Битва за вибір

Мікола поспішно прямував до свого кабінету. Свого кабінету!? Він хмикнув і іронічна посмішка розтягнулась на його обличчі. Хто би міг подумати, що він дельтанець відданий своїй планеті, своєму королю, своїй расі та людям, буде мати свій кабінет в штабі ЛКВ. ЛКВ, які захопили корабель дельтанів після вбивства їх короля. Захопили команду та віддали під слідство, яке триває вже три місяці, а він тим часом має свій власний медичний кабінет.

Він відчував себе зрадником, нікчемою, безпринципною істотою, якою як він колись вважав, ніколи не стане.

Але наскільки б це не краяло його Сердце та душу, це єдине місце, де він хотів би зараз насправді бути.

Як швидко все змінилось в його житті. Як швидко він змінився. Точніше його змінили.

Змінила одна маленька дівчинка, яка нізвідки впала йому на голову та запала йому в душу.

Коли капітан Юго повідомив, що у них на кораблі планують перебувати дві дівчини, яким треба дістатись до платформи. Він грішним ділом подумав, що це шанувальниці дельтанських «умінь». Вирішили дістатись до місця призначення з користю для діла і для тіла. Він, як і всі представники його раси, був завжди сексуально збуджений, завжди сексуально незадоволений, але він волів все ж таки мати жінок, для яких він хоч щось означає. Жінок, які мають повагу до себе, та до вибору свого партнера.

Це була проблема. Враховуючи його потребу в сексі, він мав би бути, як і всі інші не перебірливим. Але він так не хотів, не міг. Від цієї постійної жаги та потреби він і так відчував себе шлюхою. Шльондрою життя якої керується членом, а не розумом чи серцем. Тому він віддавав перевагу стриманою і медикаментозному у разі потреба теж. Жінки, які потрапляли на корабель дельтанів зазвичай навіть ті, які хотіли чинити супротив, довго чинити його не могли, а потім… Нерідко за час поїздки навіть найскромніші тихі та вдавано цнотливі, перетворювались на розкутих та відвертих сексуальних німфоманок і учасниць загальнокораблевих забав.

Оргії для його раси є такою ж нормою, як і звичайний приватний статевий акт.

Тільки ось він завжди прагнув чогось іншого. Він не міг навіть поділитись цими прагненнями з кимось з друзів. Для його раси це щось не типове, огидне, наче це він якийсь бракований. Тому він переключився на роботу. Занурився в неї цілком і повністю. А пізніше, коли виникла біда з його планетою, він тільки поглибив це зациклення.

Мікола перевівся на службу на космічні кораблі. З його кваліфікаціями це було дуже легко зробити. І так мандруючи просторами космосу, він проводив свої дослідження, експерименти, спроби знайти ту складову, яка допоможе врятувати його світ, його расу, його людей.

Перебуваючи на різних платформах, він скуповував різні диковинки з незвичних, незвіданих, невідомих матеріалів. Дуже швидко команди, які дізнавались ціль його роботи теж почали прикуповувати та доставляти до нього всі можливі незнайомі матеріали.

Так одного разу вони отримали куб. Нетиповий куб, невідомого походження та призначення. З невідомого для дельтанців матеріалу.

Цей куб навіть по відчуттям був не звичним. Якесь відчуття, відгук пронизувало твоє тіло при торканні до нього. Після місяців досліджень та експериментів Мікола зрозумів, що він не ідентичний, але подібний до основи планети Дельта. Основи, яка сворює її життя. При використанні цього матеріалу дельтанські рослини продовжують рости, плодоносити та розмножуватись навіть, коли з них забрати нашу землю і замінити її іншою. При використанні цього матеріалу на самій планеті, її розриви реагували та зупинялись або навіть ущільнювались. Це відкриття мало колосальне значення. Це відкриття давало шанс.

Коли я повідомив короля Юго про отримані результати, він кинув десятки шатлів та сотні людей на пошук джерела цього матеріал, цього ресурсу нашого порятунку.

І через роки пошуків ми його знайшли. Планета Саур, королівство Артум.

І дивовижним збігом стало те, що саме зараз король Артуму, Аугусто шукав претендентів на руку своєї падчериці. Що можна було отримати не тільки контракт на купівлю, а навіть постійний безпрецедентний доступ до цього ресурсу. Наша планета стала б не заручником волі короля Аугусто, а мала б реальний шанс на порятунок, на пошук шляхів вирішення цієї проблеми.

Коли Юго збирав команду, я звісно ж був у її числі. Потрапивши на саму планету Саур, ми потайки купили якомога більше цього матеріалу для переправи на нашу планету, що допоможе зупинити і можливо навіть позакритивати основні розколи. Саме цим я займався весь час поки Юго намагався здобути прихильність короля Аугусто та руку принцеси Аурелії.

Король підготував дуже щедру пропозицію, навіть розкриваючи певні наші особливості, які раніше ми не афішували. Він був певний, що має прекрасний шанс. Був певний, як і десятки інших представникі.

Рішення короля Аугусто однозначно зламало наш план. Нам потрібно було повернутись доставити ресурс і скласти план подальших дій тепер вже торгівельних угод між Дельта та Саур.

Ускладнювало ситуацію й те, кого саме обрав Аугусто нареченим для принцеси. Сердрік.

Нікому достеменно не відомо і не зрозуміло: хто він і звідки? Як за такий короткий час він створив таку потужну імперію? Як одна людина може тримати цю імперію під контролем? Та як, чорт забирай, він першим знає завжди те, що ніхто знати не повинен?

Такі і в нашій ситуації Сердрік, чорт його забирай, знає не тільки про нашу зацікавленість в торгівельній співпраці з Артумом. Він ще й, невідомо звідки, знає причину цієї зацікавленості.

І ось тепер будучи нареченим, ніхто не знає чим це обернеться для всіх. Головна планета, яка визначає рух та інтенсивність торгових шляхів повʼязана з ним. Які вимоги він поставив королю Аугусто, які привілегії надав? Яка тепер роль Юрши та Сауру в космічному порядку?

Все це дуже швидко стало б зрозуміло, якби все ввійшло в силу і йшло за планом. Але хоч шлюбний договір і підписаний, все ж він не скріплений. По законам того ж Артуму, шлюб має бути скріплений кровʼю наречених і шлюбною ніччю. А насправді не відбулось ні того, ні того. Принцеса втекла.

Найслабша та, яку всі вважали найменш значимою ланкою цієї угоди, нанесла невиправні коригування просто усунувши себе з цього рівняння.

Посмішка осяяла обличчя Міколи. Хто б міг подумати!? Дівчинка, яка на перший погляд від подиху могла переломитись, а від грізного голосу розсипатись на шматки, переграла всіх наймогутніших та найвпливовіших монстрів цього світу. Та ще й не один раз.

Втекла зі свого власного весілля знаходячись під пильним прицілом усіх претендентів, свого батька короля та нареченого грозу всього космосу, під цілодобовою вартою…Так вона всіх одним махом поставила на коліна.

І звісно не обійшлось без її спорідні. Сестрі по духу, а не крові, як виявилось, моєї маленької Ерґи.

Всі на кораблі одразу помітили, які близькі між собою дівчата. Як вони бережуть та охороняють одна одну. Це навіть викликало азарт, вмовити їх на любовні ігри разом. Розбестити їх до нового рівня, перетворити їх не тільки на підтримку одна одній, а й на справжню насолоду одна для одної.

А чого ви чекали від дельтанів!? Невинність та нерозбещеність викликають справжню бурю в голові та штанях дельтанів, які звикли все інтерпретувати через секс. А сам секс є чимось таким природнім, як їжа чи напої. Адже він так само створений задля задоволення потреб тіла, розуму та душі.

Коли капітан повідомив мені, що одна з наших пасажирок травмована і потребує моєї допомоги. Скажу чесно мені стало цікаво. На той момент, я знав тільки те, що це дві молоді, навіть занадто молоді дівчини і одна з них заручена. Як ви розумієте, для членів команди це означає тільки виклик. Для мене ж вона втратила будь-який інтерес. Але мені було цікаво глянути на них, оцінити їх стан розкутості та розбещеності і побачити результат мандрівки та взаємодії з командою в подальшому. Я кожен раз споглядав цю ситуацію від початку і до кінця. І кожен раз мов дурненький сподівався, що буде інший результат. Що є щось сильніше за пристрасть та насолоду. Так надзвичайну насолоду, адже ми не тільки вправні в сексі та знанні жіночих бажань, ми вміємо своїм даром підсилювати ці почуття, ці відчуття, саму насолоду.

Прийшовши до них в каюту я побачив най бездоганніше та найпрекрасніше створіння в світі. Я виявився не готовий.

Малесенький, милесенький, переляканий кролик, який намагався видати себе за злісного вовка.

Дівчина Ерґа, тепер моє улюблене імʼя, була змучена. Її терзав сильний біль. Її очі відображали втому та розуміння життя, які абсолютно точно, не мали б бути знайомі такому малому та тендітному створінню. Вона була така невинна, така юна, справжнє дівчисько, але така бездоганно спокуслива.

Треба бути сліпим або точніше мертвим, щоб не зреагувати на неї. Контраст між ніжністю її обличчя та спокусою її тіла. Її розкішні форми неможливо сховати чи в моєму випадку проігнорувати. А я від моменту прибуття на планету, не мав ні часу, ні можливості на задоволення своїх потреб. Стирання себе до мозолів в душі не рахується. Тому це була та сама маленька іскра поряд з вибухонебезпечними речовинами.

Її присутність, її запах, щось божественне, солодке, ягідне, оповите легким запахом страху. Її тремтіння, на противагу якому вона з усіх сил намагається зобразити непокору та силу. Мої інстинкти розривали мене з середини, як ніколи. Взяти її і брати аж поки поки її страх і сум не перетвориться на димку постійної втоми від екстазу. Забрати її від усього світу і не відпускати зі своїх обіймів ніколи. Захистити її від цілого світу і від себе втому числі. Дбати про неї, щоб зникла ця, не по рокам отримана втома та напруга від життя. Дати цій малій дівчинці все, весь світ піднести до її тендітних маленьких ніжок. Триматись якнайдалі, щоб зберегти цю тендітну невинність.

Мені знадобилась вся моя витримка, весь професіоналізм, весь здоровий глузд, щоб впоратись з нахлинувшими емоціями та бажаннями. Щоб не кинутись цілувати соковиті губи. Щоб не запустити руки в це розкішне волосся. Щоб не пестити це розкішне тіло. Щоб не зробити її своєю. Заявити та закарбувати своє право на неї, на її тіло і душу на все життя.

Як на зло її подруги не було поряд, що тільки ускладнювало ситуацію. Адже давало так багато простору та можливостей. Як вона реагуватиме? Як реагуватиме її тіло? Які звуки насолоди зриватимуться з її вуст?

Вона була дивовижна. Неповторна. Створена з усього найпрекраснішого та найбажанішого, ніби персональна ідеальна зваба і слабина.

Дівчисько сиділо на ліжку. Її очі пильно і стурбовано спостерігали за мною, оцінюючи, перевіряючи, очікуючи нападу або загрози.

Я відчував, що маю бути ніжним та акуратним ніби маю справу з найціннішим та найтоншим і найкрихкішим елементом в своєму житті. Не злякати, не сполохати.

Мені хотілось зробити з нею так багато речей. Але я знав, скоріш відчував по її настороженості, найдрібніший невірний крок, змусить її перейти в захист і сприйняти мене як загрозу. І чинити супротив всьому. Тому я обрав єдиний можливий шлях гумор та провокацію.

- Привіт! Я Мікола. Я привіз вам смачну, сподіваюсь, вечерю і так як я лікар, то я огляну твою ногу. Лікар-офіціант до ваших послуг.

Її погляд пройшовся по моєму тілу скануючи та підмітаючи кожну деталь, її очі вже виражали менше настороженості і більше зацікавленості. Погляд зігрівав своїм теплом, і моїх сил одно значно стало замало, щоб утримувати реакцію свого тіла на цю особисту зацікавленість. А коли її погляд спустився на пах, її очі розширились, і вона швидко відвела погляд. Адже там вона побачила, явно проступаючу випуклість. А побачив страх, а не пристрасть. По мові тіла, я бачив, що це не від занепокоєння через мій розмір. Вона зкуйовдилась до стану затиснутої пружини, що ось ось зірветься… тікати. Бажання дізнатись, заспокоїти, захистити заполонило мене і я зрозумів, що пропав.

Один погляд цієї маленької бешкетниці доставив мені більше насолоди, ніж деякі мої коханки. А механічний секс і механічні оргазми задля задоволення потреб мого організму, стали ще більш огидними тепер.

Вона була така жива, така відкрита в своїх реакціях, я буквально міг читати її думки по реакціях тіла та емоціях на обличчі. Стримувати свої дельтанські пориви, не лише щодо бажання володіти її тілом і душею. А й реакцією на цей дивовижно солодкий виклик. Бажання перевірити чи такий колючий в неї язичок, як вона намагається вдавати.

Відвівши погляд. Бачачи мою інертність та спокій. Недочекавшись загрозливих дій. Ерґа трохи заспокоїлась. Зараз вона зашарілась, та не усвідомлюючи цього, прикусила свою нижню губу. Вона розгублена та збентежена своєю цікавістю та здається реакцією на мене. Моє чоловіче его дало пʼять моєму розуму. Ми в грі!

-Капітан казав, що у нас дві прекрасні пасажирки!? - Ерґа підсвідомо перевела погляд на ванну кімнату, що тільки підтвердило мої припущення. Вийти з кімнати вона не могла, тому я чудово знав, компаньйона або в туалеті або в ванній кімнаті.

Я обвів поглядом кімнату, використав цей час, щоб більш детально ознайомитись з їх пожитками, з їх звичками та трохи відволіктись від Ерґи. Всі речі розказують історію їх власників, треба тільки вміти слухати.

Все було акуратно розкладено скоріш за все по шафам, заховано від посторонній очей. Ніяких особистих речей в полі зору. На ліжку подруги дивні чорні розводи на постільній білизні. «Фарба для волосся?». Все, що можна сховане, те що на видноті спотворене для сприйняття. Дівчата не просто подорожують, скоріш за все вони намагаються втекти. Від чого? Від кого? Навʼязаний наречений? Занадто настирний коханець? Цим спричинена її реакція? Її страх? Побачимо.

- Привіт. Мене звати Ерґа. - «о люба я знаю, твоє імʼя. І воно чудово тобі пасує» - А Моя подруга Ау…Аура як ти зрозумів в ванній кімнаті.- «Вона останнє, що мене зараз насправді цікавить»

- Добре. Чи можу я поки розкласти приладдя на її ліжку? - мені треба було відвернутись хоч на секунду.

Член, який вже пробиває мій костюм, знаходився з дуже затиснутому і абсолютно неправильному до болі положенню.

- Так звісно почувай себе як в дома. Ну точніше ти і так вдома. Я мала на увазі… не бери в голову… - зашарілася ще сильніше моя мила дівчинка.

Мій сміх сподобався їй, вона навіть несміливо посміхнулась у відповідь. Трохи розслабилась. Я на вірному шляху.

- Все добре я тебе зрозумів. І на твоєму місці я б не пропонував мені почуватись як у дома – я стриманий і дуже благорозумний, але я теж не святий. Я відвернувся жаліючи, що сказав це. Очікуючи, що вона знов закриється після моїх слів. Затиснеться ховаючись, але вона мене здивувала. З палаючою зашарілою шкірою, вона зібралась, ніби приймаючи виклик.

Дивовижна.

- Капітан сказав ти пошкодила ногу. Як це сталось мені треба знати, щоб краще допомогти.

Її голос був насолодою для моїх вух, для мого тіла. Мені було все одно, що вона казатиме аби не зупинялась.

-Ну ми дуже поспішали і я просто не так на неї наступила.- занадто коротко пояснила вона.

Крихти знайомства і довіри побудовані. Можна переходити до огляду. Тільки огляду. Як втриматись? Як не зірватись!?

Мікола присів біля неї навколішки, навпроти найбажанішого. Повільно підняв сукню загорнувши її на стегна. Так йому достатньо було просто підняти ногу, не піднімаючи сукні, але він не зміг стриматись.

Контакт шкіра до шкіри. Він прикусив язика зубами, щоб стримати шипіння від насолоди, яке проривалось з його грудей. Така мʼяка, ніжна… Так здається утримання такий довгий час зіграє поганий жарт з ним зараз.

-Не було падіння? Чи удар? - намагаючись відволіктись спитав доктор.

Її тіло заклякло від напруги.

-Скажи коли буде боляче.

Дихання стало рваним. Від болю? Мікола перевів свій погляд на Ерґу. Жах і паніка відображались на її обличчі. Гіркий зарах її жаху заполонив його ніс. Це як ніщо відволікло його від блудливих думок.

-Не бійся я не буду нічого робити, якщо тобі буде боляче. Я просто хочу оглянути чи немає перелому або якихось серьозних травм чи наслідків. Я буду дуже обережним і ніжним з такою красунею. Не потрібно панікувати. Якщо ти дозволиш, то я використаю нашу здібність з зніму твій біль. Але все тільки по твоїй згоді. Добре?

Було видно, як вона бореться за контроль зі своєю панікою. Ця паніка, аж ніяк не могла бути викликана болем або його оглядом. Це щось значно серйозніше. Реакція на нього? На його дії? На його расу чи його стать?

Але її погляд, що почав блукати по його тілу та зупинився в області паху, стерли всі його думки. Знов заповнивши його кров вогнем, а думки образами.

-Добре ти трохи заспокоїлась. Я так розумію розмір мого «друга» навіть без «особистої зустрічі» приніс тобі спокій та рівновагу? - вирішив я переключити її увагу та емоції.

Її паніка змінилась збентеженням. На секунду вона заклякла. Але вже за мить, її наповнило обурення. Звісно малий стійки солдатик намагався викрутитися з незручної ситуації.

- Я просто роздивлялась тканину твоєї форми. Вона дуже цікава. - знов так мило червоніючи відповіла Ерґа.

Це було дуже мило. І значно краще тої блідості, яка захопила її пару хвилин тому.

- Я з радістю зніму її і ти зможеш роздивитись Все, більш детально.

Гарячою, рожевою та колючою, як їжачок вона мені подобалась однозначно більше ніж стурбованою чи переляканою. Її супротив привів до прекрасних результатів. Вона наважилась та відштовхнула його жартома. Ерґа проявила ініціативу, контакт, отже не все ще втрачено.

- Мила моя ти відштовхнула мене, ти розбиваєш мені сердце. -підіграв вже грайливому настрою Мікола.

Наша перепалка, миле грайливе спілкування, невинні погляди та дотики тривали до кінця «прийому» та приносили колосальну насолоду. Зачіпали не тільки моє тіло, але й сердце.

Я вже й забув, що таке може бути. Та чи мав я таке насправді колись? Просте щире спілкування. Сексуальний інтерес як фон, а не як база.

В той вечір вона справила на мене дивовижне враження. Запала глибоко в душу та сердце.

Хоч всім своїм виглядом вона намагалась показати свою впевненість та здатність чинити супротив всім і всьому. Я бачив її невинність, її ніжність, її справжню.

Після того вечора я чітко зрозумів, що вони не шукачем пригод та насолоди. Що вони в пошуках кращого життя та долі. Можливо в розшуках, можливо в небезпеці. І я щиро планував попіклуватися про них, хоча б поки вони на нашому кораблі.

Я дав рекомендації і передав капітану та доніс до членів екіпажу, що вона перевиснажена і травмована і її не можна чіпати, що погіршить її стан. Як би ж її можна було відірвати від подруги, мій план насправді міг би спрацювати.

Але ж вони були нерозлучні. Всюди разом. А пояснень чому не можна чіпати Аурелію, на той момент Ауру я не мав.

Так і склалось, що один момент потягнув за собою інший і це все призвело не неможливо жахливих наслідків.

В той вечір коли капітан повідомив мені, хто насправді у нас на кораблі. Ким є наші пасажирки, я був шокований. Я мав бути радий так само як і капітан. Але я був більше стривожений.

Я чудово знав в чому полягає план капітана і що відбуватиметься далі. Так само я чудово знав, що Ерґа цього не допустить, можливо навіть не переживе і точно ніколи не пробачить.

Я розривався між своїм обовʼязком і своїм бажанням вберегти її від страждань, від цілого світу. Єдине на що я міг вплинути, це допомогти усвідомити наслідки та спрямувати її емоції та підтримку в допомогу принцесі після.

Ерґу привели до мене відсікаючи її від подруги. Я вже тоді знав, яка участь готується для принцеси. Я готував заспокійливе і допомогу в разі значних травм. Все, що не зашкодить вагітним. Адже з плодючістю нашої раси, ми всі чудово знали, що принцеса вийде з покоїв капітана вже вагітною.

Це було неправильно. Це було жорстоко. Це було свавілля. Але це було рішення капітана. Рішення мого короля, який керується інтересами нашої раси та їх благополуччя. Це була жорстока вимушена необхідність задля збереження нашої планети та раси.

Благополуччя ж бідної дівчинки не цікавило нікого, ні її батьків, ні її наречених і претендентів. Єдине, що я міг це захистити свою крихітку Ерґу. Навіть якщо вона не зрозуміє і не пробачить, я буду поруч охоронятиму та допомагатиму в міру своїх можливостей. Який в мене був вибір. Ніякого. Я розумів необхідність принесення цієї жертви.

Коли я вважав, що неминуче вже сталось, я вирішив розповісти Ерзі все. Підготувати, допомогти впоратись, допомогти зрозуміти, що і як далі буде з вагітною принцесою. Пояснити, що це питання вирішене і єдине, що ми можемо це всіляко підтримувати та опікати принцесу до пологів. Я навіть сказав, що після можливо капітан дасть їй спокійно жити. Адже апетити дельтанів, а особливо короля Юго не зможе вдовольнити одна жінка. Навіть така молода та прекрасна. Він матиме гарем коханок, а принцеса займатиметься своєю дитиною (я упустив відомий факт, що тільки до того як сину виповниться десять років і принцеса змушена буде його віддати вілчиму королю Аугусто. А ще той факт, що це дуже малоймовірно, щоб Юго залишив її в спокої навіть під час вагітності. Ціллю свого життя, як будь-який дельтанець, він поставить питання приручення та розбещення принцеси. Щоб її потреба сексу стала такою ж непереборною як бажання дихати). Але наголосив, що вони житимуть в безпеці та достатку. Всі будуть вважати її королевою, а її потреби стануть першочерговими.

Сказати, що вона погано відреагувала це нічого не сказати.

Спочаику Ерґа заклякло ніби не могла повірити в те, що тільки що почула. Потім чим більше розуміння приходило, тим ширше відкривались її очі.

А потім почався хаос. Ця маленька Фурія налетіла на мене, та з непередбачуваною приткістю та силою почала бити мене, кусати та шкрябати де тільки встигала і діставала. Її зубки і кігтики загострились. Вона стала наче маленька схиблена кішечка. Ще більш спокуслива і бажана.

Привіт невчасна ерекція, на приборкання якої мене знадобилося стільки часу.

Я намагався стримувати її якомога ніжніше, щоб не зашкодити, або не дай Бог не поранити. Але лють додала їй швидкості, і я добре за це поплатився.

Ерґа вихопила мій браслет та полетіла до дверей, я ледве встиг її перехопити. Двері зачинились перед самісіньким її носом. Вона розбила мені губу та роздерла щоку. Навіть місцями порізала мій костюм.

В решті решт мені довелось скрутити її руки хрест на хрест та притиснути спиною до себе. Подалі від кінчиків та гострих зубчиків. Вона уперлась в мою ерекцію і на секунду завмерла.

А потім почався другий раунд, ще запекліший за перший.

-То тебе це ще й збуджує!? Клятий ти збочинцю!!! Що саме тебе так збуджує? Те що мою подругу зараз ґвалтують? Чи те, що я навіть не можу їй допомогти, врятувати? Бо ти мовчав! Приховав це від мене! Не зупинив ні Руєля, ні свого чортового короля???

-Чим більше ти трешся об мене тим сильніше він встає? Це твоя ціль? - занадто тихо відповів Мікола.

Він сподівався це подіє. По-перше вона відволічеться він своїх думок і нападок. По-друге це правда і він стримує не тільки її, а й себе. Якщо б він був у собі певний, що зможе зупинитись він би вже розвернув її притис до стіни та оволодів. Спочатку її дивовижно спокусливим брудним ротиком. Потім він би дослідив все її прекрасне тіло. Руками, губами….

Мікола не хотів, не міг її взяти. Вона б ніколи йому не пробачила. Він би ні чим не відрізнявся від Юго. Тільки у короля є чудове виправдання порятунок їх світу. А от у Міколи єдине виправдання - це спокуслива маленька єгоза.

Але ні. Її супротив став тільки сильнішим. Хоча це була боротьба кота і комара, але вона так сильно виривалась, що він боявся що її сустави повилітають.

- Якщо ти негайно не зупинишся, мені доведеться змінити тактику. І повір ми обоє пошкодуємо про це.

-Твої погрози мене не цікавлять! Відпусти мене орангутанг дубовий! Я маю їй допомогти! Я маю її врятувати! Це я винувата!!! Вона не витримає цього! Вона не переживе!! Вона не я! Вона не витримає цього! - її супротив зійшов на нівець. І Ерґа осіла в його руках. Останні фрази вона вже кричала крізь сльози.

Мікола завмер. «Вона не я! Вона не витримає цього!» все ще волало в його голові. Його переповнив гнів! Такий сильний, якого він не відчував ще, мабуть, ніколи.

Він помиляється. Йому почулось. Це неправда! Хтось зробив це з Ерґою? З його маленькою Ерґою. Зґвалтував, примусив, причинив біль? Він знав відповідь. Знав ще тоді коли перший раз побачив її паніку. Підозрював ще раніше. Він здогадувався. Але одна справа мати здогади, думки інша почути цьому підтвердження.

Він відпустив її, бо не довіряв собі. Відступив на крок назад. Ерґа ринулась до дверей. Вона била по ним щосили і плакала так, що його сердце розривалось на шматки.

Він хотів відповіді, хотів знайти і випустити нутрощі тому хто це зробив з нею ! Тому чи тим!!!

Рик наповнений люті вирвався з нього. Він схопив перше, що потрапило йому під руки і запустив в стіну. Це був стілець. І хоч він був металевий він зігнувся від удару та пошкодив стіну. Він налетів на колону і почав гамселити її поки не збив руки в кров. Він не зупинився б і далі, якби не маленька ручка, що притулилася до його спини.

-Припини!! Негайно припини! Ти травмуєш себе! Припини.

Мікола завмер. Вона турбується про нього. Після всього, що їй довелось пережити. Після того, як їй знов довелось це пережити в думках, а її подрузі в живу. Після тої участі, яку приймав в цьому Мікола. Вона турбується про нього.

Він наче звір розвернувся і схопив Ерґу притиснувши до себе так сильно, що мабуть, на її прекрасному тілі зявляться синьці. Він вкарбував її в себе закопавшись головою в її волосся в пошуках спокою та підтримки. Сили та рівноваги. У цієї маленької тендітної квіточки, яка була в рази сильнішою за будь-кого з них.

Він притиснувся кожною клітиночкою свого тіла ділячись своєю підтримкою та вбираючи її силу та тепло.

-Пробач мені.. пробач… - почав було Мікола.

-Що коїться? - розгублено запитала Ерґа

-Пробач мені, що не знав. Пробач, що не захистив. Пробач, що змусив пережити це …

Її тепле мʼяке тіло перетворилось на камінь. І вона почала акуратно, але впевнено звільнятись від його обіймів. І він відпустив.

Ніхто ніколи більше не змусить її, не застосує силу, не образить він проконтролює це!

-Тоді допоможи мені зараз. - з благанням і надією попрохала Ерґа.

Це розривало Міколу з середини. Бо він не бачив вихід.

-Навіть як би я зробив це, вже занадто пізно.

Ерґа відступила на крок назад та опустила розчарований погляд на підлогу.

-Єдине, що ми можемо - це допомогти їй з цим впоратись. І підготую все до її повернення, якщо він її відпустить.

-Тобто, якщо він її відпустить!? - з жахом запитала дівчина.

Лють заповнила її обличчя. Вона почала важко дихати усвідомлюючи, що він каже правду.

-Він триматиме її заручницею? Триматиме силою поряд? Щоб не дати втекти? Не дати щось змінити? - її очі розширились від жаху - Щоб повторювати це з нею знов і знов?

Я не знав, як я можу це заперечити. Я ніколи більше їй не збрешу. Як тепер заспокоїти її.

І в цей момент стався перший поштовх.

Світло на секунду почало мерехтіти.

-Що це? Що відбувається? - запитала Ерґа.

-Вони знов нас наздогнали. - кинув Мікола вже переходячи в робочий режим. Клацаючи щось на компʼютері та браслеті.

-Наздогнали ? Знов ? Хто? - її серце розривало від надії та щастя. Люцієн! Він відгукнувся він прийшов! Він їх врятує можливо, ще не пізно!

Мікола кинув на неї стурбований погляд і повернувся до роботи.

Ерґа підлетіла до нього, схопила його за руку розвертаючи до себе.

-Мені потрібно до принцеси. Можливо ще не пізно. Можливо ще є шанс.

Мікола намагався не відводити погляду і підібрати слова.

-Навіть якщо б був такий шанс, принцесі це не допоможе.

-Допоможе! Ми зможемо вислизнути, покинути цей чортів шатл! Будь ласка відкрий двері відпусти мене!

Від думки про зникнення Ерґи з його життя, йому стало боляче. Ця маленька крихітка вже міцно оселилась в його серці. Він був егоїстом. Так був.

-Це ніяк не допоможе ні тобі, ні принцесі. Нас наздогнав Сердрік. І він неймовірно лютує. А його лють не взмозі пережити найсильніші, боюсь принцеса… Юго виявиться не найгіршим для неї варіантом.

Обличчя Ерґи стало білим мов крейда. По її виразному обличчю було видно, як швидко змінюються її думки та формується план.

-Тоді ти мусиш нам допомогти. Він не зупиниться ти сам це чудово розумієш. Нам треба потрапити до капітана і під будь-яким приводом. Наприклад ти забереш її на огляд - з надією подивилась Ерґа. - Ми планували втекти на рятівних капсулах. Єдине чого нам не вистачало - це браслетів.

Вирішила довіритись Ерґа. У них не було багато варіантів і зовсім мало часу, а перспективи…

-Ми дістанемось до капітана заберемо Аурелію, ти віддаси нам браслет і ми зникнемо на рятівних капсулах у цій суматосі. Матимемо шанс. Тільки допоможи. - з надією попросила Ерґа.

-І ти вважаєш, що вирушити не відомо куди з вагітною подругою це розумна ідея? Ти думаєш це зупинить переслідування? Єдине, що зміниться вас переслідуватимусь два сердитих чоловіка, а не один. І тоді Юго виявиться не найгіршим варіантом. Тому навіщо втікати. Тут він боронитиме її. Він і всі ми.

Як пояснити йому, що принцеса не вагітна не розкривши таємниці. Адже розкриття стане вироком для них обох. І не факт, що він повірить не перевіривши.

-Тут вона буде в безпеці. Капітан як і будь-який член команди життя за неї віддадуть. Вона наше майбутнє.

-В безпеці!? Ти правда тільки-но це сказав!? - відсахнуламь від нього Ерґа.

-Це краще ніж твій план вчинити самогубство в космосі. Я піклуватимусь про неї, випрошу в капітана тобі доступ до неї….

-Доступ до неї!? Я її спорідня!? - сердито вигукнула Ерґа. Але бачачи, що здається він прийняв рішення, більш спокійно додала:

-- Ти маєш щось зробити! Ти маєш допомогти їй! Ти знаєш це неправильно! Ні я, ні вона ніколи тобі цього не пробачимо!

В цей момент позаду неї відчинились двері і на порозі зʼявилась принцеса. Хоча ні. Від принцеси залишилась, мабуть тільки оболонка. Її очі палали. Зіниці були так розширені, що поглинули райдужку. довжелезні зуби виринали з під зімкнутих губ. Вона вся, де не закрита одягом явно не по її розміру, була в крові. Її колись білосніжне волосся позлипалось від крові та грудками і пасмами стирчали в усі боки. Обличчя та шию, вона намагалась вимити, тому воно було в рожевих розводах та все одно залишились і з запеченою кровʼю місця. Її губи і зуби все ще покривала кров. Її рухи. Її рухи перетікали один в одного, були настільки мʼякими і плавними, що це жахало. Зникла звичайна хода, інтелігентні манери, зараз це був розлючений голодний та дуже небезпечний звір.

Не знаю, що там сталось, але це була вже не принцеса. Це було небезпечним і для його Ерґи теж. Він мав якомога швидше придумати, як прибрати її з лінії вогню, як захистити його маленьку служницю.

Ерґа зрозуміла, що щось коїться і обернулась.

- О моя мила. Що сталося? Як ти вибралась? Де цей покидьок Юго? Чому ти так одягнена!?

Наче по ній не видно все, що сталось. Навіть Ерґа, особливо Ерґа не могла бути такою наївною. Треба якнайшвидше придумати план, як ізолювати дівчинку від її колишньої подруги, яка перетворилась на загрозу, можливо навіть для самої себе.

-Я забираю її. Ми йдемо. Якщо ти спробуєш перешкодити я вбʼю і тебе.

Мікола на секунду прикрив очі. Так він здогадувався, що все погано. По її вигляду однозначно можна було зрозуміти, що без кровопролиття не обійшлось. Але Юго здоровенний, сильний і вправний у бою чоловік. У Міколи була надія, що він поранений, але все ж живий. Тепер ця надія розтанула. Хоч так зрозуміло, чому вона так вчинила. Але це не змінювало того жахливого факту, що вона вбила короля дельтанів. І вона понесе за це відповідальність. Залишилось дізнатись, як це сталось. Чи щось при цьому сталось, що дасть шанс зберегти їй життя. Не дивлячись на її вчинок, він шукав варіанти їх порятунку. Можливо, якщо Юго встиг і вона вже вагітна… Тоді, тоді б він міг їх врятувати. Але чи можна її ще врятувати? Дивлячись на неї зараз це було сумнівно. Чому вона так змінилась? Чи зворотні ці зміни? Можливо якщо приспати її, тоді Мікола мав би час дослідити це питання і захистити Ерґу одночасно.

- І його? І його? Що означає і його? Кого ще? Ти когось вбила? – з істерикою в голосі питала Ерґа.

-  Він був моїм королем! – відповів з погрозою в голосі Мікола. - Королем і надією моєї раси!?

- Я знаю, але сподіваюсь ти не будеш, таким же дурнем як він. Не недооцінюй мене.

Так це єдиний шанс. Якщо він не зможе її вирубити, то скоріш за все є загроза, що її доведеться вбити. Адже навіть якщо вона вагітна, це може передатись дитині. Чи виживе в цьому дитина? Чи не вбʼє її нова версія принцеси? Ерґа наврядчи все це переживе. А ще Сердрік, Аугусто, ОСК. Не те щоб хтось з них сильно турбувались про неї, але кожен вважає її цінною в своїх планах, а тому це викличе проблеми космічних масштабів. Тому вирубити її, звʼязати, а далі вже вирішимо, що робити далі.

Поки дівчата вели діалог у нього виникла нагода непомітно дістатись до шприца з заспокійливим. Він готував його для принцеси в разі необхідності. Тут велика доза, щоб вона заснула. Але не достатня, щоб нашкодити. Чи вистачить цієї дози?

Корабель сильно трухануло і він схопив і сховав шприц. Тепер треба розділити їх. Адже дивлячись на Ерґу, Мікола зрозумів, що вона буде захищати подругу навіть в такому стані.

- Ерґо прошу тебе зупинись – Мікола направився в їх бік. – Я зможу захистити тебе, зі мною ти явно будеш в більшій безпеці.

Реакція Аурелії була миттєва, вона прийняла позу для нападу та зашипіла на Міколу. Вона геть одичавіла? Чи що там з нею відбувається, але вона явно не тримає себе під контролем, а Ерґа так близько біля неї. Міколу охопила паніка. Він має переключити всю увагу на себе та відвести небезпеку від Ерґи.

- Я не можу тебе з нею відпустити. Ти не розумієш, можливо не віриш, але я піклуюсь про тебе. Ти дорога мені.

Він бачив, що Аурелія готова напасти. Єдине про що він благав, щоб Ерґа не потрапила під гарячу руку. Можливо вона змогла впоратись з Юго, бо він цього не очікував. Але Мікола чітко знає, що відбувається і чого чекати. Він приготував шприц у руці. Йому треба дістатись трохи ближче. Відволікти. Він спробує не завдавати шкоди принцесі, але Ерґа його пріоритет.

- Я б дуже тобі не радила підходити ближче. Попередження по старій дружбі. Як подяка за лікування ноги. Як відголосок гарного ставлення.

Ще трохи і вона буде в межах його досяжності…

-  Я хочу лише допомогти…

Її швидкість була блискавичною. Мікола не встиг не тільки зреагувати, навіть подумати про реакцію не встиг. А її сила. Через секунду він висів наче пришпилена комаха, а його тримали маленькі тендітні ручки так, що ноги не діставали підлоги. Він був настільки шокований, що мало не випустив шприц. Про супротив він взагалі забув.

- О так принцесо! Браво! Ти дивовижна в усьому! Навіть в опановуванні поклику! – Ерґа продовжувала плескати в долоні та радісно нахвалювати принцесу.

Поки Ерґа відволікла принцесу, Мікола отримав чудову нагоду скористатись шприцом і знешкодити принцесу. Він максимально швидко і точно спростував шприц їй в шию і так і не зрозумів, яким чином той опинився в ньому. Він не бачив її рух. Зрозумів, що той рух був, але настільки швидкий, що він його навіть не побачив.

Його шок швидко пройшов, бо Міколу огорнула темрява.