Битва за вибір

Люцієн привів її до зали, яка була абсолютно не схожа на попередню. На вході стояла рамка перевірки. Вона була зроблена, як пройма дверей по периметру входу в зал.

Потім йшов коридор, де з правого боку знаходилась стійка реєстрації і місце для сканування. Коли ти приходив сюди ти мав відбитись в цьому сканері. Фіксувалось хто прийшов. Скільки часу провів. Яке місце закріплене за тобою. Потім в меню ти обирав, яку зброю тобі необхідно надати. І в кінці ти міг побачити, які результати отримав.

Коли ти залишав приміщення знову відбивався на сканері і ці дані заносились в твою анкету.

Було дуже зручно і для відслідковування результатів та вмінь як членів команд так і для кадетів ЛКВ.

Ерґа зацінила продуманість цього місця.

-А я можу сюди приходити коли завгодно? – порушила вона трохи ніяково тишу.

-Ні. Сюди можуть приходити тільки службовці ЛКВ. Коли або якщо ти станеш кадетом, ти будеш приходити сюди по направленню твого керівника. Направлення зʼявлятиметься на браслеті комунікації. Там буде вказано коли, час відвідання, зброя та завдання. Після того як кадети випускаються і починають нести службу, вони по браслету або особисто записуються на відвідування стрільбища.

-А як часто ти тут буваєш?

- Мені вистачає практики в бойових умовах. Але раз на рік я маю проходити перевірку. – хмикнув Люцієн.

Він був дуже радий відволіктись на розмову, бо присутність Ерґи.. Її розкішний вигляд. Від коли він побачив як вона виходить з дверей своєї каюти, вона це єдине про що він міг думати. І ці думки абсолютно точно не включали в себе підготовку до вступу до лав кадетів.

- Зрозуміла.

Вони пройшли сканер і він відбив свій браслет на ньому. Потім по клацав в меню зброї і жестом показав їй проходити.

Попереду стояли ряд кабінок. Але Люцієн показав йти далі.

Пройшовши далі, вони опинились в окремому приміщені. Загорілось світло і все прийшло в рух.

Величезна кімната з одного боку з ліва була стіна, а з права панелі стіни прийшли в рух і почали висовуватись назовні. Ніби шухляди. В кожній з них рядами лежала зброя певного виду. Ерґа направилась туди і з цікавістю почала оглядати. Але коли простягнула руку взяти дивний пістолет Люцієн зупинив її.

-Без мого дозволу нічого не чіпай. – він пішов до стіни біля входу і ще щось на клацав.

-Оу, добре. – прибрала трохи розчаровано руку Ерґа.

-Деяка зброя може бути небезпечною для тебе, враховуючи, що ти ще не кадет і не член ЛКВ. Не хочу, щоб ти зашкодила собі. – більш ніжно пояснив Люцієн.

-А добре. – заклала руки за спину та повернулась до Люцієна Ерґа.

Вона відзначила, що цей жест не залишився непоміченим для Люцієна. Адже від її руху, її бюст був ще більш виставлений вперед.

Це було приємно. Його увага, його погляд розігрівали її кров. Яка і так, вже мало не закипала. Від коли вона побачила його в коридорі, не могла відвести погляду.

Люцієн прийшов до неї скоріш за все тільки після душу, його волосся було ще мокрим і розкуйовдженим.

Футболка тісно обливала його торс, а спортивні штани висіли так низько. Що ще трошечки і вона б побачила рай. Він був таким спокусливо солодким.

А коли він підійшов … Його запах… Не щось штучне. Запах лайму, скоріш за все, це від засобів для душу і щось тільки його тепле спокусливе, від чого в неї справді текла слина.

«Ох мила, то скористайся моментом. Дивись як він на тебе дивиться з таким самим голодом як і ти. Ви самі. Міколи немає, ніхто вас не перерве і не відволіче. Давай крихітко нам потрібен цей дво метровий красень біля нас, навколо нас, всередині нас» - підбурював її голос.

«Єдине, що нам потрібно це не відволікатись, бо екзамен на носу»

«Так я про це й кажу. Трахни його так гарненько, щоб твоя голова нарешті зайнялась підготовкою, а не постійним стримуванням невдоволеного сексуального бажання та думок як би ти його, їх трахнула» - подражнив голов.

«Не заважай»

Що вона могла відповісти. Голос казав правду. Вона просто горіла від пристрасті. Сни ці ночі їй не снились, вони транслювались в її голові тепер весь день.

-Підійди – махнув їй Люцієн.

«Ну давай лячко наважуйся» не заспокоювався голос.

Ерґа провела по Люцієну голодним поглядом. Облизала пересохші губи та направилась до Люцієна.

Коли вона підійшла він стояв до неї спиною. Її рука без її команди потягнулась до нього.

«Припини» відсахнулась перелякано Ерґа.

- Все добре – повернувся до неї Люцієн здивований її різким рухом.

-Так все чудово. – відповіла Ерґа тримаючи одну руку іншою.

«Обломщиця» пролунав всередині голос.

«То мені тоді не здалось. Вчора ввечері? Це не наснилось мені?»

«Ой не починай. Подякуєш потім»

«В сенсі подякуєш потім? Ти!! Ти влазиш в контроль мого тіла!?»

«А ти виглядаєш як ідіотка і цим привертаєш увагу»

Люцієн і правда вже допитливо розглядав її. Тому Ерґа видавила з себе посмішку і знов підійшла до нього.

«Розмову не закінчено»

Він хотів щось сказати чи спитати, але коли вона підійшла він втягнув повітря носом і на секунду його очі прикрились, а на обличчі зʼявився блаженний вираз. Але вже за секунду він, наче і сам здивувався. Розплющивши очі, він розвернувся почав швидко говорити:

-Добре почнемо у нас мало часу. – наче більше собі ніж Ерзі озвучив генерал. – Сьогодні ми вивчимо зброю, як нею користуватись і потренуємось в стрільбі. Після ми повернемось до зали де разом з Міколою – наче видавив з себе його імʼя – покажемо тобі основи бою і використання холодної зброї, здебільшого ножів.

-О це я вмію – радісно відзначила Ерґа.

Люцієн перевів на неї задумливий погляд при піднімаючи одну брів. Але промовчав.

- Ну добре, може не вмію, але це хоча б мені знайомо.

- Знайомо?

-Ну так раз чи два, чи десять, мені довелось відбиватись за допомогою ножа. Тож, хоч якась практика в мене є.

-Зрозуміло – відповів незадоволено Люцієн. – пізніше ти мені розповіси про ці раз чи два, чи десять.

«Ну боже ш ти мій. Ну вибачте, що не всі воїни з дитинства» по своєму інтерпретувала його незадоволення Ерґа.

Люцієн повернувся до Ерґи тримаючи пістолет. Такий, як він їй дав тоді, коли вони втікали з Саура. Маленький і схожий на водяний для забав влітку.

Обличчя Ерґи осяяла посмішка.

-Цей я теж знаю! – радісно сказала вона.

-Зараз перевіримо. Позаду тебе ціль прицілься та стріляй, коли будеш готова.

Ерґа розвернулась та побачила на стіні навпроти зʼявилась по центру голографічна ціль.

Вона згадала як він її вчив. «Ось перемикач, щоб зняти з запобіжника. Коли загориться вогник, він готовий до використання і можна стріляти»

Вона прицілиоась і вистрілила, хоч рука сіпнулась все ж вона попала в вісімку.

«Що ж непогано» подумала вона.

«Дай сюди! Непогано! Ти з непогано плануєш поступати» почувся голос.

«Ей!» Ерґа знов відчула як втратила контроль в руці.

Подих. Постріл. В десятку. Ще два постріли і всі в десятку.

Рука розслабилась.

«Не дякуй» почувся голос.

«Я могла і сама. Це все ж таки моє тіло.» пробубніла в голові Ерґа.

-Непогано. Навіть чудово! Ти стріляла раніше? – вражено запитав Люцієн.

-Ні це перший раз – від задоволення, що Люцієн її похвалив, вона навіть трошки почервоніла.

-Ну тоді справді чудово! Поклали його на місце. -він вже повернувся йти до наступної шухляди.

Щаслива Ерґа побігла слідом, виконавши вказівку і поклавши маленький пістолет в шухляду з такими самими. Шухляда заїхала назад в стіну.

-Добре перейдемо далі.

Цього разу Люцієн дістав округлу штуку з діркою тримачем для руки всередині.

-Це вже більш серьозний. Він має три режими. Ось тут пальцем перемикаєш – Ерґа, щоб розгледіти підійшла впритул і нахилилась збоку до Люцієна.

Вона почула як голосно він ковтнув та почав трохи інтенсивно неглибоко дихати.

Ерзі захотілось понюхати себе. Вона добре пахне? Можливо швидкий душ, був занадто швидкий. Їй стало ніяково і вона трохи відсунулася від нього.

Люцієн знов прикрив на секунду очі, а потім продовжив більш низьким голосом.

-Три рижими. Поодинокі постріли. – знов дихання – пучки плазми для значного ураження – дихання – і серійні постріли, коли багато цілей.

Він всучив їй пістолет, по іншому й не скажеш і швидко відсторонився.

Ерґа не витримала і коли він відвернувся, щось клацнути понюхала себе.

«Наче все добре» стурбовано і зніяковіло подумала вона.

-Цілься і стріляй. Спочатку першим, потім другим і третім режимом.

Ерга повернулась до стіни. Цього разу там була голограма Сірого.

Вона прицілилась вистрілила… і промазала.

-Ще раз! – віддав наказ Люцієн.

Вона знов прицілилась, вже краще, але знов промазала.

«Допомогти» пролунав голос.

«Ні я сама»

«Кхм» підстібнув голос.

Третій і четвертий і пʼятий мимо.

-Давай допоможу – почула вона позаду Люцієна.

Він підійшов повністю впритул позаду. Поклав свої руки на її і вона опинилась в колисці його рук, оточена його тілом, його теплом, його божественним ароматом.

Ерґа ледве стримала стогін. Єдине, що вона хотіла покласти голову йому на плече, або розвернути для поцілунку, адже до його губ були сантиметри. Вигнутись наче кішечка і потертись об його гаряче тіло.

Ерґа до болі закусила нижню губу і трохи стиснула ноги, щоб втримати пульсацію, що зʼявилась там. Вона зробила глибокий вдих, але стало тільки гірше його запах заповнив її з середини. Слина виділилась як реакція на таке бажане. Вона голосно проковтнула її.

Люцієн голосно втягнув в себе повітря. Він наче намагався не доторкнутись до неї нічим, окрім рук. Але навіть так Ерґа відчувала жар, що йшов від нього.

-Сконцентруйся – сказав він їй чи собі…

- Так – єдине, що змогла видавити з себе вона і то від її голосу, їй стало соромно.

Постріл, який Ерґа пропустила. По цілі, яку вона зараз ледве бачила. В десятку.

-По центру згори є маленька випуклість бачиш? – шепотом запитав Люцієн, його дихання обдало її щоку і це єдине про, що вона зараз думала.

-Угу – пискнула вона.

Пульсація вбивала. Соски набухли і стали занадто чуттєвими. Вона вся наче перетворилась на оголений провід. Який був перенавантажений відчуттями. Вона згадали їх минулий поцілунок. Його дотики, його смак, його пристрасть. Ерґа стримувала стогін з останній сил.

«Зберись, зберись!» кричала вона на себе.

«А я ж казала. Як би ти його трахнула ми б зараз спокійно тренувались. А тепер мучайся. Ти це заслужила» зло радів голос.

Ерзі хотілось плакати, ну хоча б поскиглити. Жар в її крові наростав, розганяв кров і ще більше додавав жару. На лобі та над верхньою губою зʼявилась волога. А між ніг… Якби вона була в своїй білій формі вже б всі побачили те озеро, яке вже майже стікало по її ногам.

Люцієн глибоко вдихнув та різко відступив від неї. Без нього стало так холодно.

-Добре спробуй – прогарчав Люцієн.

Ерґа відчувала себе наче желе.

«Шо він там казав? Куди дивитись?» наче крізь туман думала Ерґа.

Почувся сміх голосу в голові.

«Ну добре. Давай ти. Я зараз просто не взмозі з концентруватись»

«Ага. Ну звісно»

Ерґа вже спокійно відчула втрату контролю над рукою.

Постріл в голову. Постріл в сердце. Ще пару пострілів в ціль. Зʼявилась інша ціль – телосіон. Інший режим. Затриснула постріл телосіона рознесло. Ще пару пострілів ідеально. Змінилась ціль, тобто багато цілей. Зміна режиму безперервної стрільби. Всі цілі знищені.

Вона почула оплески позаду.

«Ну добре. Це було вражаюче» звернулась неохоче вона до голосу.

- Чудово. Перейдемо далі. Поклали на місце – почула вона Люцієна.

Пропрацювавши з всіма можливими видами зброї, вони перейшли до нижніх рядів. Там лежали різного виду гранати, установки та інша зброя великого розміру. Люцієн все детально розʼяснив. Все подальше тренування, він намагався триматись подалі та не дивитись на неї.

З одного боку це дуже розчаровувало, з іншого вона нарешті змогла трошки сконцентруватись на тренуванні. Але при цьому не змогла собі відмовити в тому, щоб жадібно роздивлятись його, коли він того не бачить.

- Ти справжня молодець. Скажу чесно твоя швидкість навчання та адаптації вражає. Я мабуть, ні коли ще не бачив кадета, який так швидко вчився б стріляти та так чудово запамʼятовував інформацію. А твоя прицільність… Скажу просто, я сумнівався в цій ідеї, потім дозволив бо був впевнений, що в тебе немає шансу…

- Ееее, вибач!? – сердито чи у розпачі запитала Ерґа.

-Скажімо так… Твоя зовнішність дуже оманлива. – з посмішкою додав Люцієн. -А враховуючи, що в тебе немає жодного бойового досвіду…

- Він в мене є.. просто …

- Ні бойового в тебе немає. Конфлікти і війна це інше – серйозно додав Люцієн – Але результати, які ти даєш… Зараз я впевнений, що в тебе все вийде.

- Дякую - засяяла Ерґа і кинулась йому на шию.

Вона завмерла зрозумівши, що зробила. Все його тіло напружилося, наче перетворившись на камінь. Такий твердий, гарячий, бажаний камінь. Вона відчувала всі його сталеві мʼязи. Кожен удар його сердця. Кожен їх подих, який змушував тіла тертись одне об одного.

Вона відхилила голову і їх очі зустрілись. Від його погляду стало б страшно, якби вона не відчувала те ж саме. Голод.

Її накрив такий шалений голод, що вона навіть не встигла зрозуміти, як накинулась на нього.

Вона атакувала його рот, запустила свої руки в його шовкове волосся, а кігті в шкіру голови. Ерґа притискала його ще ближче, намагаючись поглинути. Як тільки його смак потрапив на її язик з неї вирвався чи то стогін чи то ричання. Він відповідав з такою ж люттю, з такою ж жагою і потребою. Вона закинула ноги йому на талію. Люцієн підхопив її під сідниці і розвернув і втиснув в стіну. Від удару з її легень вирвалось повітря. Але Ерґа ще сильніше втиснуламь в його тіло. Його член чітко впирався в її промежину. Спортивні штани давали йому більше свободи. Твердим вздибленим колом, терся і доводив до сказу, доводив до блаженства. Вона була така мокра, що мабуть замочить йому всі штани.

Вона стогнала і ричала, а він поглинав всі ці звуки. Його одна рука стискала її сідниці інша ж спочатку заплуталась у волоссі. Потім він потягнув за це волосся відкидаючи її голову назад. Цілуючи її підборіддя, шию, ключиці.

Ерґа почала тертись і розкачуватись на ньому. Їй було мало. Вона хотіла більше. Вона хотіла все. Її руки блукали в його волоссі, на його шиї та плечах. Здається вона розірвала його футболку. Їй було абсолютно байдуже. Навіть краще. Чим більше його оголеного в її доступі, тим краще!!!

Вона схопила його за волосся і смикнула до себе знов тавруючи його рот. Його губи були такими ніжними, а язик таким вправним. Ох його язик, якщо він таке робить з її ротом, що ж він зробить з її іншими губами.

В пориві пристрасті Ерґа вкусила Люцієна за губу, коли кров потрапила їй на язик, її накрив оргазм!!

Стогін насолоди аж до болю вирвався з її грудей.

Люцієн відкрив очі перевірити, як вона.

-Що за чорт!? – він відсахнувся від неї. Так що вона мало не впала.

Незадоволене шипіння вирвалось з неї. Затуманений пристрастю мозок не хотів працювати, хотів відчувати, хотів більше, хотів його назад.

Ерґа потягнула до нього руки і побачила, що вони світяться.

Ошелешено вона почала розглядати свою шкіру від неї йшло срібне свічення.

-Що за чорт!? – тепер вже ошелешено спитала Ерґа.

Пристрасть як рукою зняло.

-Що це таке!? Що зі мною!? – перелякано Ерґа почала терти свою шкіру.

І тут почувся звук дверей, що відкрились і закрились. Люцієн повернув голову в той бік. Хтось прийшов на стрільбище. Він глянув на годинник. Три години вже минуло.

«Це мабуть Сем!» - подумав Люцієн.

-Будь тут! Я зараз – скомандував він і направився на вихід.

«Що з нами відбувається!?»

«Нічого з нами не відбувається. Ти нарешті кінчила.»

«Я блять сяю! Наче грьобана фея Дінь-Дінь» люто прокричала у себе в голові Ерґа.

«Хто така фея лінь-дінь? Хоча, яка різниця, якщо вона так сяє, то здається в неї чудове життя» зі сміхом зауважив голос.

«Чому я сяю!?» лютувала Ерґа.

«Ну бо активувалась твоя здібність. А коли вона активується, ти виділяєш ці свої здібності і сяєш. Ну я так зрозуміла.»

«Яка нахрін здібність!? Що значить активувалась!? Чому ти чорт забирай знаєш про мене більше ніж я!?»

«Бо я спостерігаю. Вчусь. Засвоюю. Досліджую. А ти тільки весь час відчуваєш і страждаєш»

«Аааааа!!!! Ти зведеш мене з розуму!?»

«Не бійся, наш розум під чітким моїм керівництвом»

«Добре. Спокійно. Тільки спокійно. Поясни мені про здібності? І сяйво, що тобі вдалось дізнатись, зрозуміти» ледве стримуючись спитала Ерґа.

«Я давно помітила певні відхилення, точніше покращення в твоєму організмі. Коли ти була в комі…»

«В комі…!?»

«Ти хочеш почути чи ні?» пролунав роздратовано голос.

«Добре вибач слухаю» Ерґа почала ходити зі сторони в сторону.

«Коли ти була в комі. Я намагалась знайти своє місце і зрозуміти, що ж відбувається. Це було дуже важко. Все було в новинку для мене. Я мала свідомість, але не могла контролювати твоє, наше тіло. Я не памʼятала, що було до того як я зʼявилась. Тільки з того моменту, як ти отримала кров від Міколи, а потім Люцієна. Але я помітила, що ця кров не тільки залишилась всередині тебе, вона ще й залишилась в кожній клітинці тебе. Тобто ти стала трохи й ними.»

«Здуріти можна…»

«Ще раз перебʼєш ми на цьому завершимо і будеш сама розбиратись. – тиша – от і добре. Ставши трохи ними ця кров почала змінювати твій організм. Покращувати, модифікувати. Так як я почала вчитись використовувати наше тіло, то я вчилась й використовувати ці зміни. Коли Мікола вчора в спортзалі використав на нас свої здібності..»

«Що якого лешого!? Вибач, вибач я мовчу!!!»

«Твої емоції до добра тебе не доведуть. Але знаючи, що ти їм підвладна, а не вони тобі. Один раз пробачу. Так ось. Коли дельтанець використав свої сили. Не ті що для лікування, а ті що розпалюють кров. Я відчула відгук. Ця сила в середині нас відчула відгук і линула до нього. Поки ти ахала охала на ньому. Я спостерігала, вчилась і досліджувала. Ще звісно дуже багато питань. Але тепер ми так вміємо. Ну точніше сила так діє. Я ще не навчилась це контролювати або використовувати. Треба попросити дельтанця навчити нас»

«Ні!!!!! Нізащо! Ніхто не має про це знати! Ніхто не буде нас вчити!»

«Ну це буде важко, враховуючи, що Люцієн бачив як ти сяєш»

Ерґа зупинилась та перевела погляд на свою шкіру. Та знов була нормальною.

«Як це? Ось бачиш все добре!»

«Ага просто чудово. Замість того, щоб вчитись і використовувати. Ти вирішила вдати, що нічого не сталось. Успіхів тобі з цим. Особливо з Люцієном» - з сарказмом додав голос.

«Де ж він доречі»

Ерґа в своєму переляці так хотіла і так боялась повернення Люцієна. І раптом… опинилась поряд з ним.

- Ну чого ти ! Дай я гляну одним тільки оком на неї.

- Чому ти взагалі вирішила, що там вона!?

-Тобі дзеркало дати? По тобі одразу видно наскільки інтенсивними були ваші «тренування».

Люцієн розмовляв з якоюсь жінкою, як би Ерґа не була в такому шоці від того, що опинилась поряд і від того, що жоден з них ніяк на це не відреагував. Хоча вона стояла абсолютно поряд з ними. Вони не могли її не помітити. Чекай. Чому вони й досі її не помітили!?  Жах Ерґи вийшов на новий рівень. Вона знов перевела погляд на свої руки. Вони були напівпрозорі і з них знов йшло це сяйво.

«Ого, а це щось новеньке» підсумував голос.

«Ааааааа»

«Не кричи. Ти заважаєш мені думати»

«Аааааа!!!!!» істерично кричала Ерґа - «Я що привид!? Я померла!? О божееее!»

«Ну годі тобі. Припини»

«Ааааа. Я померла»

«Все дістала» останнє, що почула Ерґа перш ніж вирубись.

Коли Ерґа прийшла до тями, вона йшла. Її нерозуміння просто зашкалювало.

«Не кричи. Ти жива з тобою все добре. Просто ти мене так дістала, що я тебе «вирубила» -почула вона голос - «я все тримаю під контролем. Не привертай уваги, Люцієн і так веде тебе до Міколи на аналізи замість тренувань. Зберись»

Ерзі хотілось кричати, плакати. Але вона не могла. Вона відчувала себе в своєму тілі наче сторонній споглядач.

«Коли ти заспокоїшся, я поверну тобі контроль. Ти й так забрала вже всі мої сили.»

«Заспокоїтись!? Заспокоїтись!? Це справжнє божевілля.»

«Ні це еволюція. Або адаптація. Я ще розбираюсь в цьому. І замість того, щоб дати мені можливість розібратись, ти витрачаєш всі мої сили на те, щоб тепер контролювати»

«Я!!?? Я нічого не роблю»

«Ти істериш. Ми не маємо на це ні можливості, ні часу. Ти наче ще одна проблема, з якою я весь час мушу мати справу»

«Я проблема!? Це я проблема!? Ти безбілетник в моєму тілі! Я не знаю ні хто ти? Ні звідки? Ти перехоплюєш контроль! «Вирубаєш» мене в моєму ж тілі! Ще й кажеш, що я проблема!?»

«Так. Тому зберись»

«Та ти…»

Ерґа замахнулась подумки, але в цей час до неї повернувся контроль над тілом і вона полетіла вперед.

Люцієн вчасно схопив та притримав її. Щоб вона не впала.

«Ах ти ж..»

Відповіла не було.

«Ти де? Ти не можеш от так виключати і включати мене! Як ти смієш!»

Відповіді знов не було.

-З тобою все добре? Як ти себе почуваєш?  - стурбовано запитав Люцієн.

Ерґа зкрнцентрувалась на тому, що відбувається. Добре до вияснення стосунків повернемось пізніше. Зараз треба розібратись з тим, що коїться зараз. От тільки коли її «вирубали» в її ж тілі… За цей час вона нічого не памʼятала. Тому гадки не мала: як вона опинилась в коридорі? Як вони пішли з стрільбища? Як вона повернулась в своє тіло? Від згадки про це її сіпнуло.

-Все добре. – через силу відповіла Ерґа. – Я просто перечіпилась – збрехала Ерґа.

- Зрозуміло – відповів Люцієн. І зрозуміло було тільки те, що він точно цьому не повірив.

Ерґа вирівнялась і вони продовжили свій рух. Слава Богу вони вже були поряд з її кімнатою.

-Ми не йдемо на тренування? – здивовано спитала Ерґа.

Мікола перевів на неї здивований погляд.

-Ні. Ми ж домовились. Мікола проведе аналізи та діагностику і в залежності від його висновків ми продовжимо цю розмову. – стурбовано промовив Люцієн.

- Але у мене немає на це часу. Я почуваюсь добре.

-Якщо ти цінуєш свій час, тоді ми не будемо проводити ці перемовини ще раз.

«Ще раз… От підстава. Вирубув і зник, а мені розгрібати тепер»

-Добре – неохоче погодилась Ерґа.

Вони підійшли до дверей і ті відкрились. В кімнаті вже на них чекав, крайнє стурбований Мікола, який одразу кинувся до Ерґи