Глава 2 наречена
Діставшись до самого верху, Максим швидко перестрибнув через підвіконня й опинився всередині будівлі.
Револьвер уже лежав у його руці.
Перед очима трохи пливло, шлунок настирливо нагадував, що давно пора поїсти, але руки й ноги поки що слухалися бездоганно.
Він уважно оглянувся.
Приміщення виявилося службовою комірчиною.
Уздовж стін стояли відра, швабри, миючі засоби, ящики з інструментами та довгий ряд металевих шафок для персоналу.
— Повезло…
Максим рвучко відкрив одну із шафок.
Усередині висіла форма офіціанта.
Він швидко приклав її до себе.
— Ну… майже мій розмір.
Не вагаючись, стягнув із себе светр, накинув білу сорочку, чорний піджак і почав натягувати штани.
Зупинився.
Подивився вниз.
Штани були відчутно коротшими, ніж треба.
— Офіціантом мені точно не бути…
Саме в цей момент двері скрипнули.
До кімнати зайшов літній прибиральник із відром.
Побачивши незнайомця, він здивовано завмер.
Максим уже тримав руку в кишені, стискаючи руків’я револьвера.
Та замість цього лише тяжко зітхнув.
— Як не прийду на роботу…
Він закотив очі.
— …так обов’язково якась хуйня.
Чоловік співчутливо кивнув.
— І не кажи…
Потім уважніше придивився.
— Стривай… А ти хто?
— Боб.
Відповідь прозвучала настільки швидко, ніби Максим сам у неї повірив.
Він спокійно підійшов ближче.
— Рідко тут працюю. Молодшого брата сьогодні підміняю.
Прибиральник почухав бороду.
— А…
Ще раз подивився на нього.
— Зрозуміло.
Знизав плечима.
— Ну тоді не стій. Гості вже психують.
— Уже біжу.
Максим навіть кивнув із таким виглядом, ніби справді мав тут зміну.
Щойно двері зачинилися за прибиральником, він ледь стримав усмішку.
— Працює…
Вийшовши в коридор, Максим мало не врізався в молодого офіціанта, який саме ніс піднос із пляшкою джину та кількома келихами.
Один швидкий рух.
І вже за секунду саме Максим спокійно крокував коридором із чужим підносом у руках.
Офіціант ще кілька секунд стояв із порожніми руками, не розуміючи, що взагалі сталося.
— Е-е…
— Не переживай.
Не озираючись, кинув Максим.
— Я поверну.
Навряд.
Пляшка джину на підносі буквально манила його.
Максим навіть простягнув до неї руку.
Зупинився.
— Спочатку робота…
Важко видихнув.
— Потім алкоголізм.
На другому поверсі людей було стільки, що можна було загубитися.
Гості сміялися, офіціанти бігали між столами, музиканти вже налаштовували інструменти.
Максим швидко глянув на номерок, прикріплений до підноса.
39.
Підняв голову.
За кілька секунд уже побачив потрібний столик.
Підійшов.
Поставив піднос.
Криво посміхнувся гостям.
— Смачного.
І так само спокійно рушив далі.
— Ну як там вона? — захоплено запитала якась жінка за сусіднім столом. — Не віриться, що таки знайшла своє кохання. І ще яке!
— Вона зараз у гримерці, Світлано! — засміялася молода дівчина навпроти. — Готується. Все добре. Я так рада за тебе!
Максим почув лише кілька речень.
Цього вистачило.
У голові одразу спалахнула лампочка.
Відійшовши трохи далі від гостей, він побачив невеликий візок із дорогим алкоголем.
Рука сама потягнулася.
За мить одна пляшка дорогого віскі безслідно зникла.
— За моральну шкоду…
Пробурмотів він.
Раптом усе навколо залило світлом.
Електрику вже встигли полагодити.
Максим примружився.
— Швидко…
Назустріч саме йшов інший офіціант.
Максим різко схопив його за плече.
— Слухай.
— Що?
— Я новенький. Сказали занести подарунок нареченій.
— По коридору праворуч.
— Дякую.
Офіціант навіть не зупинився.
Поспішив далі.
— Добрі люди ще існують…
Максим, насвистуючи собі під ніс якусь весільну мелодію, рушив указаним коридором.
Він ішов майже танцюючи.
У голові крутилася лише одна думка.
«Ще трохи… І кілька місяців можна буде ні в чому собі не відмовляти.»
За кілька хвилин він уже стояв біля потрібних дверей.
Поправив комір піджака.
Вирівняв поставу.
Постукав.
— Хто там? — почувся жіночий голос.
Максим на секунду задумався.
Потім усміхнувся.
— Вам черговий подарунок!
За дверима запала коротка тиша.
Почулися швидкі кроки.
Максим уже тримав револьвер у руці.
Двері прочинилися буквально на кілька сантиметрів.
Він миттєво підставив ногу між дверима й коробкою.
Одним рухом широко розчинив їх.
Перед ним стояла наречена.
Дівчина завмерла.
Очі миттєво наповнилися страхом.
Усе її тіло почало дрібно тремтіти.
Прямо перед обличчям дивився чорний ствол револьвера.
Максим мовчки приклав палець до губ.
— Тихо.
Повільно зачинив двері.
Замкнув засувку.
Підійшов ближче.
— Переодягайся.
— Що?..
Максим важко ляснув себе долонею по лобі.
— Блять…
На секунду задумався.
— Коротше… Я хочу розіграти твого чоловіка. Одягну сукню.
Дівчина кілька секунд просто дивилася на нього.
— Ви… серйозно?..
— Ні.
Максим чесно знизав плечима.
— Але іншої брехні зараз не придумав.
Вона ковтнула клубок у горлі.
— Ви мене вб’єте?
Максим уважно подивився на неї.
Потім несподівано похитав головою.
— Тебе — ні.
На секунду замислився.
— Занадто красива.
Прищулився.
— До речі… Ти мені когось нагадуєш…
Пауза.
— Ладно. Сукню сюди.
Як справжній джентльмен, Максим мовчки розвернувся спиною.
— Я не підглядав.
За його спиною почувся схлип.
Потім шелест тканини.
Дівчина повільно почала перевдягатися.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!