Битва за вибір

Мікола направлявся до Ерґи в кімнату. Сьогодні день вступних екзаменів кадетів в ряди ЛКВ. Сьогодні вони з Люцієном останній раз зможуть так спокійно приходити до Ерґи. Далі вона змушена буде переїхати до кадетського корпусу. І він, Мікола зможе бачити її тільки при відвідуванні медпункту. А це вже зовсім інший рівень і зустрічей і спілкувань.

Про те, що вона може не поступити, він абсолютно не переймався. Її місце в рядах кадетів це її захист і безпека. Тому навіть, якщо вона сама не пройде відбір, Люцієн розбереться. Але краще б звісно, вона його пройшла сама. Це знизить ризик того, що вона наживе собі купу ворогів ще до початку навчання. А в корпусі кадетів, може статись щось, що вони не встигнуть допомогти або передбачити. Та й атмосферна навчання, коли ти улюблениця самого генерала головнокомандуючого буде мʼяко кажучи неприємною.

І тому, сьогодні Люцієн дасть їй кров, а Мікола максимально підживить її енергію.

Саме тому, йому вчора довелось знов йти в бар.

Мікола не розумів, як так сталось, що після попереднього виходу та сексу, феєричного сексу, скажемо прямо, одразу з пʼятьма жінками, він вже «пустий». Він вливав енергію в Ерґу скільки? Два рази. А мало б вистачити ще й на сьогодні. Вистачити та ще й залишитись. Він був після минулого разу під завʼязку.

Мікола довго розмірковував про це. І єдине, що йому спадало на думку це те, що він віддавав їй свою кров. І це здається, як ніщо спустошувало його запаси. А отже, якщо він хоче й надалі годувати її своєю кровʼю і ще й енергією, йому доведеться частіше виходити в бар. Це засмучувало, це розчаровувало, це вбивало Міколу.

Мікола жалібно посміхнувся. Він мабуть єдиний чоловік у всесвіті, який жаліється на те, що йому доводиться так багато трахатись з насправді прекрасними жінками. Адже до нього линули всі. На будь-який смак, на будь-які бажання та вподобання. Але Мікола хотів тільки одну. Саме до сексу з нею він прагнув. Про секс з нею він мріяв і уявляв, коли трахав цю нескінченну вервечку жінок.

Вчора їх було більше. Сім. І відмивався він в душі довше. Але це як зазвичай не допомагало. Здається це відчуття бруду вже вїлось в його шкіру, в його серце, в його душу.

І тепер він прямував до неї. Його провідна зіронька, поряд з якою він знов відчує себе кимось. Відчує себе цілим, а не зламаним, брудним та нікчемним.

Ерґа думає, що він їй потрібен. Але саме вона потрібна йому.

Коли він підійшов до дверей було за пʼять хвилин. Він сподівався, що він перший і Люцієн ще не прийшов. Міколі було важко навіть її увагу ділити з ним. Він розумів, що генерал багато зробив для Ерґи, навіть для самого Міколи. Був би Люцієн менш благородною людиною, міг би просто знищити Міколу, або як мінімум залишити без будь-якого доступу до Ерґи. Але ні, той маючи такі самі почуття, маючи необмежену владу, як мінімум тут, не лізе в її вибір. Дає право і можливість обрати самій одного з них.  Він би не дав. Він не настільки благородний.

Мікола постукав у двері. Почувся гуркіт, а потім двері відчинились.

Ерґа була явно тільки-но з душу. Голова і тіло замотане в рушники.

«Добре, що я прийшов перший.  Нізащо б не хотів, щоб це прекрасне марево споглядав без мене Люцієн».

-Привіт – з ніжною посмішкою привітався Мікола.

-Привіт – посміхнулась у відповідь Ерґа і показала проходити. – Дай мені секундочку.

Вона направилась у ванну кімнату.

-  Можеш не поспішати – відповів Мікола.

До екзамену ще було дві години. А він з радістю проведе тут якомога більше часу.

Вже через хвилину Ерґа вийшла з ванної перевдягнута в домашній одяг.

- Як твої справи? Як самопочуття? – запитав Мікола.

- Чудово. Люцієн погодував мене, тому зараз я повна сил та енергії.

-Люцієн вже був? – ошелешено спитав Мікола.

-Так, в нього дуже багато справ, тому він заскочив раніше.

- Зрозуміло. Все пройшло добре?

- Так – зашарілась Ерґа і відвела погляд.

Міколі це однозначно не сподобалось, але наполягати він не став.

- Добре крихітко, йди до мене.

Ерґа направилась до Міколи. Сьогодні він виглядав чудово, повним сил та енергії. Вона згадала свої думки про те, що раніше він виглядав втомленим та змарнілим. І про те, що голос казав про те, що підживився від нього.

- А як ти себе почуваєш? – запитала Ерґа.

Дивна тінь пробігла по обличчю Міколи, але зникла ще до того як Ерґа змогла її класифікувати.

-Що ти маєш на увазі? – акуратно перепитав Мікола.

-Твоє самопочуття. На минулому тренуванні мені здалось, що ти був дуже втомлений.

- Ну багато чого відбувається, тож можливо… - якось незрозуміло відповів Мікола.

-Оу, ну так. Мабуть.

-Турбуєшся про мене?

Мікола простягнув до неї руки та підтягнув саджаючи до себе на коліна.

Вона знов сиділа на колінах. Тепер у Міколи, але це було зовсім інакше. Окрім того, що зараз вона сиділа боком притулившись до його міцних грудей, її почуття були зовсім інакшими.

Було тепло, була насолода, був спокій. В його обіймах вона почувала себе в безпеці, захищеною, ці почуття асоціювались в неї зі словом «дім».

Ерґа дозволила собі трошки розслабитись та перепочити, тож щільніше притиснулась до Міколи. Вона вдихала його запах такий приємний і рідний. Його руки наче кокон огорнули її. Він поклав свою бороду їй на голову. І вони просто сиділи мовчки, але в такій комфортній тиші.

«Про що він питав? А так..»

-Звісно турбуюсь! Ти дуже дорогий для мене! – відповіла Ерґа.

- Наскільки дорогий? Вимагаю подробиць!

Його рука гладила її по спині, що заспокоювала, але інша рука вже почала підійматись від талії трохи вище і ще вище.

-Ей!! – відхилилась Ерґа- Ти просто нестерпний! В тебе, що тільки одне в голові.

-Крихітко ти чого? Не ображай мене! В мене в голові так багато всього! – з лукавою посмішкою відповів Мікола.

-Припини! – зі сміхом відповіла Ерґа.

І відчувши, що її смикання на ньому мають дуже конкретний ефект, завмерла.

-Як ти можеш думати зараз про це?

«Ой хто б казав! Душ допоміг, то тепер ти його повчаєш?» - з насмішкою промовив голос.

«Це все годування» відповіла присоромлено Ерґа. Бо їй знадобився не один «прийом» душу після того як Люцієн пішов.

«Звісно» - зарозуміло відповів голос.

- Ти краще скажи, як мені про це не думати. Коли твоя солоденька дупця треться об мій член.

-Ей!!! – Ерґа спробувала встати з його колін – Це ти мене на коліна посадив. А я жива. Я рухаюсь.

- Я теж живий, особливо оживаю від твоїх рухів.

- Припини. Мені час готуватись до екзаменів.

-Інколи мені здається, що ти мене використовуєш- жартома сказав Мікола, але одразу пожалів про те що бовкнув.

Посмішка зникла з обличчя його красуні. І грайливий настрій ніби висмоктали з кімнати.

-Вибач, дурний жарт. Я завжди до твоїх послуг. І з радістю буду тобою використаний в будь-який спосіб і в будь-якому місці. – спробував перевести в жарт все Мікола.

«Ідіот» - кляв себе Мікола.

Ерґа посміхнулась у відповідь, але це була холодна ввічлива посмішка, а не щира від якої у Міколи завмирало сердце.

-Давай перейдемо до справ, мені правда час готуватись. – встаючи з його колін сказала Ерґа.

- Залишся – все ще тримаючи її хоча б за руку сказав Мікола.

Ерґа подивилась на нього. В його очах було стільки розкаяння, страху…

- Мені буде так зручніше влити в тебе енергію.

Його погляд був такий затравлений, наче вона не з його колін встає, а викреслює його зі свого життя. Тому вона піддалась і знову сіла. Але того почуття легкості і комфорту вже не було.

Він обійняв її притиснувши знову до себе. І його шкіра почала світитись.

-Пробач мені… - вибачаючись наче зробив щось, що неможливо виправити промовив Мікола.

Тепло почало розтікатися її тілом.

«Ось зараз. Це відбувається зараз» почула вона голос.

«Що відбувається зараз?» незрозуміла Ерґа.

«Він вливає в нас енергію» відповів голос.

Ерґа підняла свої руки і оглянула їх. Вони не сяяли.

«Але я не сяю» заперечила вона голосу.

«Так не сяєш. Бо твої здібності не включились. Це робить він, а не ти»

Ерґа перевела стурбований і досліджуючи й погляд на Міколу.

Він подивився їй в очі.

Там було стільки почуттів, туги, потреби, любові. Ерґа й раніше це бачила, але постійно списувала на якісь обставини та думки. Його сяйво підсилилося. І Ерґа почала відчувати, зовсім інше. Її соски напухли. Тепло розбилось по тілу і ринули в низ живота. Вона збудилася, хоч ще секунду назад немала жодної думки про це, навіть натяку. Дихання стало рваним і поверхневим, а імпульси тепла атакували низ живота і горошини.

В очах Міколи розгорталось полумʼя бажання. Ерґа облизала губи і він прослідкував за цим рухом жадібним поглядом.

З її вуст вирвався стогін. І вона схопилась обома руками закриваючи собі рот.

«Що зі мною відбувається» злякано подумала Ерґа.

«Мені здається, це ще одне вміння Міколи». Почула відповідь голосу.

Її очі розширились від здивування.

«Моє збудження? Це його здатність!?» збентежено і обурено запитала Ерґа.

«Так.»

-Мікола, що ти робиш? – прощупуючи запитала Ерґа.

-Даю все, що тобі потрібно.

-Тобто?

-Все добре маленька.

Мікола почав нахилятися голову до неї прагнучи її поцілувати. Його руки масували її плечі інша рука підіймалась з колін до стегон. В міліметрі від його губ, вона відштовхнула його та заскочила з його колін.

-То це все таки твоїх рук справа!? -зло прокричала Ерґа.

-Що трапилось? Що не так? – присоромлено тихо відповів Мікола.

«Отже це сто відсоткова правда» - розчаровано подумала Ерґа. Вона відчула зраду.

-Що трапилось!? Ти почав маніпулювати моїми почуттями! Як ти міг?

-Крихітко, я просто намагався допомогти трошки відволікти тебе, розслабити перед екзаменом. – почав виправдовуватись Мікола.

-Допомогти? Ти змусив мене збулитись? Ти змусив моє тіло реагувати?

-Ерґо, я просто направив енергію, а тіло вже саме відреагувало. – ще більше присоромлений Мікола вже підняв руки в захисному жесті.

-Ти знав, що ти робиш! І зробив це без мого дозволу! Без моєї згоди! Ти позбавив мене вибору! Як ти міг!? Після того, як ти знаєш, наскільки це важливо. Наскільки це страшно для мене! Мене вже позбавляли вибору! Як ти міг!?– вже в істериці і плачучи кричала на Міколу Ерґа.

-Крихітко я…. – здається до Міколи тільки зараз дійшло, що він накоїв. – Я не хотів… Я не думав…. Я … О боже, що я накоїв.

Він почав задкувати до дверей.

Мікола дуже хотів втекти. Коли розуміння того, що він через свій страх та паніку, втратити її, втратити її хороше ставлення та довіру. Втратити той звʼязок, який зародився між ними, через його дурний жарт. Одну фразу. Він відчув, як вона закрилась віддалилась. І так злякався, що вирішив, що збудження переключить її увагу, дасть їм шанс, дасть йому шанс…. Але він навпаки, все знищив. Знищив її довіру. Не тільки шанс, а й майбутнє, яке могло бути, могла з часом зародитись. Він все це знищив. Зруйнував. Через свій страх. Свою ущербність.

Він вилетів за двері і побіг не розбираючи дороги.

-Пробач мені – останнє, що почула Ерґа перед тим як за ним закрились двері.

Вона сповзла на підлогу та гірко заплакала.