою кров. – він зніяковіло замовк. Вона теж мовчала, тому він вирішив продовжити. – Тоді, коли ми дали тобі кров швидкість регенерації була неймовірна. Можливо..

- Ти пропонуєш мені свою кров!? – шоковано спитала Ерґа.

- Вибач, дурницю ляпнув. Просто я подумав, якби це спрацювало, ти б швидко відновилась і змогла повернутись і до навчання, і можливо навіть до тренувань. Але якщо ти не хочеш – він подивився їй в очі.

Цей погляд. Перший раз Ерґа не могла зрозуміти його погляд. Страх, бажання, надія, відраза, стільки всього…

Тоді вона прийняла їх кров не знаючи цього. Бо помирала. Бо вони не знали наслідки. Тепер же вона при здоровому глузді. Ну не зовсім, але хоча б у свідомості. І в неї є вибір, якого тоді не було. Але це настільки потаємне і особисте. Це має таке важливе й велике значення…

«Але ж вони про це не знали. І він зараз не знає. Взагалі це мало й працювати інакше. Не так. Але чи є в неї вибір? Варіанти? Капсула, супер здібності Міколи – це все одно пару днів мінімум. А в неї немає цих пару днів.»

Люцієн спостерігав за розмірковуваннями Ерґи. Він хотів себе корити за те, що запропонував , але єдине що відчував це очікування насолоди. Він був хворим, але спогади про те як вона пила його кров, як присмокталась до його вени, як пестила її своїми губами, своїм язиком завжди викликали в нього сталевий стояк. І шалене бажання, хоча б ще раз в житті це відчути.

Ерґа, щось вирішила і він затамувавши подих очікуючи її рішення.

-Якщо ти не проти, то я за – вона вся почервоніла і відвела погляд.

Здається, для неї це теж було не просто лікування.

-Добре – Люцієн ледве стримував свій захват та емоції, все ще боячись відлякати її, щоб вона не передумала. Він завмер в очікуванні. – То як це буде?

-Як це буде ?– зніяковіло перепитала Ерґа і ще більше почервоніла. – Ну можливо, якщо тобі буде зручно я б могла пити з твоєї вени…

Коли Люцієн уявив, як вона припадає губами до його шиї. Здається, стояк Люцієна зараз почне піднімати ліжко.

-На руці – договорила Ерґа.

«На руці!? На руці так на руці, збочинцю ти херов! Їй потрібна твоя кров для лікування. Тільки такого хворого як ти це заводить».

-Добре. – Люцієн простягнув їй своє запʼястя.

-Ти не міг би сісти поруч зі мною. Щоб мені було зручніше.

«Ох крихітко не міг би. Бо тоді ти побачиш, мій стояк і зрозумієш, що я хворий на голову. І вже ніякої крові не захочеш. А можливо навіть з ненавидиш мене.»

Але в слух він сказав:

-Так звісно.

Затиснувши і прикривши свій член він встав повернувшись до неї спиною. Затиснув член ногами та сів на ліжко так, щоб прикрити це все неподобство.

Всівшись та ще більш надійно прикривши пах, він знову простягнув їй руку, тримаючи цього разу запʼястя над її губами.

Вона відкрила рот і він побачив як продовжуються її зубки. Член сіпнувся наче на зустріч.

Перед очима зʼявилась картинка, від якої він прикусив внутрішню сторону щоки, щоб не застогнати.

Ерґа робить йому мінет дивлячись в очі. Її зубки подовжуються та акуратно протикають його єство. Біль і насолода переплітаються в скаженому ритмі.

-Якщо ти боїшся або не довіряєш мені, краще цього не робити. – пробився крізь марево голос Ерґи.

-Що!? Ні – занадто активно запротестував Люцієн.

-Ти почав важко дихати, а твоє обличчя перекосило від болю. Я не памʼятаю, що було того разу. Можливо я зробила тобі боляче і ти тепер сумніваєшся.

-Повірь справа зовсім не в цьому…

-А в чому? – все ніяк не заспокоювалась Ерґа.

Правду він не міг сказати. Брехати не хотів.

-Давай почнемо, у мене ще купа роботи з цією ситуацією.

Він бачив, як засмутив її. Вона сприйняла це на свій рахунок. Він хотів пояснити, переконати. Але або ганьба від правди, або ганьба від того що він їй бреше. Він вирішив залишити все як є.

-Добре – зло відповіла Ерґа і зовсім не ніжно прикусила його запʼястя.

Люцієн смикнувся, але не від болі скоріш від того, що мало не кінчив собі в штани.

Вогонь почав поширюватись по його венах так само як і тоді. Збудження все наростало і наростало в його тілі. Член пульсував в такт кожному її ковтку.

Ерґа перевела погляд йому в очі і він потонув в них. Наче загіпнотизований кролик він не міг відвести погляду. Вона пила і її рани почали загоюватись. Синці сходити. Рана на голові перестала кровоточити. Ці зміни були дивовижними. Ще пару ковтків і її рани загорілись, шкіра відновилась. А потім, знов почала сяяти цим дивовижним срібним сяйвом. Її очі закрились і на обличчі було чисте блаженство.

Люцієн не міг намилуватись нею. Її сяюча шкіра, те з якою насолодою вона пʼє його кров. Вона почала йорзати на ліжку і часто дихати.

«Невже вона теж це відчуває?» нерішуче подумалось Люцієну. Її губи смоктали, її язик рухався по його шкірі, вона почала стогнати все більш виражено.

Люцієн молився, щоб він зміг стриматись і не закінчити собі в штани. Такого сорому він не перенесе. Як і такої насолоди. Вона вбивала і відроджувала. Наповнювала кожну його клітину і розривала його з середини на шматки.

Двері позаду відчинились.

-Що за чорт? Що ти робиш? – налетів на Люцієна оскаженілий Мікола і вирвав його руку з її губ.

Почулось дике шипіння. Ерґа вскочила на Міколу та завалила його на підлогу і впилась зубами в його горло.

Він явно цього не очікував і закляк. А вона припала тепер до його шиї..

І найбільше в цьому всьому вибісило Люцієна навіть не те, що він їх перервав. Можливо Люцієн був навіть вдячний за це, бо вже відчував як підходить оргазм, як яєчка підтягнулись і це б секунда… Люцієн нізащо б сам не зупинився.

Ні не це. Найбільше його вибісило те, що вона пила у Люцієна з руки, а у цього покидька дельтанця з шиї!!!!

Він відірвав її від нього. Обійнявши позаду та притиснувши до себе тримаючи її руки. Вона знову шипіла і виривалась. Намагалась навіть його вкусити. І якби не Мікола, він однозначно б їй дозволив.

Мікола сів тримаючись за шию.

-Що тут відбувається чорт забирай? Ти залишив мене лікувати тих гандонів, щоб сам міг напоїти її кровʼю? А якби вона знов впала в кому? А якщо впаде? Ти про це подумав? Ми так і не знаємо, чому вона минулого разу так довго не приходила до тями.

Ерґа притихла. Тому Люцієн вирішив розвернути її обличчям до себе.

-Крихітко як ти? – ласкаво запитав Люцієн. Його рука як і шия дельтанця кровоточили, але він не звертав на це уваги.

-Здається я напала на Міколу. – з соромом проскиглила Ерга і притулилася до грудей Люцієна. Вона зачепила свої ноги навколо його талії, щоб їй було зручніше. А у Люцієна виникли зовсім не зручні думки і пориви.

-Ще й як напала. Повалила його наче малу дитину – жартома відповів Дюцієн.

-Дуже смішно. – оговтавшись підвівся Мікола.

-Здається зі мною щось не так. Це має бути не так. Ми не нападаємо. У нас немає жаги до крові. А у мене є. – розгублено шепотіла Ерґа. – Це не правильно. Я неправильна.

-Тихше люба. Все з тобою добре. Ти просто була поранена тобі було погано, і ти трохи не розрахувала реакцію.

-Ерґо подивись на мене. Зі мною все добре. – підійшов до них Мікола, видно було, що він хочу відчіпити Ерґу від Люцієна, якнайшвидше. – Глянь всього лиш подряпина.

Люцієн глянув на нього, як на ідіота. Ця подряпина була довжиною в пʼять сантиметрів і з вирваною шкірою.

-Краще йди перевʼяжи шию і мені щось захопи. – скомандував генерал.

-Я нашкодила йому. – спробувала подивитись на Міколу Ерґа, але Люцієн її затримав.

-Ні крихітко, просто не хочу забруднити твою прекрасну кімнату кровʼю.

Мікола незадоволено пішов у ванну кімнату й дістав аптечку. Біля дзеркала він обробив і заклеїв свою рану і захопив все, щоб обробити рану Люцієна. Чим швидше тим краще. Нарешті він відчепиться від неї.

Коли Мікола повернувся Люцієн сидів на ліжку. Ерґа все ще була на ньому, обличчям до грудей, обходивши його ногам, а він ласкаво гладив її по спині.

Мікола хотів вбити генерала і забрати Ерґу від нього. Посадити так само її собі на коліна та втішати замість нього. Але вона і так сьогодні забагато пережила.

Тому він всівся на крісло навпроти і свердлив його вбивчим поглядом.

Люцієн же сидів задоволений як кіт, що наївся сметани.

«Натовкти б твою задоволену пику» думав про себе дельтанець.

-Ти отримав результати аналізів? – не відриваючись запитав Люцієн.

-Так все в нормі. В її нормі. Але є певна дивина. Показує активні парапсихічні здібності, а як ми знаємо їх у неї немає.

Ерґа на колінах Люцієна напряглась, але не відсторонилась, тому він непомітно притиснув її трохи сильніше до себе.

- Що це може означати? - Люцієн згадав дивовижне сяйво її шкіри.

-Поки що не знаю. Ми дочекались результатів, тому тепер розповідай, що такого сталось, що ти піддав її такій небезпеці, яка мало не закінчилась трагедією або викраденням – сухим зневажливим тоном спитав Мікола.

Ерга знову напряглась в його обіймах. Вона глибоко вдихнула і видихнула.

-Ти так смачно пахнеш. Я правда стараюсь боротись, але якщо ти не відсторонишся, думаю я знову тебе вкушу – тихенько прошепотіла Ерґа.

-Якщо тобі ще потрібна кров я не проти. – відповів Люцієн.

-Е ні! Так не піде! – встряв незадоволений Мікола. – Якщо їй потрібна кров, то краще це зроблю я. Ти вже віддав достатньо. І тобі потрібні сили, щоб все розрулити. Твої важкі обовʼязки головнокомандуючого і все таке. Тож давай її сюди, я зроблю все, що треба.

Мікола направився до них. І Люцієн вже готувався відбиватись він наглого дельтанця.

-Ні не потрібно. Я почуваюсь чудово. Але здається мені більше не варто пити вашу кров. Взагалі.

Вона залізла з колін Люцієна і вмостилася на ліжку обійнявши подушку та підтягнувши коліна до грудей. Вона виглядала такою маленькою, беззахисною і такою розгубленою.

Мікола повернувся на крісло. Люцієн не відводив стурбованого погляду від Ерґи.

-Чи можна вас обох попросити продовжити цю розмову після вступних іспитів? – вона говорила дуже тихо і не підводила на них свій погляд. – Я спробую вам пояснити, що зможу. Але тільки після іспитів. гаразд? – нарешті вона підвела погляд і подивилась на Міколу, а потім на Люцієна благаючим поглядом.

Як вони могли чинити супротив цьому погляду. Насправді ніяк.

-Гаразд – неохоче погодився Мікола.

-Добре – стурбовано додав Люцієн.

-А зараз можна…. Я б хотіла прийняти душ і відпочити. Ми проведем завтра тренування, яке я пропустила сьогодні.

Вона була така засмучена, що кожен з них ладен був погодитись на будь-що, що вона захоче чи попросить.

-Я б хотів тебе оглянути. І трохи підлікувати перед тим як піти. Щоб всі ми були спокійні.

-Зі мною все добре. Справді. З вашою кров’ю- почервоніла Ерґа- я насправді почуваюсь чудово. Фізично. Емоційно я б хотіла побути одна.

На секунду повисла тиша. Люцієн і Мікола переглянулися між собою. Люцієн повернувся до Ерґи та дістав з кишені браслет. Дуже гарний браслет.

Він був виконаний з сріблястого матеріалу. В трьох ланках були розміщені три камені. Два блідо-блакитні, крижані такого ж кольору, як очі Ерґи. А між ними третій чорний.

-Це комутатор, я хотів подарувати тобі його після екзамену. Але здається він вже дуже необхідний.

-Люцієне, яка краса! – з захватом Ерґа погладила комутатор. – Я думала вони тільки такі як у вас хлопці. А цей! Це просто витвір мистецтва!

За таку її посмішку Люцієн готовий був подарувати їй весь світ.

Ерґа простягнула руку і від закріпив браслет на її руці.

-Ця кнопка для виклику. Я записав тобі мій номер і номер Міколи. Тепер ти будь коли зможеш з нами звʼязатись. Ця кнопка меню. Я надав тобі доступ до всіх матеріалів. Але іншим знати про це не варто.

-Дякую! – Ерґа кинулась на шию Люцієну, який зовсім не спішив її випускати з обіймів.

Мікола сидів в кріслі наче в воду опущений. Він не очікував такого і зараз почувався дурнем. Він відчував себе зараз зайвим. Наче пʼяте колесо.

Тому він піднявся і направився в бік дверей.

-Відпочивай Ерґо побачимось завтра. – як можна більш нейтральним тоном сказав Мікола навіть не дивлячись на неї. Йому було боляче, але він не хотів показувати свій біль.

-Мікола зачекай.

Ерґа звільнилась з обіймів Люцієна і кинулась в обійми дельтанця. Він підхопив її на льоту притиснув до себе та зарився обличчям в її волосся.

-Дякую тобі, що заступився за мене, що боровся за мене та дбав в самі неприємні миті. І вибач за твої штани. – вона тільки зараз звернула увагу, що він перевдягнувся.

-Не має за що. Я завжди буду поруч. – він поправив волосся їй за вухо.

-Ну все ходімо хай наша дівчинка відпочине і від нас в тому числі. -підштовхнув Люцієн Мікола до виходу і подалі від Ерґи.