Битва за вибір

Люцієн прямував до камер де тримались і очікували свого часу затримані Артумці, що намагались викрасти його Ерґу.

Ну добре, не зовсім викрасти. І добре не його. Але він знову пережив страх втратити її і хтось має за це заплатити.

Хоч після того, як він дав Ерзі свою кров, Люцієн відчував легку слабкість і значну ейфорію та збудження. Це не могло вже почекати. Він розʼяснить їм правила поводження на його станції раз і назавжди.

Крокуючи широким кроком, він вже майже дійшов. Ще один коридор і він на місці, коли отримав дзвінок, який зовсім не очікував.

Крістоф….

Люцієн розумів, що все зробив вірно. Якби це повторилось, не дай Бог, він би зробив все абсолютно так само. Але, йому було соромно брати слухавку. Він головнокомандуючий генерал ЛКВ, він не може дозволити собі емоції, а тим паче, приймати рішення керуючись цими емоціями.

Соромно за свою поведінку, за свої реакції, за свої дії, які були не типовими для нього. Не продуманими та не виваженими. І точно не мали в своїй основі мир та виконання правил. Тому він хоч і розумів, що рано чи пізно неприємності, які він створив захищаючи Ерґу дійдуть до Крістофа. Він все ж таки сподівався, що пізно. Що матиме час обдумати все.

Хоча на що він сподівався!? Крістоф знає те що є, було і буде. І щось приховати від нього… Від думки про те, яка це дурна ідея  Люцієн навіть посміхнувся.

«Час брати відповідальність за свої рішення, як дорослий хлопчик».

Люцієн зупинився та прийняв виклик. З комутатору зʼявилась голограма Крістофа. Він сидів відсторонений та задумливий на своєму троні.

-       Вчора я бачив тебе. – відчужено сказав Крістоф.

«Початок дуже поганий. Останній раз, коли Крістоф бачив його, Люцієну була приготована люта смерть. І ця б смерть настигла його, якби не втрутився Крістоф» подумав Люцієн.

Погляд його був більше зосереджений всередину ніж на Люцієна, ніби він знову переглядав те, що бачив в своїх видіннях.

– Я потрібен тобі, чи ти потрібен мені. Але доля приведе нас в одне місце, одночасно але занадто пізно.

Як завжди нічого не зрозуміло, але дуже моторошно і важливо. Тому Люцієн закарбовував кожне слово сказане Крістофом.

-Вона буде там. І вона теж буде там. Ця зустріч спланована зорями, колись дуже давно. Та чи встигну я до неї. Чи зможу обрати вірний шлях.

Люцієн мовчки слухав знаючи, що Крістоф бачить свої видіння так, що навіть йому важко їх виразити словами. Він колись намагався пояснити, і на скільки Люцієн тоді зрозумів – це був сенсорний та мозковий перегруз при якому, будь-який не вірний «рух» може піджарити мозок, навіть мозок Крістофа.

Крістоф різко перевів погляд на Люцієна.

-Я вирушаю до тебе. Підготуйся до того, до чого ти ніколи не будеш готовий.

Так багато питань, які як завжди залишаться без відповіді. Можливо пізніше, а можливо коли Крістоф, який майже ніколи не залишає свій замок, а тим паче планету прилетить зможе пояснити, або допоможе зрозуміти.

-Я зрозумів. До твого прибуття все буде готове.

Конфіденційність та найскладніші протоколи захисту будуть приведені в дію. Захист Крістофа – це завдання номер один для Люцієна, щоб, і де б, і з ким не коїлось в всесвіті.

Погляд Крістофа прояснився ще більше. Він повернувся в свій звичайний стан.

-       Я не знаю хто ця дівчина, яка змінила все твоє буття, але збережи її до мого прибуття, чого б це не коштувало. Починаються дуже складні часи і вона відіграватиме значну роль в цьому. Тренуйте її, навчайте, годуйте. Коли я прилечу я заберу її і вона має бути готова.

На цьому він перервав звʼязок. Все, що мало бути сказано, вже сказано. Значення його слів неможливо недооцінювати. Але сенс, сенс його слів змусив Люцієна перестати дихати.

«Тренуйте, навчайте, годуйте» … «Годуйте». Навіть не «годуй»… Невже Крістофа і про це знає. Хоча як він може щось не знати… Як багато йому відкрилось? В якому ракурсі? Що мав на увазі? Можливо, він щось не так зрозумів. Люцієн дуже сильно б хотів поринути в самообман і подумати, що це про харчування та догляд, через тренування. Але він просто знав, що Крістоф казав про годування кровʼю. Годування кровʼю ними обома: Люцієном і Міколою.

Мікола. Він так сподівався колись позбутись цього покидька. Що проблеми з ним закінчаться. Ерґа зробить свій вибір… І що? Житимуть вони довго і щасливо? Це явно не його історія. Він вояка. Генерал. Кожен день це виклик, кожен день це завдання, з якого можна не повернутись. Кожен день це купа справ і рішень, від яких залежить порядок в всесвіті. Рішень, які колись неодмінно приречуть його на смерть або падіння. І він нізащо не потягне її за собою.

Вона його відволікає. В них немає жодного шансу і будь-якого майбутнього. Краще б він відступив. Поступився Міколи.

«Ніколи!»

Від злості Люцієн з розмаху вдарив об стіну. Так і завмер відчуваючи біль, який поширюється від травмованих пальців в долоню та далі вгору по руці. Але цей біль не перекриває ту інтенсивність почуттів, що охоплюють його коли Люцієн думає про те, що хтось інший буде поряд з Ерґою. Кохатиме, дбатиме, пеститиме, буде дарувати і брати.

Люцієн закрив очі і зробив пару глибоких вдихів і видихів. Розмяв травмовану руку.

«На це немає часу. Треба підготуватись до прибуття Крістофа. Треба провести інформаційний брифінг.»

Здається він щось пропустив, або ось ось пропустить. Як там казав Крістоф: наближаються складні часи і це буде повʼязано з Ерґою.»

Він має бути готовий до будь-чого! Потрібно звʼязатись з своєю мережею шпигунів. Потрібно підготувати Ерґу до вступу до кадетів. Крістоф не казав відмінити вступ, він сказав зберегти її будь-якою ціною.

«А ще він сказав, що забере її»

Люцієн знову затиснув кулаки. Але згадав куди він йшов і хижа посмішка осяяла його обличчя.

«В мене є на кому зігнати злість. Треба нагадати правила цієї станції. І що відбувається, коли ти ці правила порушуєш. А ще треба передати повідомлення королю Аугусто. Враховуючи, як реагує Ерґа на інформацію про короля, йому треба дуже добре попрацювати з цими охоронцями. Дізнатись якомога більше і донести інформацію якомога якісніше.»

Розминаючи руки він нетерплячим кроком направився в бік вʼязниці.

У кімнаті для допитів він провів пару годин. Хоч охоронці спершу доводили, що просто виконували наказ свого короля, Люцієн все ж таки зміг «розʼяснити» їм, що накази не мають суперечити законам місця де їх прийняли, як «друзів». Але як він не намагався дізнатись хоч щось, щодо лютого страху і ненависті Ерґи до Аугусто нічого не прояснилось. Він записав їх зізнання та покаяння, раптом у Аугусто виникнуть питання, чи проблеми, чи бажання знов понишпорити на його станції. Якщо хтось забув, що це воєнна станція, яка регулює виконання законів у всесвіті мирним і не дуже шляхом. І якщо хтось забувся про це, Люцієн з радістю нагадає їм.

Хоч зазвичай він, як генерал, в першу чергу притримується мирних шляхів врегулювання питань. Коли питання стосується завданню шкоди його людям чи підопічним, миролюбивість, тактовність та компроміси закінчуються.

Розібравшись з артумцями він віддав наказ повернути їх на корабель та супроводити їх космічний корабель, як най далі від станції. Також наказ, що на далі артумці мають отримувати не тільки офіційний дозвіл на відвідування станції ЛКВ, також їх пересування по станції буде моніторитись.

Також він відіслав до короля Аугусто повідомлення, що ЛКВ завжди прийдуть на допомогу артумціям чи то в питанні пошуку принцеси, чи забезпечення дотримання законів та умов заключених раніше домовленостей, а також виконання артумцями цих самих умов і законів, якщо це буде необхідно. З повідомленням, що його наказ зараз є саме порушенням законів і домовленостей Артуму з ЛКВ, це упускаючи факт нападу на його людей, тому що Ерґа вступила до лав кадетів ЛКВ і тепер є його частиною і звісно під їх захистом.

Хоча вона офіційно ще не вступила, враховуючи повідомлення Крістофа, наказ Аугусто та досі невідому долю Аурелії це питання вирішене.

Тепер настав час підготовки до прибуття Крістофа.

Треба зібрати всю його команду, саме їм Люцієн може довірити захист та охорону Крістофа. Також треба підготувати покої та все необхідне в таємній частині станції.

Люцієн згадав минулі відвідини Крістофом станції. Саме тоді вони вперше зустрілись та познайомилися.

Люцієн на той момент хоч вже багато років служив на ЛКВ, думав про те щоб залишити їх лави. Не тому, що йому було важко або тому що щось не виходило. Ні навпаки. Кожна операція на яку його назначали, завжди була виконаною та успішною. Він користувався підтримкою та довірою своїх людей Та і в принципі його постійно переводили і так Люцієн грунтовно розширив своє коло знайомих та товаришів, які завдячували йому здоровʼям і не рідко життям. Але він часто не погоджувався з наказами та смів відкрито їх обговорювати, критикувати та навіть не виконувати для збереження людей та применшення руйнівних наслідків, а іноді й від знищення певних видів чи рас. Тоді він ще не знав про наслідки, які його чекають через це.

Одного разу його відправили на, як було сказано, таємну операцію. В складі абсолютно незнайомих йому бійців. Їх було всього пʼятеро, на засекреченому човні на засекречений обʼєкт. Насправді це була спроба знищити його. Вбити, імітувавши загибель під час виконання місії. Ті четверо вже давно були під ковпаком у дирекції і погодились би на будь-що, навіть на вбивство побратима.

Їх відправили ніби-то у розвідку та налагодження контакту з недружньою до ЛКВ (ліквідатори космічних військ) расою на планеті Шанрі, які мали значні залежні ресурсів і води, але які навідріз відмовлялись вступати до лав ОСК (обʼєднані сили космосу) на рабських умовах і мізерних гарантіях.

Дирекція ЛКВ була на повідку у ОСК планувала під виглядом помсти за вбивство свого героя, а на той час Люцієна знало вже дуже багато рас та угруповань. Вчинити бунт і повалити уряд цієї раси, і поставити на їх місце когось більш зручного, лояльного до ОСК.

Але їм це не вдалось. Крістоф побачив його в своєму видінні. Побачив його майбутнє. І коли Люцієн прибув на планету Шанрі, Крістоф вже був там.

Він до останнього грав роль стороннього наглядача мандрівника. А потім розкрив себе і весь ланцюжок змов і зрад заразом. Король Крістоф прибув і одночасно розвʼязав конфлікт у Шанрі з ОСК, висвітлив гниль керівництва як ОСК так і дирекції ЛКВ і повернувся на станцію ЛКВ з домовленостями від Шанрі, рішенням допомагати час від часу дистанційно керівництву ОСК, а також зі зміною устрою ЛКВ.

Тепер армія була самостійною одиницею, яка одночасно представляла всіх членів ОСК, але залишала за собою право вирішувати, яким чином і кому врегульовувати виниклі загострення і порушення.

Також було прийнято зміну ієрархії. Тепер ЛКВ мав одного керівника Генералкомандуючого, якого обирали воїни. Йому в допомогу, для заміни і контролю головнокомандуючого назначались два радника. Один з них мав завжди виступати за і приводити аргументи, інший проти того чи іншого рішення. Їх обирали за досягнення теж воїни.

Таким чином Люцієн, який планував залишити ЛКВ і станцію в минулому. Став одноголосно його генералом головнокомандуючим. І все це побачив та реалізував саме король Крістоф.

Ці зміни торкнулись не тільки ОСК та ЛКВ, ці зміни принесли значні покращення в усьому всесвіті. Тепер, під надійним та добросовісним керівництвом, конфліктів та війн стало набагато менше. Співпраця урядів та рас набагато продуктивнішою та надійнішою. Все пропало працювати як налійний механізм, що привело до процвітання всіх.

Але за підйомом завжди йде спуск. На краю галактик почали зʼявлятись тривожні повідомлення про викрадення, напади та щось зловісне. Зникали представники рас, інколи навіть цілі кораблі. Люцієн планував зайнятись цим питанням суттєвіше. Та корабель, який він вислав на дослідження цієї інформації чи слухів чи проблем, поки що не виходив на звʼязок. А він поринув в організацію вступних екзаменів для кадетів. І що кривити душею, розвʼязання всіх проблем та потреб однієї маленької служниці.

Розмірковуючи про це він дійшов до кімнати Ерґи, і отямився тільки опинившись біля дверей.

Він стояв під дверми мов маніяк. Тяжко дихаючи і борючись з собою, щоб не постукати. Не зайти. Не обійняти. Не цілувати її до тих пір поки всі його страхи та погані думки не розчиняться в палкому полумʼї.

Але він знав, їй потрібен відпочинок, спокій. Вона й так занадто багато пережила за такий короткий час. А він дорослий, заклопотаний і такий останнім часом безвідповідальний. Тож глибоко вдихнувши, він розтиснув кулаки. Останній раз глянув на двері розвернувся і по попрямував виконувати купу роботи, яка була б значно менше якби він її вчасно робив.

Завтр. Він побачить її завтра.